Крим: друге пришестя солончаків

Георгій Капшук: «Про яке зрошення можна говорити? У нас навіть міністерство меліорації та водного господарства ліквідували»

17 жовтня 1963 р. до Криму прийшла дніпровська вода. Фракція КПУ у ВР виступила з пропозицією відзначити 50-річчя Північно-Кримського каналу (ПКК), однак більшість народних депутатів її відхилила. Тож цю подію відзначатимуть лише безпосередні будівельники каналу — до наших днів їх дожило всього 42.

У Присивашші від голоду вимирали цілі села

Георгій Капшук: «Про яке зрошення можна говорити? У нас навіть міністерство меліорації та водного господарства ліквідували»

Про це розповів Георгій Капшук, який у 1966—1968 рр. був секретарем парткому БМУ «Кримканалбуд», а в 1982—1991 рр. — секретарем Кримського обкому партії й курирував АПК.

— Десятирічку я закінчив у Джанкої і вступив до Прибережненського сільськогосподарського технікуму в Сакському р-ні, — згадує Георгій Іванович. — Це був усвідомлений вибір — там навчалися на ветеринара мої дідусь (у 30-х) і дядько (у 50-х). Після технікуму мене направили до колгоспу ім. XXI з'їзду КПРС Джанкойського р-ну, а після служби в прикордонних військах я потрапив до радгоспу «Насіннєвий». Тож усе моє дитинство, юність і половина дорослого життя пов'язані зі степовим Кримом, і я не з чуток знаю, що він собою являв.

Наприклад, у Красноперекопському р-ні, де перед приходом дніпровської води я працював секретарем сільського виробничого комітету комсомолу, людям треба було платити зарплату не за роботу, а за те, що вони погодилися жити в цій пустелі. Навколо був сухий степ, суцільно солонці й солончаки, температура на ґрунті влітку доходила до 60 градусів. Прісну воду привозили на волах, великій родині на день видавали два відра, а маленькій — одне. Ненабагато краще було в Чорноморському, Азовському та Ленінському р-нах. Частково страждали від безводдя й посухи Сакський, Джанкойський і Нижньогірський р-ни.

Тож приходу великої води люди чекали з нетерпінням. Коли 17 жовтня об 11 год. 45 хв. на Перекопі підірвали дамбу й бурхливий потік кинувся каналом, вони, не соромлячись, плакали від щастя. Я це бачив на власні очі. Подія була настільки значущою, що на урочистість приїхали Микита Хрущов та інші керівники України, галузеві міністри СРСР, представники всіх міст і районів півострова.

Хочу нагадати, що ПКК створювали не лише для Криму. Перед цим було збудовано Каховське водосховище, потім уздовж водної артерії зрошували й обводнювали Херсонську обл. У ній з'явилися Каховська та Краснознам'янська системи зрошення. Канал ще будувався, а комсомольців Красноперекопського р-ну вже послали до радгоспу «Скадовський» Херсонської обл. учитися вирощувати рис. Для нас це була нова культура, але її освоїли в рекордно стислі терміни. У кращі роки отримували по 60 центнерів з гектара, і потреба України в рисі тоді на 90% забезпечувалася за рахунок Криму.

Кримчани недарма називають канал артерією життя. У результаті будівництва ПКК і зрошувальних систем у Криму було створено нову галузь — зрошуване землеробство, що дало змогу в 1964—1990 рр. збільшити в 4,7 раза виробництво сільськогосподарської продукції. При цьому із зрошуваних земель, які займають лише 20% загальної площі сільгоспугідь, господарства отримували понад 60% усієї валової продукції рослинництва й тваринництва півострова.

Високі гості перевіряють роботу дощувальної машини: другий зліва — Георгій Капшук, далі — перший секретар Кримського обкому Віктор Макаренко і перший секретар ЦК КПУ Володимир Щербицький

Зрошувані площі на початок 90-х рр. досягли 401,5 тис. га і становили понад 30% усіх сільгоспугідь. Зрошувальні канали й трубопроводи простяглися загалом на 11 тис. км, було збудовано 90 тис. гідротехнічних споруд і 675 насосних станцій. На полях працювало понад 5 тис. дощувальних машин.

Довжина каналу дорівнювала 400 км, а ширина — 60—100 м у голові й 10—15 м біля Керчі. Від Нової Каховки до Джанкоя протягом 209 км вода йде самопливом за рахунок похилу місцевості. За Джанкоєм вона підвищується, і 4 насосні станції піднімають воду більш як на 100 м. Останні 14 км перед Керчю канал проходить двома нитками сталевих труб великого діаметра.

Я вважаю цілком справедливим, що в Красноперекопську 1971 р. було відкрито меморіальний комплекс «Три штурми Перекопу», який символізує три знаменні події: розгром Врангеля в роки громадянської війни, початок визволення Криму від німецько-фашистських загарбників 1944-го і прихід дніпровської води 1963-го. Причому вода прийшла до Криму вже через 18 років після наймоторошнішої в нашій історії війни. У зв'язку з цим корисно згадати, що були часи, коли в Присивашші від голодної смерті вимирали цілі села.

Я зовсім не ідеалізую будівельників каналу. Зводили його в страшенному поспіху, в землі, часом не зміцнюючи укосів. Тоді підганяли: «Давай, давай! Що пропустили, завтра добудуємо». У підсумку магістральний канал двічі прориває — 1966-го в Херсонській обл. (там тепер рибне господарство) і 1978-го в Джанкойському р-ні. Це вже потім складні ділянки облицювали залізобетонними плитами, в основу вклали бетон. Частково це пояснюється тим, що спочатку будівництво каналу було розраховане на три черги, дві перші вдалося запустити, а до третьої руки так і не дійшли. Коли звели першу чергу, то в міру збільшення площі зрошення переріз каналу довелося розширювати. Тож у критичних місцях у бетон його «одягли», коли стало ясно, що більше води Криму не потрібно.

Не слід забувати й про те, що збудували не лише сам канал та інші меліоративні об'єкти. У степовому Криму одночасно з'явилися школи, дитсадки й будинки культури, причому всі господарства, залежно від площі зрошуваних земель, безкоштовно отримали трактори, комбайни та дощувальну техніку.

Ще одне завдання, яке поставили перед будівельниками ПКК, — обводнення півострова. У той час у таких містах, як Сімферополь, Севастополь, Керч, Феодосія, Судак, Ялта й Алушта, питна вода подавалася за графіком. У Керчі та Феодосії лимонад і пиво мали солонуватий присмак, бо воду добували зі свердловин. Щоб забезпечити Крим прісною водою, було збудовано Міжгірне водосховище, що наповнюється з ПКК. Спорудили й локальні водосховища — Сімферопольське, Чорноріченське, Ленінське, Кутузовське та ін. Вони живляться за рахунок гірських річок, дощів і танення снігів, а влітку, коли порожніють, отримують воду з Міжгірного. Тож після того як канал з'явився, міста, зокрема курортні, перестали страждати від спраги.

Крим завжди сам себе годував

За словами Георгія Івановича, за роки незалежності по зрошуваному землеробству Криму було завдано такого удару, що відновити галузь у найближчому майбутньому навряд чи вдасться. Практично повністю ліквідовано лоткову систему, на яку свого часу витратили величезні кошти, оскільки монтується вона із залізобетонних секцій. Розікрали й здали на металобрухт 386 км труб міжгосподарських зрошувальних систем, а також насосні станції. У результаті з 400 тис. га зрошуваних земель залишилося лише 141 тис. га. З 30 тис. га рисових площ нині використовується всього 15,5 тис. га.

Люди, далекі від сільського господарства, вважають, що ці землі завжди можна ввести в обіг — достатньо знову почати їх поливати. Однак це не так. Зрошення проводилося на солонцях і солончаках, і після того як дощувальні машини здали на брухт, почалося їх вторинне засолення верховодкою. Щоб повернути ці площі в сільськогосподарський обіг, знадобиться стільки прісної води, що врожай стане воістину золотим.

Олег Соломахін: «Половину продуктів харчування до Криму завозять з-за кордону й з інших регіонів країни»

— Хотів би звернути увагу й на те, що в Криму після пуску каналу одразу почалося впровадження передових на ті часи технологій — було збудовано Сімферопольський завод краплинного зрошення («Сизакор»), — долучається до бесіди перший секретар Кримського республіканського комітету КПУ Олег Соломахін. — Він випускав усе, що потрібно, починаючи з труб і крапельниць і закінчуючи фітингами. Сьогодні його крапельниці нікому не потрібні, хіба що в медицині трохи використовуються.

А без зрошення в нас ніяк не можна, без нього не буде ні врожаїв, ні тваринництва. Порівняно з 1963 р. (до приходу дніпровської води до Криму) до кінця 90-х рр. валове виробництво сільгосппродукції зросло в 4,8 раза, виробництво зерна й м'яса — у 2 рази, молока — у 2,7, фруктів — у 5, овочів — у 2,2. Зростання в 3,3 раза виробництва кормів дало змогу збільшити поголів'я ВРХ в 1,4 раза, а свиней — в 1,6. Завдяки зрошуваному землеробству в 1988—1990 рр. Крим виробляв у загальнодержавному обсязі винограду 38%, плодів і ягід — 15,2%, овочів — 6%, м'яса всіх видів — 4,6%, зокрема птиці 11%.

Ліквідація поливного землеробства призвела до того, що цього року в Криму через посуху місцеві аграрії зазнали збитків на 167,8 млн грн, а загальний економічний збиток становив 377,4 млн грн. 2012-го, порівняно з 1989-м, у Криму в 6 разів скоротилося поголів'я ВРХ, у 3,6 раза — дійних корів, у 2,6 — свиней, 3,6 — овець і кіз, в 1,7 раза — птиці.

А далі буде ще гірше, оскільки великі колгоспи й радгоспи загинули, а фермери при всьому своєму бажанні нас не врятують. Запитується, про який полив може йтися, якщо в Сімферополі, наприклад, за воду платять 3,6 грн за кубометр, а в сільських населених пунктах — 4—7 грн?

Питання вже стоїть про виживання тих, хто харчується з власних земельних ділянок. Звідки ж пенсіонери візьмуть гроші на полив, якщо отримують у кращому разі 900—1000 грн на місяць? Сьогодні вони картоплю садять ще в лютому, поки земля волога. Про другий урожай, як було раніше, і мови немає. Наші села порожніють із катастрофічною швидкістю, молодь біжить із них світ за очі.

Влітку я побував на Херсонщині й, дивлячись на працюючі дощувальні агрегати та доглянуті поля, з ностальгією згадував недавнє минуле. Крим ніколи не завозив продукти харчування, за винятком твердих сирів і пізньої картоплі. Одного лише м'яса птиці ми щороку вивозили 44 тис. т. Населення півострова становило 2,5 млн осіб, та ще влітку до них додавалося 9,5 млн відпочивальників. І всім їжі вистачало. Сьогодні до 50% продуктів нам привозять з-за кордону й з інших регіонів країни. Завозять навіть виноград, хоча колись його вирощували в найпосушливішому Чорноморському р-ні й постачали до Москви.

У нас унікальні кліматичні умови, кожен регіон Криму раніше спеціалізувався на вирощуванні різних овочів і фруктів. Той самий радгосп «Гвардійський» Сімферопольського р-ну займався лише овочівництвом. Прикро навіть не те, що від нього нічого не залишилося. Ми позбулися якісних овочів, а вирощувані дрібними господарствами в теплицях — непридатні в їжу, оскільки містять недопустиму кількість нітратів та іншої «хімії». У нас уже перестали закачувати огірки в банки, оскільки кришки на них не тримаються — зриваються за пару тижнів.

Якби місцева влада більше думала про розвиток регіону, а не про власний бізнес, то Крим сьогодні не являв би собою таке жалюгідне видовище.