Система функціонування мисливського господарства в Білорусі та перешкоди щодо її вдосконалення

Стаття, яку хочеться прочитати уважно. М.П.

Розуміння неефективності існуючої системи контролю й управління в мисливському господарстві Білорусі прийшло до мене вже досить давно. Одночасно з цим прийшло усвідомлення необхідності пошуку нових підходів - як в управлінні ресурсами диких тварин, так і в оцінці ефективності ведення мисливського господарства.

Тема ця досить складна, у Білорусі вже тривалий час існує усталена система, яка дісталася нам у спадок від Радянського Союзу. Свою статтю я намагався зробити якомога доступнішою для якнайширшого кола читачів. Можливо, комусь вона здасться надто складною та заплутаною, а комусь навпаки дуже поверховою й недостатньо аргументованою з наукової точки зору. Проте неможливо, або принаймні дуже складно викласти матеріал із такої важливої теми так, щоб він був одночасно доступний і простому мисливцеві, і єгерю, і чиновнику, і науковому працівникові.

Основною метою та обов'язковою умовою ведення мисливського господарства є підтримання в мисливських угіддях оптимальної чисельності мисливських тварин. Відповідно до чинних "Правил ведення мисливського господарства та полювання" під цим терміном розуміють кількість мисливських тварин, які протягом тривалого часу можуть мешкати в мисливських угіддях, природно відтворюватися, ефективно використовувати кормові ресурси, за якої забезпечується найбільший вихід якісної продукції полювання, не завдаючи при цьому істотної шкоди компонентам природного середовища, а також життю, здоров'ю та майну громадян, майну юридичних осіб [1]. Простими словами, це та кількість тварин, яка має задовольняти як інтереси різних груп зацікавлених громадян, так і інтереси різних державних відомств.

Мисливці, безумовно, зацікавлені в кількості дичини, що дозволяє здійснювати інтенсивний видобуток мисливських тварин. Екологи виступають за чисельність, за якої в природних екосистемах існує стабільність і рівновага. Працівники лісового господарства виступають проти істотного негативного впливу диких тварин на лісові насадження. Працівники сільського господарства - проти інтенсивних потрав сільськогосподарських культур. Співробітники санітарних служб - за зменшення ймовірності виникнення осередків захворювань, що передаються від тварин до людини та до домашніх тварин (епізоотій і зоонозів). Дорожні служби та автомобілісти зацікавлені в зменшенні кількості аварій на дорогах.
Фахівці з роботи з дикими тваринами (мисливствознавці) мають, у свою чергу, враховувати інтереси всіх перелічених груп і підтримувати чисельність тварин, за якої здійснювалося б отримання найбільшої кількості дичини високої якості. При цьому самі популяції зберігали б свій відтворювальний потенціал, перебували в здоровому стані, були стійкі до негативних зовнішніх і внутрішніх чинників.

Якщо говорити дещо поверхово, то нині в Білорусі використання ресурсів дичини та контроль за діяльністю мисливських господарств здійснюється на підставі трьох основних складових:
– оптимальної чисельності, яка визначається за допомогою бонітування мисливських угідь;
– обліків диких тварин, спрямованих на визначення фактичної кількості дичини в угіддях;
– виділених лімітів вилучення, які, у свою чергу, визначаються на підставі бонітування та обліків.
Ця система бачення мисливського господарства склалася в середині минулого століття й існує донині. На мій погляд, вона вже давно не відповідає сучасним вимогам і є вже не механізмом удосконалення використання ресурсів дичини, а чинником, що стримує її подальший розвиток. Вона вже не здатна врахувати нестійкі, мінливі сучасні умови та інтереси всіх зацікавлених груп громадян і відомств. Для того щоб розібратися, у чому ж причина, необхідно докладно (звісно, наскільки це можливо зробити в одній невеликій статті) зупинитися на кожній складовій.

Бонітування мисливських угідь. Відповідно до чинного ТКП «Правила проведення мисливовпорядкування» бонітування здійснюється двома методами [2]. Згідно з одним методом виконується виділення на конкретній території типів мисливських угідь і визначення їхніх площ. Площа конкретного типу множиться на середній показник продуктивності, який установлено заздалегідь. Далі знаходиться середньозважений показник якості угідь (бонітет) для кожного виду. Під час виконання бонітування цим способом використовуються дані лісовпорядкування, оскільки лісові типи мисливських угідь ґрунтуються на лісовій типології Юркевича та Гельтмана.

Загалом використання даних таксації лісових насаджень надає можливість отримувати досить чітке уявлення про лісові угіддя. Картографічний матеріал, що ґрунтується на використанні даних лісової таксації, має важливе значення і є хорошим помічником фахівцеві, особливо на початковому етапі знайомства з угіддями.

Проте цей метод успадкував від лісовпорядкування замкненість на межах одного виділу. Це прийнятно для лісовпорядкування, але аж ніяк не прийнятно для мисливовпорядкування. Для якісної оцінки мисливських угідь необхідний набагато об'ємніший і різнобічніший підхід.

Уявімо два варіанти територій з однаковими за площею лісовими типами мисливських угідь, але з різним їх розміщенням у просторі (рисунок 1–2).

Рисунок 1, Рисунок 2

Тепер змінімо чергування цих самих лісових типів не лише між собою, а й з польовими угіддями.

Рисунок 3

Виходить, що за однієї й тієї самої площі лісових і польових угідь території значною мірою відрізняються між собою за своєю якістю та ступенем придатності для мешкання різних видів диких тварин.

Важливо враховувати не лише мозаїчність території, а й те, які саме угіддя межують одне з одним. Окрім характеру самого межування, необхідно враховувати ще цілу низку різних чинників. Наприклад, характер чергування лісових і польових угідь той самий, але різний рівень чи спеціалізація ведення сільського господарства на прилеглих до лісу угіддях. Умови вже не будуть однаковими.
Усі умови, зовнішні та внутрішні чинники врахувати у вигляді точних, статистично доведених і, найголовніше, таких, що справді функціонують на практиці, коефіцієнтів практично неможливо.

Не позбавлений цих недоліків і другий спосіб проведення бонітування шляхом натурної оцінки якості угідь. За цього способу передбачається, що вся територія об'єкта, що впорядковується, покривається мережею маршрутів, на яких через рівні відстані закладаються пробні площадки, де дається окомірна оцінка якості угідь для основних видів мисливських тварин. За цього способу оцінка може виконуватися не на пробних площадках, а безперервно, на всьому маршруті. Загалом цей метод може підходити до оцінки «об'ємніше», у просторі, проте необхідно, щоб фахівець, який проводив оцінку угідь, мав великий досвід у виконанні цих робіт і міг об'єктивно враховувати в польових умовах увесь комплекс чинників, що впливають на середовище мешкання тварин, і не зупинявся лише на кормності та захисності угідь.

Крім того, дається окомірна оцінка, і тут можливі суб'єктивні підходи, оскільки немає чітких критеріїв під час поділу угідь на добрі, вищі за середні, середні, нижчі за середні, погані. Переконаний, що під час оцінки одних і тих самих угідь різними фахівцями показник якості суттєво варіюватиметься. Крім того, недоліком цього методу є складність і трудомісткість його проведення, оскільки необхідно здійснювати оцінку всіх окремих ділянок угідь.

Під час здійснення мисливовпорядкування вносяться певні поправки, проте вони не можуть повною мірою врахувати всю глибину та різносторонність ситуації й, як правило, мають формальний характер. Наприклад, у ТКП «Правила проведення мисливовпорядкування» зазначено, що інтенсивні біотехнічні заходи можуть практично будь-які угіддя довести щодо кабана й оленя до рівня продуктивності першого бонітету. Тут немає чіткого підходу й усе досить розмито та поверхово. А як вчинити, якщо угіддя вже були першого бонітету? Який тут буде бонітет після здійснення в них інтенсивних заходів?

Крім того, самі біотехнічні заходи під час їх проведення різні за підходами й обсягами. Немає, та й не може бути точного підходу в розумінні терміна "інтенсивні біотехнічні заходи". Одне господарство на рік згодовує тваринам 10 т концентрованих кормів і засіває 15 га кормових полів. Інше на такій самій території згодовує 300 т і засіває 200 га полів. Як це врахувати? Який ввести коефіцієнт? Навіть якщо якимось чином коефіцієнт щодо біотехнії підібрати правильно, що в принципі вкрай складно і навіть неможливо, завжди змінюються зовнішні та внутрішні чинники, такі як метеорологічні умови зими, людський чинник, зміна ринкових умов, зміна технічних і фінансових можливостей господарств, зміна цін на пальне й продукти рослинництва тощо. Усе це вноситиме суттєві зміни в поправкові коефіцієнти, адже треба пам'ятати, що мисливовпорядкування проводиться на тривалий десятирічний період.

Вважається, що на лося й козулю біотехнічні заходи впливають незначно і їх під час бонітування можна не враховувати. Необхідно зазначити, що для оленевих, за рахунок застосування спеціальних технологій проведення лісосічних робіт і вмілого розміщення лісосік у часі та просторі, можливо досягти істотного збільшення зимових запасів природних кормів [3, 4, 5, 6, 7, 8]. Сучасні підходи у мисливовпорядкуванні цього не передбачають. А якщо це й буде враховуватися, то сам установлений коефіцієнт буде непостійним, часто змінюваним і залежатиме від цілої низки чинників - таких як попит на певні види деревини, технічні можливості, людський чинник, можливість доступу до місць рубок, що залежить від зимових метеорологічних умов тощо.

В усьому світі активно застосовується захист лісових насаджень і сільського господарства від пошкоджень, завданих дикими тваринами. Існують різні способи та методи, які можуть знизити негативний вплив копитних. Як врахувати це? Існує багато чинників, які можуть змінити бонітет угідь до невпізнанності. Встановити достовірно й точно ступінь впливу цих чинників у вигляді поправкових коефіцієнтів практично неможливо. А якщо й можливо, то лише через глибокі, дорогі дослідження, причому для конкретної ділянки угідь, бо для інших угідь він уже буде іншим. Крім того, сам поправковий коефіцієнт буде непостійним унаслідок зміни умов і потребуватиме постійного істотного коригування.

У методу визначення оптимальної чисельності мисливських тварин, що застосовується в Білорусі й ґрунтується на бонітуванні мисливських угідь, є й інші умовності та неточності. Навіть якщо й вдасться досить точно й об'єктивно визначити середньозважений видовий показник якості угідь (бонітет), то практично неможливо на його підставі точно встановити оптимальну чисельність тварин. Відповідно до ТКП середня оптимальна щільність населення для середнього класу бонітету угідь на тисячу гектарів становить: для лося 4,0; для оленя 8,0; кабана 12; козулі 20. Наведено можливі відхилення від середнього в розмірі ±10%. Лишається незрозумілим, якими методами й способами було отримано ці величини, тим більше з таким високим показником точності.

Найімовірніше, їх було встановлено приблизно, без опори на обширні, статистично достовірні, польові дослідження. Не зрозуміло, як установлено, що, наприклад, на 1 тис. га лісових угідь середньої якості може без наслідків для лісових насаджень і самих тварин мешкати 20 козуль або 12 кабанів. Це можна довести лише дослідним шляхом. Припустімо, це можна було б установити внаслідок тривалих досліджень за допомогою створення вольєрів із приблизно однаковими умовами (чого вже досягти досить складно) з площею в 1000 га, де перебували б групи козуль із різною чисельністю – 15, 20, 25, 30, 35 особин. Ці вольєри існували б тривалий період часу, чисельність у них лишалася б незмінною за рахунок вилучення приросту, чого досягти також проблематично. Тоді в результаті багаторічних спостережень можна було б визначити, що, наприклад, у конкретному типі угідь щільність у 20 козуль оптимальна, а за щільності у 25-30 особин уже спостерігається деградація насаджень і самих груп тварин.

І такі дослідження були б необхідні для всіх типів угідь і різних варіантів їх розташування, до того ж для всіх представників мисливської фауни. Крім того, необхідно врахувати негативний вплив тварин на різні сільськогосподарські угіддя та на підвищену аварійність на дорогах. Необхідно врахувати вплив біотехнічних заходів, а це додаткові об'єкти для досліджень. Кожен варіант досліду має обов'язково повторюватися кілька разів для визначення статистичних похибок. Лише в цьому випадку було б отримано досить достовірні дані.

Але ці дослідження ніколи не проводилися і, швидше за все, не проводитимуться, оскільки практично неможливо штучно змоделювати всі необхідні умови, врахувати всі можливі варіанти. Як матеріальні, так і часові витрати на такі дослідження будуть необґрунтовано великими. А якщо врахувати суб'єктивність у визначенні бонітету угідь, то необхідність у їх проведенні ставиться під ще більший сумнів.
Виявивши ці недоліки, можна сказати, що існуюча система оцінки якості угідь і заснована на ній методика визначення оптимальної чисельності неточна, поверхова й дуже суб'єктивна.

Обліки. Наступна проблема полягає в тому, що методики обліків диких тварин, які застосовуються в Білорусі, не надають можливості отримання достовірних даних про фактичну чисельність дичини. Ситуацію погіршує ще й той факт, що багато людей, які задіяні в управлінні мисливським господарством і його контролі, сприймають чисельність диких тварин, отриману в результаті обліків, як певну абсолютну, точну величину. При цьому всьому недопустимо стверджувати, що обліки самі по собі не несуть жодної корисної інформації. Необхідно дійти розуміння того, що інформація, отримана в результаті їх проведення, дуже відносна, не має високого ступеня точності й дозволяє вловлювати, як правило, істотні зміни протягом значного періоду часу.

Про суб'єктивність, складність, поверховість і неточність існуючих методів обліків уже неодноразово висловлювалися відомі фахівці [9, 10, 11, 12, 13]. Немає сенсу повторювати ці висловлювання. Хочеться тут висловити свою думку щодо найпоширеніших видів обліків.

За умови якісного виконання важливу інформацію надає облік оленів у період ревіння. Проте він дозволяє отримати дані лише про кількість самців оленя, готових до участі в розмноженні або вже беруть участь у ньому, на конкретній території. Встановити ж загальну чисельність популяції і точно визначити її статево-вікову структуру він не дає можливості. Цей вид обліку дуже добре може вловлювати тенденцію збільшення чи зменшення кількості дорослих самців у популяції, що допомагає досить об'єктивно планувати розмір їх вилучення. Необхідно пам'ятати, що існує безліч чинників, які впливають на інтенсивність вокалізації самців. Тому тут недопустимі поодинокі обліки, точне уявлення про ситуацію в угіддях можна отримати лише в результаті багаторазових спостережень протягом усього періоду гону. У моїй практиці неодноразово бували випадки, коли в місцях, де фіксувалося інтенсивне ревіння оленя, через добу можна було почути лише одного – двох кволо ревучих самців. До того ж навіть у ясну, тиху погоду і без будь-яких істотних її змін надалі.

Дуже корисну інформацію дозволяє отримувати облік тварин у місцях підгодівлі, проте неможливо за допомогою цього методу достовірно визначити чисельність на території всього господарства. Тут також дуже багато залежить від різних чинників – виду тварини, щільності населення, сезону року, метеорологічних умов, особливостей поведінки різних статево-вікових груп, інтенсивності та способів полювання, інтенсивності біотехнічних заходів, розташування місць підгодівлі, особливостей ведення сільського господарства тощо.

Деякі види обліків, безумовно, надають важливі відомості фахівцям. Припустімо, обліки тетерука й глухаря на токах можуть показати досить точну чисельність токуючих півнів на конкретних токах. Обстеження бобрових поселень надає загальні відомості про стан поселень, характер їх розміщення, ймовірність виникнення збитків унаслідок підтоплення. Загалом ці методи дозволяють відстежувати загальні зміни в популяціях, але лише протягом значного періоду часу, і надають можливість досить об'єктивно планувати вилучення. Отримати ж загальну точну чисельність тетерукових і бобра на території всього господарства і тим більше всієї республіки за допомогою цих методів неможливо.

Найбільш спірну та неоднозначну думку викликає зимовий маршрутний облік – ЗМО. Проведення цього обліку та можливий подальший їх контроль потребує значної кількості сил і часу. Сама методика його проведення має безліч умовностей і неточностей. Стверджувати, що сам метод абсолютно непридатний для потреб мисливського господарства, не можна. Отримання даних про слідову активність на будь-якій конкретній ділянці є само по собі вже досить цікавою інформацією, особливо якщо ці перетини нанести на загальну карту. Це дозволяє фахівцеві отримати картину розподілу дичини в просторі в даний момент часу, встановити місця з низькою концентрацією тварин, спробувати виявити причини цього, зробити певні висновки й уже надалі постаратися усунути негативні чинники, що стримують зростання популяції на конкретній ділянці.

Цей метод дозволяє в загальних рисах відстежити динаміку слідової активності за досить тривалий період часу. Тобто якщо за 7–10 років слідова активність на одних і тих самих маршрутах стійко падає, то загалом можна говорити про зменшення чисельності. Це може послужити сигналом для порушення питання про запровадження заборони на полювання на конкретній ділянці або обмеження полювання на ній. Якщо ж слідова активність хоч і непостійна за роками, але все ж не простежується чітка тенденція до зменшення (значення перетинів за 5–10 років, нехай навіть різко, щороку відхиляється як у бік збільшення, так і в бік зменшення), то можна говорити про відносну стабільність. Крім того, на підставі порівняння слідової активності, отриманої на різних ділянках угідь, можна зробити узагальнений і поверховий висновок про рівень ведення мисливського господарства різними мисливськокористувачами.

Коли ж, керуючись методикою ЗМО, за допомогою поправкових коефіцієнтів ми намагаємося перейти до точної, абсолютної чисельності, то виходить зовсім недостовірна інформація, далека від фактичної та реально існуючої. По-перше, слід ураховувати, що кількість слідових перетинів на різних маршрутах однієї довжини за однієї й тієї самої щільності населення буде непостійною. Вона залежатиме від величезної кількості чинників, таких як метеорологічні умови, особливості мисливських угідь, інтенсивності та особливостей біотехнічних заходів, запасів кормів, наявності чинників занепокоєння, інтенсивності проведення полювань, способів полювань, ефективності проведення охоронних заходів, статево-вікової структури популяцій. Точно встановити вплив цих чинників і статистично обґрунтувати поправкові коефіцієнти вкрай утруднено і навіть неможливо. Крім того, вплив цих чинників залежатиме не лише від власного значення, а й від різних варіантів комбінацій і взаємодій між самими чинниками. Слід також пам'ятати, що на кожен окремий вид тварин перелічені чинники впливатимуть різною мірою.

Необхідно пам'ятати про утруднення у визначенні кількості тварин, що перетинають маршрут групами. Це насамперед стосується кабана й оленя. У моїй практиці був випадок, коли під час проведення обліків методом подвійного окладу я на маршруті візуально нарахував близько 40 оленів, які перейшли просіку, де я рухався як обліковець. Але зібравши дані воєдино й нанісши перетини на загальну схему, я встановив, що ця сама група тварин раніше перетнула сусідню просіку і далі рушила в район підгодівельного майданчика. Досить досвідчений єгер на місці перетину поставив лише 7 особин оленя – товщина снігового покриву була суттєвою й олень ходив однією стежкою. Надалі з подібними ситуаціями довелося стикатися ще не раз, проводячи обліки в різні роки, на різних ділянках.

Фраза з ТКП «Якщо кабани або олені пройшли однією стежкою, слід пройти по ній в один або два боки і спробувати визначити їхню кількість» дуже красиво звучить на папері. Реально ж дуже часто розгадати цей ребус не видається можливим, особливо за високого снігового покриву та за високої чисельності тварин. Фраза «У разі неможливості визначити кількість тварин, що пройшли стежкою, на абрисі та у відомості зазначається «стежка» без реєстрації в рядку «всього слідів» узагалі незрозуміла. Виходить, у цьому випадку 40 оленів я мав узагалі не враховувати, якби їх візуально не побачив.

Проте найслабшим місцем ЗМО є складність встановлення прийнятного, відповідного для кожної конкретної ситуації поправкового коефіцієнта. Саме тут і починається «ворожіння на кавовій гущі», що ще більше погіршує ситуацію. На жаль, зараз у більшості випадків його визначення йде від зворотного, тобто від розміру необхідної чисельності, яка встановлюється на підставі висновків, припущень і господарської необхідності. Добре, якщо це робить досвідчений фахівець на підставі постійних, щоденних спостережень, які одночасно зіставляються з результатами та спостереженнями минулих років. Але що робити, якщо це здійснює людина, мало знайома зі станом елементарних популяцій? Або ще гірше, людина, яка намагається приховати реальний стан справ? Централізоване встановлення єдиних перерахункових коефіцієнтів для всіх мисливськокористувачів також показало свою неспроможність у 2012 році. Переконаний, що не обійшлося тут без «ворожіння на кавовій гущі», тільки от уже на вищому рівні.

Досить корисні та цікаві результати можна отримати в результаті проведення обліку зимових екскрементів оленевих, проте вони мають більш науковий, ніж прикладний характер. За допомогою цього методу можна отримати картину розподілу оленевих в угіддях, ступінь переважання ними одних біотопів над іншими, але коли за допомогою перерахункових коефіцієнтів починають приходити до абсолютної чисельності, то виходять зовсім непередбачувані й сумнівні результати.
Усі наведені аргументи говорять про те, що необхідно змінювати ставлення до обліків диких тварин. Треба перестати сприймати їх як щось здатне давати абсолютну чисельність з високим ступенем точності.
Безумовно, деякі з них мають право на існування, але ставитися до них треба як до відносних, неточних критеріїв, що доповнюють загальну систему оцінки ефективності ведення мисливського господарства.

Проблема полягає ще й у тому, що в Білорусі існують єдині підходи як до господарств із високим рівнем розвитку, так і до господарств із низьким рівнем. Безумовно, за допомогою існуючих методів обліку можна довести вкрай низьку чисельність у конкретних угіддях, але не більше. Ефективно ж керувати розвиненим мисливським господарством, так само як і тонко відстежувати всі зміни в популяціях, своєчасно ухвалювати обґрунтовані рішення – ні!

З часів Радянського Союзу й донині обліки застосовуються переважно для запобігання надмірному вилученню диких тварин і недопущення зменшення чисельності. Проте вони абсолютно не придатні для відстеження випадків перевищення оптимальної чисельності, оскільки за допомогою існуючих методів бонітування неможливо досягти точного визначення цієї величини (про це вже говорилося на початку статті). Крім того, необхідно пам'ятати, що за високої щільності населення тварин істотно зростає неточність існуючих методик обліків.

Площа мешкання. Розмір вилучення нормованих видів нині планується на підставі розміру щільності населення на тисячу гектарів. Вона розраховується шляхом ділення чисельності конкретного виду на площу території його мешкання. Тут також багато умовностей і неточностей. По-перше, сама чисельність конкретного виду визначається в результаті існуючих методів обліків, тому вона вже споконвічно є неточною й має лише відносний характер. По-друге, виникає багато сумнівів у правильності й об'єктивності визначення території мешкання мисливських тварин. Особливо це стосується таких видів, як олень, кабан, козуля.

Зокрема, відповідно до ТКП «Правила проведення мисливовпорядкування» до розрахункової території мешкання кабана, оленя та козулі включаються лише лісові угіддя, чагарники та заросле деревно-чагарниковою рослинністю низинні й перехідні болота. Польові угіддя не включаються взагалі. Необхідно зазначити, що козуля, кабан, олень не є суто лісовими тваринами. Вони так само мешкають у лісостепах, степах, а часом навіть у напівпустелях і пустелях [14].

Якщо знову повернутися до рисунків 1–3 і їх проаналізувати, то можна чітко зрозуміти, що за однакової площі, вкритої лісом, реальна територія мешкання оленя, козулі, кабана буде далеко не однаковою. І навіть в окремо взятій ситуації, зображеній на рисунку 3, але за умови ведення сільського господарства з різною спеціалізацією та інтенсивністю, ситуація з територією мешкання сильно відрізнятиметься.

Безумовно, є господарства, де через тотальне браконьєрство зазначені види, окрім як на найважкодоступніших ділянках суцільних лісових масивів, і не зустрінеш. Але вже зараз є й інші господарства, де ще до настання сильних сутінків, а часом навіть і вдень на полях можна без труднощів нарахувати десятки козуль. Також незрозуміло, чому до території мешкання лося не включаються суцільні масиви або близько розташовані групи масивів площею менше 1000 га для лося і 500 га для оленя шляхетного.

Розмір щорічного вилучення. Нині єдиним критерієм оцінки роботи мисливського господарства, який може бути досить точним і об'єктивним, є розмір добування тварин. Зокрема, в країнах Європи саме цей показник є найчастіше вживаним. Проте для умов Білорусі через низьку дисципліну та самосвідомість мисливців цей показник також повністю не відомий. Переконаний, що навіть у господарствах із налагодженою системою охорони угідь досі безліч випадків незаконного полювання лишається невиявленою.

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що система функціонування мисливського господарства, що склалася, схожа на розв'язання рівняння з усіма невідомими:

Е м.г.=X+Y+Z+С

де Е м.г. – ефективне мисливське господарство;
X – фактична чисельність тварин (невідомо);
Y – оптимальна чисельність тварин (невідомо);
Z – щільність населення на тис. га, отримана на підставі загальної площі мешкання (невідомо);
С – добування диких тварин (невідомо).

Тепер необхідно поставити запитання. Чи можемо ми за існуючої системи ведення мисливського господарства точно й своєчасно ухвалювати правильні рішення для збереження та грамотного використання популяцій диких тварин? Чи можливо за цієї системи об'єктивно оцінювати роботу мисливських господарств? Переконаний, що ні. І чим далі розвиватиметься мисливське господарство, тим очевиднішою ставатиме недосконалість існуючої системи. Це нонсенс, що за такої умовної, неточної та суб'єктивної існуючої системи в Білорусі досі вимагають чіткого й точного виконання всіх інструкцій, 100% освоєння виділених лімітів вилучення, чіткого дотримання проєкту мисливовпорядкування, а як контрольні заходи практикують проведення контрольних обліків.

В одній і до того ж невеликій для цієї теми статті всі аргументи навести неможливо. За кожним наведеним тут пунктом можна написати окрему статтю або наукову роботу. У цій статті переслідувалася мета показати недоліки всієї існуючої системи комплексно й зменшити необґрунтовано завищений бюрократичний тиск на мисливське господарство.

Переконаний, що знайдуться люди, які заперечать мені й скажуть:«Запропонуйте щось нове, ефективніше, і ми тоді підемо від старих підходів». Я відповім: "Давайте спочатку дійдемо розуміння того, що існуюча система ведення мисливського господарства не відповідає сучасним підходам і для більшості розвинених господарств є вже швидше гальмом у розвитку, ніж інструментом збільшення їх ефективності. Давайте всі чітко зрозуміємо, що підхід, коли оптимальна чисельність установлюється на тривалий строк завдяки проведенню мисливовпорядкування, а контроль за її підтриманням здійснюється на підставі обліків – неприйнятний і зазнав поразки". Забігаючи наперед, скажу, що в мене, безумовно, є певні думки щодо того, яким шляхом необхідно рухатися далі, але про це в інших статтях. Ця ж стаття і так вийшла досить об'ємною, що зменшує ступінь її сприйняття.
Безумовно, можна піти іншим шляхом і залишити все як є, протягом 20 років створити нову систему, обкатати на дослідних господарствах і надати готове рішення. Але тоді мисливські господарства й надалі працюватимуть у встановлених рамках, що вже в низці господарств неприпустимо. Крім того, сама нова система ніколи не може бути повністю ідеальною і завжди прийнятною на 100%, оскільки нестабільні умови потребують постійної її модернізації та адаптації. Необхідна поступова еволюція без різких революцій, що ведуть до колапсу, проте перетворення необхідно здійснювати впевнено, без необґрунтованого зволікання. Я не закликаю одразу, одномоментно відмовитися від усього існуючого, але система функціонування мисливського господарства та його контролю має бути оптимізована, наближена до практичної діяльності та реального стану справ. Має бути насамперед спрямована на отримання конкретного результату в угіддях, а не на папері. Нині виходить так, що в гонитві за встановленням оптимальної чисельності, бонітету угідь, точної фактичної чисельності ми втрачаємо найголовніше, те, для чого фактично й має існувати мисливське господарство. Прагнення дотриматися всіх необхідних формальностей зменшує реальну ефективність ведення мисливського господарства і в деяких випадках істотно перешкоджає його розвитку та становленню.

У цієї проблеми, безумовно, є розв'язання, але воно непросте, оскільки все нове й невідоме дається непросто. Над проблемами, наведеними в цій статті, в усьому світі працюють багато фахівців, але досі немає чіткої єдиної системи, прийнятної одночасно для всіх країн. Слід ураховувати, що в нас існують свої умови та свої особливості. Безумовно, новий шлях потребуватиме великої кількості спроб і помилок, проте необхідно йти від усталених неефективних підходів, і чим раніше ми це почнемо робити, тим швидше отримаємо необхідний результат. Неможливо одразу запропонувати і тим більше ефективно впровадити іншу, прийнятнішу систему функціонування мисливського господарства, але для початку нам усім необхідно чітко усвідомити, що проблема є й існуючі підходи в мисливському господарстві необхідно терміново змінювати.

Список використаних джерел
1. Правила ведення мисливського господарства та полювання. У ред. Указу Президента Республіки Білорусь від 23.07.2010 N 386
2. Правила проведення мисливовпорядкування, ТКП 291-2011 (02080). Затверджений і введений у дію постановою Міністерства лісового господарства Республіки Білорусь від 5 серпня 2011 р. № 19.
3. Юргенсон, П.Б. Підвищення біологічної продуктивності лісових мисливських угідь лісогосподарськими методами / П.Б. Юргенсон / Симпозіум підвищення продуктивності мисливського господарства: тез. допов.. – Москва, СРСР, 15–19 вер. 1969 р. / IX міжнародний конгрес біологів-мисливствознавців. – М., 1969. – С. 30–31.
4. Ільїнський, В.О. Вимоги до проведення лісогосподарських робіт у лісомисливських господарствах / В.О. Ільїнський // Інтенсифікація мисливського господарства в системі лісового господарства: матеріали наук.-практ. конф. / Зап. відділення Всесоюзн. академії с.-г. наук, Мін. лісу госп. Біл. РСР. – Мінськ: Урожай, 1975. – С. 92–95.
5. Кузьмін, B.Ф. Відходи рубки для підгодівлі / В.Ф. Кузьмін // Полювання та мисливське господарство. – 1972. – № 5. – С. 20–21.
6. Романов, В.С. Мисливствознавство: навч. Для студентів спец. Лісове господарство / В.С. Романов, П.Г. Козло, В.І Падайга. – Мінськ: БДТУ, 2004. – 470 с.
7. Таугінас, І.С. Значення зимових лісорозробок у розміщенні оленевих (3. Вплив лісосік на просторове розміщення оленевих у лісових угіддях) / І. С. Таугінас // Праці Академії наук Литовської РСР. Сер. В. – Вільнюс, 1984. – Т. 1 (85). – С. 94–100.
8. Гештовт П.А. Вплив рубок догляду на запаси кормів оленевих (Сervidae) у соснових лісах Республіки Білорусь: автореф. дис. …канд. с.-г. наук: 06.03.02/. Білоруський державний технологічний університет – Мінськ, 2012. – 22 с.
9. Юргенсон, П.Б. Біологічні основи мисливського господарства в лісах / П.Б. Юргенсон. – М.: Лісова промисловість, 1973. – 176 с.
10. Русанов, Я.С. Основи мисливствознавства. Вид-во московського університету, 1986 – 160 с.
11. Мамаєв, Ю.Ф Моніторинг мисливських тварин і обліки чисельності на малих площах / Ю.С. Мамаєв, О.В. Любченко / Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 80-річчю ВНДІПЗ. Кіров, 2002. – 293 с
12. Розроблення та реалізація контрольних заходів щодо дотримання нормативної чисельності мисливських тварин під час ведення мисливського господарства та збереження біологічного різноманіття: звіт про НДР (заключ.) / Національна академія наук Білорусі, Інститут зоології; кер. теми А.В. Гуринович. – Мінськ, 2007. – 170 с. – № ДР 20063770
13. European Ungulates and their Management in the 21st Century/ Marco Apollonio, Reidar Andersen, Rory Putman: – Cambridge University Press2010. – 618 p.
 14. Данилкін, А.А. Дикі копитні в мисливському господарстві / А.А. Данилкін. – Москва: ГЕОС, 2006. – 366 с.