Екопарадокси



У журналі «Las Polsky», з яким маємо дружні стосунки і гарну співпрацю щодо обміну інформацією, мене зацікавила стаття польського професора Анджея Гживача. Думаю, вам теж буде корисно познайомитися з аналітикою наших сусідів. Тим паче, що такі екопарадокси притаманні й українському суспільству. Оксана ЧУРИЛО

Сьогодні у моді екологічне життя. Це проявляється, між іншим, і в квапливому оточенні себе предметами з дерева. Аби цей милий очам інтер’єр міг з’явитися в наших оселях, лісничий мусить здійснити «грабіжницьку експлуатацію лісу», а потім посадити нові «лісові грядки». Парадокс?

А достатньо було б перевірити…

Якби хтось переконливо стверджував, що, наприклад, географічна поверхня Китаю є значно меншою за територію Польщі, то всі казали б, що цей погляд – абсурдний, парадоксальний, неправдивий. З іншого боку, часом можна почути від освічених людей, які займаються професійно або на громадських засадах проблематикою охорони середовища і природи, що «ліси в Польщі надмірно експлуатуються, а їхня поверхня систематично, з року в рік зменшується». Але ж вистачило б зазирнути до статистичного річного звіту GUS, аби дізнатися, що в 1946 р. поверхня наших лісів становила 6,47 млн га, а сьогодні – 9,33 млн га (збільшення на 38,4%). Як же коментувати такі випадки: наївність, парадоксальність висловлювання, брак знання чи недобра воля?

План грабіжницької експлуатації

Трапляються також емоційні парадокси. Для когось «наш» – це солдат, патріот, але з протилежного боку – це солдафон. Той же, хто бореться за «праве діло» (теж спірне твердження), це повстанець, боєць, але для когось – бандит і терорист. От і лісівники кажуть, що використовуємо ліс згідно з вирахуваними штатами здобування дерева, згідно з лімітами, які затверджуються міністром екоресурсів. А дехто називає це «грабіжницькою експлуатацією лісу». Недавно так охарактеризували одне з підкарпатських лісництв під час пленарного засідання державної ради охорони природи. Висловив таку думку високий чиновник однієї регіональної дирекції охорони навколишнього середовища як аргумент за утворення на тих теренах національного парку, що стримало б цю «недопустиму практику».Кажемо: чищення, проріджування, відновлення як догляд за деревостаном, використанням лісу. Інші називають ті самі дії «вирізуванням», «непотрібним втручанням лісників у процеси природи», «руйнуванням деревостанів». Парадокс?

Парадокс зрубу

Любимо тварин, особливо молодих. Виявляємо у ставленні до них зацікавлення, турботливий рефлекс. Які ж бувають смішні та потішні малі овечки, кози чи свині. Звично і позитивно сприймаємо корів і овець, що пасуться літом на розлогих луках. Але не хочемо усвідомлювати, що діється з ними пізніше, витісняємо з нашої свідомості, відкидаємо перспективи і ситуації, які стосуються забою. Німці таке гостро називають «парадокс різні». Чимало людей говорять, що не вбили б тварини, навіть рибини чи курчатка – нехай це зроблять інші. Але охоче купують і споживають м’ясо, готові кулінарні продукти.
Слово «різник» має негативне значення й асоціації. Ми кращі, бо самі не вбиваємо господарських тварин, але користуємося послугами інших. Є в цьому якийсь елемент брехні, непослідовності, парадоксу нашої психіки.
Це схоже, як називаю, на «парадокс зрубу». Любимо ліс, відпочиваємо в ньому, масово збираємо гриби й інші його дари. Із приємністю пригадуємо канікули, скаутський табір, прогулянку лісом із коханою людиною. Але частина суспільства не любить, навіть бунтує, коли вирізуються старі дерева. Ці люди не сприймають слів «зруб», «вирізання», «заготовлення» дерева.
Критикують лісників за користування лісом, який їхні попередники посадили з метою виробництва, але ж парадоксом визнали б критику селян за годівлю тварин, а пізніше продаж на бойню свиней, корів і курей, проведення жнив на раніше засіяних збіжжям полях чи погляд «кривим оком» на осіннє копання посадженої весною картоплі. Той, хто розуміє, цінує дерево як екологічну сировину, всесторонньо придатну, повсюди застосовувану в домашніх господарствах у цілому світі.

Ті паскудні насадження!

Підраховано, що з дерева можна зробити для людських потреб понад 20 тисяч продуктів: від колиски і до труни. Знаємо, що необхідна охорона і формування біологічної різноманітності лісових екосистем, зокрема різноманітності віку, видового складу, структури деревостанів, однаково потрібні нові насадження і старі дерева. Елементи природи народжуються і вмирають, хворіють – так, як і ми, бо теж є частиною природи. Ненатуральним є цінувати тільки старі або мертві дерева, а не молоді фази лісу, говорити без поваги «насадження» або навіть, як один із професорів екології, – «лісові грядки».
Лісівники також поводяться іноді парадоксально, вихваляючись зростанням лісистості Польщі, здійсненими залісненнями, стверджуючи, що маємо одне з найкращих лісових господарств у Європі, а, може, й у світі, виявляючи своєрідну «гордість лісника». На жаль, не говоримо або говоримо дуже рідко, що в останньому 20-річчі відзначено значно більший ріст лісистості, ніж у нас, в інших країнах, наприклад, в Іспанії, Італії, Китаї, Норвегії, Франції, Індонезії, Індії тощо.

Ліс для дятла…

Однією з причин виникнення парадоксальних думок і пропозицій у ставленні до лісів є нерозуміння, що це надзвичайно складна екосистема з непізнаною мережею припливів матерії, енергії й інформації, що це не лише проста сума існуючих в ньому організмів і їхніх популяцій. Пригадується вірш Юліана Тувіма «Страшні міщани», фрагмент із якого зацитую:

Дивляться направо, дивляться наліво,
А дивлячись, бачать все окремо,
Що дім, що Стасик, що кінь, що дерево…

Дехто у такому ракурсі бачить лісові організми. Тільки з позиції дятла, лося, вовка, рисі і т.д., підлаштовують під себе ведення всього лісового господарства замість представлення завдань, які врахують потреби рідкісних тварин у сукупності охорони і господарювання в багатофункціональній лісовій екосистемі.

Так було завжди

Невпевненість у власних переконаннях може викликати агресивну поведінку як оборонну реакцію. Напад – водночас форма діяльності, творення і пропагування напівправд, парадоксальних висловлювань, не ретельних, а корисних для цього боку інформацій. Лісники взагалі не агресивні у ставленні до тих, хто інакше думає про ліс, лісову природу, результативність їхньої праці і дій. Бо мають спеціалізовану освіту, знання і практичний досвід, багаторічні спостереження й експерименти над природою. Звичайно, вони теж роблять помилки, але змінюють і перевіряють їх із часом, так само, як усі інші професійні середовища, наприклад, лікарі, вчителі, землероби. Стараються діяти згідно зі старим правилом «pro bono silvae» (для добра лісу).
Парадокси – вирази ефектні й дивовижні, але не збігаються з існуючими переконаннями, часто внутрішньо суперечливі, відомі з древності. Наука знає численні парадокси в логіці, математиці, фізиці, астрономії, економіці, теології.
Сьогодні з’являються також екопарадокси, зокрема ті, що пов’язані з лісами і лісівництвом. Не слід нервувати через їхню появу і вбачати в цьому ворожість, а спокійно, конкретно виявляти їхню внутрішню суперечливість, нелогічність, брак правди.

Всеукраїнський журнал «Лісовий вісник» (вересень 2012 №9/12)

Парадоксом називаємо твердження, яке не збігається із загальноприйнятим поглядом; думка, що перевертає визнані істини; протилежне тому, що видається очевидним; розмірковування, в яких кожен елемент супроводжує удавана очевидність, і які виявляються неправильними; твердження, що суперечать переконанням, не збігаються з правдою. Часто на те, що є особливим, дивним, абсурдним, говоримо, наче то – парадокс. Еко – частина у складених виразах, означає зв’язок із середовищем, природою, а також їхнім формуванням і охороною. Екопарадокс – це погляд, що перевертає визнані істини і факти у сфері екології.

Автор: Проф. Анджей ГЖИВАЧ Переклад Віки ОСТАПЧУК Малюнки Миколи ВОЛОШИНА
Источник: volynlis.at.ua, 23.09.2012