Звернення до парламентів і лідерів демократичних країн, міжнародних організацій, що працюють для зміцнення свободи, і до всіх українців світу

Ніколи не голосував за Юлю і Ющенка... Своїх співробітників змушував знімати помаранчеві стрічки при вході до офісу... але... Я знаю, як діють наші правоохоронні та контролюючі  органи.... і проти в'язниці для Юлі. М.П.

Від редакції. Комітет із міжнародних справ Сенату США одноголосно ухвалив проєкт резолюції із закликом звільнити з ув'язнення колишнього прем'єр-міністра України Юлію Тимошенко. Про це позавчора повідомила «Українська правда» з посиланням на одного з авторів резолюції сенатора Джеймса Інгофа.

У тексті документа кримінальне переслідування одного з лідерів опозиції було названо політично вмотивованим. Автори резолюції закликали адміністрацію Януковича негайно звільнити Тимошенко та інших політичних в'язнів і звернулися до Держдепартаменту США та ОБСЄ з проханням «чинити об'єднаний багатосторонній дипломатичний тиск на президента Януковича».

Крім того, в резолюції міститься заклик до Держдепу обмежити видачу віз тим, «хто відповідальний за ув'язнення Тимошенко та погане поводження з нею».

Український МЗС поспішив заявити, що позиція комітету не відображає позиції всього Сенату США. У вітчизняному зовнішньополітичному відомстві нагадали: проєкту ще тільки належить стати резолюцією, і належної політичної ваги документ набуде лише після позитивного голосування верхньої палати законодавчого органу Сполучених Штатів.

Проте одностайність сенаторів-міжнародників не могла не привернути уваги. Тим більше що вона виявилася багато в чому співзвучною з досить коректною за формою, але вельми жорсткою за змістом заявою президента Польщі Броніслава Коморовського, яку він зробив після завершення переговорів із Віктором Януковичем у столиці України. «Справа Юлії Тимошенко є внутрішньою справою України, але також ця справа є серйозною, знаковою перешкодою на шляху зближення України з країнами Європейського Союзу. Ця справа також може бути перешкодою підписанню Угоди про асоціацію», — зазначив глава польської держави.

До розпорядження ZN.UA потрапив текст звернення Юлії Тимошенко до парламентів і лідерів держав, оприлюднений її дочкою Євгенією у Вашингтоні невдовзі після рішення сенатського комітету з міжнародних справ.

Звернення до парламентів і лідерів демократичних країн, міжнародних організацій, що працюють для зміцнення свободи, і до всіх українців світу

Звертаюся я до вас із-за тюремних ґрат, куди відправив мене та інших лідерів політичної опозиції його правлінню президент України Віктор Янукович. Він посадив мене до в'язниці за надуманими звинуваченнями в найкращому тоталітарному стилі, щоб позбавити опозицію лідера, поховати демократію та увічнити свою владу. Але тут, за ґратами, я не самотня, адже сьогодні в Україні в'язниці переповнені непокірними, які не бажають без бою здавати свої свободи: представниками середнього класу, громадянського суспільства та людьми, які не хочуть байдуже спостерігати за тим, як диктатура поглинає їхню державу. Свого часу саме такі люди зробили з України вільну країну під час Помаранчевої революції.

Я не можу прогнозувати, в який момент Януковичу виявиться мало позбавити мене лише свободи, і тому поспішаю зараз зробити все можливе, щоб змінити трагічний розвиток подій у моїй країні. Саме трагічний, я не помиляюся й не нагнітаю обстановку! Повернення України в темний світ диктатури, коли ще зовсім нещодавно вона була дуже близькою до того, щоб стати повністю визнаною частиною Європи, — це історична трагедія як для українців, так і для Європи та всього вільного світу, бо втрата будь-якої окремої демократії виявляє, наскільки вразлива й небезпечна доля всіх демократій взагалі.

Як аргумент хочу навести головний висновок останнього звіту міжнародної неурядової організації Freedom House.

Автори звіту, як і більшість українців, хочуть, щоб Україна досягла успіху як незалежна, суверенна держава, із сильними демократичними інститутами й вільним ринком, інтегрована в Європу, партнер США та Росії. Але вони водночас голосно повідомляють світові, що стосовно ВСІХ цих основоположних демократичних принципів Україна рухається в «протилежному напрямку». Зрозумійте! Вона вже рухається в протилежному напрямку від свободи й демократичного світу! Це не якась примарна можливість, це вже відбувається. І ця втрата свободи стає дедалі більшою.

Freedom House назвала свій звіт «Бити на сполох», і це правильно обрана назва, тому що відповідальні світові лідери, політики, громадські діячі, журналісти — як в Україні, так і за її межами — оцінюють ситуацію в Україні так само, як Freedom House, і вважають за необхідне НЕГАЙНО(!) зупинити зміцнення цієї нової диктатури в Україні.

Немає потреби ще раз пояснювати значення України для Європи та Євразійського регіону, і, як наслідок, — для всього світу, бо всі, до кого я зараз звертаюся, і так це добре розуміють. Але геостратегічне значення України — це ще й життя 46 мільйонів порядних, працьовитих українців, які, як люди в усьому світі, хочуть свободи, щоб створити краще майбутнє для себе та своїх родин.

Нещодавно закінчився чемпіонат Європи з футболу Євро-2012, частина якого проходила в Україні. Уболівальники, які приїхали з усього світу, запам'ятали українців європейськими людьми за духом, культурою та своєю суттю. Такий народ заслуговує на впевнене й вільне життя, а не безперспективне майбутнє, яке пропонує йому Янукович! Я вірю, що їхні свободи можна повернути, але для цього всі українці й ви, наші сусіди та друзі-демократи, маєте об'єднатися проти диктатора та його амбіцій! Сталін свого часу говорив про «соціалізм в одній країні». Янукович сьогодні перевершив Сталіна: він будує диктатуру однієї родини в одній країні. У звіті Freedom House це явище назвали «Родиною». Але найкращим словом для цієї системи є «мафія», адже їхні кодекси, цілі, переконання та, передусім, їхні жадібні криваві методи ідентичні.

Федеральний канцлер Німеччини пані Анґела Меркель 10 травня 2012 року в бундестазі прямо й мужньо заявила, що в Україні встановлено диктатуру, і наш народ страждає від несвободи та репресій. Вона поставила своєчасний і адекватний політичний діагноз, не добираючи зручних і двозначних слів. Її чіткість, послідовна доброзичливість і турбота, яку вона виявляла до мене весь час мого ув'язнення, говорять мені, що в нас є реальний шанс на ефективне лікування та одужання нашої країни від недуги «фамілізації», бо правильно встановлений діагноз — це вже частина вирішення проблеми.

Владна «Родина» Януковича за останні два роки ліквідувала всі баланси й противаги, які притаманні демократичним суспільствам. У нас більше немає розподілу влади на законодавчу, судову та виконавчу. Усе це тепер у руках однієї людини.

Усі силові структури та спецслужби очолили представники «Родини», і вся їхня міць спрямована не на захист національних інтересів держави, а на обслуговування їхнього режиму заради завоювання ще більшого багатства, привілеїв і влади. Силові структури здійснюють цькування громадянського суспільства, вільних засобів масової інформації, незалежних журналістів, опозиції та просто волелюбних і сміливих громадян. Страх за себе та свої родини стає дедалі відчутнішим для багатьох українців. Дедалі більше тих, хто хоче виїхати за кордон або хоча б відправити туди своїх дітей. І вони їдуть, користуючись будь-якою можливістю.

Клептократія стала в нашій країні головним маркером влади, фірмовим стилем правлячого режиму, який без натяку на будь-які прозорі процедури переписує у свою приватну власність державні монополії та землі, чужі приватні підприємства. «Родина» хоче — «Родина» бере. Ми стали Заїром за Мобуту, Зімбабве за Мугабе. Безцінні державні родовища корисних копалин, фінанси бюджетів і Національного банку стали іграшками «Родини». Людовик XIV колись сказав відому фразу: «Держава — це я». Віктор Янукович і його клан живуть із таким самим ненаситним кредо.

Уявіть, якби черговий президент Сполучених Штатів забрав у свою приватну власність Білий дім і почав би там розводити собі на втіху кенгуру та землерийних зайців? Як би на це відреагували американці? Звісно, подібна картинка виглядає абсурдно, але це не смішно. Це — просто відображення сумних реалій сьогоднішньої України, адже саме це сьогодні й відбувається в нашій країні: саме так украдено державну резиденцію «Межигір'я», і там справді розводять цих тварин.

Януковичу вдається красти без сну й відпочинку, бо всі впливові телеканали в Україні належать наближеним до «Родини» кланам і, як за радянських часів, до нудоти повторюють однакову Велику Брехню, яку їм доводять за рознарядкою «Родини» зверху. Єдиний незалежний від влади центральний канал ТВі зараз знищується, його примусово позбавили права транслюватися в 80 кабельних мережах і 12 великих містах на Сході, Півдні та в Центрі країни. Його просто вбивають на ринку за допомогою незаконних розпоряджень, юридичних інтриг і, за потреби, бандитських погроз. Використовуючи свої ЗМІ та грубу пропаганду, режим намагається привчити українців до думки, що весь цей авторитарний шабаш, який відбувається в нашій країні, в нашому житті, це і є свобода та справедливість, і це потрібно народові. Навіть в оруелівського Великого Брата не вийшло б краще.

Звісно, багато українців розуміють, що все це обман, що насправді їх принижують, грабують, позбавляють їхніх прав, надій і майбутнього. Понад 90% українців не вірять судам, і їм нікуди піти, щоб захистити себе та свої родини. Режим вириває в нас душу України, яка живе не передвиборними безкоштовними подачками, які зараз по всій країні роздають представники влади, а самоповагою та розумінням свого гідного місця у великому й складному світі.

Це звернення я пишу вам після ухвалення правлячим режимом закону про спробу ліквідувати нашу українську мову. Для нас це не просто черговий закон проти України — це ще один замах на наш суверенітет.

Молоді люди одразу після його ухвалення почали голодувати просто в центрі Києва — на Європейській площі біля Українського дому. Ці діти готові віддати своє здоров'я, своє життя за право бути українцями, за право мати свою країну, свою мову, за право просто бути вільними й незалежними людьми, рівними всім іншим вільним народам цього світу. Янукович знає, що коли ти позбавляєш людину мови, ти відрізаєш її від минулого та її громади. Ти розсікаєш суспільство. Але саме на це він і сподівається. Адже якщо кожен буде поодинці, вовки «Родини» не відчуватимуть загрози.

Ми щодня чуємо від Януковича, що в Україні проводяться реформи. Але це лише слова, а не дії. Самі його реформи нагадують протипіхотні міни, замасковані під дитячі іграшки. Вони на перший погляд симпатичні та привабливі, але насправді нашпиговані атрибутами, що зміцнюють його диктатуру. Це не реформи — це добре продуманий процес узурпації влади та збереження її всіма, зокрема й насильницькими засобами.

Я прошу світових лідерів, особливо з МВФ, наслідувати приклад канцлера Меркель і називати речі своїми іменами. Янукович не «проводить» реформи; він займається грабунком, корупцією та рекетом. Ви, світові лідери, не повинні підбадьорювати диктатора в той час, коли всі розуміють, що він робить усе, щоб зміцнити свою диктатуру. Слова мають значення, але надто щедрі й нечіткі слова, якщо вони застосовуються до Януковича, це небезпечна й недалекоглядна політика, яка заведе Україну в глухий кут.

Демократичний світ і його лідери вже багато зробили для порятунку суверенітету України, її демократії, її європейського вибору. Ухвалено сильні резолюції та здійснено сильні публічні дії. Я хочу щиро подякувати всім, хто став на захист України. Ми знаємо, що ви підтримуєте наші свободи й незалежність. Але нам також відомо, що Янукович вас не почув, а якщо й почув, йому все одно, бо він ні на йоту не змінив своєї згубної політики і вже не змінить!

Далі продовжувати йому щось розумно радити, посилати сигнали тривоги — безперспективно!

Чи зможе канібал стати вегетаріанцем, якщо його всі разом про це попросять? Відповідь — ні!

Зараз позиція демократичного світу дуже чітко сформована — наступні парламентські вибори, які пройдуть в Україні в жовтні, мають стати ключовим випробуванням для української влади на відданість демократичним європейським цінностям, ніби українська влада заслуговує на додатковий час, додаткове випробування, щоб довести, що вона здатна змінитися. Але сьогодні вже очевидно, що вона навіть не вдає, що збирається проводити демократичні й чесні вибори, вона використовує цей процес з іншою метою: для завершення розвитку диктатури «Родини».

Зараз, за шість тижнів до виборів, на повну потужність працює небачена раніше за масштабом машина фальсифікації виборів в Україні. Вона включає все — від маріонеткових суддів до повністю керованої режимом Центральної виборчої комісії, від щоденного системного підкупу виборців до правил голосування та структури округів, у які неможливо буде пробитися опозиції. «Родина» вже настільки все скорумпувала, що нею пишався б колишній КДБ. Але репресії проти опозиції та незалежних ЗМІ, авантюрне формування виборчих комісій — це лише початок. Порівняно з тим, що відбувається сьогодні, «вибори» президента Януковича 2004 року, що закінчилися Помаранчевою революцією, були «взірцем чесності та порядності».

Я не хочу займатися самообманом чи вводити в оману інших: правда в тому, що парламентські вибори вже сфальсифіковано, і якщо зараз не вжити негайних заходів, які зупинять диктатуру, то після таких виборів диктатура в Україні закріпиться надійно! Свободам і незалежності України прийде кінець.

Я прошу демократичний світ підтримати позицію тих політиків, які закликають світ не обманювати себе, не чекати від української влади чесного проведення парламентських виборів. Ці вибори сфальсифіковано ще до їх початку! Треба негайно, до виборів ламати хребет диктатурі в Україні, поки сфальсифіковані вибори не дали їй безмежного контролю! Завтра, після парламентських виборів, буде надто пізно! Ще раз повторюю: буде надто пізно!

Я могла робити помилки як політик, але я майже ніколи не помилялася в політичних прогнозах. І зараз не помиляюся! Кожна зайва хвилина зволікання сьогодні призведе до важких втрат для України та світової демократії. Допоможіть нам, і ви допоможете самим собі!

Коли я закликаю до загальної боротьби з диктатурою весь демократичний світ, то це не означає, що ми, українці, слабкі й безпорадні. Це означає, що за нашими українськими неодиктаторами стоять подібні до них режими, які підтримують і посилюють одне одного та відстоюють такий самий, як і вони, світовий порядок, у якому немає місця демократії та цінностям, визнаним людством.

Я твердо вірю, що світ не хоче, і йому не потрібні глобальні авторитарні конгломерати на території пострадянського простору на кордоні з ЄС і НАТО. Тому справу захисту демократії в Україні потрібно звершити надійно, швидко, адже тільки вільна Україна ще може послужити тим авангардом свободи, який витягне весь регіон із-за ґрат пострадянської несвободи.

Під час глобалізації людство перетворилося на єдиний організм з однією системою кровообігу, з одним на всіх життям. Якими б незалежними й амбітними не були окремі країни, останні світові фінансові кризи, стихійні лиха, тероризм, ланцюгові реакції революційних подій, громадянські війни, які ділять світ на протидіючі табори, — усе це доводить, що ризики для країн глобального світу спільні, де б вони не виникали. Жодна людина не є островом, так само як і жодна держава.

Народження та стрімке зміцнення диктатури в окремо взятій країні, як би ця країна не називалася і де б вона не перебувала, вже не може бути лише її внутрішньою проблемою. Це проблема всього демократичного світу. Втрата свободи стає загрозою та викликом для всіх. І боротися з цим я прошу вас усіх, спільно й дієво, не заспокоюючись, доки свободу не буде здобуто.

Багато було зроблено для посилення та гармонізації глобальної економіки, але дуже мало — для захисту, примноження та зміцнення цінностей, пов'язаних із культурою, демократією та верховенством права, необхідних для зміцнення свободи в моїй країні та в кожній країні світу. Насамперед ідеться про створення дієвої системи політичної ліквідації диктатур. У Сирії диктатор убиває десятки тисяч мирних людей, а регламент роботи міжнародних організацій дозволяє це продовжувати. У багатьох пострадянських країнах цілі народи виглядають заручниками правлячих кланів, які часто є тими самими людьми чи дітьми тих людей, які правили за радянських часів. В усьому світі слова «диктатура» й «авторитаризм» ще живі та актуальні, і це через двадцять років після падіння комунізму та його так званого завершення в історії. Іншими словами, стратегія «невтручання» світу, коли він має справу з подібними речами, є неадекватною для цього завдання.

На щастя, існують позитивні ідеї, яких дотримуються як демократичні праві, так і демократичні ліві. Перед обличчям стійкості диктаторських режимів «Співтовариство демократій», яке багато лідерів держав обрали як спосіб надати свободі потужнішого голосу у світових радах, тепер має перейти від риторики до реальності. Але є й більш практичні кроки, які необхідно вжити. Необхідно публічно назвати й присоромити тих, хто дає диктаторам грабувати їхні країни: юристів і банкірів, які таємно розміщують їхні незаконно отримані гроші по всьому світу. Так само, як і політичних фахівців, що допомагають диктаторам маскувати себе під демократів, щоб перемагати на виборах. Подібні цинічні радники не повинні мати можливості продавати свої душі диктаторам, а потім ставати довіреними радниками кандидатів на справді демократичних виборах. Після допомоги в знищенні демократії в одній країні вони не повинні ніколи обіймати посади у власних демократіях.

Але передусім світові демократії мають припинити гостинно приймати диктаторів, їхні родини, їхніх посіпак і прибічників. Чому ці люди мають вільно подорожувати куди їм заманеться, витрачати скільки захочуть на предмети розкоші, коли їхні громадяни потрапляють за ґрати й стають дедалі біднішими у своїх країнах? Необхідно скласти списки осіб, яким відповідатимуть відмовою у видачі віз, щоб диктатори та друзі диктаторів були замкнені в межах системи, яку вони створили власноруч.

І, нарешті, нам слід забути про ідею існування «корисних» диктаторів. Вони можуть виявитися корисними протягом якогось часу, але гіркота, на яку вони прирікають народи, якими правлять, триватиме значно довше. Досить поглянути на Іран, щоб знайти підтвердження цьому. Надто довго після падіння шаха новий, ще гірший режим живився гіркотою, яку той залишив після себе, щоб утримуватися при владі.

У боротьбі з узурпаторами свободи необхідно перейти до нового політичного підходу, схожого на боротьбу з тероризмом: жодних переговорів із політичними терористами, жодних поступок чи викупів — лише політична ліквідація спільними внутрішніми та зовнішніми зусиллями й негайне звільнення заручників, якими є цілі народи.

Великою помилкою буде сподівання лише на здатність народів до самозвільнення від диктатури. У них, у глобальному світі, може не вистачити на це сил, бо диктатори в глобальному світі не самотні, вони згуртовані та скоординовані. Сьогодні вони діють майже як єдиний блок. В поневолених диктатурами народів для боротьби за свободу немає незалежної судової системи, чесних виборів, вільних засобів масової інформації, досвіду, елементарних інститутів демократії, необхідних фінансових ресурсів. Відсутність усіх цих важливих складових неминуче, як ми побачили на прикладі Сирії, рано чи пізно призведе до глухого кута й кровопролитних революцій, бо інших засобів визволення цим народам світ просто не залишає.

Демократичний глобальний світ може ліквідувати диктатури в суверенних країнах швидко, ненасильницькими методами та в межах міжнародного права. Проте треба поставити поза законом подвійні стандарти щодо ставлення до диктаторів і їхнього оточення. Вони мають перестати бути вищими за закон. Справді, коли застосовуються санкції, вони мають стосуватися саме їх, а не громадян, якими вони злочинно правлять. Навіщо завдавати подвійного удару і так безправним і знедоленим народам? Давайте перестанемо шукати простий вихід, застосовуючи санкції, і діятимемо безпосередньо проти тих, хто уособлює авторитаризм і диктатуру.

Дозвольте мені запропонувати програму «Захист демократії». По-перше, без вагань і втрати часу світові демократії мають створити механізм проведення міжнародних антикорупційних розслідувань проти правлячих диктаторів і їхнього оточення. Подібні розслідування мають стати нормою для кожної країни, захопленої диктатором. Усі диктатори без винятків привласнюють державні ресурси та використовують для проведення своїх незаконних операцій із фінансами та власністю території демократичних країн. Можливо, такий стан речей тимчасово вигідний окремим країнам, де зберігаються брудні гроші, але в стратегії це смертельно небезпечно для збереження цінностей глобального світу.

По-друге, ґрунтуючись на міжнародному та національному законодавстві демократичних країн, потрібно почати арештовувати й конфісковувати власність і отримані злочинним шляхом фінансові ресурси диктаторів та їхнього оточення. Це може бути складно, може забрати багато часу, але верховенство права не повинно більше використовуватися для захисту диктаторського грабунку. Давайте натомість захищати народи, чиї ресурси було розграбовано на користь жменьки людей.

По-третє, треба зробити можливим притягнення диктаторів і їхнього оточення до відповідальності в тих країнах, де мали місце їхні корупційні трансакції, не чекаючи, доки їх судитиме Гаазький трибунал за масові вбивства людей, які підніматимуться на вимушені революції. Таким чином, коли диктатора буде скинуто, світовим демократіям потрібно запропонувати підтримку новим режимам, провести ефективний, прозорий і чесний судовий процес у своїй країні.

По-четверте, зробити диктаторів і їхнє оточення персонами нон-ґрата в кожній демократичній країні.

І це лише частина мирних і справедливих заходів, які впевнено дадуть бажаний результат. Усе це може запрацювати як система світового очищення політичних каналізаційних стоків, лише якщо у світових лідерів буде бажання включити питання політичної ліквідації диктаторів у свій порядок денний. Наші лідери мають заприсягтися, що вони не вирощуватимуть їх задля якоїсь політичної вигоди; не виховуватимуть їх, адже це виховання зазвичай обертається проти їхніх власних народів; не користуватимуться ними як інструментом і не даватимуть їм жодного шансу виправдати своє неналежне правління. Інакше сотні мільйонів людей на нашій планеті будуть позбавлені шансу на свободу та справедливість.

Кроки, які я виклала, є, безумовно, правильним шляхом у стосунках із диктатурою Януковича. Я передала всі вагомі доводи міжнародної корупції українського режиму до відповідних міжнародних установ. Але потрібно діяти негайно, не після парламентських виборів, коли «Родина» остаточно приватизує український парламент, ліквідує український суверенітет і рештки демократії. Не дайте їм шансу на зміцнення! А потім таку саму логіку дій можна було б застосовувати для інших країн, де народи страждають від диктатури.

Моя країна зараз балансує на лезі бритви — або вона повернеться до цінностей об'єднаної Європи, або забетонує регіональний авторитаризм пострадянського простору.

Звісно, сильні демократичні країни мають право під час кризи, коли так важко їм самим, втомитися й залишити молоді демократії напризволяще. Ви можете вважати, що ми самі маємо розв'язати проблему зі своїм режимом Януковича. Мовляв, нехай ця дивна й непередбачувана країна сама розбирається зі своїми проблемами. Проте в історії вже були такі випадки, коли відмахувалися від проблем, і вони, ці проблеми, невдовзі стукали у ворота Праги, Варшави чи Парижа.

У когось це моє звернення може викликати підозру в утраті надій на перемогу. Але це не так. Наша надія — це українське громадянське суспільство, яке підніметься на повний зріст, це журналісти, які знімуть кайдани й організують рух опору цензурі, це патріархи національно-визвольного руху, які стануть моральним стрижнем боротьби, це опозиція, яка знайде в собі мудрість об'єднатися. Я також вірю, що наш середній клас, який прагне вільно й успішно розвиватися, і наша молодь, що народилася в незалежній державі й бажає жити у вільній країні, стануть на захист своєї свободи та свободи своїх родин і друзів.

Ми, українці, міцно стоятимемо за свою незалежну, європейську, демократичну, справедливу країну, за свою гідність і свободу аж до перемоги. Ні в кого немає сумнівів: якби вибори в Україні були чесними, мафію негайно було б політично ліквідовано. На жаль, надії на чесні вибори, ще раз наголошую, вже немає! Але ми не кинемося в тил чи в табір диктатури, де непогано годують за зраду та запопадливість. У нас немає на це морального права, бо наша поразка та їхня перемога найгіршим чином змінять Україну й вплинуть на всю Європу.

У багатьох пострадянських країнах уже надовго втратили час на демократичний розвиток. В Україні — ще ні! Ви вже багато зробили, і ми дякуємо вам за кожен крок, за кожне слово допомоги, але діяйте далі! В України є шанс на боротьбу! Не зупиняйтеся! Давайте всі разом не втратимо цей шанс!

А ще я хочу звернутися до моїх рідних українців — як на Батьківщині, так і в усьому світі: прокиньтеся! Повстаньте! Незалежній Україні ніколи не було так важко, як зараз! У якому б куточку світу ви не перебували — гуртуйтеся, знаходьте можливість для спільних дій і протестів. Звертайтеся по допомогу та підтримку для України до урядів своїх країн. Захистіть Україну, захистіть свою землю, віддайте їй зараз частинку свого життя. Сьогодні вона потребує допомоги своїх синів і дочок в усьому світі.

Я не можу зараз спілкуватися з вами особисто, але я знаю, що ви мене чуєте і що вам усе це не байдуже — так, як і мені. І тут, за ґратами, я відчуваю пульс нашого великого єднання, солідарності, взаєморозуміння України та світу.

Вірю, що це єднання все змінить на краще, це і є наша надія, наш український шанс, шанс на сильну й розширену Європу.

Завжди ваша
Юлія ТИМОШЕНКО