Жителям Миколаївської області запропонували ловити мустангів — у господарство або на м'ясо. Селяни відмовилися

На серйозну екологічну проблему перетворюються здичавілі коні, які вже понад півстоліття прижилися на степових просторах між мальовничими Тендрівською та Кінбурнською косами Чорного моря.

Місцеві жителі й туристи називають їх мустангами Тендри, і багато людей приїжджають сюди спеціально, щоб помилуватися красою цих чудових тварин. Але останнім часом мустангів на узбережжі, яке є частиною охоронної зони Чорноморського біосферного заповідника, очевидно, стало багато. Табуни диких коней під невсипущим контролем сильних і злих жеребців уже налічують понад сто особин, і їхні важкі копита буквально витоптують легкі піщані ґрунти. А зі руйнуванням ґрунтів знищується й звичне середовище існування унікальних рослин, тридцять видів яких занесені до Червоної книги України, а ще 16 — до Європейського червоного списку. Їх у заповіднику, на відміну від мустангів, зобов'язані охороняти. Тоді як дикі коні великої цінності для науки не мають: їх лише фотографи та приїжджі курортники обожнюють.

«Таке "навалення" копитних травоїдні чинять великий тиск на довкілля, і воно вже стало реальною загрозою для рідкісних рослин. До того ж частина з них є ендеміками, що ростуть лише в нас, і їх знищення стало б непоправною втратою для природи та світової науки. До того ж у серпні цього року Кабінет міністрів України надав статус національного надбання рештками реліктових лісів Геродотової Гілеї — Солоноозерній та Іванорибальчанській ділянкам нашого заповідника, а здичавілі коні постійно туди заходять, насолоджуючись зеленими реліктами, — стурбований директор Чорноморського біосферного заповідника, доктор сільськогосподарських наук Анатолій Юрченко. — Надто велику кількість тварин, які до того ж для Тендри є звичайними прибульцями, можна було б регулювати за допомогою відстрілу. Але вбивати таких чудових коней єгерям, чесно кажучи, просто "рушниця не піднімається"».

Дирекція ЧБЗ звернулася до жителів навколишніх сіл Херсонської та Миколаївської областей — Геройського, Рибальчого, Покровки й Васильївки — з пропозицією виловити хоча б частину безнаглядних коней для подальшого використання на господарських роботах або принаймні на м'ясо. Проте вбивати тварин селяни категорично відмовилися не так через любов до них, як з цілком меркантильних міркувань — адже мустанги приваблюють численних туристів, дають людям додатковий заробіток. А ловити диких коней у піщаних дюнах і соснових гаях виявилося справою нелегкою: з українських хліборобів ковбоїв не вийшло, і впродовж кількох місяців вони впіймали лише з десяток копитних. Та й то не жеребців, а кобил та їхніх лошат.

Автор цих рядків мав можливість на власному досвіді познайомитися з мустангами Тендри. Коли машина Чорноморського біосферного заповідника зустріла один такий табун мустангів, я вийшов із пікапа, намагаючись сфотографувати його . Але тварини дуже обережно тримали дистанцію — кобили повільно відходили, зате миттєво примчав жеребець. Загрозливе форкання попереджало: далі не підходь!

Розв'язати проблему мустангів можна було б простим витісненням їх на закинуті поля, які зараз ніхто не обробляє, яких на території заповідника скільки завгодно. Але працівники Чорноморського біосферного заповідника суто фізично не в змозі контролювати пересування стад — у них і без того повно невідкладних завдань. Адже територію ЧБЗ у понад сто тисяч гектарів зараз охороняє лише десять польових баз (кордонів). І на кожного єгеря припадає колосальна зона обслуговування в десять тисяч гектарів. Щоб просто обійти чи об'їхати місцевість із вкрай важким рельєфом, потрібен увесь світловий день: куди вже там мустангів ганяти!

Mukola.net