Роль омели у екосистемі лісу
Дві пізнавальні статті про омелу з сайту Андрія М. Заморока "Станіславівський натураліст". На фото: Червоні квіти австралійської омели у кроні евкаліпта. Джерело ілюстрації: http://www.flickr.com
РОЛЬ ОМЕЛИ У ЕКОСИСТЕМІ ЛІСУ
Андрій М. Заморока
Коли восени з дерев опадає листя, іноді на гіляччі залишаються зелені кулясті “кущі” – це омела, рослина-паразит. На противагу іншим квітковим рослинам наших теренів, омела є вічнозеленою рослиною, більша частина котрої схована у товщі гілок та стовбурів дерева-господаря. Вона живцем “поїдає” дерево, наближаючи його загибель… Одначе, якщо відкинути лише взаємини паразит-господар, то яка роль омели у екосистемах?
Цим питанням задались австралійські вчені й в ході польового експерименту отримали несподівані результати, дійшовши висновку про те, що омела у сухих евкаліптових тропічних лісах Австралії, є одним із наріжних каменів для існування біотичного різноманіття… Своє відкриття вони опублікували, кілька днів тому, у “Віснику Королівського товариства з питань біології” (Proceeding of the Royal society B).
Евкаліптові ліси у національному парку Волемі, Новий Південний Вельс, Австралія. Джерело ілюстрації: http://maalie1.blogspot.com
Звичайно, автори дослідження ще набагато раніше помітили позитивні взаємозв’язки між омелою та рівнем біорізноманіття у лісах – вони зауважили, що у декотрих видів птахів існують гніздові преференції стосовно омели, а у других – сідалища, треті – споживають листя, плоди чи нектар… Одним словом, усе вказує на те що омели є інтерактивною (з латини – такий, що взаємодіє з іншими – авт.) групою видів, котра утворює потужну мережу взаємозв’язків як зі своїми господарями, так й із запилювачами, розповсюджувачами насіння та багатьма рослиноїдними видами. Науковці виявили, що присутність і рясність омели у кроні дерева тісно зв’язані зі зростанням ефективності колообігу речовин у екосистемі завдяки опаду мертвої омели; зростання різноманіття мікоризних грибів на коренях заражених омелою дерев; ускладнює структуру крон дерев, створюючи додаткові екологічні ніші; впливає на сукцесійні процеси – відновлення екосистеми… Цікаво, що такий тип зв’язків у екологічній науці називається консорцією і визначається у якості елементарної структурної одиниці екосистеми, одначе, автори дослідження не використовують цього терміну…
Так виглядає австралійська омела Мюлерина евкаліптоподібна. Джерело ілюстрації: http://northernbeachesherbarium.com.au
Одначе, довести прямим експериментом роль омели чи будь якого іншого орґанізму у екосистемі є надскладним завданням, оскільки у природних умовах існує, майже, нескінченна кількість непередбачуваних факторів, які можуть вплинути на його хід. Тому такі “природні” експерименти проводять із багатократним повторюванням на значних територіях і одночасно… Цим шляхом пішли й австралійські екологи, коли здійснювали свій, тривалістю у шість років – вони обрали 17 ділянок сухого евкаліптового тропічного лісу площею від 5-ти до 25-ти гектарів, де цілковито було вилучено омелу із крон дерев. Для контролю, на 11-ти інших ділянках омелу залишили, а окрім того, обрали 12 ділянок лісу, де омели не було з природних причин.
Найбільш розповсюдженою омелою у Австралії є Амієма Міквела, квіти якої зображені на світлині. Джерело ілюстрації: http://www.andydownunder.com
Результат експерименту був неочікуваним: якщо при його підготовці вчені передбачали, що цільовою вразливою групою тварин будуть птахи, пов’язані із омелою трофічно (поїдають), топічно (перебувають) та фабрично (гніздяться чи використовують для побудови гнізд), то найбільших втрат зазнало різноманіття… комахоїдних птахів! В загальному, вилучення омели із екосистеми призвело до зниження різноманіття птахів на третину (34,8%), з яких чверть (25,6%) – це виключно лісові види.
Вплив омели на комахоїдних птахів пов’язаний в першу чергу із опадом листя цих паразитичних рослин. Щоб не ввести в оману читачів стосовно наших європейських видів омели, нагадаю, що дослідження, про які йде мова, велись у австралійських евкаліптових лісах, де зростають цілком відмінні види. Найбільш поширеним є Амієма Міквела (Amyema miquelii (Lehm. ex Miq.) Tiegh.), іноді трапляються також Амієма повисла (Amyema pendula (Sieber ex Spreng.) Tiegh.), Амієма дивнувата (Amyema miraculosa (Miq.) Tiegh.) та Мюлерина евкаліптоподібна (Muellerina eucalyptoides (DC.) Barlow)… До прикладу, кожна рослина Амієми Міквела щорічно дає, в середньому, по 544 грами листкового опаду. В той же час, підстилка евкаліптового лісу є відносно бідною, то ж внесок омел у її збагачення є достатньо вагомим, щоб впливати на формування сапрофітних харчових ланцюгів і мереж. Саме з цієї причини, вилучення омели й вплинуло на багатство фауни комахоїдних птахів, оскільки чисельність популяцій комах, втративши харчовий ресурс, скоротилася аж до цілковитого вимирання у локальних масштабах. Відсутність їжі змусила міґрувати й комахоїдних птахів на території, де ця їжа наявна. Так, вченим вдалось встановити, що на контрольних дослідних ділянках різноманіття птахів зросло на 4,7%, і як вони припускають, – за рахунок лише міґрації…
Ще один вид австралійських омел - Амієма дивнувата. Джерело ілюстрації: http://www.flickriver.com
Це дослідження має й іншу, не менш важливу складову, – філософську, яка нам чітко і зрозуміло демонструє, що у природі не існує категорій “добро” і “зло”, чи “корисний” і “шкідливий”, – у природі все урівноважено і взаємопов’язано. Омела – “шкідник”, з погляду людини, насправді виконує важливу екосистемну функцію, будучи саме на своєму місці…
http://www.naturalist.if.ua/?p=5312#more-5312
МІСТЕРІЯ ДОВКОЛА ОМЕЛИ
Олена СЛОБОДЯН
Світанком із села вийшла процесія. Босі жінки, чоловіки і діти, зодягнені в білі одежі, з релігійними співами, прямують до дерева із вибудуваним біля нього помостом. Старший друїд у супроводі незайманих дівчат, під співи урочистих гімнів, сходить помостом на дерево і проголошує молитви. Двох білих волів принесено в жертву богам – тільки тепер золотим серпом можна відтяти гілку священної омели. Саме так давні Ґалли обожнювали омелу. Часи пройшли, а омела продовжує привертати нашу увагу. Що ми знаємо про цю незвичайну рослину?
Восени, коли опадає листя, на деревах здалеку помітні цупкі зелені кулі, які рясно, наче гнізда граків, вкривають крони дерев. Це омела – вічнозелена рослина-напівпаразит. У роді омели близько 100 видів, які поширені переважно в тропічних та субтропічних районах Азії, Африки та Австралії. Флора України має лише три види омели: біла, австрійська та ялицева. Усі вони живуть в кронах дерев, вражаючи грушу, тополю, липу, клен, дуб, ялицю та інших, а деякі тропічні види омели поселяються навіть на кактусах… Плодоносить омела рясно і щорічно, але починаючи лише з 7-9-річного віку. Білі, ягодоподібні плоди густо вкриті клейкою речовиною — вісцином. Достигають вони восени і залишаються життєздатними аж до весни наступного року.
Дуже своєрідно відбувається процес зараження дерев омелою. За допомогою птахів, які надзвичайно охочі до її плодів — соковитих білих, рідше жовтих кістянок. Але плоди омели мають важливу властивість: соковитий вміст його являє собою дуже клейку речовину, яка довго не висихає. Поїдаючи плоди, птах часто чистить дзьоб від насіння, що приліпилося до нього. Це насіння пристає до кори дерев. Але основна маса його прикріплюється до гілок разом з послідом. Активно поїдають плоди омели різні дрозди та омелюхи. Ці птахи перелітають з гілки на гілку, тому насіння омели поширюється далеко за межі сусідніх дерев. Послід птахів з насінням омели не просто падає, куди прийдеться. Завдяки клейкій речовині цих плодів послід довго звисає з клоаки птаха. Нарешті, він чіпляється за гілочку, на якій стрибає птах і відривається. Таким чином все насіння потрапляє безпосередньо на місце призначення і там залишається. Насіння омели проростає досить швидко. Проростковий корінець пронизує кору дерева і розростається в широку пластинку-ґаусторію. Остання поступово проникає в тканини деревини, за рахунок якої живиться омела. Наступного року розвивається пагін. Він зелений з супротивними шкірястими і теж зеленими листками. Омела фотосинтезує, тобто органічну масу вона створює сама. А вже воду і мінеральні солі отримує від дерева. Згодом від ґаусторії відростають під корою дерева довгі циліндричні тяжі. На них з’являються нові ґаусторії, з яких виростають нові пагони омели, і через певний період вони покривають дерево досить густо. Це призводить до зменшення кількості і розмірів листя на 18% та на 40-60% річного приросту пагонів ураженого дерева. До того ж омела, як вічнозелена рослина, продовжує випаровувати воду й тоді, коли дерево-господар вже скинуло листя на зиму. Дерево, зрештою, передчасно гине.
У місці проникнення коренів омели, уражені нею дерева стають дуже крихкими і легко ламаються під поривами вітру, це особливо небезпечно в пішохідних місцях парків і скверів, а також руху транспорту. Слід відмітити, що зовнішній вигляд дерев, вражених омелою, досить оригінальний. На гілках розвиваються невеликі кущики напівпаразита, які мають, майже, кулясту форму. Листя омели вічнозелене, тому серед зими вони навіть прикрашають парковий пейзаж чи посадки дерев обабіч шляхів. Шкодочинність омели досить невелика, проте від неї страждають плодові сади, схнуть ялицеві ліси, але для паркових зон вона може використовуватись як декоративний елемент ландшафту.
Є ще одна важлива обставина на користь омели. Це лікарська рослина. Ще в давнину її вважали священною і використовували від всіляких недуг. Галенові препарати з її листя мають заспокійливу і кровоспинну дію, поліпшують серцеву діяльність і виділення продуктів азотистого обміну. Їх з успіхом можна використовувати у комплексній терапії атеросклерозу, при нефритах та інших захворюваннях нирок. У народній медицині відвар молодих гілок омели, зібраних з верби та берези, використовують при гіпертонічній хворобі та головних болях; омелу, зібрану з граба, дуба, сосни, — при хворобах серця, нервових захворюваннях, бронхіальній астмі, ревматизмі, туберкульозі легень. Ще з часів Гіппократа омела згадується як засіб для лікування пухлинних утворень. Проте, через токсичність рослини, необхідна обережність при її внутрішньому вживанні.
З давніх-давен вражала людину здатність листя омели зеленіти серед лютих морозів та снігів. В окремих народів Європи є звичай прикрашати нею житло під час зимових свят, урочистих подій як символом вічного, невмирущого життя. Коли ж Вам доведеться побачити зелений кущик омели на дереві, не поспішайте ламати його. Адже це надзвичайний витвір природи, в якому поєднуються оригінальність з винахідливістю, підступність з корисністю.
Автор: Андрій М. ЗАМОРОКА.
