Пісок – джерело життя

Ті з херсонців, хто через специфіку роботи чи якусь іншу причину часто їздить областю, давно звернули увагу на колосальний контраст у добробуті населення віддалених районів Херсонщини та тих, що межують з обласним центром. Особливо на лівобережжі.

Їдеш через Верхньорогачицький, Іванівський, Нижньосірогозький райони – і скрізь одна й та сама картина бідності та розрухи. Напівпорожні села, довкола руїни, цілі вулиці покинутих будинків на різній стадії руйнування: в одних немає шибок і провалені дахи, в інших лише стіни стоять, а від третіх залишилися фундаменти, заросли бур'яном. Але варто лише в'їхати в Цюрупинський або Голопристанський райони – і картинка дивовижним чином змінюється. Великі багаті села, в кожному дворі теплиці, жодних помітних ознак занепаду не спостерігається.

Зрозуміла й причина цього контрасту. Вода! Викопані й продані на метал системи зрошення повернули посушливий таврійський степ у його первісний – малопридатний для життя – стан. А от для мешканців Нижньодніпровських чи, як їх зараз частіше називають, – Олешківських – пісків нічого не змінилося. Оскільки вода тут була завжди. І буквально під ногами. На глибині двох, трьох, чотирьох метрів знаходиться потужний водоносний горизонт. Саме тому на пісках ростуть ліси, тут багато озер, є луки й болота.

Олешківські піски часто називають “пустелею”. А якийсь жартівник навіть запустив в інтернет качку про те, що це “найбільша пустеля Європи”. Дивна це, однак, “пустеля” з лісами й болотами. Втім, є тут і ділянки рухомих дюнних пісків, які справді нагадують пустельний ландшафт. Проте якщо придивитися до “пустелі” уважніше, то на вершині кучугури можна виявити вербу, що росте, а біля підніжжя “барханів” часто розташовуються невеликі озера з прохолодною водою.

Води на Олешківських пісках, а це більша частина Цюрупинського та Голопристанського районів, поки ще багато. І ця вода не дощового й не дніпровського походження, хоча Дніпро – поруч. Джерелом води є сам пісок! У фізичній географії є правило: під кожною піщаною пустелею розташоване море прісної води. Найбільше – під Сахарою. Але там вода знаходиться на великій глибині, а в нашій “пустелі напівсправжній” – фактично на поверхні. Пісок має унікальну здатність акумулювати атмосферну воду й запасати її у своїй товщі.

Ми не усвідомлюємо, як багато води міститься в повітрі. Навіть у найбільшу спеку прогноз погоди повідомляє нам: “вологість повітря тридцять відсотків”. Ось цю воду пісок від повітря відокремлює й накопичує в собі. Піщаний масив працює як гігантський насос, що викачує воду з атмосфери. Ось з цієї причини Цюрупинський і Голопристанський райони є не стільки “пустелею”, скільки економічним оазисом в оточенні депресивних районів зі зруйнованою інфраструктурою зрошення.

Масштаби роботи цього природного джерела води ілюструє давня історія з будівництвом водогону від села Підстепне Цюрупинського району в бік Миколаєва. Лише одна Козачелагерська арена Олешківських пісків, за розрахунками, забезпечувала якісною питною водою третину індустріального обласного центру. Але коли жителі Підстепного побачили, якого діаметра труби завозять на околицю села, вони повстали. Будівництво водогону було зірвано.

Тут якраз доречно згадати про ще одну особливість природного джерела прісної води на пісках. Ця вода ідеально чиста! Оскільки має атмосферне походження. Дніпровська вода, що є розбавленими стоками тисяч підприємств на берегах усіх приток величезного басейну Дніпра на території трьох країн, тут навіть близько не стоїть.
Як видно, пісок для жителів Підстепного й Раденська, Гладківки та Малих Копаней – це не просто елемент навколишнього ландшафту. Це буквально джерело життя. Не буде піску – не буде й води. А без води… Кожен залізничний состав, кожна баржа, кожна вантажівка, що вивозить пісок – це пряма загроза для місцевого населення. І реагувати на видобуток і вивезення піску місцевим жителям потрібно так само, як і на будівництво підстепненського водогону. Видобуток піску навіть небезпечніший за трубу. Зрештою, будь-який вентиль можна перекрити – і вода знову почне накопичуватися в горизонті. А видобуток піску руйнує сам природний насос, що створює запаси води, причому руйнує необоротно. Теоретично кожна тонна піску, вивезена й продана невідомо де, знижує рівень ґрунтових вод. Назавжди! Ніхто ж не привезе пісок назад.Давно назріла необхідність повного мораторію на видобуток піску в комерційних цілях на Нижньодніпровських пісках. По суті, єдиним місцем, де безболісно можна вилучати пісок, є кар'єр морпорту на Кінбурнському півострові. Тут він видобувається фактично з-під води. На всій решті території видобуток і вивезення піску мають бути зупинені. Тим більше що кар'єроподібні “під'їзні дороги” та “протипожежні водойми”, що нагадують воронки від падіння астероїдів, безнадійно спотворюють ландшафт.