Українці вивозять з Ольманських боліт журавлину мішками: «Передайте Лукашенку, щоб хоч кордон нам не закрив!»

Читаєш і відчуваєш «гордість» за країну та її еліту... Чим старшим стаю, тим більше люблю Некрасова.

Пам'ятаєте:

Та не журись за вітчизну любу...
Витерпів досить російський народ,
Витерпів і цю дорогу залізну —
Витерпить усе, що Господь не пошле!
Витерпить усе — і широку, ясну
Грудьми дорогу проторує собі.
 Шкода лише — жити в цю пору прекрасну
Вже не доведеться — ні мені, ні тобі.

І  ще вже зовсім особисте, але співзвучне:

Буря виє в саду, буря ломиться в дім,
Я боюся, щоб вона не зламала
Старий дуб, що посаджений батьком,
І ту вербу, що мати посадила...

Українець Вадим Мариніч щонайменше вересень до школи не ходитиме: 15-річний хлопчик практично щодня о шостій ранку на велосипеді перетинає українсько-білоруський кордон і по коліна у воді до п'ятої-шостої вечора збирає журавлину на Ольманських болотах.

Збирання вітамінної ягоди в Білорусі для жителів прикордонних українських сіл сьогодні чи не єдина можливість заробити.

Українські діти замість школи ходять за білоруською журавлиною
Посеред болота помітити людину непросто. Потрібно кілька хвилин вдивлятися в зеленавий обрій, щоб не пропустити рідкісні рухи силуетів. Десь удалині видно два маленькі горбки, вони нахиляються і знову підводяться. Це збирачі журавлини, які, як правило, ходять болотом парами. На око здається, що від краю болота до них - метрів сто.

Заходиш і розумієш, як оманливе перше враження. Болотний мох під вагою провалюється, є ділянки, де він хитається в різні боки, секунда - і новачок може втратити координацію. Тут головне - не зупинятися й не давати трясовині за тебе вчепитися.

По моху, наче червонуватий бісер, розсипана журавлина. Пахне гниллю й лісом упереміш. Двоє українських підлітків Вадим Мариніч і Роман Огієвич уже три години - з сьомої ранку - збирають тут журавлину. Біля них бігає собака. На ногах у Вадима кросівки, холодної води по коліна. Але він каже, що в них усі так взуті на болоті: у кросівки, кеди або максимум калоші. Хворіє хлопчик, за його словами, разів зо два на рік.

П'ятниця, 6 вересня. Українці Вадим Мариніч (15 років) і Роман Огієвич (14 років) замість школи прийшли на білоруські болота збирати журавлину

Українці до білорусько-українського тимчасового пункту пропуску під'їжджають на підводах і машинах, у яких везуть велосипеди. Перетинати кордон їм можна лише пішки або з велосипедом.

До школи хлопці, як і багато інших дітей з українського села Дроздинь Рокитнівського району Рівненської області, сьогодні не пішли. Кажуть, під час збирання ягід буває, що вчителька на уроці сидить сама. Минулого року навчальний рік Вадим розпочав у жовтні, попри те що вчителі просили не пропускати уроків.

У родині Вадима - вісім дітей. Ситуація для їхнього села, де частина жителів за вірою п'ятидесятники, у яких заборонені аборти, звичайна. Працювати місцевому населенню ніде: колгосп розвалився, залишилася школа та п'ять магазинів. Білоруська чорниця й журавлина - чи не єдиний заробіток. За приблизно два місяці сезону журавлини родина з шести осіб може заробити близько трьох-п'яти тисяч доларів.

Спочатку Вадим збирає ягоди в трилітрове відро, потім пересипає в саморобний мішок за плечима.
- За день коли 20, коли 15 відерець, - говорить він про те, скільки збирає журавлини. - Потім ягоду висипаємо на дошки, щоб вона почервоніла, потім її в бочки і заливають водою. До зими самої і до такої пори на другий рік може ягода залишитися.

Зараз в Україні журавлину приймають по 9,5 гривні (трохи більше 1 долара. - TUT.BY) за кілограм. Для порівняння, в сусідньому з Дроздинем білоруському селі Дзержинськ Лельчицького району - по 13 тисяч за кілограм. І якщо білоруси її здебільшого здають зараз, не чекаючи високої зимової ціни, то українці чекають морозів, потім везуть журавлину на базар до Києва чи Запоріжжя. Цієї зими в Києві ціна за кілограм журавлини могла доходити й до 30 гривень. Якщо взяти до уваги, що за день українець збирає 40 кг журавлини й продати її за «базарною зимовою» ціною 20 гривень за кілограм (8,13 гривні - 1 долар. - TUT.BY), вийде, що за гарної розкладки за день на Ольманських болотах можна заробити до 100 доларів.

Цікаво, що жителі Дроздиня - етнічні білоруси. У 1960-х роках на Ольманських болотах створювали військовий полігон загальнорадянського масштабу, жителів хуторів переселяли. Їм пропонували житло, зокрема в Україні. Після розпаду Радянського Союзу селяни продовжували збирати ягоди та гриби в Білорусі. На початку 2000-х років прикордонники вже виставляли наряди, а українців, яких знаходили на білоруських болотах, депортували. Якщо зустрічали дорогою до болота - не пускали.

Щоб не потрапити до прикордонників, українці крадькома проникали на болото й розбивали там табори. Жили по кілька тижнів, збирали журавлину, ховали її в мішках у болоті, а взимку по замерзлій поверхні приходили й забирали. 2011 року було кілька випадків затримання українців. Улітку того ж року жителі сіл не витримали, вийшли до прикордонників і підняли бунт. Після нього на рівні двох держав підписали угоду - українським селянам із прикордоння дозволили легально, але тимчасово збирати в нас гриби та ягоди. Цього року для них сезон журавлини відкрили 2 вересня. Щодня з 6.00 ранку українці можуть на велосипеді або пішки заходити на територію Білорусі. Однак зобов'язані залишити її не пізніше 22.00. З боку Білорусі дістатися до цієї частини боліт складно: потрібно подолати понад 20 км важкопрохідною дорогою.

З Білорусі журавлину в мішках везуть в Україну

Жителька українського села Дроздинь Тетяна Огієвич (35 років) каже, що в її трудовій книжці лише рік-два стажу

Сьогодні хлопчики Вадим і Роман збиратимуть журавлину до години четвертої дня, бо в п'ятидесятників у селі - вечірні збори. Хлопці стоять до мене боком і розповідають про себе неохоче. Оживають лише тоді, коли мова заходить про ціни на ягоди та про те, як її зберігати.

- Ким ти хочеш бути, коли виростеш? - питаю.

- Нікім не буду, - намагається піти Вадим. - Буду дома сядетьмо - та й все.

- А як заробляти?

- Журавлину буду збирати...

«Передайте Лукашенку, щоб він хоч кордон нам не закрив!»

За місяць до сезону збирання ягід і грибів жителі Дроздиня подають до місцевої сільради список охочих. Їм видають довідку про відвідування білоруського прикордоння. Вона коштує близько 20 гривень. Також селянам видають «довідку» з фотографією, яку вони під час перетину кордону залишають у пункті спрощеного пропуску «Мутвиця». Таким чином, на початку цього вересня щодня понад 600 селян збирають журавлину на білоруських Ольманських болотах.

Тетяна Огієвич теж із Дроздиня. Їй 35 років, але виглядає вона старшою за 40.
- Ну, а як ви думаєте, як можна виглядати, якщо так тягати? Коли взимку відпочиваємо, то й вигляд чистіший. А зараз щодня встаєш і не хочеш очі розплющувати, - пояснює вона.

Жінка збирає журавлину, сидячи навколішки - так болото не засмоктує в свої обійми. Хоча холод більше пронизує тіло. Вона взута в кеди. Їм лише три дні, а шкарпетка вже стерлася. Але до дірок Тетяна їх іще носитиме. Як правило, на сезон журавлини жінці вистачає однієї пари взуття. На Тетяні штани, на них зверху - щось схоже на вузьку спідницю.

Виявилося, що Тетяна «віруюча» - саме так у їхньому селі називають п'ятидесятників. А за її вірою жінці ходити в штанах не належить. Збирати ж ягоди лише в спідниці - незручно. На руках Тетяни рукавички. Каже, що якщо без них, то ввечері руки будуть у крові й подряпинах. Але навіть назбиравши ягід у рукавичках, увечері доводиться мити руки щіткою для ніг і мазати кремом.

- Раніше так не збирали, як зараз. У нас ніде працювати - лише журавлина, чорниця… Але молодь не роз'їжджається. Хоча зараз почали до Росії на будови їздити. Я ніде жодного рубля не отримую. У трудовій книжці - рік або два стажу, коли їздила на буряки. Не знаю, за що пенсію платитимуть. Кажуть, що наступного року Білорусь заборонить нам сюди їздити, бо Україна в НАТО хоче вступати. Нехай бог не допустить. Якщо нам заборонять, то за що жити? Передайте Лукашенку, щоб він хоч кордон нам не закрив! - просить вона.

Звісно, потрібно розуміти, де НАТО, а де - білоруська журавлина. Але на журавлині минулого року Тетяна заробила трохи більше тисячі доларів. Збирати ягоди ходила 30 днів. Цієї весни їздила до Білорусі на заробітки на Ольшанські парники. Там у травні-квітні заробляла по 400 доларів на місяць на прополюванні, підв'язуванні та збиранні огірків і помідорів.

- Коли Білорусь кордон відкрила, ми не знали, що робити від радості. Я не вірила, що можу вільно їхати на велосипеді й ніхто не буде ловити, - усміхається Тетяна.

Взявши з неї приклад - працювати навколішки, я теж опускаюся на мох. І поки ягоди стукають об дно трилітрового саморобного відерка з-під фарби, ми говоримо про віру в бога.

- Ось ви в бога віруєте? - питає вона мене, відповідаючи на запитання, чим їхня віра відрізняється від православ'я. - Просто наші не п'ють, не курять, не гуляють, заміж потрібно виходити чесно, не можна аборти робити. П'ятидесятників віри Євангельської десь чоловік п'ятсот у селі. Збори - по середах, п'ятницях, суботах, неділях. При цьому «віруюча» людина не може одружитися чи вийти заміж за православного. Бо у вас будуть різні погляди на життя. Хрестів, ікон у нас немає, бо за нашою вірою вважається, що їх вигадала людина.

Телевізор п'ятидесятники теж здебільшого не дивляться. Тетяна каже, що їм можна «дивитися» програми, а фільми не можна.

Обідає Тетяна теж на болоті. На сусідньому дереві видніється прив'язаний пакет. У ньому - смажене сало, помідори, хліб і компот.

Додому журавлину Тетяна повезе на велосипеді. Зазвичай «тягне» по 40 кілограмів ягід, при цьому сама важить 59. Мішок з ягодами іноді розв'язується, і дорогою тонкою цівкою випадає трудова журавлина.

Біль у ногах, руках і спині вона відчує вже вдома. Але на цей випадок жінка залила корінь хрону оцтом. Каже, що якщо помазати хворе місце, недуга минає.

- Ми звикли так жити - і бог нас береже. Він бача, що у нас іншої роботи нема, - уже покинувши болото, дорогою за велосипедом, говорить Тетяна.

Українці кажуть, що на журавлині не розбагатієш, але жити можна
У селі Дроздинь за переписом 2001 року було близько 1700 осіб. Тут справді багато дітей. Цю інформацію підтверджують українські прикордонники, які супроводжують нас до пункту пропуску зі свого боку. Населений пункт від Білорусі відділяє кілометрів три, і вчора ми з фотографом працювали з білоруського боку. Але перехід дозволений лише місцевим, щоб законно потрапити до Дроздиня, нам довелося проїхати близько 400 км і перетнути кордон у пункті пропуску для всіх - «Верхній Теребежів - Городище».

У селі багато добротних котеджів. На родину, в якій по 8-12 дітей, потрібно багато місця. Родини тут стають багатодітними, зокрема й тому, що частина населення - п'ятидесятники. Українські прикордонники пояснюють, що ця віра сюди перекочувала з Америки - там у місцевих багато родичів.

В українця Миколи Маринича (40 років) вісім дітей. Його родина теж збирає журавлину, яку продає на ринку в Києві

Заїжджаємо в один з таких великих будинків: перед очима - мануфактура з перебирання журавлини. Глава родини Микола Мариніч стоїть посеред двору й тримає на руках свою восьму дитину. Дівчинці один рік. Йому - 40. У цей час тітки, діти, племінники Миколи відділяють гарну червону ягоду від гнилої та недозрілої.

- Довічно тут усі збирали журавлину. Раніше і до Ростова возили, і до Москви продавати. Зараз возимо на Київ, Харків, - розповідає він.

Цього року збирати журавлину в його родині почали ще в серпні на українських болотах. Серед ягоди, яку ми бачимо, близько половини - білоруська, каже Микола.
З болота ягода потрапляє на «підлоги» - це дошки в кілька ярусів, де дві-три тижні вона дозріває. При цьому її потрібно помішувати «граблями» щонайменше раз на день. Потім журавлину перенаправляють на віялку, де її відокремлюють від моху й сміття. Після перекладають у бочки й на кілька днів заливають водою, щоб журавлина стала м'якою. І останній етап - сортування «продажної» ягоди від поганої. За словами Миколи, 30% усієї журавлини на його дворі може бути відходами.

Від сміття журавлину відокремлюють за допомогою віялки

Покупець на ринку бере лише хороший товар. Тому в родині Мариніч ідеальну журавлину відокремлюють від гнилої та недозрілої

Свою родину Микола не вважає ні багатою, ні бідною. Але каже, що живуть нормально, не скаржаться.
- Можете сказати, що розбагатіли на журавлині? - питаю.
- На ній не розбагатієш, якщо всього потрошки - і чорницю, і журавлину, то можна розбагатіти, але потрібно ночей не спати. За сезон можна заробити 25 тисяч гривень (більше трьох тисяч доларів. ­- TUT.BY), але це дивлячись які ціни будуть...

Перебирає ягоди й сваха Миколи - Любов Василевич. Вона одразу ж каже, що білоруска, і показує метрику, підтверджуючи свої слова. Разом із нею дістає пакет таблеток і зазначає, що так у ліс по ягоди й ходить: в одному пакеті таблетки, в другому - документи.

Жителька села Дроздинь Любов Василевич (61 рік) показує метрику, де написано, що за національністю вона білоруска

- Тут всі білоруси 100%, чістокровине. Нас на ту природу тяне, якаючи виросла, - показує вона рукою в бік Ольманських боліт. - Як поділити, стала незалежна Україна. Порвали портфелі! Нас за мішок борошна (борошна. - TUT.BY) продали!

Любов Василевич каже, що якщо Білорусь закриє їм кордон, вони повзтимуть, але все одно збиратимуть ягоди:
- Якщо нас не пустять по журавлину на Білорусь, куди вони підуть? - показує вона на молодь. - Слава богу, що пустили, слава - прикордонникам, слава - Лукашенку. Калі б не пусцілі, то пайшлі б красці.

Ярослав Бакун, начальник відділу прикордонної служби Луцького прикордонного загону України, підтверджує, що ті, у кого сьогодні є пропуск до Білорусі на час збирання ягід і грибів, ним дуже дорожать. Просять один одного не порушувати кордону й не ходити по журавлину, коли не можна.

…Ягоди дощем зсипають з дошок, де перебирають, у ящики. Микола повезе їх на базар. Туди чоловік добирається на власному «бусі». У нього їх два - Volkswagen Transporter-T4 і Mercedes Sprinter. Чоловік хвилюється, що цього року ягід багато, тому «остання» ціна може бути 15-18 гривень, що дешево порівняно з минулорічною.

Подвір'ям бігають молодші діти Миколи Маринича, старші - на роботі. Серед них немає Вадима, 15-річного хлопчика, з якого вчора почалося наше знайомство з Ольманськими болотами. Сьогодні він теж збирає журавлину. Білоруську ягоду, яка для прикордонних українських сіл і вітаміни, і гроші, і спосіб життя.

Матеріал у межах проєкту «Життя прикордоння» підготовлено за підтримки Державного прикордонного комітету Білорусі, Пінського прикордонного загону, Державної прикордонної служби України та Луцького прикордонного загону.
Автор: Наталія Костюкевич / Фото: Максим Подарецький, TUT.BY

КОМЕНТАРІ

10 вересня 2013 р. - 14:29
Elena

ЗА ТЕМОЮ: «Ольманські болота потребують вищого охоронного статусу - заповідника»
Білоруси поки що не замислюються про значущість унікального лісоболотного масиву «Ольманські болота» для нашої природи та про можливі наслідки нерозумного використання природних ресурсів. Нині господарський і рекреаційний вплив на Ольманські болота набирає обертів, але ще не досяг незворотних наслідків. Ще трохи, і почне зникати найуразливіша ланка - популяція підорлика великого. Тому єдино можливою формою охорони заказника «Ольманські болота» є підвищення його охоронного статусу - створення біосферного заповідника.

Валерій Домбровський, кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник лабораторії орнітології ДНВО «НПЦ НАН Білорусі з біоресурсів»

с

Джерело: wildlife.by, 10 вересня 2013 року