Гострі кути «круглого столу»

Найближчим часом влада й опозиція і далі «бодатимуться» в глухому куті, не маючи конструктивних ходів. Висловлюючись шаховою термінологією, тиждень закінчився цугцвангом як для влади, так і для опозиції

Цугцванг — це така ситуація, коли будь-який хід гравця веде до втрат або погіршення позиції гравця. Пат – це взагалі відсутність ходів і автоматична нічия. А тут ніби й ходи є, але…

Кожному шахістові знайоме те бридке відчуття, коли прораховуєш варіанти – і всюди натрапляєш на глухий кут. Там без ферзя залишишся, тут нарвешся на контратаку, а в третьому варіанті чекає на тебе невеселий ендшпіль без пішака.
Рідко, але трапляється в шахах таке явище, як обопільний цугцванг, коли вигідних варіантів немає в обох сторін. Зазвичай у таких випадках гру зводять до нічиєї.

Не шахи…

Але в шахах ти лише ризикуєш долею партії (не плутати з політичною!). А в політиці ігри значно серйозніші й часто стосуються доль, здоров'я – а то й життів живих людей, а не дерев'яних фігурок.

Крім того, у політиці нічиї – явище рідкісне. «Адже солодких пряників завжди не вистачає на всіх».

Весь звітний тиждень минув під знаком наслідків жорстокого ходу влади, яка явно вирішила, як вважає опозиція і багато аналітиків, показати «кузькіну матір» усяким заколотникам, що наважилися вийти на Євромайдан. Розрахунок, кажуть опоненти влади, був на те, щоб раз і назавжди відбити охоту ходити по майданах. Як у Корнія Чуковського: «Не ходіть, діти, на Майдан гуляти…» Ну, і далі за текстом, про злих горил, дуже доречно.

Замість того, щоб смертельно злякатися, минулої неділі на вулиці висипало близько мільйона людей, розлючених уже не так відстроченням євроінтеграції, як детально продемонстрованими всіма телеканалами сценами звірячого побиття наляканих студентів, які не чинили жодного опору, сотнями беркутівців. Не менш жорстоким було показано в «ящику» побиття людей у неділю на Банковій. Каліцтва, як стверджують, зазнали близько п'ятдесяти журналістів, які марно демонстрували свої редакційні посвідчення й бейджики. Не пошкодували й кількох лікарів із хрестами на одязі.

«Ящик» - за Майдан

При цьому телеканали (першим – «Інтер) показували відео, покликане продемонструвати, що бійку розпочала група провокаторів, яку «беркут» не чіпав і давав їй спокійно переміщатися крізь свої могутні лави. З'явилася інформація про те, що «діяльність» групи координував Дмитро Корчинський, відомий своїми тісними контактами з чинною владою, починаючи з 2003 року (багато хто пам'ятає «п'ятихвилинки ненависті до Ющенка» в його виконанні на каналі «1+1»).

Криваві сцени всі центральні телеканали (крім малорейтингового «Першого національного») демонстрували в усіх подробицях по кілька разів на тиждень, так само як і докази провокації влади під будівлею АП. Також глядачі мали можливість послухати аудіозаписи переговорів керівництва «беркута» і МВС, які свідчили: мав місце не сплеск емоцій через провокації, а заздалегідь спланована й скоординована спецоперація силовиків.
«Норовливість» журналістів каналів вкрай ускладнювала спроби влади широко подавати свою версію подій: нібито «беркут» в обох випадках спровокували якісь войовничі націонал-радикали. Міліціонерів також постраждали десятки, ось вони й «погарячкували». Але відеокадри, показані на ТБ, скоріше спростовували ці твердження.

Коли дев'ятьом тяжко побитим молодим людям, серед яких були й журналісти, впаяли по 2 місяці арешту, звинувативши їх у «провокації», це викликало нову хвилю роздратування мітингувальників і журналістів. Телеканали стверджували, що провокували міліцію зовсім інші люди. І підкреслювали, що ні самого Корчинського, ні когось із його «відморозків» не зачепили, ті втекли (Корчинський нібито зник за кордоном). А підібрали тих, хто й пересуватися від побоїв не міг.

Увесь тиждень телебачення зі співчуттям показувало пікетування опозицією суду й Генпрокуратури з протестами проти арешту невинних і постраждалих людей, щоразу подаючи невигідне для влади відео.

Уряд тримається

Лояльна преса лише в малій мірі пом'якшила тяжкість інформаційної поразки, якої зазнала влада цього тижня «завдяки» телеканалам. Водночас владі вдалося втримати контроль над силовими структурами, вертикаллю влади, стратегічними об'єктами, її здебільшого підтримують Схід і Південь України. Крім того, влада здобула досить важливу політичну перемогу в стінах Верховної Ради: проект постанови про недовіру уряду, поданий опозицією, набрав лише 186 голосів за необхідних 226.

Прем'єр-міністр Микола Азаров одразу розцінив це як вотум довіри уряду. Насправді голосування, як мінімум, засвідчило той факт, що депутати, які вагаються, з числа позафракційних, КПУ та самої фракції ПР значно більше бояться Президента, ніж навіть сотень тисяч злих (і дуже злих!) мітингувальників.

Після цього ситуація почала набувати обрисів обопільного цугцвангу. Опозиція вичерпала можливості боротьби в парламенті й просто почала блокувати його роботу. Силовий штурм будівель АП, уряду, ВР чи, скажімо, резиденції Президента в Межигір'ї немислимий – вони охороняються дуже надійно. Ніхто не захоче брати на себе відповідальність за тисячі трупів.

Водночас для того, щоб утримати людей на Євромайдані тривалий час, потрібна хоч якась перемога. Інакше втома й розчарування накопичуватимуться, доки не досягнуть критичної маси. Як домогтися якоїсь проміжної перемоги, незрозуміло. Поки що реальних результатів акцій протесту не видно. Уряд на місці. Силовики налаштовані рішуче. Європа та США із санкціями не поспішають, попри всі прохання й петиції опозиції. Загальнонаціонального страйку не вийшло. Що далі? І наскільки вистачить морального та матеріального ресурсу на продовження акцій протесту?
З іншого боку, не видно продуктивних ходів і для влади. Силовий штурм Євромайдану немислимий, поки там десятки тисяч людей. По-перше, наслідком може стати вже не мирна акція протесту, а силовий бунт, який просто змете режим. По-друге, послідують реальні жорсткі санкції Заходу, а без авуарів у тамтешніх банках не стане й самої влади.
Брати Євромайдан змором? Чи, принаймні, дочекатися, коли чисельність знизиться – і таки «зачистити»? За спостереженнями автора, народ на майдані зібрався досить рішучий і стійкий, окрім молоді видно чимало відставників у польовій формі, поважних кремезних дядьків-трудяг із пудовими кулаками. І всі налаштовані перебути на Майдані «до перемоги». Систему безпеки й побут налагоджено якісно. Усе це як мінімум на тижні. А може, й на місяці. Тут уже у влади з ресурсами проблеми почнуться.

Може, за «круглий стіл»?

Напрошуються закономірні думки про те, що потрібно домовлятися. Зрештою, в Іспанії свого часу заваруха була не чета нашій, повноцінна громадянська війна. А ось домовилися про умови миру й уклали знаменитий «пакт Монклоа».

Власне, влада весь тиждень кличе опозицію за «круглий стіл», ставлячи умовою звільнення адміністративних будівель, а покарання винних у побиттях комбінуючи з покаранням «провокаторів-радикалів». Європейці ідею «круглого столу» підтримують (хоча на саміті ОБСЄ жорстоко розкритикували українську владу за застосування сили й збираються брати участь у розслідуванні цих подій).

Опозиція у відповідь доводить, що захоплені нею Будинок профспілок і будівля Київради державі не належать і є майном громадської організації та київської громади відповідно.

А передумови «круглого столу» опозиція бачить по-своєму: негайне покарання винних у звірячому побитті мирних людей, звільнення незаконно заарештованих, відставка міністра МВС і всього складу уряду. На «круглому ж столі» опозиція пропонує обговорювати склад перехідного «уряду технократів» та умови дострокових виборів Президента й парламенту.

У результаті у «круглого столу» стільки гострих кутів, що до нього й підійти важко, не те що сісти за нього. Влада явно боїться, що будь-які поступки будуть розцінені як прояв слабкості та «здача своїх». І дає опозиції «незаперечний» аргумент: досі навіть не затримано жодного з учасників побиттів, зате побиті ними – за ґратами.
Опозиція ж боїться, що будь-яке пом'якшення вимог зустріне рішуче осуд Євромайдану. А втім, аналітики пропонували різні варіанти компромісів для початку переговорів (наприклад, відставка міністра МВС натомість за звільнення захоплених будівель і зняття блокування органів влади).

«Бодання» в глухому куті

Але в неділю в «круглого столу» новий кут, який ризикує стати непереборним: Юлія Тимошенко закликала опозицію не сідати за стіл переговорів із «бандою, в якої руки по лікті в крові наших дітей». І опозиція одразу заговорила мовою ультиматумів, давши главі держави 48 годин на відставку Кабміну.
А отже, найближчим часом влада й опозиція і далі «бодатимуться» в глухому куті, не маючи конструктивних ходів. Продовжуватимуть «додавлювати» одне одного.

Чи думає хтось про те, який страшний тиск припадає зараз на економіку, суспільство й державу України? Здається, питання риторичне…