Териконі гречки

…Одного разу типовий новий русский зустрів обвішаного ланцюгами й татуйованого неформала. «Братан, а навіщо тобі все це?» — поцікавився новий русский. — «Ну, це щоб з натовпу виділятися…» — пояснив неформал. — «Братан, — поблажливо відповів той, — розумом треба виділятися! Розумом!»…

Але розумом не виходить. Тому в хід ідуть грубі, але відчутні й легко зрозумілі матеріальні атрибути. Виборча кампанія, офіційно не оголошена, а реально ведена з кінця минулого року, відрізняється небаченим розмахом прямого й непрямого підкупу виборців. Сказати нічого, тому за кандидатів «говорять» продуктові набори, сумнівні благодійні акції та приписувані собі успіхи в поліпшенні якості інфраструктури й рівня матеріального добробуту.

Коли незабутній Леонід Черновецький прикормлював горезвісною гречкою своїх улюблених бабусь, це сприймалося як варварство. Освічена публіка гидливо морщила носик і міркувала про політичну культуру, інтелігенція округляла очі, не знаходячи слів. Чомусь була загальна впевненість, що такі печерні прийоми вже не спрацьовують, що Україна, нехай хвора й слабка, не може знову піддатися цій заразі примітивізму після щеплення Майданом і попередніми подіями. Що, зрештою, голос повноправного громадянина банально коштує дорожче за нехитрий набір продуктів.

Але, як з'ясувалося, немає такого варварства, яке не могло б стати нормою в «цивілізованому» суспільстві. Коло замкнулося. Епатаж став трендом. Замість еволюції відбулася деградація: від несміливих спроб конкурувати ідеологіями та програмами політики швидко перейшли до боротьби компроматів, а тепер настала черга війни гаманців.

Причому в цій війні партія влади не соромиться користуватися таким «трофеєм», як кошти платників податків. У Донецькій області, де вже давно ніхто нікого не соромиться, про це говорять відкрито, в офіційних документах. Конференція обласного осередку ПР, наприклад, у своєму рішенні приписала головам міських і районних організацій «забезпечити взаємодію місцевих органів влади, кандидатів-мажоритарників, партійних організацій щодо розв'язання соціально-економічних проблем», а також «організувати широку роз'яснювальну роботу з реалізації в регіоні соціальних ініціатив президента України В. Ф. Януковича, акцентувати увагу громадськості на успіхах уряду, місцевих органів влади під час проведення Євро-2012».

«Партія регіонів — це партія влади. І вони тотожні!» — рубонув, виступаючи на цій конференції, губернатор Донецької області Андрій Шишацький, підвищений до заступників голови обласної організації біло-синіх.

Комітет виборців України у своїй заяві наважився було сказати, що це дещо за межею навіть за мірками української політики. «Чи немає тут адмінресурсу?» — поставила очевидне запитання певна частина громадськості. Але тут є лише суворі життєві реалії: оскільки майже всі мери одночасно обіймають партійні посади, то «взаємодіяти» вони мають, по суті, самі із собою. На благо партії та кандидатів-мажоритарників, до формування списку яких нижчі інстанції допущені не були. Нижчим велено лише кинути на вівтар перемоги результати своєї роботи: у Макіївці, наприклад, успіхи в ремонті доріг приписуються нардепу Віталію Борту. Хоча в Донецьку більш меткий Олександр Лук'янченко, навпаки, зумів витягти користь з амбіцій однопартійців: Юхим Звягільський за свій рахунок проклав десять кілометрів каналізації, облаштовуючи свій «феод» в околицях шахти імені Засядька, Тетяна Бахтеєва та Валентин Ландик оплатили газифікацію віддалених від центру селищ тощо. Крім того, мажоритарники цього року зобов'язалися зі своїх грошей профінансувати перший дзвінок у школах і роздавання подарунків першокласникам. Денис Омельянович переймається проблемою ліфтів у Дружківці.

Апофеоз цього непривабливого явища, яке ніхто не наважився офіційно визнати підкупом виборців, спостерігався в Горлівці: Микола Янковський банально роздає пенсіонерам по… 100 грн! Найсумніше, що за цією «допомогою» утворюються довгі черги, і горлівські бабусі, подібно до київських, не ставлять питання реальної вартості того нематеріального активу, який готові продати так дешево.

Як гриби після дощу з'являються громадські приймальні. Небожителі вирішили на деякий час (дуже короткий!) поблажливо поставитися до потреб і сподівань народу.

Головна проблема не в тому навіть, що підкуп виборців — це нівелювання всієї суті представницької демократії як такої. Найнеприємніше те, що «кругова порука маже, як кіптява». Громадянин, який вважає себе хитрим і вміє жити, може взяти подачку, але не голосувати так, як хотілося б дарувальнику (а по суті, хабародавцю). Багато хто так і чинив. Вчинять і цього разу. Одного лише не здатний зробити «щасливий» власник палки ковбаси, невеликої грошової подачки чи простенького сувеніра, а саме — поцікавитися походженням коштів. Ніколи не поцікавиться облагодіяний громадянин у чинного народного депутата: а ви, товаришу, зі своєї зарплати цей атракціон небаченої щедрості оплачуєте чи за рахунок якихось спонсорів? Якщо друге, то що обіцяли натомість? Ні за що мажоритарному кандидатові з-поміж топменеджерів не поставлять запитання: а з чого це очолюване вами підприємство раптом вирішило витрачати свій прибуток на вашу політичну кар'єру? Це безоплатне вкладення чи інвестиція?

Тут немає нічого нового: легалізувати «темні» капітали через благодійність, а також громадську та політичну діяльність уміла ще американська мафія в 30-х роках минулого століття. Дивно, що ці рецепти не застаріли й досі працюють — ось у чому штука.

І не треба вважати потенційних народних обранців цинічними понад необхідне. Вони не абстрактні шекспірівські лиходії, що чинять непотріб виключно з волі темних сторін своєї натури. Вони просто розглядають свою участь у виборах як бізнес-проєкт. І, що природно, починають із вивчення цільової аудиторії та вироблення правильної, тобто такої, що веде до мети найкоротшим шляхом, стратегії.

Вони лише добре знають попит і пропозицію на цьому специфічному «ринку». Одного разу клерки з Донецького обласного апарату Партії регіонів розповіли вашому покірному слузі таку історію. Колись Борис Вікторович Колесніков, будучи народним депутатом, вів прийом громадян. Він нечасто балував своїх виборців такою увагою, тому ажіотаж був нешуткий.

І серед інших на цей прийом завітала представниця, як прийнято казати, «соціально незахищених верств населення» — мати-одиначка з чотирма дітьми. У кабінеті нардепа, зі слів присутніх там референтів, відбувся такий
діалог:

— Борисе Вікторовичу! Я — мати-одиначка, у мене немає роботи, мені нема на що жити!

— Чи можу я чимось допомогти?

— Так! Дайте грошей!

П-п-почекайте! Що означає «дайте грошей»? — від цієї збентежливої прямоти розгубився навіть зібраний і хваткий зазвичай Борис Вікторович. — Може, вам… ну, я не знаю… допомогти з працевлаштуванням… чи організувати шефство над вашою родиною соціальними органами або благодійним фондом якимось…

— Ні. Просто дайте грошей!

— Але чому я маю давати вам гроші?

— Ну, у вас же багато! Дайте!

Не стверджуватиму, що все саме так і було. Але легко вірю, що могло бути.

«Дайте, у вас же багато!» — це д-у-у-же зручна позиція для того, щоб починати торгуватися. Найкраща з усіх можливих — якраз у цьому випадку багато можна й не давати. І вся «маркетингова» стратегія будується з розрахунку на те, що більшість — за подібних соціальних утриманців. Що саме вони можуть привести до влади будь-кого за рахунок чисельної переваги.

Той, хто себе цінує, принаймні, не продається так банально й нав'язливо, майже завжди пропонує щось натомість, висуває умови, обумовлює взаємні гарантії. А буває, що й зовсім не продається. Рідко, але буває.

Але з усілякими «розумниками» в Донецькій області вже давно не церемоняться. Громадський діяч Костянтин Лавров, який намагався організувати протести проти будівництва, яке веде корпорація «спадкоємного принца» Олександра Януковича, отримав п'ять років в'язниці «за вимагання», оскільки, згідно з судовим вироком, пропонував угамувати ним же створене невдоволення як піарник і за гроші. Опозиціонер Андрій Іскра поскаржився, що від імені мера міста Сніжне «переговори» з ним веде двічі судимий рецидивіст — із погромами та погрозами, все як у найкращих домах. Олександр Ярошенко, який очолює об'єднану опозицію в Донецькій області, заявив, що його заклики до жителів регіону приєднатися до акції «Україна без Януковича» закінчилися обшуками податківців в офісі фірми, частково належної його доньці.

Як можуть вплинути на реноме партії влади ці й подібні епізоди — у межах обраної стратегії не має жодного значення. Тому що зрештою вибирати громадянин буде між цілком відчутною банкою тушонки та міфічною «репутацією». З погляду кандидатів, вибір у цьому випадку очевидний. А вони знають, про що кажуть, вони добре вивчили цільову аудиторію…