Діброви Білорусі: учора, сьогодні, завтра

Багатовіковий розвиток людства нерозривно пов'язаний з лісом, і особливо важлива роль завжди відводилася дубовим насадженням. Чи побачать їх наші нащадки?

Здавна діброви мали велике значення в житті людини, будучи місцем добування їжі, палива, матеріалів для будівництва осель, створення знарядь праці та захисту від ворогів. Багато в чому саме тому багато народів, зокрема й слов'яни, з давніх часів поклонялися дубу, вірячи в його чудодійні властивості та оспівуючи в міфах, легендах, билинах.

Лісове царство

На території нинішньої Білорусі, яка ще до XVI століття була майже повністю вкрита лісами, діброви, що становили в лісових масивах на багатих ґрунтах до 50 відсотків, спочатку активно знищувалися вздовж річкових і сухопутних шляхів, навколо великих поселень. Причому основним способом звільнення земель від лісу було його випалювання. Проте освоєння лісів ще не мало масштабного характеру і було зосереджене в кількох центрах розвитку землеробства (Давидгородоксько-Туровський, Брестсько-Високівський, Мостівсько-Берестовицький і Шкловсько-Мстиславський, пізніше Несвізько-Слуцький).

Опосередковано відомості про ліси цього періоду можна почерпнути з описів, зроблених уже в XIX столітті. Характеризуючи Білорусь XVI століття, М. Рожков писав, що це “край надзвичайно лісистий... На всьому просторі країни було справжнє лісове царство”. А ось як описував у середині XIX століття П. П. Семенов-Тян-Шанський діброви Центральної Росії, подекуди збережені майже в первісному вигляді: “Весь цей ліс складався з якихось двох- або трьохсот величезних дубів і ясенів. Їхні стиснуті, могутні стовбури чудово чорніли на золотисто-прозорій зелені... У траві, біля високих мурашників під лісовою тінню вирізних, гарних листків папороті, цвіли фіалки й конвалії, росли сироїжки, вольнянки, рижики, дубовики, червоні мухомори... А що в лісі за тінь була! У найспекотніший день, опівдні — справжня ніч, тиша, запах, свіжість”.

Промисловий апетит

З XVI століття діброви почали вирубувати в набагато більших обсягах — уже й для одержання поташу (деревного попелу), смоли, дьогтю, селітри, смольчугу (густої смоли для технічних потреб) і для заготівлі будівельного матеріалу, зокрема для кораблів. Але до кінця XVIII століття все ще відзначалася рясність лісів, у яких переважно проводилася вирубка лише найбільших і найздоровіших дерев, оскільки попит на лісоматеріали поки що був не надто високий.

Хвиля винищення лісів, включно з дібровами, припала на другу половину XIX століття і була пов'язана з розширенням промислової заготівлі особливо цінної великомірної деревини для продажу з торгів до Франції, Німеччини та інших країн, а також для будівництва кораблів. Значна частина таких заготівель була зосереджена на території сучасної Білорусі. Саме в цей період знамениті Туровські, Буда-Кошелівські та Речицькі діброви набули широкої популярності.

Оцінити можливості й розмах таких заготівель на землях Білорусі можна за відомостями, наведеними М. Врангелем у книзі “Історія лісового законодавства Російської імперії” (1841 р.). Він писав, що в західних губерніях знайдено великомірні дуби в посередній рясності та дуже доброї якості. Дерева вирубувалися за притоками Прип'яті в Мінській губернії від 5 до 40 верст від річки та за притоками Німану в Гродненській губернії від 80 до 100 верст від нього. Щорічна потреба у великомірній дубовій деревині для кораблебудування становила 50 тисяч дерев дуба, а з однієї десятини (1,093 га) можна було заготовити не більше 70 великих дерев. З різних джерел відомо також, що й на території нинішньої Гомельської області було виявлено (і вирубано) велику кількість дібров.

Багато лісів, зокрема й дібров, гинуло в пожежах, що періодично виникали через їх високу захаращеність. У підсумку до початку XX століття площі дібров сильно скоротилися, а самі вони змінилися майже до невпізнання. Якщо раніше це були густі ліси з віковічними дубами, то тепер важко було знайти стигле велике струнке дерево дуба в зріджених вибірковими рубками насадженнях, хоча в найменш доступних місцях або на охоронюваних територіях можна було відшукати мало порушену діброву.

У 1900 році відомий російський учений-лісівник М. М. Орлов з приводу білоруських дібров писав: “Чудові своєю красою та цінністю дубові насадження в казенній Кошелівській дачі Могильовської губернії, де двохсотрічні дуби з прямими стрункими, як колони, стовбурами високо підіймають свої розлогі крони. Подібними дібровами можна помилуватися і в Біловезькій пущі...”

І вони постраждали від воєн

Чимало постраждали діброви в період Першої та Другої світових воєн, коли дерева рубали й вивозили за межі країни без обмеження, вони знищувалися стихійно виниклими або свідомо створюваними пожежами. Лише за 1941—1945 рр. було знищено 1,5 млн га лісів, включно з дібровами. І в повоєнний час, особливо в перші роки, потреба в деревині дуба була досить значною, тому діброви вирубувалися на значних площах.

Останні великі 400—500-річні дуби (завтовшки близько 2,5 м і з проєкцією крони приблизно 600 м2) у дібровах Білорусі були вирубані на початку 1960-х років. З одного такого дуба було заготовлено майже 95 м3 деревини!

Закономірні метаморфози

Стиглі насадження до кінця XX століття становили трохи більше 1/6 усіх дібров, а молодняки (деревостани віком до сорока років) — близько половини, причому більшість із них була представлена одновіковими деревостанами. Зі складу дубових лісів майже повністю випали цінні широколисті породи (клен, ясен, липа, в'язові), участь яких раніше становила до 50 відсотків, а самі деревостани стали більш зрідженими навіть порівняно з довоєнними дібровами.

Усі ці зміни негативно позначилися на здатності дібров підтримувати оборот поколінь і на їхній стійкості до екстремальних зовнішніх впливів (посухи, морозів, підтоплення), шкідників і хвороб. У XX столітті діброви кілька разів масово всихали, нині відзначається деяка стабілізація їхнього стану, однак негативні тенденції ще не подолані.

У зв'язку із ситуацією, що склалася, з кінця 1990-х років дібровам почали приділяти набагато більше уваги. Справедливості ради зазначимо, що й раніше вони не випадали з поля зору вчених-лісівників, однак стабілізувати й поліпшити їхній стан не вдавалося. Вжиті в останнє десятиліття заходи дали змогу поліпшити стан дубових лісів. Проблему взялися вирішувати комплексно, поєднуючи науково обґрунтовані лісогосподарські та лісозахисні заходи. Паралельно створювалися культури дуба за сучасними технологіями. У результаті стало більше високопродуктивних і менше зріджених насаджень дуба, а загальна площа дібров за останні 15—20 років збільшилася майже на 40 тисяч га і становила на початок 2012 року 281,7 тисячі га (3,5 відсотка лісів).

Під особливим наглядом

Велика увага приділяється й охороні дубових насаджень. Найцінніші високовікові діброви охороняються у складі національних парків, республіканських і місцевих заказників, а окремі дуби — близько 40 дерев — оголошені пам'ятками природи.

Завдяки вжитим свого часу охоронним заходам діброви відносно непогано збереглися на особливо охоронюваних природних територіях. Насамперед це діброви національних парків “Біловезька пуща”, “Прип'ятський” і “Браславські озера”, Березинського біосферного заповідника. Можна відзначити 300-річну Жорновську реліктову діброву, більша частина дерев дуба якої чудово збереглася, а їхні жолуді використовуються для вирощування високопродуктивних культур по всій Білорусі.

У доброму стані перебувають і багато окремих дерев, узятих під охорону. Наприклад, дуб у Малоритському районі (його вік перевищує 800 років, діаметр стовбура — понад 2 метри), 400-річний дуб “Новинківський” в околицях Клецька (обхват стовбура 5,5 м, площа проєкції крони 180 м2), пам'ятка природи “Дуб Адама Міцкевича” в селі Щорси Новогрудського району (вік понад 250 років, висота 30 м, діаметр стовбура 115 см).

Комплексне “лікування”

Однак вжитих заходів для збереження та відновлення дібров недостатньо. І тут проблема не лише в недосконалості методів ведення господарства в дібровах, а й у загальній деградації дубових насаджень, що відбулася внаслідок їх багатовікової експлуатації. Вирубка найбільших струнких і здорових дерев дуба призвела до ущербності (збіднення) їхнього генофонду, порушення природної структури та складу, а широке використання дібров для сінокосіння, випасання худоби, відпочинку населення перешкоджало процесу природного поновлення. Відсутність природного поновлення найпомітніша в заплавних дібровах і тих, що перебувають поблизу населених пунктів.

Руйнування дібров відбувалося протягом багатьох століть, тому не слід думати, що будь-які окремі заходи, вжиті для їх відновлення, дадуть миттєві результати й зупинять процес деградації. Для збалансованого відновлення дібров необхідне застосування цілого комплексу заходів, починаючи від селекційно-генетичних і законодавчих дій і закінчуючи низкою інших, завдяки яким стан дібров неухильно поліпшуватиметься. Це поступово призведе до підвищення життєздатності, стійкості та продуктивності дубових насаджень.

І роботи в цьому напрямі вже ведуться. Зокрема, білоруські вчені провели генетичну паспортизацію дібров країни, що дала змогу виявити найцінніші насадження та унікальні за генетичними властивостями дерева дуба (в майбутньому генетичні та насінні резервати для збереження генофонду дуба та одержання цінного селекційного матеріалу). На основі генетичної оцінки здійснено лісонасінне районування, яке регламентує процес заготівлі насіння для нових саджанців залежно від регіону. Крім того, розроблено й впроваджено у виробництво рекомендації щодо ведення господарства в заплавних дібровах і рекомендації щодо відновлення та підвищення стійкості плакорних (суходільних) дібров, що враховують новітні наукові та практичні розробки.

Зазираючи в майбутнє

Що ж до дібров майбутнього (побачити їх, імовірно, зможуть наші нащадки лише в XXII столітті), на думку вчених, вони мають бути певною мірою схожі з первісними лісами різноманітністю породної та вікової структури, великими запасами деревини, рясністю грибів і ягід, стійкістю до зовнішніх впливів, здатністю максимально використовувати потенційні можливості займаних територій. У перспективі частка дібров у складі лісів має досягти 9 відсотків, а в разі потреби й перевищити цей показник.

У північній частині Білорусі це будуть діброви за участю ялини та широколистих порід (за винятком граба, який тут не трапляється), у центральній частині — за участю ялини, граба, інших широколистих порід, у південній — без ялини, південна межа суцільного поширення якої проходить північною окраїною Поліської низовини. Значною мірою це будуть штучно створені ліси, що потребують багаторічного ретельного догляду. На заповідних територіях, де ліси не експлуатуються, можливе формування дібров шляхом використання природного поновлення, і згодом такі діброви, відновивши свій потенціал, зможуть за мінімального втручання людини стабільно підтримувати свою присутність у заповідних лісах.

Підбиваючи підсумок, зазначимо, що хоча частка дібров у складі сучасних лісів відносно невелика, вони формують особливі природні угруповання, що виконують незамінні екологічні та природоохоронні функції і є джерелом найціннішої дубової деревини. Збереження та примноження дібров, відродження їхньої колишньої слави — одне з найважливіших завдань лісівників Білорусі