Як потоваришувати з бурим ведмедем?

Біологи, які наприкінці липня цього року зібралися на Всеросійський зліт-семінар молодих учених з питань вивчення й охорони рідкісних тварин, досить часто згадували господаря тайги — бурого ведмедя. Ця тварина досі є улюбленим об’єктом дослідження. А все тому, що він не втомлюється дивувати людей своїми екстравагантними витівками.

Взагалі, ведмідь — тварина з досить складною і часто вельми непередбачуваною поведінкою. З цього випливає, що очікувати від нього можна чого завгодно. Проте було б невірно стверджувати, що стосовно людини господар російських лісів завжди налаштований вороже — відомо чимало випадків, коли Топтигін вельми лояльно ставився до дивної, з його погляду, двоногої істоти, яка зустрілася йому на лісових стежках. Більше того, іноді між ведмедями та людьми складалися цілком довірливі стосунки.

Про всі ці цікаві з наукового погляду випадки розповідали багато біологів і натуралістів, які зібралися наприкінці липня нинішнього року на зліт молодих учених, що займаються вивченням і охороною рідкісних тварин, який проходив у Хакаському природному державному заповіднику. Серед гостей був присутній і відомий блогер, фотограф та мандрівник-натураліст Ігор Шпиленок, чий досвід спілкування з господарями камчатської тайги вельми й вельми великий. Розповідаючи вченим і журналістам про свої зустрічі з ведмедями, Ігор Петрович зазначив, що в Кроноцькому заповіднику, де він багато років працював інспектором, «склалася унікальна ситуація: на охоронюваній території мешкає понад шістсот ведмедів».

— Тобто їх там більше, ніж людей. Хоча ведмідь, звісно ж, звір обережний, однак той факт, що до них із представників роду людського ніхто не виявляє агресії, вельми змінив їхню поведінку. Вони не те що перестали боятися людей — ні, ведмеді нас узагалі практично не помічають. Тобто ці тварини чудово розуміють, що в нас свої справи, у них — свої, і нема чого заважати одне одному, — розповідає він.

— Звісно ж, не можна сказати, що подібне є правилом — трапляються випадки, коли ведмідь не стерпить людини поруч із собою, узяти хоча б тих самих ведмедиць із ведмежатами. Проте в іншому ці бурі велетні цілком лояльні до людей. Власне кажучи, тим, хто хоче спостерігати за ведмедями чи фотографувати їх, слід засвоїти одне просте правило — цього звіра не потрібно боятися.

Мій досвід показує, що якщо постійно ходити за ведмедем, нехай навіть на відстані, то через деякий час він просто перестає звертати на тебе увагу. Втім, це зовсім не означає, що потрібно нав’язувати йому своє товариство — іноді ведмедю просто необхідно побути на самоті. Був один сумний приклад з ученим, який неодноразово завойовував довіру ведмедів — деякі з них навіть пускали його до себе в барліг. Проте якось він втратив пильність і став постійно слідувати за молодим самцем, який збирався залягти в сплячку. Звір нервував, але дослідник не звертав на це уваги. Зрештою Топтигін ударив його лапою і вбив. Цікаво, що коли співробітники заповідника «розслідували» цей випадок, то вони не стали відстрілювати ведмедя — було ясно, що зоолог сам спровокував напад.

Але все ж таки, слідуючи за ведмедем, ні в якому разі не можна його підгодовувати — це може призвести до того, що звір надалі нападатиме на людей. Адже в ведмедя логіка проста — якщо раніше давали їжу, а тепер не дають, значить, треба взяти її самому. І ось він починає спершу перевіряти вміст людських рюкзаків, ну, а потім і на самих людей кидатися. І це неодноразово підтверджувалося — майже всі випадки нападу ведмедя на людину в Приморї та на Камчатці були вчинені саме підгодованими тваринами.

Більше того, раз підгодувавши ведмедя, його потім не відучиш від цього. Мені особисто відомий лише один випадок, коли звіра вдалося відучити від цієї звички — із ведмедицею заповідника на прізвисько Темнолапка. Коли вона стала зазирати у вікна будинків, випрошуючи їжу, то її просто приспали й відвезли за межі її початкового місцеперебування. І хоч Темнолапка швидко повернулася назад, однак їжі відтоді вже більше не канючила, — каже Ігор Шпиленок.

Втім, буває й так, що ведмеді завдають людям неприємностей зовсім іншого роду — наприклад, вони можуть заважати вченим виконувати свою роботу. Старший науковий співробітник Саяно-Шушенського заповідника Сергій Істомов згадує, як господарі тайги кілька разів зносили фотопастки, що використовувалися для спостережень за сніговим барсом. При цьому деякі з Топтигіних виявляли просто дива винахідливості.

— Один випадок нас просто вразив — я не очікував, що ведмідь може працювати своєю важкою лапою як мініатюрними щипчиками. А справа була так: для того, щоб закріпити фотокамеру на одній з ділянок, ми виклали з каменів якусь «туру», а сам апарат вставили всередину. Підійшов ведмідь, зацікавився камерою й акуратно витяг її пазуром, при цьому навіть не зламавши кам’яної піраміди. Далеко її, щоправда, не поніс, поруч кинув, причому об’єктивом догори. Ось і лежала вона так кілька днів, фотографуючи замість барсів хмарки, заходи й сходи сонця. Ну, а здогадалися ми про те, як він вийняв фотопастку, через те, що сам процес «викрадення» було якнайретельніше знято тією самою камерою.

Ще один у нас випадок нещодавно був — поставили ми пастку в досить дикому місці заповідника, справжньому «ведмежому куті», де ці тварини вмирають цілком своєю смертю, так і не побачивши людини. Закріплена камера цього разу була на дереві — ми її міцно до стовбура прив’язали. Так ось, підійшов ведмідь, подивився на камеру і чимось вона йому, видно, не сподобалася. Тоді він просто вирвав із корінням дерево, відтягнув його з камерою до річки й відправив цей найцінніший апарат у далеке плавання. Ми це все вже потім за слідами встановили, — розповідає Сергій Петрович учасникам семінару, присвяченого використанню фото- та звукових пасток.

Як бачите, іноді господарі тайги вельми й вельми перешкоджають біологам у їхній роботі. Проте вивчення життя цієї вельми цікавої тварини йде повним ходом — адже в багатьох місцях нашої країни ведмідь є найближчим сусідом людини. Тому-то вчені прагнуть дізнатися про його звички, особливості поведінки якомога більше. Досить часто їхні спостереження спростовують міфи й забобони, що склалися про цю тварину.

Про розвінчання однієї з таких «ведмежих» легенд розповіла науковий співробітник Торопецької біостанції «Чистий ліс» Дар’я Бондар.

— Існує поширена помилка, ніби ведмедиця вчить ведмежат упадати в сплячку. Проте керівник нашої біостанції Валентин Сергійович Пажетнов, найбільший у світі фахівець з бурого ведмедя, переконливо довів, що це не так. І тут не обійшлося без курйозу — Валентин Сергійович, виховуючи двох ведмежат-сиріт, спочатку спробував залягти з ними, тобто ніби виконати функції матері-ведмедиці. Проте потім він їх чимось потурбував, і ведмежата пішли від нього. Але вони тут же самі зробили новий барліг недалеко від старого й спокійно в нього вляглися.

Ось так Пажетнов і дійшов висновку, що подібна поведінка є інстинктивною. До речі, його відкриття дало нам змогу розробити методику успішного вирощування ведмежат, які залишилися сиротами на першому році свого життя. Ми вигодовуємо їх 6–8 місяців, а потім спокійно відпускаємо на волю. І ось, згідно зі спостереженнями, усі вони абсолютно самостійно і без жодних проблем споруджували барліг і вкладалися в нього. У нас навіть відеозйомка є, що підтверджує це, — зазначає Дар’я Георгіївна.

Як бачите, ведмідь може бути різним — і цілком спокійним, і агресивним, і кмітливим, і підпорядкованим інстинктам. Його поведінка вельми й вельми різноманітна. Напевно, саме тому він досі залишається улюбленим об’єктом дослідження для багатьох зоологів, натуралістів і просто любителів природи.

Фото Ігоря Шпиленка