Володарі монетного двору

Як Національний банк України кував кадри для влади

Центр Києва — улюблене місце розташування провідних бізнес-структур країни, і справа зовсім не в районі, що вабить великою історією. Просто тут концентрується більшість органів влади, починаючи від адміністрації президента, Кабінету міністрів і Верховної Ради та закінчуючи всілякими міністерствами та відомствами. Тому не дивно, що й будівля Національного банку — ключового фінансового центру країни — розташувалася тут же. Зі стін будинку на вулиці Інститутській із витонченим фасадом у стилі північноіталійської готики, збудованого на початку XX століття для Держбанку, вийшло чимало відомих політичних діячів нашої країни. Віктор Ющенко, Сергій Тігіпко, Арсеній Яценюк — це неповний список людей, яких політична кар'єра захопила саме після роботи в НБУ.

Перші будівничі

Розпад СРСР у 1991 році, що супроводжувався спробами захистити залишки товарів на полицях від приїжджих за допомогою перших купонів, які касири вирізали ножицями, потребував якнайшвидшого створення центрального банку в Україні. Після провалу серпневого путчу Москва реквізувала залишки на рахунках республіканських управлінь союзних банків, різко скоротивши постачання рублевої маси до союзних республік. До того ж підоспів референдум про незалежність нашої країни та Біловезькі угоди.

Виходу не залишалося — на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР (на той момент його главою був Віктор Геращенко) було створено Національний банк. Посада голови правління дісталася 54-річному банкіру Володимиру Матвієнку. Загартований багаторічним досвідом роботи в радянській банківській системі, де він починав із посади кредитного інспектора та ревізора, Матвієнко був справжнім новатором того часу.

Поет-пісняр, фольклорист і банкір Володимир Матвієнко став першим в історії головою НБУ

До приходу в Нацбанк він керував Промбудбанком СРСР і став першим в Українській РСР, хто наприкінці 1980-х років почав інтегрувати банківську справу з комп'ютерними технологіями, автоматизувати операції. Такий технологічний підхід Матвієнко приніс і до центрального банку юної держави.

Одним із перших своїх рішень дивакуватий голова НБУ, який обожнює народний фольклор і сам пише вірші та пісні, затвердив зразки перших банкнот майбутньої національної валюти — гривні. Саме він став ідеологом запровадження квазігрошей, багаторазових купонів (замість відрізних купонів). Саме Матвієнко стояв біля витоків реформування грошового обігу, автоматизації банківської діяльності та формування системи міжбанківських електронних платежів, фундаментальні основи якої були в 1992 році закріплені в Концепції створення електронного грошового обігу. Наприклад, завдяки Матвієнку українські банки отримали членство в системі SWIFT, що фактично стало визнанням національної банківської системи на міжнародній арені.

Вадим Гетьман, приступивши до скуповування золота та валюти, почав формувати міжнародні резерви НБУ

Проте на горизонті з'явилася ще потужніша група банкірів, які представляли агропромисловий банк «Україна», головний у країні за розміром активів. На посаді голови НБУ Матвієнка змінює Вадим Гетьман. «Гетьман представляв банк «Україна». Тоді ціла плеяда вихідців із цього банку прийшла до влади, і їм вдалося взяти під свою егіду Нацбанк», — згадує колишній голова ради НБУ професор Анатолій Гальчинський.

А Володимир Матвієнко взявся перебудовувати Промбудбанк, який тепер називається Проминвестбанком, і безперервно керував ним аж до кризи 2008-го. Ця фінустанова поряд з «Україною», Укрсоцбанком, Укрінбанком — один із найстаріших системних банків.

Час тоді був бурхливий, і Гетьман пропрацював у будівлі на Інститутській менше року. У дні рублевої кризи під тиском уряду Вітольда Фокіна він у червні 1992 року вивів Україну з рублевої зони. У країні стали обертатися купони багаторазового використання, які вже не були додатком до радянського (а тепер — російського) рубля.

Гетьман, приступивши до скуповування золота та валюти, почав формувати міжнародні резерви НБУ. А невдовзі створив Українську міжбанківську валютну біржу, яку й очолив, а на пост керівника НБУ запропонував свого протеже Віктора Ющенка. «Гетьман був «піонером», він — один із перших висунув ідеї зі створення вторинного ринку цінних паперів, ф'ючерсного валютного ринку, банківського ринку дорогоцінних металів. Його посада в НБУ стала проміжною ланкою для подальшого кар'єрного зростання, оскільки він серйозно захопився створенням в Україні повноцінної валютної біржі», — згадує Володимир Лановий, який був у 1992-му міністром економіки.

Восени 1992 року Україна робить ризикований економічний експеримент. Прем'єр-міністром стає директор оборонного заводу «Південмаш» Леонід Кучма, який обіцяє «закрутити гайки» і «дати підприємствам довгоочікувані оборотні кошти, вимиті інфляцією». Президент Леонід Кравчук погоджується надати уряду надзвичайні повноваження, зокрема кабмінівськими декретами підміняти акти Верховної Ради. Уряд швидко насичує економіку грошима, починається гіперінфляція, а Гетьман іде зі своєї посади, розуміючи, в яку трясовину потрапила Україна.

Зі стін будинку на вулиці Інститутській із витонченим фасадом у стилі північноіталійської готики, збудованого на початку XX століття для Держбанку, вийшло чимало відомих політичних діячів нашої країни

Його наступник формує нову, «першу молоду» команду Нацбанку. Він перетягує на роботу на Інститутську, 9 своїх колег по банку «Україна» Ігоря Мітюкова та Олександра Кіреєва, які майже не працювали в радянській банківській системі та мислили прогресивно. Консервативною противагою їм стає досвідчений 54-річний Володимир Стельмах. Він швидко стає «сірим кардиналом» у НБУ і водночас громовідводом, коли Ющенко зникає в черговому відрядженні в дні публічних скандалів.

«До приходу до влади Леоніда Кучми шалена інфляція була спровокована Національним банком, коли його змусили фінансувати сільськогосподарську галузь, а все це вирішувалося за рахунок емісії», — розповідає Анатолій Гальчинський. Ще в 1992 році, за Гетьмана, Нацбанк здійснив так звану кредитну емісію на 700 млрд радянських рублів — приблизно на 3,4 млрд доларів. Це була не забезпечена економічними ресурсами безготівкова грошова маса, яка призначалася для фінансування АПК. Вона спровокувала сплеск інфляції, через яку середня зарплата в Україні впала до 8–10 доларів США на місяць. А після приходу Ющенка до середини 1993 року НБУ емітував ще півтора трильйона карбованців, не забезпечених товарними ресурсами.

Коли Кучма виграв президентські вибори влітку 1994-го, він узявся виправляти помилки власного прем'єрства, проголосивши нову економічну політику та зібравши навколо себе економістів-реформаторів. Віктор Ющенко на посаді голови НБУ його влаштовував із політичних причин (амбіції того тоді були дуже скромні). Інфляцію вдалося погасити, і в 1996-му провести грошову реформу. Після появи гривні інфляція швидко повернулася в розумні для перехідної економіки рамки 10–20%. Крім того, Ющенко став засновником Банкнотно-монетного двору, і за нього ж у 1995 році було створено Держказначейство.

Щоправда, багато співробітників і журналістів непогано знали реформатора Ющенка й з іншого боку, називаючи його «зеленим», непунктуальним і непідготовленим до такої відповідальної посади, хоча голова Нацбанку намагався виглядати жорстким і авторитарним. «Він любив утверджуватися за рахунок співробітників, віддавати команди в стилі «впав-віджався», а ось хто і як виконуватиме його доручення — зазвичай його мало цікавило. Коли потрібно було ухвалювати важливі непопулярні рішення, то за нього це робили заступники. На себе він відповідальність брати не хотів», — розповідає ексзаступник голови одного з департаментів НБУ, який працював під началом Ющенка.

Ближче до кінця 1990-х років Віктор Ющенко замислився про політичну кар'єру. Крім того, навколо нього розгорівся конфлікт, пов'язаний із розтратою Нацбанком частини своїх валютних резервів. «Ще восени 1997 року я писав записки президентові, Кабінету міністрів про прийдешню кризу та про те, що НБУ втратив резерви через спекулятивні комерційні операції. Проте мені не вдалося переконати уряд і парламент у провині Нацбанку, оскільки Віктор Ющенко мав гарну підтримку з боку міністра фінансів Ігоря Мітюкова та віцепрем'єра Сергія Тігіпка. Хоча через кілька років один із заступників Ющенка Володимир Бондар усе-таки був притягнутий до кримінальної відповідальності за ці махінації», — розповідає міністр економіки в 1997–1998 роках Віктор Суслов.

Чим ближче підходили «нульові», тим більше він керував Нацбанком, тоді як Ющенко дедалі вище «ширяв» над грошовим процесом.

Герої старого гарту

Наприкінці 1999-го Леонід Кучма, який знову переміг на президентських виборах, ставить на чолі знекровленої фінансово-економічною кризою української економіки Ющенка. Великою мірою це рішення ухвалюється під тиском західних посольств, які наполегливо рекомендують другому президентові України нарешті поставити на чолі Кабміну одного з реформаторів. У 2000-му Віктор Ющенко проводить разом із віцепрем'єром з питань ПЕК Юлією Тимошенко одну зі своїх найефективніших реформ, мінімізуючи бартерні розрахунки за енергоносії. Національні гроші починають повноцінно виконувати функції розрахункової одиниці та заощаджень.

А на чолі НБУ залишається Володимир Стельмах. Його команда швидко поповнилася фахівцями-ветеранами, консервативними у своїх підходах і ставленні до банківського ринку. «Попри складність його характеру та розбіжності, у нас був діалог, ми могли знайти порозуміння. Часом ми дуже довго сперечалися з ним, але банкірам зазвичай удавалося відстояти свою точку зору», — згадує президент Асоціації українських банків (АУБ) Олександр Сугоняко, який працює на цій посаді з 1993 року.

Володимир Стельмах (ліворуч) усю другу каденцію пропрацював пліч-о-пліч з Анатолієм Шаповаловим (праворуч)
Пропрацювавши в системі центробанку довгі роки, Стельмах чудово знав усі прогалини й діри в банківській системі. Початок тривалого періоду економічного зростання (2000–2008) якраз давав змогу зайнятися налагодженням системи, не вдаючись до тотальної перебудови грошово-кредитних інструментів. Саме за Стельмаха утвердився фіксований обмінний курс (спочатку 5,40–5,50 грн/дол., потім — 5,05 грн/дол.), значно посилився банківський нагляд, з'явилося оприлюднення звітності банків щокварталу.

Стельмах був затятим противником емісії, яка спровокувала б сплеск інфляції та девальвацію гривні. Така непоступливість, до речі, і стала однією з причин його відставки наприкінці 2002 року, куди Стельмаха відправила Верховна Рада. Як розповідав сам банкір, він посварився з тодішнім прем'єр-міністром Анатолієм Кінахом, який наполягав на додатковій грошовій емісії на суму близько 0,7 млрд гривень, щоб покрити недонадходження до бюджету, від чого Стельмах категорично відмовився.

На його місце прийшла людина, яка довгий час марила роботою головним банкіром країни та правом ставити свій автограф на гривневих банкнотах. У 1990-х дніпропетровець Сергій Тігіпко керував ПриватБанком, найбільшою фінустановою країни, і накопичив пристойний капітал. Після звільнення він створив фінансову групу ТАС (назвав на честь доньки), змінив на посаді головного урядового реформатора Віктора Пінзеника, ім'ям якого багато мам уже лякали своїх дітей. Він попрацював віцепрем'єром в урядах Лазаренка та Пустовойтенка, а в Кабміні Ющенка став міністром економіки.

Сергій Тігіпко значно підвищив заробітну плату працівникам Нацбанку, запровадивши гнучку систему преміювання

Молодий і амбітний менеджер, бізнесмен за своєю суттю, Тігіпко намагався перенести свій досвід до НБУ. Він забезпечив банкам доступ на міжнародні ринки капіталу, а також відкрив банківську систему світові, ліквідувавши обмеження в десять відсотків акцій — лише таку частку могли концентрувати іноземні інвестори в капіталах українських банків. Саме Тігіпко значно підвищив заробітну плату працівникам Нацбанку, запровадивши гнучку систему преміювання, завдяки чому рівень премій міг у рази перевищувати офіційну ставку. Подейкують, що Тігіпко навіть харчувався в одній їдальні з усіма співробітниками, чим викликав їхнє легке здивування, оскільки в правління Нацбанку є власний ресторан.

Проте в Сергієві Тігіпку на той час чиновника вже переміг політик. Він хотів бути самостійним. Тим більше що під рукою була партія «Трудова Україна», яку він очолював. У жовтні 2003 року Тігіпко заявляє про президентські амбіції та включається у виборчі перегони, ставши начальником штабу кандидата від влади Віктора Януковича (на той момент прем'єр-міністра). Юридично колишній голова ПриватБанку залишався на посаді глави НБУ, але його обов'язки виконує колишній міністр економіки Криму, 29-річний юрист Арсеній Яценюк, який від розсудливого Тігіпка відрізнявся імпульсивним норовом. За словами співробітників НБУ, на одній із перших селекторних нарад Яценюк замість обговорення робочих питань розповідав про те, як він напередодні «просадив» у казино 1500 євро.

Проте заступники Тігіпка все-таки знали свою справу. Коли наприкінці 2004 року в країні почала назрівати валютна та банківська криза, спровокована політичною драмою президентських виборів, що розколола країну, правління центробанку запровадило жорсткий контроль за рухом коштів, обмежило на короткий строк вилучення депозитів із системи. З Помаранчевої революції банківська система вийшла ще більш загартованою, ніж була до того. Втім, колишній співробітник центробанку Ігор Уманський (пізніше він обіймав посаду в. о. міністра фінансів в уряді Тимошенко) вважає, що Яценюк мало не втратив контроль над ситуацією. «Під час Помаранчевої революції весь Нацбанк тримався на Олександрові Шлапаку, який обіймав посаду заступника голови. Саме він зміг запропонувати ті відомі рішення, які вберегли від обвалу курсу гривні та руйнівної паніки в банківській системі», — визнає Уманський.

Певний час 29-річний юрист Арсеній Яценюк виконував обов'язки голови НБУ, але так і не став головою

Прихід до влади на початку 2005-го «помаранчевої» команди на чолі з Віктором Ющенком призводить до очікуваних перестановок у НБУ. До головного банківського крісла повертається Володимир Стельмах, якого в 2003–2004 роках дбайливо «прихистили» його колеги по бізнесу народні депутати Сергій і Олександр Буряки, які володіли Брокбізнесбанком (Стельмах там був головою наглядової ради).

Авторитет Стельмаха похитнувся восени 2008 року, коли на валютному ринку вибухнула паніка, а банківська система почала сипатися, вражена масовим вилученням депозитів і неплатежами за позиками. На той час його особистим ворогом стала прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, яка звинуватила банкіра в тому, що замість стабілізації курсу Нацбанк видавав мільярди рефінансування «потрібним» банкам, на чому отримував непоганий відкат. «Усе, що відбувається сьогодні на валютному ринку, це спеціальна спекулятивна операція, яка планується й організовується за підтримки НБУ та кількох комерційних банків», — заявила тоді Тимошенко. У приватних розмовах банкіри визнавали, що за отримання рефінансування, погодження голів правлінь, проведення перевірок, роботу з центробанком за вигідним валютним курсом — за все стало потрібно платити. За їхніми словами, корупційна верхівка замикалася на Анатолієві Шаповалові, правій руці Стельмаха.

Втім, Стельмахові вдалося ще рік керувати НБУ за президента Віктора Януковича. Той ретельно добирав кандидатуру на посаду головного банкіра країни і не поспішав змінювати голову центробанку, якому вже було за сімдесят.

«Донеччина» біля керма Нацбанку

Формування нової донецької команди відбувалося ще за Стельмаха. У другій половині 2010-го його заступником призначається Сергій Арбузов, якого відразу почали вводити в курс справи, явно готуючи до підвищення. Довгий час про колишнього керівника банку «Донеччина» (потім — УкрБізнесБанк) було лише відомо, що він дружить із сином президента, а його мати очолює банк, яким стовідсотково володіє Олександр Янукович. Тому увага ЗМІ переключилася на вік банкіра (йому було тоді 34 роки), надмірну для такого молодого віку огрядність, відсутність ідентифікаційного коду через якісь релігійні переконання. А ще преса раз у раз повідомляла, що Арбузов став першим головою центрального банку, який навіть у його стінах пересувається виключно в супроводі охорони.

Віктор Янукович майже рік добирав кандидатуру на посаду керівника центрального банку, поки не зупинився на Сергієві Арбузові

Через пару місяців після свого призначення, коли голова НБУ став контактувати з головами комерційних банків і провідними діловими журналістами, пішли більш предметні відгуки. «Він дуже глибоко розбирається в нюансах роботи банківської системи, у світовому фінансовому порядку, добре розуміє, де чиї інтереси. Співрозмовник цікавий, хоча собі на умі», — визнав керівник одного з найбільших банків. У тому, що Сергій Арбузов точно та хорошим діловим тоном викладає свої доводи, переконався й «Експерт», коли брав інтерв'ю в керівника НБУ на початку літа 2010-го. «Хоч і є охорона, але в житті він ввічливий і галантний. Наприклад, завжди пропускає жінок уперед. Ніколи не намагається зайти в ліфт, якщо бачить, що в ньому немає місця», — розповідають співробітниці НБУ.

Як і очікувалося, Арбузов провів радикальне оновлення менеджменту НБУ. Так, з його легкої руки було звільнено генерального директора Банкнотно-монетного двору Олександра Кіреєва, заступників Володимира Кротюка та Анатолія Шаповалова, генерального директора економічного департаменту Ігоря Шумила. На тривалий час перестали бути спікерами Інститутської керівник групи радників Валерій Літвіцький і директор департаменту міжнародних зв'язків Сергій Круглик. При цьому Арбузов не чіпав середню ланку менеджменту. «Нові, нехай і молоді менеджери НБУ, прийшли до влади, оголосили свою позицію та почали її реалізовувати. Якщо ви з нею не згодні, ваше право. Зате в них є чітка точка зору, є навички та здібності її реалізувати», — вважає директор Інституту економіки та прогнозування Національної академії наук України, член ради НБУ Валерій Геєць.

З нового покоління управлінців НБУ великим чиновником став Юрій Колобов, який трохи більше року пропрацював під началом Арбузова, а вже в лютому 2012 року став міністром фінансів
Через пів року після того, як Арбузов пересів у крісло голови, він почав робити жорсткі кроки, як щодо валютного регулювання, так і банківського нагляду. Саме він запровадив додаткові вимоги щодо підвищення мінімального регулятивного капіталу банків до 120 млн гривень, почав застосовувати санкції до спекулянтів на валютному ринку, а також став автором скандальної паспортизації операцій під час обміну валюти. «Моя політика була б близька до нинішніх дій правління НБУ. Проте я працював би над запуском механізмів рефінансування комерційних банків, насамперед короткостроковим ресурсом, тобто до одного року. Нам сьогодні вкрай необхідно активізувати кредитування економіки, і НБУ має всі важелі, щоб досягти зниження процентних ставок за кредитами», — зазначив Сергій Тігіпко в інтерв'ю «Експерту».

Арбузов уміє слухати. Щоправда, лише тих, хто потрапляє до нього на прийом. «У нас є діалог, і це безсумнівний плюс», — каже голова правління банку «Надра» Дмитро Зінков. Тим не менш нинішнього голову від колишніх керівників відрізняє неприйняття критики. Якщо він стоїть на своєму — це «залізно». «Сергій Арбузов не любить, коли йому висловлюють свою думку і точку зору, через що порозуміння з ринком у нього, на жаль, немає. Це і породжує такі дивні ініціативи, як паспортизація чи 15-відсотковий збір до Пенсійного фонду з продажу валюти», — каже Олександр Сугоняко. Він невдоволений тим, що під егідою Інститутської в країні з'явилася Незалежна асоціація банків України, лояльна до Арбузова, яка перетягнула на себе лаври головного лобіста банківського бізнесу в країні.

Час іде, але Національний банк був і залишається майданчиком для успішної кар'єри майбутніх політиків і топчиновників. З нового покоління управлінців НБУ останнім прикладом став Юрій Колобов, який трохи більше року пропрацював під началом Арбузова, а вже в лютому 2012-го став міністром фінансів.

«Побувати в кріслі голови Національного банку — не обов'язкова умова для того, щоб стати прем'єром. Але будь-якому прем'єр-міністру придався б досвід керівництва центробанком. Ця посада допомагає поглянути на економічну ситуацію зверху, дає змогу зрозуміти, що реально відбувається в економіці, а для глави уряду таке розуміння дуже корисне», — запевняє Сергій Тігіпко. Добрі кадри в НБУ є, оскільки тут вибудувана особлива система оплати праці. За мінімальну зарплату тут майже ніхто не працює. «Наприклад, директор департаменту в Нацбанку отримує набагато більше, ніж будь-який співробітник адміністрації президента. Причому НБУ пише собі кошторис сам і самостійно вирішує, який розмір оплати праці встановлювати. Довгий час у ньому не було «клановості», а тому добір персоналу, на відміну від різних міністерств і відомств, якісніший», — розповідає Ігор Уманський.

Досягнення та провали керівників НБУ