Про лісове законодавство та парадоксальні шляхи його вдосконалення
Приводом численних публікацій зазвичай слугують катастрофічні повені в Закарпатській області та (або) повідомлення про незаконні вирубки лісу. Висловлюються різні, часто протилежні погляди; пропонуються різноманітні "рецепти" поліпшення ситуації. При ближчому розгляді виявляється, що різноманіття суджень породжується відмінністю інтересів. Заради їх досягнення замовчуються або спотворюються факти, довільно трактуються закони, під виглядом загальновизнаних істин і світових цінностей непідготовленому читачеві нав'язуються тенденційні погляди й рішення. Яскравим прикладом такого роду публікацій є стаття А. Бобка "У лісі законодавчих парадоксів"
WoodBusiness № 3/2002
А.Бобко стверджує, що господарська діяльність держлісгоспів, створених у Карпатському регіоні 6 років тому, є основною причиною паводків. Це брехня. Навіть якби за останні 6 років у Закарпатті не зрубали жодного дерева, погодні умови грудня 1998 і березня 2001 року неминуче призвели б до повені з катастрофічними наслідками. Більшість неупереджених фахівців погоджується, що "… твердження про те, що "нещадне винищення лісів ... карпатських призводить до негативних наслідків (тобто повеней - М.П.)", є вправним журналістським прийомом, навмисним перебільшенням реального стану проблеми". Парадокс, але цю думку сформулював А.Бобко (ТАК ХТО Ж ОБКРАДАЄ ГОРИ? ДТ № 25 від 30.06.2000 ).
Заперечуючи те, що основною причиною паводків стали рубки і, тим більше, господарська діяльність держлісгоспів, я абсолютно згоден з тим, що ситуація в лісовому секторі Карпатського регіону критична. Вірно й те, що для розуміння витоків кризи необхідно звернутися до минулого та розібратися в сьогоденні.
Лісове господарство трьох карпатських областей за радянських часів було тісно інтегроване з великим деревообробним виробництвом і управлялося Міндеревпромом. Після приватизації лісозаготівельних і деревообробних потужностей їх відокремлення від державного лісового господарства стало правовою необхідністю. Загалом проведена в 1995 році реформа зводилася до такого. Ліси, що перебували у віданні лісокомбінатів, передали в постійне користування держлісгоспам, які були утворені в системі Мінлісгоспу України. Основні функції розпорядження лісовими ресурсами, за законом належні обласним радам, після запеклих боїв були добровільно передані ними обласним адміністраціям. Останні стали щороку розподіляти лісосічний фонд між охочими. Сотні підприємств і організацій кинулися в ліс з єдиною метою, - заробити швидше й більше…
На 1996-1997 роки припав пік кризи лісопромислового комплексу, що почалася наприкінці 80-х років. Найбільшою мірою постраждали великі підприємства, орієнтовані на глибоку переробку деревини (плитні, фанерні, лісохімічні заводи, целюлозно-паперові виробництва, меблеві фабрики). Це природно, - саме вони найбільшою мірою потерпають від дезінтеграції економіки, інфляції, нарахувань на зарплату, плати за основні фонди, бартеру... Типовою реакцією на заблоковані рахунки великих виробництв стало створення дрібних фірм, що працюють на основних фондах боржників і виробляють щось простіше, - дошки, чорнові меблеві заготовки тощо. З падінням лісопромислового виробництва, яке було основним споживачем деревної сировини, лісовий експортний потенціал регіону штучно зріс. Значні відмінності в цінах, пільга з ПДВ, відсутність вивізних мит, ліцензування й будь-яких інших обмежень зробили експорт особливо привабливим для широкого кола підприємств і підприємців. За короткий час лісовий сектор регіону повністю переорієнтувався на західний ринок. Паралельно різко збільшився обсяг нелегальних рубок, а точніше - злодійства лісу. До числа основних чинників, що визначили високий ступінь розвитку цього процесу в Карпатах, слід віднести:
За меншого обсягу рубок і нижчої цінності деревини в Чернігівській області асигнування бюджету на ведення лісового господарства повністю покриваються попенною платою за деревину, бюджети всіх рівнів отримують майже втричі більше податкових платежів, обсяг нелегальних рубок відносно невеликий. Єдиною й вельми сумнівною перевагою Закарпаття є експорт лісопродукції, левова частка якого припадає на високосортний пиловник з низьким ступенем обробки. Щоб повною мірою оцінити ефективність регіонального (Закарпаття) управління лісами та ведення лісового господарства, корисно врахувати такі факти й доводи.
1.Розпоряджаючись лісовими ресурсами, місцеві адміністрації жодного разу вчасно не розподілили лісосіки між заготівельниками. За законом це має бути зроблено в жовтні року, що передує рубці, щоб залишився час для підготовки ділянок до рубки, визначення шляхів трелювання та вивезення деревини. Після реформи карпатські лісозаготівельники дізнаються про те, де їм належить рубати ліс, у січні-лютому, а це означає, що оптимальний для рубки зимовий період втрачено, деревообробні потужності простоюють без сировини, економіка, екологія й соціальна сфера регіону зазнають втрат.
За останні 6 років у Закарпатській області змінилося три губернаторські команди. Кожна з них проводила свою лісову політику та мала свої симпатії серед лісопромисловців, які виявлялися під час розподілу лісосічного фонду. Відсутність наступності та послідовності в управлінні лихоманила лісовий сектор і, що найголовніше, відштовхувала інвесторів, без залучення яких лісову промисловість регіону не відродити. Слід було б дослухатися й до свідчень, що періодично з'являються в пресі, про те, що симпатії місцевого керівництва далеко не завжди безкорисливі. Згадаймо повідомлення А.Бобка про те, що "лісозаготівельникам доводиться платити готівкою ще 3 долари США за кожен кубічний метр деревини."( І знову про долю гірських лісів, або вторгнення на "білому коні" ДТ № 28 (352) серпень 2001). Парадокс, але через 4 місяці він же стверджує, що спроба Верховної Ради змінити ситуацію "створює умови для поширення тіньової економіки".
2. Логіка розвитку продуктивних сил лісопереробного комплексу Карпат вимагає створення й підтримки великих підприємств, які здатні забезпечити глибоку переробку деревини. У Закарпатті їх небагато. Здебільшого це акціонерні товариства зі 100% або значною часткою іноземного капіталу (Яворник, Фішер, Стен, Бруно, Ено-Меблі, Сіо-К, Проза та ряд інших). У 2000 році на частку 20 найбільших лісопромислових і лісоторговельних приватних підприємств області припало близько 40% сукупного експорту. Незважаючи на справедливі нарікання на роботу деяких із них, саме великі фірми створюють робочі місця, наповнюють місцеві бюджети, інвестують розвиток глибокої переробки. Менше 3% експортних надходжень у Закарпатті припало на частку держлісгоспів (у Чернігівській області близько 75%). Решту експортних доходів, а це близько 20 млн.$, розділили між собою понад 400 фірм і 250 приватних підприємців, причому на частку останніх припало близько 7.5 млн.$. Основні біди лісового сектору області створюються представниками останньої, найчисленнішої групи експортерів (дрібні фірми та фізичні особи). Більшість із них працює за пільгового оподаткування (єдиний або фіксовані податки, підприємницькі патенти та спецпатенти), широко використовує тіньову методологію, а отже, бюджети практично не наповнює. Така система роботи дає змогу досягти дивовижної "ефективності", у принципі недоступної для легальних виробників. Наприклад, закарпатський " підприємець, який орендує 0,04 га землі, без лісозаготівельної бригади, не платячи нікому зарплати, зумів продати біля 12 тисяч кубиків лісу на півтора мільйона гривень і сплатити при цьому податків 4,5 тисячі. І без ніякого обліку. За звичайних умов податки б становили близько 500 тисяч гривень." (Олекса ЛІВІНСЬКИЙ, "Старий Замок"). Подібного роду прикладів у регіональній пресі десятки, а це лише верхівка айсберга.
Держлісгоспи працюють легально, платять усі податки, роблять вкладення в розвиток інфраструктури та соціальної сфери. Їхні експортні доходи йдуть виключно на фінансування неприбуткової лісогосподарської діяльності та придбання техніки. Доречно згадати, що під час поділу майна комбінатів лісгоспи практично нічого не отримали. Приватні заготівельники платять податків на порядок менше. Їхня діяльність далеко не завжди прозора й легальна, а доходи, за рідкісним винятком, спрямовуються куди завгодно, але тільки не на розвиток лісового господарства, лісової та соціальної інфраструктури. Тим часом контролюють їх на порядок менше, ніж держлісгоспи. Конституція вимагає, щоб виробництва всіх форм власності перебували в рівних умовах. У лісовому секторі Карпат ні про яку рівність сьогодні говорити не доводиться. Інтереси державних підприємств і держави загалом явно утиснуті, але…, на думку А.Бобка, недостатньо сильно.
3. Виявлені в Закарпатті обсяги нелегальних рубок щонайменше в 4-6 разів менші за фактичні. Низька ефективність боротьби з цим злом, окрім іншого, викликана неправильним розподілом функцій з управління лісами. Здавалося б, хто розпоряджається, той повинен контролювати виконання розпоряджень і нести відповідальність за їх результат. Проте за чинною в Карпатах схемою розпоряджаються обласні адміністрації, а контроль і відповідальність покладено на органи лісового господарства, реальні можливості яких впливати на ситуацію вкрай обмежені: не вони виділяли лісосічний фонд, не вони укладали контракти… Постійні звернення до обласного центру з приводу порушень - теж не вихід: довго, неефективно, а часто марно, - не секрет, що інтереси багатьох лісозаготівельників лобіюються представниками влади. Слід ураховувати й те, що нелегальну заготівлю зазвичай здійснюють місцеві жителі, які йдуть на порушення закону, тому що не мають іншої можливості заробити. У найтяжчих і небезпечних умовах вони фактично за копійки рубають державний ліс, щоб прогодувати сім'ю та дітей, які державі начебто теж не чужі. Спроби притягти їх до відповідальності зазвичай ні до чого не призводять, - узяти з них нічого й строк давати за законом не за що. Замовники й організатори злодійства лісовій охороні не по зубах, хоча б тому, що з бензопилою й сокирою в ліс вони не ходять. Досягти прогресу в боротьбі з "дрібними крадіжками в особливо великих розмірах" можна лише за допомогою узгоджених зусиль силових структур, митної та податкової служб, а також лісової охорони. Усі можливості для цього в держави є, було б бажання.
4. За всіх розбіжностей лісівники, геоботаніки та екологи одностайно вважають, що в гірських лісах Карпат треба широко впроваджувати вибіркову систему господарювання. Проте ця система вимагає професійного підходу до добору дерев у рубку протягом багатьох десятиліть. Безглуздо сподіватися, що тимчасові лісокористувачі здатні виконати цю вимогу. Вибіркові рубки у виконанні "суб'єктів підприємницької діяльності, які не мають стосунку до лісового господарства" зведуться до валки найкращих дерев. Наслідки подібного "самовільно-приисково-вибіркового" господарства всі охочі можуть оцінити, побувавши в колгоспних лісах регіону. Цивілізоване вибіркове господарство й наявна в Карпатах система лісокористування несумісні, за визначенням.
Оцінюючи ситуацію загалом, переконуєшся в тому, що побоювання А.Бобка щодо поширення тіньової економіки в лісовому секторі регіону дещо запізнилися. У зв'язку з цим рішення Верховної Ради порушити сформовані тіньові схеми та впорядкувати управління лісокористуванням виглядає цілком логічним. І вже, звісно, воно конституційне, законне й ухвалене без жодного "ініціювання" з боку лісгоспів. Лісовий кодекс прямо вказує на те, що "Постійні лісокористувачі (в даному разі держлісгоспи) мають право:… на першочергове спеціальне використання у встановленому порядку лісових ресурсів (тобто заготівлю лісу при головному користуванні)".
А.Бобко, будучи економістом (закінчив університет марксизму-ленінізму в 60-х роках), багато уваги приділяє фінансовим проблемам лісового господарства. Його основні ідеї радикально ринкові: лісове господарство має бути самоокупним (1); держлісгоспи повинні платити за деревину, отриману під час рубок, пов'язаних із доглядом за лісом (2); лісові землі мають оподатковуватися (3); обсяги рубок необхідно різко збільшити, насамперед у Карпатах (4).
Зауважу, що уявлення про те, що лісове господарство збиткове для держави, помилкове. Воно справді дотується бюджетом, зокрема, у 2000 виділено 68.8 млн.грн. Однак 33.6 млн.грн були повернуті бюджету у вигляді плати за ресурси, а ще 164.2 млн.грн у вигляді податкових платежів. В останні роки робиться все можливе, щоб зменшити залежність галузі від бюджету. Про результати свідчать цифри, - у 80-х роках бюджет покривав близько 60% витрат на лісове господарство, на початку 90-х - понад 80%, а в 2000 році лише 25%. Бюджетні кошти здебільшого використовуються на ведення лісового господарства в степових областях і Криму, на підтримку підприємств інших областей, які не мають можливостей для самостійного заробітку (заповідники, підприємства, що ведуть господарство в лісах, де рубка заборонена), на лісорозведення та захист лісів, на фінансування організацій, що виконують функції, які забезпечують поступальний розвиток галузі (інвентаризація, проєктування, наука, освіта та ін.). Безумовно, можливості підвищення економічної ефективності лісового господарства далеко не вичерпані. Необхідно навести лад у Карпатських областях, впорядкувати фінансові потоки, удосконалити господарський і податковий механізм, створити дієві стимули для працівників. Після появи в сільських регіонах можливості знайти альтернативну роботу, мабуть, доведеться різко скорочувати чисельність постійних працівників держлісгоспів і переходити до виконання сезонних лісогосподарських робіт на контрактній основі, що економічніше. Усе це буде зроблено, але не миттєво…
Одним з основних джерел позабюджетних коштів держлісгоспів є деревина від рубок, пов'язаних з доглядом за лісом. Законодавець звільнив їх від плати за цей ресурс, але прямо вказав на те, що кошти від її реалізації мають використовуватися для покриття витрат на лісове господарство, що й робиться на практиці. Якщо позбавити лісгоспи цього джерела доходу, то дефіцит, що утворився (за А.Бобком - 32 млн.грн), доведеться покривати з бюджету.
Більш ніж дивно виглядає пропозиція про стягнення податку на лісові землі. Відомо, що будь-яка система оподаткування повинна відповідати вимогам рівності, простоти та одноразовості. Як базу формування лісових податків і платежів можуть використовуватися земля, запас і приріст деревини, обсяг лісозаготівель або право на їх здійснення. Згідно з принципом одноразовості, не можна кілька разів обкладати податком один і той самий елемент вартості, тому податкові платежі, сформовані на різній базі, є взаємовиключними. Іншими словами, якщо запроваджувати податок на лісові землі, необхідно відмовлятися від попенної плати за лісосічний фонд. Перш ніж пропонувати подібне рішення, слід згадати про те, що половина лісового фонду України вилучена з експлуатації, а серед експлуатаційних лісів переважають середньовікові деревостани; про те, що грошова оцінка лісів - методично складна, тривала й дорогоцінна процедура; про те, що лісовому господарству й так гостро не вистачає коштів на оновлення машинного парку, будівництво доріг, збільшення оплати праці (середня зарплата по галузі 250 грн.), проведення догляду за лісом… Де брати гроші на додатковий податок? З бюджету?
Особливості лісового господарства всім відомі, - розтягнутість виробничого циклу, висока суспільна значущість функцій лісу, що росте, низька норма прибутку. З огляду на них у цивілізованих країнах, особливо лісодефіцитних, створюють пільгові умови для підприємств і приватних осіб, зайнятих вирощуванням лісу. Специфічні лісові податки запроваджуються тут не додатково до звичайних, а замість них, що слугує меті вирівнювання умов роботи в різних сферах. А.Бобко пропонує йти іншим шляхом. З одного боку, він обстоює самофінансування державного лісового господарства, а з іншого - пропонує позбавити його джерел позабюджетного доходу й обкласти додатковими податками. Парадокс?
Для підвищення доходів лісового господарства та поповнення бюджетів А.Бобко рекомендує універсальний засіб, - рубати, рубати і ще раз рубати. Формальні розрахунки показують, що він має рацію. Україна справді може майже подвоїти обсяг лісозаготівель без шкоди своєму сировинному потенціалу. Питання в тому, що вона при цьому отримає? Нині основним резервом збільшення лісокористування є порослевий, низькоякісний і дрібномірний ліс, на який немає попиту. Це не дивно: целюлозного виробництва в країні практично немає (Херсонський та Ізмаїльський ЦБК демонтовані, потужності Жидачівського, порівняно з потребами країни та наявною сировиною, мізерні), з метою енергетики деревина використовується вкрай обмежено, основні потужності з випуску деревних плит втрачені або простоюють. Рубка без реалізації - це горезвісне "виробництво заради виробництва". У ринковій економіці ніхто не рубатиме ліс, поки не укладено контракт на його продаж. Звісно, заколисуючи суспільство середніми цифрами, можна замість поганого лісу рубати хороший. Проте при цьому треба бути готовим до швидкого виникнення в Україні російської ситуації, коли "лісу багато, а рубати нічого". Іншим боком тієї самої проблеми, характерної для Карпат, є недоступність значної частини лісового фонду через відсутність доріг і коштів на їх будівництво. Легко уявити, що станеться, якщо протягом ряду років усі види рубок проводити лише в доступних місцях, а лісосіку й обсяги рубок, пов'язаних з доглядом за лісом, розраховувати по всьому лісовому фонду області.
Скористаймося рекомендаціями А.Бобка та звернімося до європейського досвіду організації й ведення господарства в державних лісах.
Підходи до управління лісами в цивілізованих країнах мають багато спільного. Роль держави в лісовому секторі зводиться до виконання функцій нормування (законотворчості), нагляду (контролю), власника та підтримки. Функція нормування полягає в розробленні лісової політики та підготовці законів і нормативів, що забезпечують її реалізацію. Наглядова - зводиться до забезпечення виконання норм законодавства. Виконання функції власника передбачає ведення лісового господарства, розпорядження лісами та доходами від їх експлуатації. Функція підтримки об'єднує види діяльності, що забезпечують умови для сталого управління лісами на тривалий період (освіта, наука, інвентаризація, інформаційне забезпечення тощо).
Виконуючи функції нормування та нагляду, держава виступає як суб'єкт вищого, державного (публічного) права. Під час ведення господарства у своїх лісах вона є суб'єктом приватного права й розглядається нарівні з усіма іншими суб'єктами, що діють у лісовому секторі. Визнаючи подвійну роль держави, європейські країни виробили ряд принципів, які покладені в основу формування державних інституцій, відповідальних за ліси. Основні з них:
Безумовно, питання про розмежування державних повноважень має вирішуватися з урахуванням національних особливостей країни, таких як лісистість, структура власності на ліси, роль лісового сектору в економіці, історичні традиції.
За всього розмаїття спектр національних рішень з організації господарства в державних лісах зводиться до двох основних типів, - "європейського" та "російського".
У переважній більшості європейських країн є департаменти лісового господарства при тих чи інших міністерствах (або самостійні агентства, комітети, служби, міністерства), незалежні й нечисленні служби нагляду з регіональними представництвами, а також господарські структури, що реалізують інтереси держави як власника. Прикладом таких структур є холдинги Lasy Panstwowe (Польща), Lesy Ceske Republiky (Чехія), Lesy Slovenskej Republiky (Словаччина), а також акціонерні компанії зі 100% державним капіталом LVM (Латвія), ОBF ( Австрія) та ін.. У межах законодавства державні лісові підприємства мають право володіти, розпоряджатися й користуватися довіреними їм лісами. Вони можуть самостійно визначати форми територіальної організації виробництва, способи заготівлі та напрями використання лісопродукції, встановлювати ціни, ухвалювати й коригувати плани ведення лісового господарства. На відміну від А.Бобка, західні законодавці вважають, що державні ліси мають загальнонаціональне значення й тому повинні управлятися централізовано. Місцеві органи влади отримують свою частину податків, але не втручаються в господарську діяльність. У багатьох країнах внутрішній територіальний поділ державних лісових підприємств не збігається з адміністративним. Наприклад, регіональних дирекцій у холдингу "Державні ліси Польщі" та лісових районів в Естонському центрі господарського управління державними лісами значно менше, ніж воєводств і повітів. Державні лісові підприємства європейських країн самі визначають форму реалізації деревини. Переважна більшість воліє продавати заготовлений ліс у круглому вигляді. Заготівля здійснюється або власними силами, або приватними бригадами, що працюють за контрактом. У деяких країнах (Естонія, Латвія) частина лісосічного фонду продається на пні з аукціонів і за довгостроковими договорами. В Угорщині, де державні компанії володіють лісопромисловими потужностями, певна частка заготовленої деревини спрямовується на переробку.
Суть російських реформ звелася до спроби повернення до системи казенного лісового господарства, що існувала до революції. Етапи перетворень повністю збігаються з рекомендаціями А.Бобка: державним підприємствам законодавчо заборонено займатися заготівлею та переробкою деревини, федеральну службу лісового господарства розформовано, основні функції управління передані в регіони, ліси передаються в довгострокову оренду (концесію) великим лісопромисловцям або продаються на пні. Результати реформування вражають: за найскромнішими оцінками 20-30% російського лісу заготовляється нелегально (у Росії крадуть лісу в кілька разів більше, ніж заготовляють в Україні); найкращі ліси знищуються ударними темпами; державні лісові та лісопромислові підприємства бідують; лісове господарство загалом збиткове; роль Росії на світових лісових ринках упала до небаченого низького рівня; конфлікти у сфері лісових відносин загострені до краю.
Продаж на пні й оренда (концесія) державних лісів характерні для країн, що мають надлишок лісових ресурсів, які ведуть загалом екстенсивне лісове господарство силами приватного капіталу (Росія, Канада, Латинська Америка, Африка). Чому ж А.Бобко, який послідовно й правильно відстоює ідею інтенсифікації лісокористування в лісодефіцитній Україні, нав'язує подібні рішення нашим законодавцям, причому під виглядом європейського досвіду? Невже він не знає, що ще у 19 столітті російські лісівники оцінювали оренду й концесію як найгірший і збитковий спосіб управління лісами? Знову парадокс…
Очевидно, що заборона на проведення лісозаготівель силами держлісгоспів розділяє єдиний цикл лісовирощування на два нерівні етапи. Відповідальність за тривалий і витратний етап створення та вирощування лісу А.Бобко пропонує покласти на державні підприємства й бюджет, а найчастіше одноразовий і прибутковий етап збирання та реалізації врожаю віддати комерційним структурам. До чого призводить впровадження в життя такої пропозиції, видно з досвіду Карпатського регіону та Росії. На додаток зауважимо, що відокремлення лісового господарства від лісозаготівель і віднесення останніх до лісопромислової діяльності - це атавізм радянського часу. Цикл вирощування лісу єдиний і неподільний. Він природно включає в себе етап збирання врожаю, так само як цикл вирощування пшениці або будь-якої іншої продукції рослинництва. У зв'язку з цим доречно нагадати афоризм класика лісової справи Г.Морозова про те, що "рубка лісу - синонім лісовідновлення", а також згадати про те, що за міжнародною класифікацією видів господарської діяльності, до речі, прийнятою Україною, лісозаготівля належить до лісового господарства, а не до лісової промисловості.
Цілком природно, що деякі лісопромисловці радянської школи, нині ставши великими бізнесменами, відчуваючи нестачу сировини й змушені за неї платити, з ностальгією згадують радянський час, коли ліс фактично був у їхньому розпорядженні та мав символічну ціну. Щоправда, з їхньої нинішньої точки зору, соціалізм мав і яскраво виражені недоліки, в особі ОБХСС, партійного контролю, а також радянського менталітету, що дозволяв простому робітникові або журналістові безцеремонно цікавитися, звідки квартири, вілли, джипи й тому подібні надмірності, за повного розвалу виробництва. Сьогодні вони пропонують узяти "краще" з обох систем: державне лісове господарство залишити за соціалізму, на шиї платника податків, заборонивши йому будь-яку діяльність, що приносить прибуток, обклавши податками та контролюючими органами, а лісову промисловість відпустити на вільні ринкові хліби, забезпечивши при цьому правом отримання деревини у необхідній кількості та за символічними цінами. Їм схема А.Бобка безумовно сподобається. Співчуваю, але така химера не життєздатна, і мріяти про її появу непродуктивно.
Можливо, з останнім висновком я поквапився. Досвід показує, що на благодатній українській землі можуть прижитися й довго існувати найнеймовірніші та найнеефективніші для країни схеми управління. Згадаймо, наприклад, як законодавець у 1994 році реалізував функції власника стосовно основного лісового масиву країни, що історично перебував у віданні спеціалізованих органів лісового господарства. Передусім він віддав ці ліси в "постійне користування" 250 державним підприємствам, які юридично самостійні. Фактично ця самостійність удавана, оскільки гроші, що виділяються бюджетом на лісове господарство, підприємства отримують від Держкомлісгоспу, який їх жорстко контролює. Директори лісгоспів працюють за контрактом з головою Комітету, і слід визнати, це обмежує їхню свободу. Органам місцевої влади надано основні повноваження щодо розпорядження лісами: вони передають їх у постійне або тимчасове користування, розподіляють ділянки лісу, відведені в головну рубку, здають ліс в оренду… Повноваження місцевих рад різного рівня діють у межах
Про лісове законодавство та парадоксальні шляхи його вдосконалення
WoodBusiness № 3/2002
Михайло Попков, Науково-інформаційний центр лісоуправління
Увага громадськості, політиків, представників влади та вчених дедалі частіше звертається до проблем лісового сектору України. Приводом численних публікацій зазвичай слугують катастрофічні повені в Закарпатській області та (або) повідомлення про незаконні вирубки лісу. Висловлюються різні, часто протилежні погляди; пропонуються різноманітні "рецепти" поліпшення ситуації. При ближчому розгляді виявляється, що різноманіття суджень породжується відмінністю інтересів. Заради їх досягнення замовчуються або спотворюються факти, довільно трактуються закони, під виглядом загальновизнаних істин і світових цінностей непідготовленому читачеві нав'язуються тенденційні погляди й рішення. Яскравим прикладом такого роду публікацій є стаття А. Бобка "У лісі законодавчих парадоксів" (ДТ №50, 28.12.2001). Нагадаю її основні положення:
Пропонована Вашій увазі стаття написана в січні 2002 року для тижневика "Дзеркало тижня". Після відмови в публікації вона посіла своє місце в об'ємистій теці з назвою "Вибране - не видане". В останні місяці в пресі (Економіка України №8, 2002, Київські відомості, № ) з'явилися чергові роботи А.Бобка, по суті, що являють собою варіації на теми базової статті (ДТ №50, 28.12.2002). Це спонукало мене передати давно підготовлену та трохи застарілу (за фактажем) статтю до редакції WB, - найвідкритішого й незалежного українського журналу, що приділяє увагу проблемам лісового сектору. Багато років тому я вже намагався вступити в полеміку з А.Бобком, опублікувавши "Відкритий лист правдивому другові лісу" (1994). Відповіді я не отримав і відтоді не реагував на численні публікації автора, в яких найпричудливішим чином перемішані ідеї та думки, які я поділяю, зі звинуваченнями й пропозиціями, які вважаю тенденційними та поверховими. Ця стаття присвячена останнім, що зумовило її, можливо, надмірно емоційний, "газетний" стиль. У зв'язку з цим я хочу публічно запевнити Андрія Миколайовича Бобка у своїй щирій повазі та побажати в його особі успіхів усім фахівцям, не байдужим до долі лісів і лісового сектору економіки України. Упевнений, що серед передплатників і читачів WB їх переважна більшість. М.Попков |
Добрий татусю! Нащо в чарівності
Розумного Ваню тримать?
Ви дозвольте при місячній ясності
Правду йому показать.
Некрасов М.О.
Розумного Ваню тримать?
Ви дозвольте при місячній ясності
Правду йому показать.
Некрасов М.О.
А.Бобко стверджує, що господарська діяльність держлісгоспів, створених у Карпатському регіоні 6 років тому, є основною причиною паводків. Це брехня. Навіть якби за останні 6 років у Закарпатті не зрубали жодного дерева, погодні умови грудня 1998 і березня 2001 року неминуче призвели б до повені з катастрофічними наслідками. Більшість неупереджених фахівців погоджується, що "… твердження про те, що "нещадне винищення лісів ... карпатських призводить до негативних наслідків (тобто повеней - М.П.)", є вправним журналістським прийомом, навмисним перебільшенням реального стану проблеми". Парадокс, але цю думку сформулював А.Бобко (ТАК ХТО Ж ОБКРАДАЄ ГОРИ? ДТ № 25 від 30.06.2000 ).
Заперечуючи те, що основною причиною паводків стали рубки і, тим більше, господарська діяльність держлісгоспів, я абсолютно згоден з тим, що ситуація в лісовому секторі Карпатського регіону критична. Вірно й те, що для розуміння витоків кризи необхідно звернутися до минулого та розібратися в сьогоденні.
Лісове господарство трьох карпатських областей за радянських часів було тісно інтегроване з великим деревообробним виробництвом і управлялося Міндеревпромом. Після приватизації лісозаготівельних і деревообробних потужностей їх відокремлення від державного лісового господарства стало правовою необхідністю. Загалом проведена в 1995 році реформа зводилася до такого. Ліси, що перебували у віданні лісокомбінатів, передали в постійне користування держлісгоспам, які були утворені в системі Мінлісгоспу України. Основні функції розпорядження лісовими ресурсами, за законом належні обласним радам, після запеклих боїв були добровільно передані ними обласним адміністраціям. Останні стали щороку розподіляти лісосічний фонд між охочими. Сотні підприємств і організацій кинулися в ліс з єдиною метою, - заробити швидше й більше…
На 1996-1997 роки припав пік кризи лісопромислового комплексу, що почалася наприкінці 80-х років. Найбільшою мірою постраждали великі підприємства, орієнтовані на глибоку переробку деревини (плитні, фанерні, лісохімічні заводи, целюлозно-паперові виробництва, меблеві фабрики). Це природно, - саме вони найбільшою мірою потерпають від дезінтеграції економіки, інфляції, нарахувань на зарплату, плати за основні фонди, бартеру... Типовою реакцією на заблоковані рахунки великих виробництв стало створення дрібних фірм, що працюють на основних фондах боржників і виробляють щось простіше, - дошки, чорнові меблеві заготовки тощо. З падінням лісопромислового виробництва, яке було основним споживачем деревної сировини, лісовий експортний потенціал регіону штучно зріс. Значні відмінності в цінах, пільга з ПДВ, відсутність вивізних мит, ліцензування й будь-яких інших обмежень зробили експорт особливо привабливим для широкого кола підприємств і підприємців. За короткий час лісовий сектор регіону повністю переорієнтувався на західний ринок. Паралельно різко збільшився обсяг нелегальних рубок, а точніше - злодійства лісу. До числа основних чинників, що визначили високий ступінь розвитку цього процесу в Карпатах, слід віднести:
- наявність у лісовому фонді цінних порід і сортиментів, що користуються необмеженим попитом і мають високу ціну на міжнародних ринках;
- близькість до міжнародних споживачів;
- поява в процесі реформи лісів, які не мають ефективного власника й фактично не охороняються (ліси аграрних підприємств);
- високий рівень безробіття та низький рівень легальних доходів населення;
- неефективну реалізацію повноважень держави щодо розпорядження, користування та контролю за лісовими ресурсами.
| Порівняння результатів ведення лісового господарства в державних лісах України за різних типів управління | ||
Показники |
Області |
|
Закарпатська |
Чернівецька |
|
| 1.Фактична заготівля при головному користуванні в лісах Держкомлісгоспу, тис.кбм | 507,8 |
403,8 |
| 2. Заготовлено держлісгоспами, % | 12,6 |
100 |
| 3. Попенна плата, тис.грн | 3770 |
3456,9 |
| 4. Витрати бюджету на ведення лісового господарства, тис.грн | 3810,7 |
2015,3 |
| 5. Податкові платежі держлісгоспів, тис.грн | 7651,8 |
18726,2 |
| 6. Експортовано лісопродукції з території областей, млн.грн | 193,3 |
21,0 |
| у тому числі круглого лісу, млн.грн | 19,5 |
9,1 |
| 7. Виявлено нелегальних рубок, тис.кбм | ||
| в лісах Держкомлісгоспу | 7,1 |
1,1 |
| в лісах інших лісокористувачів | 15,5 |
4,4 |
1.Розпоряджаючись лісовими ресурсами, місцеві адміністрації жодного разу вчасно не розподілили лісосіки між заготівельниками. За законом це має бути зроблено в жовтні року, що передує рубці, щоб залишився час для підготовки ділянок до рубки, визначення шляхів трелювання та вивезення деревини. Після реформи карпатські лісозаготівельники дізнаються про те, де їм належить рубати ліс, у січні-лютому, а це означає, що оптимальний для рубки зимовий період втрачено, деревообробні потужності простоюють без сировини, економіка, екологія й соціальна сфера регіону зазнають втрат.
За останні 6 років у Закарпатській області змінилося три губернаторські команди. Кожна з них проводила свою лісову політику та мала свої симпатії серед лісопромисловців, які виявлялися під час розподілу лісосічного фонду. Відсутність наступності та послідовності в управлінні лихоманила лісовий сектор і, що найголовніше, відштовхувала інвесторів, без залучення яких лісову промисловість регіону не відродити. Слід було б дослухатися й до свідчень, що періодично з'являються в пресі, про те, що симпатії місцевого керівництва далеко не завжди безкорисливі. Згадаймо повідомлення А.Бобка про те, що "лісозаготівельникам доводиться платити готівкою ще 3 долари США за кожен кубічний метр деревини."( І знову про долю гірських лісів, або вторгнення на "білому коні" ДТ № 28 (352) серпень 2001). Парадокс, але через 4 місяці він же стверджує, що спроба Верховної Ради змінити ситуацію "створює умови для поширення тіньової економіки".
2. Логіка розвитку продуктивних сил лісопереробного комплексу Карпат вимагає створення й підтримки великих підприємств, які здатні забезпечити глибоку переробку деревини. У Закарпатті їх небагато. Здебільшого це акціонерні товариства зі 100% або значною часткою іноземного капіталу (Яворник, Фішер, Стен, Бруно, Ено-Меблі, Сіо-К, Проза та ряд інших). У 2000 році на частку 20 найбільших лісопромислових і лісоторговельних приватних підприємств області припало близько 40% сукупного експорту. Незважаючи на справедливі нарікання на роботу деяких із них, саме великі фірми створюють робочі місця, наповнюють місцеві бюджети, інвестують розвиток глибокої переробки. Менше 3% експортних надходжень у Закарпатті припало на частку держлісгоспів (у Чернігівській області близько 75%). Решту експортних доходів, а це близько 20 млн.$, розділили між собою понад 400 фірм і 250 приватних підприємців, причому на частку останніх припало близько 7.5 млн.$. Основні біди лісового сектору області створюються представниками останньої, найчисленнішої групи експортерів (дрібні фірми та фізичні особи). Більшість із них працює за пільгового оподаткування (єдиний або фіксовані податки, підприємницькі патенти та спецпатенти), широко використовує тіньову методологію, а отже, бюджети практично не наповнює. Така система роботи дає змогу досягти дивовижної "ефективності", у принципі недоступної для легальних виробників. Наприклад, закарпатський " підприємець, який орендує 0,04 га землі, без лісозаготівельної бригади, не платячи нікому зарплати, зумів продати біля 12 тисяч кубиків лісу на півтора мільйона гривень і сплатити при цьому податків 4,5 тисячі. І без ніякого обліку. За звичайних умов податки б становили близько 500 тисяч гривень." (Олекса ЛІВІНСЬКИЙ, "Старий Замок"). Подібного роду прикладів у регіональній пресі десятки, а це лише верхівка айсберга.
Держлісгоспи працюють легально, платять усі податки, роблять вкладення в розвиток інфраструктури та соціальної сфери. Їхні експортні доходи йдуть виключно на фінансування неприбуткової лісогосподарської діяльності та придбання техніки. Доречно згадати, що під час поділу майна комбінатів лісгоспи практично нічого не отримали. Приватні заготівельники платять податків на порядок менше. Їхня діяльність далеко не завжди прозора й легальна, а доходи, за рідкісним винятком, спрямовуються куди завгодно, але тільки не на розвиток лісового господарства, лісової та соціальної інфраструктури. Тим часом контролюють їх на порядок менше, ніж держлісгоспи. Конституція вимагає, щоб виробництва всіх форм власності перебували в рівних умовах. У лісовому секторі Карпат ні про яку рівність сьогодні говорити не доводиться. Інтереси державних підприємств і держави загалом явно утиснуті, але…, на думку А.Бобка, недостатньо сильно.
3. Виявлені в Закарпатті обсяги нелегальних рубок щонайменше в 4-6 разів менші за фактичні. Низька ефективність боротьби з цим злом, окрім іншого, викликана неправильним розподілом функцій з управління лісами. Здавалося б, хто розпоряджається, той повинен контролювати виконання розпоряджень і нести відповідальність за їх результат. Проте за чинною в Карпатах схемою розпоряджаються обласні адміністрації, а контроль і відповідальність покладено на органи лісового господарства, реальні можливості яких впливати на ситуацію вкрай обмежені: не вони виділяли лісосічний фонд, не вони укладали контракти… Постійні звернення до обласного центру з приводу порушень - теж не вихід: довго, неефективно, а часто марно, - не секрет, що інтереси багатьох лісозаготівельників лобіюються представниками влади. Слід ураховувати й те, що нелегальну заготівлю зазвичай здійснюють місцеві жителі, які йдуть на порушення закону, тому що не мають іншої можливості заробити. У найтяжчих і небезпечних умовах вони фактично за копійки рубають державний ліс, щоб прогодувати сім'ю та дітей, які державі начебто теж не чужі. Спроби притягти їх до відповідальності зазвичай ні до чого не призводять, - узяти з них нічого й строк давати за законом не за що. Замовники й організатори злодійства лісовій охороні не по зубах, хоча б тому, що з бензопилою й сокирою в ліс вони не ходять. Досягти прогресу в боротьбі з "дрібними крадіжками в особливо великих розмірах" можна лише за допомогою узгоджених зусиль силових структур, митної та податкової служб, а також лісової охорони. Усі можливості для цього в держави є, було б бажання.
4. За всіх розбіжностей лісівники, геоботаніки та екологи одностайно вважають, що в гірських лісах Карпат треба широко впроваджувати вибіркову систему господарювання. Проте ця система вимагає професійного підходу до добору дерев у рубку протягом багатьох десятиліть. Безглуздо сподіватися, що тимчасові лісокористувачі здатні виконати цю вимогу. Вибіркові рубки у виконанні "суб'єктів підприємницької діяльності, які не мають стосунку до лісового господарства" зведуться до валки найкращих дерев. Наслідки подібного "самовільно-приисково-вибіркового" господарства всі охочі можуть оцінити, побувавши в колгоспних лісах регіону. Цивілізоване вибіркове господарство й наявна в Карпатах система лісокористування несумісні, за визначенням.
Оцінюючи ситуацію загалом, переконуєшся в тому, що побоювання А.Бобка щодо поширення тіньової економіки в лісовому секторі регіону дещо запізнилися. У зв'язку з цим рішення Верховної Ради порушити сформовані тіньові схеми та впорядкувати управління лісокористуванням виглядає цілком логічним. І вже, звісно, воно конституційне, законне й ухвалене без жодного "ініціювання" з боку лісгоспів. Лісовий кодекс прямо вказує на те, що "Постійні лісокористувачі (в даному разі держлісгоспи) мають право:… на першочергове спеціальне використання у встановленому порядку лісових ресурсів (тобто заготівлю лісу при головному користуванні)".
"Зате читав Адама Сміта
І був глибокий економ,
Тобто вмів судити про те,
Як держава багатіє,
І чим живе…"
О.Пушкін
І був глибокий економ,
Тобто вмів судити про те,
Як держава багатіє,
І чим живе…"
О.Пушкін
А.Бобко, будучи економістом (закінчив університет марксизму-ленінізму в 60-х роках), багато уваги приділяє фінансовим проблемам лісового господарства. Його основні ідеї радикально ринкові: лісове господарство має бути самоокупним (1); держлісгоспи повинні платити за деревину, отриману під час рубок, пов'язаних із доглядом за лісом (2); лісові землі мають оподатковуватися (3); обсяги рубок необхідно різко збільшити, насамперед у Карпатах (4).
Зауважу, що уявлення про те, що лісове господарство збиткове для держави, помилкове. Воно справді дотується бюджетом, зокрема, у 2000 виділено 68.8 млн.грн. Однак 33.6 млн.грн були повернуті бюджету у вигляді плати за ресурси, а ще 164.2 млн.грн у вигляді податкових платежів. В останні роки робиться все можливе, щоб зменшити залежність галузі від бюджету. Про результати свідчать цифри, - у 80-х роках бюджет покривав близько 60% витрат на лісове господарство, на початку 90-х - понад 80%, а в 2000 році лише 25%. Бюджетні кошти здебільшого використовуються на ведення лісового господарства в степових областях і Криму, на підтримку підприємств інших областей, які не мають можливостей для самостійного заробітку (заповідники, підприємства, що ведуть господарство в лісах, де рубка заборонена), на лісорозведення та захист лісів, на фінансування організацій, що виконують функції, які забезпечують поступальний розвиток галузі (інвентаризація, проєктування, наука, освіта та ін.). Безумовно, можливості підвищення економічної ефективності лісового господарства далеко не вичерпані. Необхідно навести лад у Карпатських областях, впорядкувати фінансові потоки, удосконалити господарський і податковий механізм, створити дієві стимули для працівників. Після появи в сільських регіонах можливості знайти альтернативну роботу, мабуть, доведеться різко скорочувати чисельність постійних працівників держлісгоспів і переходити до виконання сезонних лісогосподарських робіт на контрактній основі, що економічніше. Усе це буде зроблено, але не миттєво…
Одним з основних джерел позабюджетних коштів держлісгоспів є деревина від рубок, пов'язаних з доглядом за лісом. Законодавець звільнив їх від плати за цей ресурс, але прямо вказав на те, що кошти від її реалізації мають використовуватися для покриття витрат на лісове господарство, що й робиться на практиці. Якщо позбавити лісгоспи цього джерела доходу, то дефіцит, що утворився (за А.Бобком - 32 млн.грн), доведеться покривати з бюджету.
Більш ніж дивно виглядає пропозиція про стягнення податку на лісові землі. Відомо, що будь-яка система оподаткування повинна відповідати вимогам рівності, простоти та одноразовості. Як базу формування лісових податків і платежів можуть використовуватися земля, запас і приріст деревини, обсяг лісозаготівель або право на їх здійснення. Згідно з принципом одноразовості, не можна кілька разів обкладати податком один і той самий елемент вартості, тому податкові платежі, сформовані на різній базі, є взаємовиключними. Іншими словами, якщо запроваджувати податок на лісові землі, необхідно відмовлятися від попенної плати за лісосічний фонд. Перш ніж пропонувати подібне рішення, слід згадати про те, що половина лісового фонду України вилучена з експлуатації, а серед експлуатаційних лісів переважають середньовікові деревостани; про те, що грошова оцінка лісів - методично складна, тривала й дорогоцінна процедура; про те, що лісовому господарству й так гостро не вистачає коштів на оновлення машинного парку, будівництво доріг, збільшення оплати праці (середня зарплата по галузі 250 грн.), проведення догляду за лісом… Де брати гроші на додатковий податок? З бюджету?
Особливості лісового господарства всім відомі, - розтягнутість виробничого циклу, висока суспільна значущість функцій лісу, що росте, низька норма прибутку. З огляду на них у цивілізованих країнах, особливо лісодефіцитних, створюють пільгові умови для підприємств і приватних осіб, зайнятих вирощуванням лісу. Специфічні лісові податки запроваджуються тут не додатково до звичайних, а замість них, що слугує меті вирівнювання умов роботи в різних сферах. А.Бобко пропонує йти іншим шляхом. З одного боку, він обстоює самофінансування державного лісового господарства, а з іншого - пропонує позбавити його джерел позабюджетного доходу й обкласти додатковими податками. Парадокс?
Для підвищення доходів лісового господарства та поповнення бюджетів А.Бобко рекомендує універсальний засіб, - рубати, рубати і ще раз рубати. Формальні розрахунки показують, що він має рацію. Україна справді може майже подвоїти обсяг лісозаготівель без шкоди своєму сировинному потенціалу. Питання в тому, що вона при цьому отримає? Нині основним резервом збільшення лісокористування є порослевий, низькоякісний і дрібномірний ліс, на який немає попиту. Це не дивно: целюлозного виробництва в країні практично немає (Херсонський та Ізмаїльський ЦБК демонтовані, потужності Жидачівського, порівняно з потребами країни та наявною сировиною, мізерні), з метою енергетики деревина використовується вкрай обмежено, основні потужності з випуску деревних плит втрачені або простоюють. Рубка без реалізації - це горезвісне "виробництво заради виробництва". У ринковій економіці ніхто не рубатиме ліс, поки не укладено контракт на його продаж. Звісно, заколисуючи суспільство середніми цифрами, можна замість поганого лісу рубати хороший. Проте при цьому треба бути готовим до швидкого виникнення в Україні російської ситуації, коли "лісу багато, а рубати нічого". Іншим боком тієї самої проблеми, характерної для Карпат, є недоступність значної частини лісового фонду через відсутність доріг і коштів на їх будівництво. Легко уявити, що станеться, якщо протягом ряду років усі види рубок проводити лише в доступних місцях, а лісосіку й обсяги рубок, пов'язаних з доглядом за лісом, розраховувати по всьому лісовому фонду області.
"Гірше псування й лишаю - думок західних зараза.
Грай, гармошко, заглушаючи саксофон - виплодок джазу"
І.Бродський
Грай, гармошко, заглушаючи саксофон - виплодок джазу"
І.Бродський
Скористаймося рекомендаціями А.Бобка та звернімося до європейського досвіду організації й ведення господарства в державних лісах.
Підходи до управління лісами в цивілізованих країнах мають багато спільного. Роль держави в лісовому секторі зводиться до виконання функцій нормування (законотворчості), нагляду (контролю), власника та підтримки. Функція нормування полягає в розробленні лісової політики та підготовці законів і нормативів, що забезпечують її реалізацію. Наглядова - зводиться до забезпечення виконання норм законодавства. Виконання функції власника передбачає ведення лісового господарства, розпорядження лісами та доходами від їх експлуатації. Функція підтримки об'єднує види діяльності, що забезпечують умови для сталого управління лісами на тривалий період (освіта, наука, інвентаризація, інформаційне забезпечення тощо).
Виконуючи функції нормування та нагляду, держава виступає як суб'єкт вищого, державного (публічного) права. Під час ведення господарства у своїх лісах вона є суб'єктом приватного права й розглядається нарівні з усіма іншими суб'єктами, що діють у лісовому секторі. Визнаючи подвійну роль держави, європейські країни виробили ряд принципів, які покладені в основу формування державних інституцій, відповідальних за ліси. Основні з них:
- Функції держави мають бути розділені між різними організаціями. Особливо важливим є відокремлення функцій нормування та контролю від функцій власника;
- Дії державних органів влади мають бути відкритими, зрозумілими та справедливими;
- Різні державні органи не повинні виконувати одні й ті самі функції.
Безумовно, питання про розмежування державних повноважень має вирішуватися з урахуванням національних особливостей країни, таких як лісистість, структура власності на ліси, роль лісового сектору в економіці, історичні традиції.
За всього розмаїття спектр національних рішень з організації господарства в державних лісах зводиться до двох основних типів, - "європейського" та "російського".
У переважній більшості європейських країн є департаменти лісового господарства при тих чи інших міністерствах (або самостійні агентства, комітети, служби, міністерства), незалежні й нечисленні служби нагляду з регіональними представництвами, а також господарські структури, що реалізують інтереси держави як власника. Прикладом таких структур є холдинги Lasy Panstwowe (Польща), Lesy Ceske Republiky (Чехія), Lesy Slovenskej Republiky (Словаччина), а також акціонерні компанії зі 100% державним капіталом LVM (Латвія), ОBF ( Австрія) та ін.. У межах законодавства державні лісові підприємства мають право володіти, розпоряджатися й користуватися довіреними їм лісами. Вони можуть самостійно визначати форми територіальної організації виробництва, способи заготівлі та напрями використання лісопродукції, встановлювати ціни, ухвалювати й коригувати плани ведення лісового господарства. На відміну від А.Бобка, західні законодавці вважають, що державні ліси мають загальнонаціональне значення й тому повинні управлятися централізовано. Місцеві органи влади отримують свою частину податків, але не втручаються в господарську діяльність. У багатьох країнах внутрішній територіальний поділ державних лісових підприємств не збігається з адміністративним. Наприклад, регіональних дирекцій у холдингу "Державні ліси Польщі" та лісових районів в Естонському центрі господарського управління державними лісами значно менше, ніж воєводств і повітів. Державні лісові підприємства європейських країн самі визначають форму реалізації деревини. Переважна більшість воліє продавати заготовлений ліс у круглому вигляді. Заготівля здійснюється або власними силами, або приватними бригадами, що працюють за контрактом. У деяких країнах (Естонія, Латвія) частина лісосічного фонду продається на пні з аукціонів і за довгостроковими договорами. В Угорщині, де державні компанії володіють лісопромисловими потужностями, певна частка заготовленої деревини спрямовується на переробку.
Суть російських реформ звелася до спроби повернення до системи казенного лісового господарства, що існувала до революції. Етапи перетворень повністю збігаються з рекомендаціями А.Бобка: державним підприємствам законодавчо заборонено займатися заготівлею та переробкою деревини, федеральну службу лісового господарства розформовано, основні функції управління передані в регіони, ліси передаються в довгострокову оренду (концесію) великим лісопромисловцям або продаються на пні. Результати реформування вражають: за найскромнішими оцінками 20-30% російського лісу заготовляється нелегально (у Росії крадуть лісу в кілька разів більше, ніж заготовляють в Україні); найкращі ліси знищуються ударними темпами; державні лісові та лісопромислові підприємства бідують; лісове господарство загалом збиткове; роль Росії на світових лісових ринках упала до небаченого низького рівня; конфлікти у сфері лісових відносин загострені до краю.
Продаж на пні й оренда (концесія) державних лісів характерні для країн, що мають надлишок лісових ресурсів, які ведуть загалом екстенсивне лісове господарство силами приватного капіталу (Росія, Канада, Латинська Америка, Африка). Чому ж А.Бобко, який послідовно й правильно відстоює ідею інтенсифікації лісокористування в лісодефіцитній Україні, нав'язує подібні рішення нашим законодавцям, причому під виглядом європейського досвіду? Невже він не знає, що ще у 19 столітті російські лісівники оцінювали оренду й концесію як найгірший і збитковий спосіб управління лісами? Знову парадокс…
Очевидно, що заборона на проведення лісозаготівель силами держлісгоспів розділяє єдиний цикл лісовирощування на два нерівні етапи. Відповідальність за тривалий і витратний етап створення та вирощування лісу А.Бобко пропонує покласти на державні підприємства й бюджет, а найчастіше одноразовий і прибутковий етап збирання та реалізації врожаю віддати комерційним структурам. До чого призводить впровадження в життя такої пропозиції, видно з досвіду Карпатського регіону та Росії. На додаток зауважимо, що відокремлення лісового господарства від лісозаготівель і віднесення останніх до лісопромислової діяльності - це атавізм радянського часу. Цикл вирощування лісу єдиний і неподільний. Він природно включає в себе етап збирання врожаю, так само як цикл вирощування пшениці або будь-якої іншої продукції рослинництва. У зв'язку з цим доречно нагадати афоризм класика лісової справи Г.Морозова про те, що "рубка лісу - синонім лісовідновлення", а також згадати про те, що за міжнародною класифікацією видів господарської діяльності, до речі, прийнятою Україною, лісозаготівля належить до лісового господарства, а не до лісової промисловості.
Цілком природно, що деякі лісопромисловці радянської школи, нині ставши великими бізнесменами, відчуваючи нестачу сировини й змушені за неї платити, з ностальгією згадують радянський час, коли ліс фактично був у їхньому розпорядженні та мав символічну ціну. Щоправда, з їхньої нинішньої точки зору, соціалізм мав і яскраво виражені недоліки, в особі ОБХСС, партійного контролю, а також радянського менталітету, що дозволяв простому робітникові або журналістові безцеремонно цікавитися, звідки квартири, вілли, джипи й тому подібні надмірності, за повного розвалу виробництва. Сьогодні вони пропонують узяти "краще" з обох систем: державне лісове господарство залишити за соціалізму, на шиї платника податків, заборонивши йому будь-яку діяльність, що приносить прибуток, обклавши податками та контролюючими органами, а лісову промисловість відпустити на вільні ринкові хліби, забезпечивши при цьому правом отримання деревини у необхідній кількості та за символічними цінами. Їм схема А.Бобка безумовно сподобається. Співчуваю, але така химера не життєздатна, і мріяти про її появу непродуктивно.
Нам разом жити й спостерігати
Одну картину:
Розумом Росію не збагнути
І Україну
Шершевський Л.
Одну картину:
Розумом Росію не збагнути
І Україну
Шершевський Л.
Можливо, з останнім висновком я поквапився. Досвід показує, що на благодатній українській землі можуть прижитися й довго існувати найнеймовірніші та найнеефективніші для країни схеми управління. Згадаймо, наприклад, як законодавець у 1994 році реалізував функції власника стосовно основного лісового масиву країни, що історично перебував у віданні спеціалізованих органів лісового господарства. Передусім він віддав ці ліси в "постійне користування" 250 державним підприємствам, які юридично самостійні. Фактично ця самостійність удавана, оскільки гроші, що виділяються бюджетом на лісове господарство, підприємства отримують від Держкомлісгоспу, який їх жорстко контролює. Директори лісгоспів працюють за контрактом з головою Комітету, і слід визнати, це обмежує їхню свободу. Органам місцевої влади надано основні повноваження щодо розпорядження лісами: вони передають їх у постійне або тимчасове користування, розподіляють ділянки лісу, відведені в головну рубку, здають ліс в оренду… Повноваження місцевих рад різного рівня діють у межах