Собака, яка впадає в сплячку

Гарний фотонарис, але автор забув згадати про те, що в Європі єнотовидна собака – інвазивний вид, з усіма наслідками, що з цього випливають. 

Хто з мисливців не знає єнотовидної собаки?! Часто її неправильно називають у народі – «єнотом». Якщо подивитися на цю собачку, то схожість із єнотом-полоскуном є. Хутро по боках голови утворює «бакенбарди». На морді характерна маска — чорна з білою облямівкою. Хоча обидва види належать до ряду хижих, але єнотовидна собака в родині псових, а єнот-полоскун – єнотових.
 

Нагадаю, єнотовидна собака раніше мешкала на Далекому Сході, в Китаї, Маньчжурії, Кореї та Японії. Завозити її в інші області СРСР почали на початку 1930-х років. У 1936 році першу партію єнотовидних собак випустили в Чечерському та колишньому Паричському районах Гомельської області. Аж до 1953-го собаку випускали ще 8 разів. Усього в угіддях Білорусі було розселено 350 єнотовидних собак (В.В. Васильков, Б.Є. Голодушко, 1969).

Єнотовидна собака мешкає на всій території Поліського державного радіаційно-екологічного заповідника. За даними С.В. Кучмеля (2008), її чисельність – близько 300 особин, щільність – 1,4 ос./1000 га. У заповіднику мешкає близько 3% популяції цього виду в республіці.

Схованку риє серед коренів дерев, але часто використовує нори борсуків і лисиць. Ховається і в покинутих будинках, сараях.

За живленням – це хижий всеїдний ссавець. Годується опалими плодами (грушами, яблуками, сливами, аличею та ін.), падлом, мишоподібними гризунами, жабами, зміями, комахами. Не проминає на землі яйця й пташенят, що лежать у гнізді, що може позначитися на чисельності мисливсько-промислових птахів. 

У заповіднику на узбіччі доріг часто трапляються великі купи екскрементів – це «вбиральні» єнотовидної собаки, які вона відвідує кілька разів.

Єнотовидні собаки живуть парами. Пари в них утворюються ще в жовтні-листопаді, тому гін у лютому-квітні рідко супроводжується бійками між самцями.

Вагітність триває близько 60 днів. У приплоді 6-8 цуценят, максимум — до 14-16. Плодючість самки сильно залежить від її вгодованості та погодних умов.

У вигодовуванні цуценят беруть участь обидва батьки. Молоді ростуть швидко і до кінця осені досягають розмірів дорослих тварин.

Статева зрілість настає у 8-10 місяців. Тривалість життя — 3-4 роки в природі та 11 років — у неволі.

Єнотовидна собака — єдиний представник родини псових, що залягає на зиму в сплячку. Сон триває з грудня-січня по лютий-березень; в одлигу він переривається. У теплі зими єнотовидна собака зазвичай бадьора, відсиджуючись у схованці лише в дні сильних морозів і буранів. Справжньої зимової сплячки в єнотовидних собак немає, але інтенсивність обміну речовин у них знижується приблизно на 25 %.

Виїжджаючи в поле в далекі куточки заповідника, відвідуючи вологі луки із заболоченими низинами, зарослі заплави річок і прирічкові ліси з густим підліском, обов’язково побачиш цього гарного, але поганого бігуна. У густій траві собаку не наздогнати, але на відкритій галявині навіть від людини вона не в силах утекти. У разі небезпеки, якщо може, воліє причаїтися, прикидаючись мертвою, що часто її виручає.

Одна з моїх зустрічей із єнотовидною собакою в ПДРЕЗ трапилася восени 2010 року в колишньому населеному пункті Погонне. Поруч – сосновий молодняк і дібрава кисличкова. Машина зупинилася на галявині. Ми вийшли, щоб зайнятися запланованою роботою: хлопці пошуком єнотовидної собаки (вилучення в наукових цілях), а я своїми справами.

Обійшов колишнє село і заглибився в дібраву, відбираючи проби екскрементів диких копитних для досліджень. Вийшовши на лісову галявину, зупинився, щоб перевести дух. І тут, з іншого боку галявини, за 15 м від мене, вибігла єнотовидна собака.

  
Сонце світило їй в очі, і це завадило помітити мене.

 
Вона постояла, прислухалася, потім стрибнула вперед і щось схопила в траві, мабуть, полівку.

Продовжуючи шукати в траві їстівне, собака наблизилася до мене метрів на 7. Я був у «камуфляжі», стояв, не ворушачись, спостерігаючи за звіром, і він мене не помічав.

 
Повільно піднявши фотоапарат, я кілька разів клацнув. Собака щось відчула, підняла голову, понюхала повітря, кілька секунд дивилася на мене, жмурячись від сонця, усе ще не розуміючи, є небезпека чи ні. Обережність перемогла, і тварина незграбно шмигнула в чагарник. Через півтори години я підійшов до машини, де вже чекали на мене невдахи-мисливці, які так і не здобули цього разу єнотовидну собаку. А моє «полювання» закінчилося вдало.

...У березні цього року єнотовидні собаки часто виходили по 2-3 особини на розчищену дорогу. Прокинулися, а снігу багато, холодно і голодно. Важко їм, як і іншим тваринам. Багато ворогів: рисі, бродячі собаки і, особливо, вовки. Цих хижаків траплялося мені бачити кілька разів із собакою в зубах. Одного разу вовк, що ніс єнотовидну собаку, злякався людей, кинув її й утік, залишивши нам науковий матеріал.

 
Іноді ці тварини необережні: потрапляють під колеса автомобіля.

Єнотовидна собака сильно вражена гельмінтами: личинками трихінел (1) і спарганумів (2), токсокарами (3) та іншими паразитами. На ній завжди два-три десятки кліщів (4).

Можна сказати, вона – основна годувальниця кліщів родини Ixodidae.

Потрібно пам’ятати, що єнотовидна собака може бути носієм і небезпечного вірусу сказу.

Фото автора