Торгівля круглим лісом по-українськи

З одного боку, торгівля круглим лісом являє собою звичайну купівлю-продаж і всі пов'язані з цим процеси: договірні, підготовку товару до продажу, оплату товару, транспортування, приймання товару.

Якщо всі умови договірної угоди дотримано, то на цьому процес купівлі-продажу, власне, і закінчується, в іншому разі додаються ще рекламації, і процес торговельної угоди може суттєво затягнутися. Як звичайний процес купівлі-продажу торгівля лісом регламентується такими загальнодержавними законодавчими актами, як Цивільний і Господарський кодекси України та іншими правовими актами.

З другого боку, круглий ліс є сировиною, яка має кінцевий обсяг і попит на яку може значно перевищувати фактичні можливості з її реалізації. Остання обставина робить ліс уже винятковим товаром і вимагає якогось додаткового регулювання. Оскільки Господарський кодекс України в ст. 6 забороняє незаконне втручання органів державної влади й органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб у господарські відносини, то це втручання в торгівлю круглим лісом, зокрема, здійснюється на цілком законній підставі шляхом розроблення профільними державними установами різних додаткових правових актів.

До 2006 р. торгівля круглим лісом здійснювалася за прямими договорами між покупцями та постійними лісокористувачами, які одночасно були й продавцями. Це був період торгівлі методом «тикання»: покупець не знав, куди йому звернутися, щоб отримати гарантований обсяг необробленої деревини, а продавці не знали, де їм знайти покупців, які б забезпечили їм гарантований збут деревини й відповідно стабільну господарську діяльність. Але зрештою всі якось знаходили одне одного. Одні напряму, інші через посередників. Зрештою є й такий метод управління — пустити все на самоплив. Метод не найкращий, але й кращого на той період не було.

Перша спроба внести бодай якусь організованість у процес торгівлі необробленою деревиною відбулася в другій половині 2005 р., коли було видано наказ ДК ЛГУ № 418 від 19.09.2005 р. «Про затвердження порядку проведення аукціонів з продажу необробленої деревини». Наприкінці 2005 р. відбулися й перші аукціони з продажу необробленої деревини на I квартал 2006 р.

Уперше в практику лісової торгівлі було запроваджено поняття аукціонів. Торгівля необробленою деревиною почала набувати цивілізованого характеру. Уперше обсяги деревини, що виставлялися на продаж, відображалися в бюлетенях аукціонних торгів, розміщених у ЗМІ (інтернеті), щоб кожен учасник аукціонних торгів міг заздалегідь ознайомитися з виставленими на продаж лотами та докладними характеристиками деревини, що реалізується. Це був «новий порядок», який заклав ту систему аукціонних торгів, яку ми маємо й донині. І хоча перший млинець не обійшовся без «грудок», але це було прогресивним явищем для того часу. Продавці й покупці тепер знали, коли й куди їм потрібно звертатися з питань реалізації та придбання необробленої деревини — до обласних товарних бірж, які виступали організаторами проведення аукціонних торгів. У зв'язку з цим значно скоротилася кількість посередників, бо аукціони організовувалися безпосередньо для деревопереробників, які мають власне виробництво. Ліс почав продаватися конкретним виробникам, а не посередникам.

19.02.2007 р. ДК ЛГУ видає наказ № 42, який затверджує «Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини». Це Положення розвивало й закріплювало вже набутий досвід проведення перших лісових аукціонів. У цьому документі було закріплено низку важливих положень, що стосуються лісової торгівлі.

Відтепер на аукціонні торги має виставлятися вся деревина, що заготовляється в наступному кварталі (п. 2.1 Положення), за винятком тієї, що йде на переробку самими лісокористувачами, а також для забезпечення держзамовлень та індивідуального будівництва громадян, а також дров для індивідуального опалення. Інший важливий момент наказу № 42 полягав у тому, що вся нереалізована на аукціонних торгах деревина могла реалізовуватися за прямими договорами самими лісокористувачами (п. 1.5 Положення), що цілком відповідає вимогам Господарського кодексу України, а найголовніше — цим створювався механізм перерозподілу надлишків деревини, що утворюються, своєрідний запобіжний торговий клапан.

Існує думка, що закони створюються для того, щоб їх порушувати. У цьому сенсі наказ № 42 цілком підтверджує цю думку. Так, згідно з даними моніторингу, на аукціони виставляється 30-40 % деревини, що заготовляється. А куди ж іде решта деревини? Якщо згадати, що частина деревини, яка заготовляється, має йти на власну переробку постійними лісокористувачами, забезпечення держзамовлень та індивідуального будівництва й обігріву, то на ці потреби потрібно близько 10 % від загального обсягу заготівлі. Решта ж 40-50 % деревини… іде на експорт, який регулюється в ручному режимі й нічим більше.

Не краще стоять справи і з виконанням п. 1.5 Положення про можливість торгівлі за прямими договорами. Реально торгівлі за прямими договорами ніколи не було через усну заборону керівництва лісової галузі всупереч вимогам Господарського кодексу України. За існуючої жорсткої адміністративної вертикалі в лісовій галузі непослух просто неможливий. Інакше — з речами на вихід.

На цьому перекоси, що виникли з часом у торгівлі круглими лісоматеріалами, не закінчуються. Формування ринкових цін на аукціонах можливе лише в одному напрямку — вгору, де вони стають фіксованими незалежно від кон'юнктури ринку, що склалася, і нижче вже жоден продавець опустити їх не може, маючи при цьому залізну «відмазку»: «ціни склалися на аукціоні, і я їх опустити не можу». Так і аукціони не можуть цього зробити без команди продавців. Виходить хибне коло: Іван киває на Петра, Петро — на Івана. Зрештою ціни стають «залізобетонними», але лише для вітчизняного споживача, тоді як для експортерів ціни залишаються роками стабільними, коли потрібно, то їх і знижують, і вони завжди нижчі за ціни внутрішнього ринку.

Періодичність аукціонів чотири рази на рік і відсутність будь-яких альтернативних торгів заганяють усіх споживачів на ці аукціони, навіть тих, кому цей ліс поки не потрібен. Багато хто бере участь і купує лоти на аукціонах про запас, про всяк випадок. Раптом ліс раптово знадобиться, а його не буде, а ліс можна придбати лише на аукціонах. Якщо випадок не виникає, а таке часто буває, то ліс, придбаний за такою схемою, часто залишається незатребуваним. Часом у такий спосіб створюються досить пристойні обсяги «надлишків» лісу.

Виникає парадоксальна ситуація: одні придбали, але не мають потреби викупити придбаний ліс, інші мають потребу, але не мають можливості придбати невикуплений ліс, бо за прямими договорами всупереч Положенню про аукціони він не продається, а додаткові аукціони з реалізації незатребуваної деревини з минулого року не проводяться, бо банально заборонені. У результаті від цього втрачають як продавці, так і реальні внутрішні споживачі, виграє лише експорт, куди всі надлишки плавно перетікають, як у сполучених посудинах.

Крім реальних виробників, в аукціонах також беруть участь фіктивні виробники, які формально, маючи невелику пилораму (вже виробник, не причепишся), що переробляє близько 100 м³ круглого лісу на місяць, тим не менш купують ліс у великих обсягах (10—15 тис. і більше м³/квартал) для подальшого перепродажу в південних регіонах. Часто більша частина цих обсягів, не знайшовши збуту, також залишається незатребуваною.

У найгіршому становищі за аукціонної форми торгівлі опиняються середні підприємства з обсягами переробки 40-100 тис. м³/рік. Ці підприємства, маючи стабільні річні замовлення, водночас не можуть забезпечити себе деревною сировиною в повному обсязі своїх потреб у межах дислокації свого виробництва. Часто доводиться збирати потрібні обсяги з усієї України, несучи додаткові витрати на транспортування. Водночас ліс із найближчих лісгоспів іде на експорт або іншим віддаленим адресатам, які могли б отримувати такий самий ліс і від менш віддалених від себе постачальників.

Однією з цілей організатори аукціонів ставили зростання цін на круглі лісоматеріали як результат конкурентної боротьби за нього. На цьому фронті, здавалося б, справді було досягнуто непогані результати. Так, якщо взяти пиловник сосновий діаметром 26 см і більше, то цінова палітра (без ПДВ) за час існування аукціонів виглядає так (за результатами перших і останніх аукціонів):

1 сорт з 298 грн/м³ ціна піднялася до 650 грн/м³ (+218 %);

2 сорт з 270 грн/м³ ціна піднялася до 570 грн/м³ (+211 %);

3 сорт з 230 грн/м³ ціна піднялася до 560 грн/м³ (+243 %).

Наведене зростання цін виявилося можливим також і за рахунок зміни розмірної класифікації круглих лісоматеріалів у торговельній сфері. Так, якщо на зорі аукціонів великий пиловник реалізовувався в розмірній групі 26 см і більше, то невдовзі він став поділятися на групи 26-35 см і 36 см і більше, різниця між якими в ціні становить у середньому 40-50 грн. У чинних ГОСТах розмірна класифікація залишилася без змін (26 см і більше). Без змін вона залишилася і в експортних поставках (26 см і більше), де цінової різниці між діаметрами лісу 26-34 см і 36 см і більше не існує.

Останні два роки ціни на аукціонних торгах практично не зростають, бо вони досягли своєї стелі, при цьому значно випередивши експортні ціни. Удавана перемога на ціновому фронті виявилася пірровою. Існуючий на сьогодні рівень цін по суті гальмує розвиток лісопильного виробництва, але навіть найменше зниження цін на лісоматеріали за чинними правилами торгівлі практично неможливе з указаних вище причин. Торгівля застигла в режимі протистояння. Продавці чекають багатого покупця, а виробники обмежують обсяги свого виробництва, бо за чинних цін вони не вписуються в прийнятну для себе собівартість випущеної продукції. Продавець і споживач могли б домовитися між собою, але чинні правила торгівлі їм цього не дозволяють.

Аукціони — колись прогресивна форма торгівлі круглими лісоматеріалами — сьогодні стали своєю протилежністю через велику їх заангажованість. Про будь-яку інвестиційну привабливість у сфері деревообробки за такої системи торгівлі деревною сировиною говорити вже не доводиться. То невже не можна змінити правила торгівлі з метою пожвавлення економіки? Спроби робляться, от тільки реальних позитивних результатів поки немає.

Спочатку спробу вдосконалення правил торгівлі круглим лісом зробило Міністерство економічного розвитку і торгівлі, розробивши й опублікувавши торік на своєму сайті проєкт «Положення з організації та проведення біржових торгів з продажу необробленої деревини». Це положення цікаве тим, що воно пропонувало запровадити постійно діючі біржові торги з продажу нереалізованої на аукціонах деревини, а також тих її надлишків, що утворювалися внаслідок того, що не всі учасники аукціонів викуповували придбані ними на торгах лоти. Постійно діючі біржові торги якраз і могли б слугувати механізмом перерозподілу надлишків деревних ресурсів, що утворюються, на користь вітчизняних виробників, а не реалізовувати їх за дешевшими цінами на експорт.

Положення Мінекономрозвитку передбачало також запровадити в практику форвардні угоди, що давало б виробникам додаткові гарантії в забезпеченні сировиною в найближчій перспективі. На жаль, проєкт залишився лише проєктом і вже забутий за давністю часів. А шкода, тупцювання на місці тим часом у торгівлі лісом триває.

Нову спробу переділу права розподілу деревних ресурсів цього року робить Міністерство аграрної політики, розмістивши на своєму сайті 14.06.2013 р. свій проєкт Положення з організації та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини. На 3,5 аркушах описується положення про конкурс і допуск до організації аукціонних торгів бірж-здобувачів і менш як на 2 аркушах коротко викладається організація аукціонів. Якоїсь креативності в їх проведенні на відміну від попередніх положень не спостерігається. А це означає, що в разі ухвалення цього положення буде ще гірше. Мало того що ручний режим залишається, лише тепер здійснюватиметься іншими руками, так тепер ще проглядається небезпека появи біржі-монополіста в особі Агробіржі, що ще більше погіршить становище на внутрішньому лісовому ринку України. Про зовнішній лісовий ринок у Положенні Мінагрополітики взагалі ні слова не сказано.

З огляду на вищевикладене можна зробити висновок, що найближче майбутнє на лісовому внутрішньому ринку України буде без суттєвих змін. Та й звідки їм узятися, якщо ми працюємо зараз за законом джунглів: кожен сам за себе. Асоціації виробників, навіть ті, які є, не виконують функцій, що на них покладено. Якщо вони щось і намагаються донести до урядових установ, то поки безрезультатно. Щоб докорінно змінити ситуацію, необхідна консолідація виробництва з державою, щоб разом успішно працювати в одному напрямку. Наприклад, є обласні управління лісового господарства (ОУЛГ), які могли б акумулювати всі заявки виробників на деревну сировину на рік і більше наперед і на цій основі здійснювати планову господарську діяльність із заготівлі та реалізації необробленої деревини, а Державне агентство лісових ресурсів виступало б куратором цього процесу. Якщо для біржі всі споживачі на одне обличчя, то для ОУЛГ вони всі індивідуальні, де кожного знають в обличчя, а головне — їхні реальні потреби та можливості. Навіщо обмежувати себе лише аукціонами, які вже давно віджили своє, а не перейти на торгівлю за прямими договорами, але вже на новому рівні, не методом «тикання», як було раніше, а на основі державного планування. Можна залишити й аукціони, наприклад, для реалізації рідкісної та високоякісної деревини. Ось тут вони були б вельми доречні для реалізації ексклюзивної деревної сировини за гідною ціною. Або для малих підприємств із невеликими обсягами переробки. Можливі якісь і інші варіанти, які мають бути вироблені спільно продавцем і покупцем у зручній для обох сторін формі. А то вперлися в аукціони, ніби крім них інших способів торгівлі більше немає. Причому ця впертість уже набуває маніакального синдрому. Чи не час оздоровити обстановку?