Історії від Олеся Бузини: Ця потворна, жебрацька, варварська Європа-2

Я не великий прихильник Олеся Бузини, але завжди читаю його есе і завжди знаходжу щось нове для себе.

Олесь багатьом не подобається, але я ціную його за яскраво виражену самостійність мислення, відсутність схиляння перед авторитетами, несприйняття будь-яких штампів. Не сумніваюся в тому, що Олесь багато років ховається під маскою: він значно глибший, інтелігентніший і академічніший, ніж багатьом здається. Його есе змушують думати...хоча зовсім не обов'язково погоджуватися з автором... Вам лише здається, що Ви його знаєте й розумієте: Олесь дуже «закритий» і внутрішньо суперечливий...Проте,  у ньому немає підлості, міркантильності  і «стадності»... Нині це багато  коштує... Крім того, що б хто не казав, Олесь — патріот своєї країни..., яку він любить такою, яка вона є: не виїжджаючи на ПМЖ, не надягаючи «рожевих окулярів»..., не страхуючись ... і не вживаючи застережних заходів... Ну а те, що Європа — розважлива, — зовсім не новина... М.П.

Коріння правосвідомості європейські правителі прищеплювали, заливаючи свинець у горло фальшивомонетникам. «Несення хреста». Картина Ієроніма Босха демонструє сумний стан зубів у Європі XV століття

Європа — рай для жінок. Там винайшли панчохи й лицарів, що співали вірші про прекрасну даму. Аякже! Казку про Синю Бороду пам'ятаєте? Про того самого шляхетного джентльмена, який суворо-насуворо заборонив своїй дружині заходити в заповітну кімнатку. А вона зайшла і виявила тіла семи своїх попередниць, що плавали в крові. Так от, це зовсім не казка! У Синьої Бороди був реальний історичний прототип. Ні, не соратник Жанни д'Арк маршал Жиль де Ре. Той був просто, за однією версією, маніяк, що заманював і розчленовував дітей у своєму замку після того, як їх ґвалтував. А за іншою — жертва продажного французького правосуддя, яке приписало йому всі ці злочини — просто кажучи, виконало «замовлення» короля щодо усунення з політичної арени відомого героя.

КОРОЛІ-МАНІЯКИ. Прототип Синьої Бороди — один із королів Бретані Кономон Проклятий, який жив на початку V століття н.е. Прізвисько його більше пасує серійному вбивці. Тим часом Кономон був із найблагороднішої родини — рідний онук римського імператора Магна Максима. Його дружина Трифіна виявила в підвалі трупи трьох своїх попередниць. Звісно, це не сім, як у казці Шарля Перро. Але, погодьтеся, теж страшно.

«Притча про сліпих». Типовий європейзаж у виконанні Босха

У Кономона було дивне психічне відхилення. Щойно його чергова дружина вагітніла, він не лише втрачав до неї сексуальний інтерес, а й сповнювався такою відразою, що відразу ж добивав нещасну. Цікавій Трифіні маніяк Кономон теж відрубав голову, хоча та й намагалася втекти від нього. Нічого й казати, що з такими генами Кономону не вдалося продовжити династію — лише залишити сумний слід в історії.

Майже за півтори тисячі років у доброї освіченої Англії з відмінною поліцією та Конан Дойлом, що складає детективи, далекий «колега» Кономона, на прізвисько Джек-Різник, розпорював животи лондонським повіям. Особу вбивці так і не вдалося встановити — як стверджують дехто, тому, що він був людиною, близькою до… королівської родини.

Якщо це й легенда, то цілковита правда, що король Англії Генріх VIII (1491—1547 рр.) стратив двох із шести своїх дружин! І навіть нову релігію — англіканство — запровадив лише тому, що Римський Папа відмовлявся дати йому чергового розлучення, щоб він вступив у «законний шлюб» зі своєю черговою жертвою. Англійці досі сповідують цю різновидність християнства, породжену хворобливою уявою короля-женоненависника. Іван Грозний, порівняно з цим Генріхом, — мила травоїдна істота. Принаймні жодну зі своїх семи «дружин» цей цар не порішив, як його сучасник, що керував Британією, де вже триста років існував двопалатний парламент, який схвалював діяння свого короля. Можете уявити, які божевільні засідали тоді в цих «палатах».

Французька громадська думка тієї ж епохи схвалювала вбивство чоловіками невірних дружин. Усі пам'ятають сюжет роману Дюма «Графиня де Монсоро». У ньому граф заманює коханця своєї дружини Бюссі д'Амбуаза (усі дійові особи — історичні персонажі) в пастку й убиває за допомогою своїх друзів. У реальності у Франції траплялися кримінальні злочини на сімейному ґрунті й гірші. Причому на самій верхівці — там, де живуть лише «перші леді».

Убити невірну дружину вважалося в Європі шляхетною справою. І палили зрадниць, і топили...

Наприклад, дружину Людовика X — 25-річну красуню Маргариту Бургундську, яка зрадила йому з королівським конюшим, — задушили за наказом люблячого чоловіка матрацом, оскільки зрадниця була ще й затятою впертюхою й не хотіла давати королю розлучення. Думаєте, хтось із підданих був проти й затаврував монарха-вбивцю? Навпаки — усі схвалили. Бо так само чинили зі своїми власними дружинами — різномастими французькими леді другого, третього й четвертого сорту.

Король Людовик Сварливий задушив свою дружину Маргариту Бургундську, придавивши матрацом

У збірнику «Сто нових новел», написаному в 1456—1467 рр. при дворі герцога Бургундського Філіппа Доброго, є розповідь про якусь даму, яку чоловік заманив разом з її коханцем-священиком і служницею-звідницею у вовчу яму й, натягавши туди соломи, спалив. Автор цього твору закінчує свою розповідь такою мораллю: «І згоріло там усе товариство: дружина, священик, служниця й вовк. Після цього він виїхав із країни й послав до короля з проханням про помилування, яке отримав без труднощів. А нині переказували, ніби король сказав, що шкода лише спаленого вовка, який у гріху решти був невинний». Думається, коментарі зайві — такими були звичаї прекрасної Франції доби Відродження.

Ви запитаєте, чому герой Льва Толстого дикий козак каже, дізнавшись про зраду дружини: «Якщо дізнаюся, що сіна на зиму не запасла, то поб'ю. А якщо запасла, то пробачу», а шляхетні французькі дворяни та чесні міщани вбивали своїх вірних без жалю й докорів сумління? А все тому ж! Русь-матінка — велика й обильна. Тільки порядку в ній немає. А західна людина з правосвідомістю вже тоді любила сувору законність. Зрадила супутниця життя — голову з пліч геть! Щоб не годувати нажите від іншого чоловіка немовля. Ресурсів-то в Європі завжди було обмаль — навколо самі зайві роти!

Халупа. Низьким був рівень життя європейця Середніх віків

Зате Захід уже тоді любив розважати себе історіями, які згодом стануть сюжетами для фільмів жахів, мильних опер і просто порнухи, породженої палкою уявою. Просто не можу відмовити собі в задоволенні поділитися стислим змістом новели тринадцятої французького збірника «Гептамерон», який склала сестра короля-сифілітика Франциска I Маргарита Наваррська. Текст авторський — суворо від Маргарити: «Юнак років чотирнадцяти-п'ятнадцяти, думаючи, що він ліг спати з однією з дівчат, які жили в його матері, насправді поділив ложе з власною матір'ю, і через дев'ять місяців вона народила дочку, на якій він же згодом, через дванадцять чи тринадцять років, одружився, не знаючи ні того, що вона його дочка, ні того, що його сестра, так само як і вона не знала, що він — її батько й водночас брат».

Ви дивуватиметеся, що у Франції дозволили гомосексуальні «сім'ї»? Так до цього давно йшло — ще з XVI століття. У них і «нормальне» сексуальне життя, як бачите, сповнене аномалій. Незабаром, упевнений, Європа дозволить шлюби матерів із синами, дочок із батьками, братів із сестрами, бабусь з онуками й усіх разом узятих з дикими й домашніми тваринами — від слонів до кроликів. А як же інакше? Адже це «права людини»! Свободу самовираження справжнього європейця не можна заборонити — інакше це буде насильством над його надцінною особистістю, яка служить прикладом для решти людства.

ПРО ЄВРОПЕЙСЬКУ ЧЕСНІСТЬ. Наші люди впевнені, що ми — від природи схильні до злодійства й корупції, а в Європі — все навпаки. Наївна дитяча помилка. Таких злодіїв і розбійників, як у Європі, ніде не було й немає. Браконьєр Робін Гуд — символ старої доброї Англії. Горлоріз на прізвисько Залізний Зуб — улюблений герой середньовічних фламандських легенд (це там, де нині Бельгія — столиця ЄС). Є ще такий пройдисвіт Тіль Уленшпігель. За радянських часів показували фільм «Легенда про Тіля», де цього персонажа стараннями талановитих режисерів Алова й Наумова (сценарій — їхній же) було зроблено символом шляхетності й народної мудрості. Але все це — інтелігентські вигадки.

Тіль Уленшпігель. Пам'ятник Дупочисту в місті Мельн (Німеччина)

У перекладі зі старонімецької Тіль Уленшпігель — це Тіль Дупочист. Такий типовий вишуканий європейський гумор. Перша книга про нього вийшла в Страсбурзі 1515 року — на зорі книгодрукування. Користувалася в публіки шаленою популярністю. Багаторазово перевидавалася. Чому — можете здогадатися. Глави її говорять самі за себе: «Як Уленшпігель у місті Штрасфурті обдурив пекаря на цілий мішок із хлібом», «Як Уленшпігель заліз у вулик, а вночі прийшли двоє й хотіли цей вулик украсти», «Як Уленшпігель найнявся до священика й з'їв у нього смажених курей із рожна», «Як Уленшпігель видав себе за лікаря», «Як Уленшпігель возив із собою череп, щоб ним морочити людей, і зібрав таким чином багато пожертв», «Як Уленшпігель в Ерфурті обдурив м'ясника на шматок м'яса», «Як Уленшпігель у Франкфурті-на-Майні обдурив на тисячу гульденів євреїв і продав їм своє лайно під виглядом віщих ягід», «Як Уленшпігель продав одному шевцеві замість сала мерзлий гній», «Як Уленшпігель у Ганновері нас…в у лазні, вважаючи, що це «дім очищення» і, нарешті, як верх дотепності: «Як Уленшпігель у Бремені готував для своїх гостей смаження, яке ніхто не став їсти, бо він бризкав маслом із заду».

Нащадок Уленшпігеля. Німець украв українську курку 1941-го

ПРОДАВЦІ ЄВРОГНОЮ. Легко зробити висновок, що справжній герой народної німецької книжки — шахрай, негідник і просто нечистоплотна свиня. Ні в дім, ні в лазню пускати такого не можна. Мета його життя — обдурити всіх, кого бачить, і нагадити всюди, де б не з'явився. А як же інакше?! Це типовий європеєць тієї епохи. Щоб відучити його від природної схильності до аферизму, доводилося ухвалювати найжорстокіші закони. У ті часи, коли вийшла книжка про «Дупочиста-Уленшпігеля», фальшивомонетників у Німеччині страчували, заливаючи їм у горло розпечений свинець, з якого вони підробляли гроші, або живцем варили в киплячій олії, повільно опускаючи в казан. А прості німці стояли на площі й милувалися цим видовищем, перейнявшись його педагогічним ефектом.

Згадайте, що робили німецькі «уленшпігелі» насамперед в українських селах під час війни? Різали свиней і крали курей. Порочні нахили європейців найзримітніше проявляються, коли приходять черговий Гітлер із Геббельсом і позбавляють їх «химери сумління». Жорстоко караючи за внутрішньоєвропейську агресію, ЄС виплескує її назовні. Мало не винищивши одне одного в нескінченних війнах, Європа зробила один висновок: бомбити Париж і Берлін не можна, а Белград і Лівію — можна.

Я обіцяв розповісти про витоки європейського антисемітизму. Зверніть увагу. Один із подвигів Уленшпігеля — історія про те, як він продав євреям своє лайно. У Середні віки іудеїв часто звинувачували в нечесній торгівлі та лихварстві, час від часу виганяючи їх то з однієї, то з іншої країни. У XIII столітті — з Англії. У XIV — з Франції та Німеччини. У XV — з Іспанії. Але звідки вперше з'явилися євреї в Європі?

У I столітті Ізраїль та Іудею завоювала Римська імперія. Після серії єврейських антиримських повстань тодішні європейці провели одне з перших «переселень народів». Імперія дозволила євреям селитися всюди, крім того місця, яке вони вважали своєю батьківщиною, — Палестини. Розсіяний по всій Європі маленький народ, якого позбавили землі, став заробляти, як умів — зокрема й даючи гроші під відсотки. Але оскільки в Європі і їжі, і грошей завжди бракувало, а збройної сили євреї не мали, їх було зручно ненавидіти. І час від часу просити змінити місце проживання.

Багатовіковий конфлікт мав в основі давню перемогу римських легіонів у далекій колонії. Саме вона стала поштовхом і для дивовижної єврейської живучості, і для незліченних антисемітських ідеологій аж до останньої спроби «остаточно» розв'язати «єврейське питання» вже в ХХ столітті. Тіль Уленшпігель — попередник Гітлера. З цим нічого не вдієш.

Але концтабір, будьмо справедливі, придумали не німці, а англійці. 1899 року вони вирушили завойовувати Південну Африку. Там були тоді дві республіки, населені нащадками голландських колоністів — бурів. Бури були такі самі білі, як і англійці. Але свою чорну землю віддавати їм не хотіли. Почалася масова партизанська боротьба. Тоді піддані королеви Вікторії додумалися зганяти мирних жителів разом із жінками й дітьми в загони, оточені колючим дротом. Там вони й здихали — від голоду й хвороб.

Міра виявилася надзвичайно мудрою та ефективною. Чоловіки-бури, бачачи, як помирають їхні дружини й діти, втратили волю до опору й склали зброю. Точна цифра загиблих у цих таборах не відома досі.

Військовим кореспондентом у тих місцях був майбутній прем'єр-міністр Вінстон Черчилль. Але концтабори у своїх репортажах ця хитра бестія навіть не помітила — обійшла мовчанням. Зате німці, які завжди заздрили англійцям і все злизували в них — від флоту до танків, звернули увагу на новий винахід британського генія й довели його до досконалості в Бухенвальді та Заксенгаузені.

Іслам не ділить людей на вищу й нижчу раси. Ким би ви не були, але, прийнявши віру Пророка, ви станете повноправним членом мусульманського суспільства. Для православ'я не важливий колір шкіри й розріз очей. Важливо лише, чи віруєте ви в істинного Бога. Чорношкірий предок Пушкіна став російським поміщиком і генералом. В американських колоніях Великобританії тієї ж епохи він був би лише рабом. І лише Європа додумалася до расизму. Спочатку вона вірила, що нащадки негрів і білих безплідні, як мули. Звідси термін — мулат. Потім, уже в XIX столітті, дійшла до маразму класичного расизму. Їй було потрібно виправдати своє прагнення до колоніальних загарбань. Відбираючи землю й усе, що в ній, в інших, важливо вірити, що ти робиш благородну справу — несеш тягар вищої раси з облагородження нижчої. Але правда полягає лише в європейській тісноті, постійному дефіциті й жазі заволодіти чужими ресурсами.

Те саме вони хочуть сьогодні й від нас, нав'язуючи пропаганду гомосексуалізму та верховенство європейського права. Їхнє право наказувати нами. Усі, хто думають інакше, або дурні, або наївні люди, що не розуміють того, що відбувається, або пройдисвіти, уже прикормлені за дешеві гранти. Мета Європи — не нести цивілізацію. Цієї мети в неї ніколи не було. Мета Європи — грабувати. Робити те, чим промишляв Уленшпігель — продавати лайно. Але я хочу нагадати слова Геббельса, якими його осяяло 1945-го, коли черговий експеримент із «європеїзації» провалився. Міністр пропаганди Третього Рейху сказав тоді: «Надлюдина прийшла зі Сходу».