Ліси та лісовий сектор Туреччини
Ліси та лісовий сектор Туреччини
Полякова Л., Попков М., Сторожук В., Кирилюк С., НІЦЛ
WoodBusiness №4 2003
Площа лісів Туреччини — 20,7 млн га. Лісистість — близько 26% . Майже половина лісів росте на деградованих землях . Третина насаджень — порослевого походження. Частка культур становить 12%, причому основна їх частина (1,8 млн га) створена на землях, непридатних для використання в сільському господарстві. Запас на корені — 1,2 млрд м3, середній запас 56 м3/га (125 м3/га у високостовбурних і 33 м3/га в низькостовбурних насадженнях). Щорічний приріст — 34,3 млн м3. Рубками щороку вибирається близько половини (51,7% у 2001 році) деревини, що прирощується. Залежно від умов зростання поточний річний приріст варіює від 20 м3/га (плантації швидкорослих порід на узбережжі Чорного моря) до 1–2 м3/га (дубові ліси внутрішніх, посушливих регіонів країни). За останні три десятиліття лісова територія збільшилася на 2,5%, запас на корені — на 22% і приріст — на 15%. Туреччина є батьківщиною 584 деревних видів, 76 з яких — ендеміки. Хвойні насадження переважають на 54% усієї лісової території. На їхню частку припадають основні площі (71%) високостовбурних насаджень. Дубові, букові та інші листяні ліси переважно представлені низькостовбурними, порослевими деревостанами (рис. 1).
| Рис. 1. Породний склад лісів | Рис. 2. Розподіл лісів за категоріями з урахуванням режиму господарювання |
Лісове господарство Туреччини має багатовікову історію. За часів Османської імперії ліси розглядалися як дар божий і використовувалися лише для військових потреб. Першу спробу законодавчого регулювання лісових відносин зроблено в 19 столітті (Земельний закон, 1856). У 1924 році було видано закон про методи управління лісами та їх використання. Перший повноцінний лісовий закон датований 1937 роком. Він закріпив положення про різноманіття форм власності на ліси. Проте вже в 1945 році, у зв'язку зі швидким зменшенням площі та погіршенням якості лісів, усі вони були націоналізовані. Згодом різноманіття форм власності на ліси було відновлено, але лише невелику їх частину було повернуто колишнім власникам. За чинним лісовим законом (1956 року, з подальшими доповненнями та поправками) у Туреччині існує три види власності на ліси — державна, приватна та громадських організацій. Проте до цього часу практично всі ліси (99,9%) перебувають у державній власності, яка відповідно до конституції країни не може бути переведена в інші види.
Усі питання, пов'язані з веденням лісового та мисливського господарства, лісорозведенням і лісомеліорацією, охороною лісових екосистем у заповідниках і національних парках від імені держави вирішує Міністерство лісового господарства Туреччини, знову створене в 1991 році. У своєму підпорядкуванні воно має 4 директорати (схема):
- генеральний директорат лісового господарства (ГДЛГ) — відповідальний за охорону лісу, лісовідновлення та реконструкцію насаджень, лісовпорядне планування, ведення кадастру, рубку та продаж деревини й недеревних лісових продуктів, будівництво доріг;
- генеральний директорат лісорозведення та контролю ерозії (ГДЛКЕ) — відповідальний за лісорозведення, контроль за поширенням ерозії, проведення реконструктивних заходів на деградованих лісових землях. Директорат контролює 2,3 млн га ерозованих земель, що потребують залісення;
- генеральний директорат національних парків, мисливського господарства та дикої природи (ГДНП) — відповідальний за ведення господарства в національних парках, заповідниках, ландшафтних парках, пам'ятках природи та місцях рекреаційного навантаження на 1,7% лісової території (1,8 млн га заказників перебувають у підпорядкуванні ГДЛГ, генетичні резервати та лісонасінні насадження контролюються інститутом лісової дендрології);
- генеральний директорат, зі зв'язків із лісовими селами (ГДЛС). Діяльність директорату пов'язана з вирішенням проблем, що виникають у лісових селах (надання кредитів, позик та інших пільг, підтримка малого бізнесу в галузі деревообробки).
На регіональному рівні міністерство має дві незалежні одна від одної структури. Регіональні дирекції функціонують під управлінням ГДЛГ, а регіональні директорати перебувають у спільному підпорядкуванні інших генеральних директоратів. Наявність двох незалежних служб під егідою одного міністерства створює певні складнощі (підвищуються адміністративні та накладні витрати), проте поки що загалом себе виправдовує. До складу міністерства входить 3813 лісових інженерів, 8196 лісових сторожів, 11 513 професійних та адміністративних співробітників, 3097 постійних і 16 900 тимчасових робітників.
Крім міністерства, лісовий сектор включає об'єднання лісових сіл, 9 лісових факультетів, 12 дослідницьких організацій лісового профілю, неурядові організації та підприємства лісової промисловості, які зосереджені, як правило, в приватних руках. Наявність лісових сіл (18 358) є відмінною рисою лісового господарства Туреччини. Такі села перебувають у лісі або в безпосередній близькості від лісу. Їхнє населення, біднішe, ніж у цілому по країні, становить 49,5% сільського населення або 14,7% усього населення країни. З метою забезпечення зайнятості та підвищення рівня життя жителів лісових сіл держава за пільговими цінами відпускає їм деревину, сприяючи розвитку малого та середнього бізнесу. Кооперативи лісових сіл, що переробляють деревину, можуть купувати за пільговою ціною до 25% пиловника та баланів. Також за пільговими цінами жителі лісових сіл отримують і основний обсяг дров (до 80%).
Кількість приватних компаній, зайнятих веденням лісового господарства, у Туреччині невелика. Проте останніми роками швидкими темпами збільшується кількість приватних розсадників, що спеціалізуються на вирощуванні лісових, швидкорослих і декоративних порід, а також фірм, які виконують роботи в державних лісах за контрактом. Сучасне лісове законодавство Туреччини включає низку взаємопов'язаних законів — лісовий кодекс, закон про підтримку розвитку лісових сіл, взаємопов'язані закони про міністерство лісового господарства та генеральний директорат лісового господарства, закони про національну стратегію розширеного лісовідновлення та про національні парки. Воно тісно пов'язане з природоохоронним та іншим законодавством, зокрема законами про охорону навколишнього середовища, про випасання худоби, про полювання, про розвиток туризму, про земельний кадастр, про збереження культурних цінностей.
Законом передбачено можливість передачі місцевим жителям і приватним інвесторам деградованих земель для цілей лісорозведення. Власність на землю при цьому зберігається за державою, а підприємець отримує право вільного використання отриманого прибутку. Проте інтерес до подібних угод з боку приватного сектору невеликий. Лісові землі, що втратили своє цільове призначення, можуть бути вилучені з лісогосподарського циклу й продані місцевим жителям, які їх використовують. На практиці цією можливістю користуються компанії, що займаються туризмом і видобутком корисних копалин, а не бідні жителі лісових сіл.
Лісове господарство в країні ведеться на основі довгострокових і короткострокових планів. Секторальні 5-річні плани розробляються з 1963 року. Нині реалізується 8-й план (2001–2005 рр.). Щороку публікуються звіти, в яких аналізується хід виконання плану. До їх складання залучають не лише працівників Міністерства, а й фахівців навчальних, приватних і неурядових організацій. Довгострокові плани охоплюють 20-річний період. Перший такий план ухвалено в 1973 , а другий — у 1990 році.
Безпосереднє планування здійснює кожен генеральний директорат відповідно до напрямів своєї діяльності. Плани, що складаються, вузькоспрямовані, проектовані лісові операції стандартизовані й обов'язкові до виконання. Власне лісовпорядкування проводиться ГДЛГ на площі близько 1,5 млн га щороку. Вартість робіт — 3 $/га. Лісовпорядні плани можуть складатися й приватними компаніями, але ціна їх помітно вища ( 4–5 $/га).
Про основні напрями діяльності Мінлісгоспу Туреччини дозволяють судити цифри, що характеризують обсяги робіт, виконаних у 2000 році:
- Вирощено 126 млн штук сіянців
- Створено 106,9 тис. га насаджень. При цьому лісові культури (94% хвойних) створено на 30,6 тис. га лісосік і 24,5 тис. га деградованих земель
- Меліорацію проведено на 5 тис. га пасовищ
- Створено 1,1 тис. км нових доріг, реконструйовано 1,5 тис. км дорожнього покриття
Значної шкоди лісам Туреччини завдають лісові пожежі. У середньому щороку фіксується понад 2 тис. займань, що охоплюють площу 12 тис. га. З 1963 по 2000 рік пожежами пройдено 477,6 тис. га лісових земель. Більша частина займань відбувається поблизу лісових сіл. Не меншої шкоди лісам країни завдає й випасання худоби.
Попри збільшення щорічного приросту, у 2000 році Міністерство лісового господарства знизило розрахункову лісосіку з 22,8 до 17,9 млн м3. Це рішення викликане дуже високим рівнем нелегальних рубок у країні (рис. 3). Сортиментна структура деревини, що заготовляється (рис. 4), свідчить про вкрай низьку якість лісу, що надходить у рубку. Із 27,9 млн м3, заготовлених у 2000 році, понад 64% припало на дрова. Частка пиловника 1 і 2 сорту становила менше ніж 5%.
| Рис. 3. Структура лісозаготівель (2000 р.) | Рис. 4. Сортиментна структура заготовленої деревини |
Основним джерелом коштів для покриття витрат на ведення лісового господарства, меліорацію та охорону навколишнього середовища є кошти, отримані від продажу деревини, та державні інвестиції. Кожен генеральний директорат формує спеціалізовані грошові фонди й розпоряджається ними.
ГДЛГ — акумулює кошти на двох рахунках: основному, куди надходить виручка від продажу деревини, і додатковому, де акумулюються кошти від некомерційної діяльності та державні дотації. У 2000 році директорат отримав з бюджету 17,7 млн $, що становило 4,8% від загального доходу. Основні статті витрат: рубка й трелювання лісу (26,1%), заробітна плата (23,9%), охорона лісу (8,8%), лісовідновлення (8,0%), утримання офісів (4,9%), будівництво та ремонт доріг (4,7%), зберігання деревини (3,9%). Великою витратною статтею є відрахування до бюджету та інших фондів міністерства. Прибутковими є менше половини лісгоспів, що перебувають у підпорядкуванні ГДЛГ. Ситуація ускладнюється через значні втрати у зв'язку з реалізацією значної частини деревини за зниженими цінами.
ГДЛКЕ — формує власний фонд, кошти якого використовуються на цілі лісорозведення та боротьби з ерозією. Джерелом наповнення фонду є бюджетні дотації (17,2 млн $ у 2000 році), відрахування під час продажу деревини, перерахування ГДЛГ, міністерства охорони навколишнього середовища, отримувачів субсидованих лісових продуктів і донорів. У законодавстві відсутні чіткі механізми, що примушують робити відповідні виплати, що призводить до несвоєчасного наповнення фонду. Найбільший частковий внесок роблять ГДЛГ і міністерство охорони навколишнього середовища.
ГДНП — фінансує свою діяльність із власного цільового фонду. Значна частина коштів фонду перераховується з бюджету (10,6 млн $ у 2000 році, з яких 67,7% витрачено на утримання національних парків). Виділеної суми недостатньо для покриття всіх витрат, необхідних для ведення господарства в національних парках і охоронних територіях. Доходи від мисливського господарства невисокі й повністю використовуються на охорону диких тварин.
ГДЛС — фінансується з окремого фонду, створеного при цьому директораті. Основні джерела його наповнення відповідно до закону — відрахування з національного бюджету (0,1%) і перерахування ГДЛГ (3% доходу від продажу деревини та 10% від щорічного прибутку). Проте фактично директорат постійно недофінансовується як бюджетом, так і ГДЛГ і відчуває гостру нестачу коштів.
У Туреччині існує спеціальний податок на лісові ресурси, що залежить від виду власності, рівня й обсягу лісовідновлення та лісорозведення, якості лісових ресурсів (може бути від'ємним у разі виснажених ресурсів). Податок щороку визначається державою та сплачується за кожен кубометр проданої деревини й кожну одиницю проданих недеревних лісових продуктів. Фактично це надбавка до ціни продукції, яка лягає на плечі покупців. Отримані кошти акумулюються ГДЛГ (додатковий рахунок) і використовуються на лісорозведення та лісовпорядне планування.
Деревообробна промисловість
Деревообробна промисловість переважно представлена дрібними приватними лісопильними підприємствами. Вона посідає невелике місце в економіці країни, але вважається важливим чинником соціального розвитку сільських регіонів (боротьба з безробіттям, вирівнювання доходів). Державні деревообробні підприємства, починаючи з 1993 року, стали швидко приватизуватися, проте, хоча деякі підприємства й були модернізовані, основних цілей приватизації (залучення інвестицій, оновлення технологій, збільшення продуктивності) так і не було досягнуто. До чинників, що стримують розвиток деревообробного сектору, слід віднести: дефіцит ділової деревини; зниження темпів будівництва; зростання використання матеріалів, що замінюють деревину; нестійкість фінансових ринків; високу собівартість лісозаготівель на віддалених важкодоступних ділянках; відтік інвестицій у країни Східної Європи та СНД, що мають переваги в сировині, вартості й кваліфікації робочої сили. Позитивні моменти — швидка перебудова структури споживання, зростання населення, урбанізація, великий і динамічний внутрішній ринок.Виробництво пиломатеріалів — близько 10 млн куб. м на рік — має тенденцію до зменшення за рахунок зниження споживання через заміну цільнодерев'яних виробів деревними плитами та недеревними замінниками. Більшість лісопильних підприємств є невеликими цехами в сільській місцевості. Проте їхня загальна кількість поступово скорочується за рахунок укрупнення та інтеграції (наприклад, із меблевим виробництвом). Удосконалюються виробничі технології, оновлюється й розширюється асортимент продукції, поліпшується її якість.
Виробництво ДСП, переважно орієнтоване на внутрішній ринок, після періоду стійкого зростання (до 1996 року) почало знижуватися. У 2000 році воно оцінювалося у 2 млн куб. м. Економічна криза 2001 року призвела до зупинки 9 заводів із 24, що еквівалентно вилученню потужностей для виробництва 400 тис. куб. м ДСП на рік. За рахунок запровадження системи пільг для інвесторів до 2005 року планується збільшити випуск на 25%.
Виробництво ДВП має великий потенціал і, попри економічну кризу, стрімко зростає. У зв'язку зі зростаючими капіталовкладеннями та пільгами для інвесторів прогнозується, що до 2005 року випуск ДВП буде подвоєно й сягне 1,3 млн куб. м на рік.
Виробництво фанери, яке щороку трималося на позначці 60 тис. куб. м, знижується. Одночасно зростає її імпорт, зокрема й з України (у 2002 році Україна імпортувала до Туреччини в 2,3 раза більше фанери, ніж у 2001). Попри появу замінників, рівень споживання фанери залишається високим. Ті самі тенденції характерні для виробництва, споживання та торгівлі шпоном.
Целюлозно-паперове виробництво
Виробництво паперу є одним із найшвидше зростаючих секторів турецької економіки, який представлений 36 паперовими та картонними фабриками, 5 з яких є державними, 4 — транснаціональними, а решта приватними. Частка державних підприємств у загальному обсязі виробництва (на цей момент приблизно 25%) знижується, що викликано втратою конкурентоспроможності через хронічну відсутність інвестицій у технічне переоснащення. Розвиток сектору забезпечує приватний бізнес. Виробництво паперу та картону збільшилося з 0,9 млн тонн у 1992 році до 1,6 млн тонн у 2000 році (зростання — 66%). За цей самий період споживання зросло вдвічі — з 1,2 млн тонн до 2,5 млн тонн і досягло 38 кг на рік на душу населення. За оцінками експертів, сектор має великий потенціал для зростання. Целюлозне виробництво, більша частина якого належить державі, не зазнало значних змін. Річне виробництво всіх видів целюлози становить 470 тис. т за споживання 1,1–1,5 млн т. Значних змін у целюлозному виробництві найближчим часом не очікується.Торгівля лісопродукцією
До 1993 року в Туреччині діяли високі митні тарифи (до 20%) на деревину, що імпортується. Займаючи монопольне становище на внутрішньому ринку, ГДЛГ підтримував дуже високі ціни на деревину. Після підписання митної угоди з ЄС ввізні тарифи було скасовано, у зв'язку з чим різко збільшилося ввезення до країни круглого лісу та продукції лісопиляння, що викликало обвальне падіння цін (табл. 1). До 2000 року загальний обсяг імпорту перевищив 1,5 млн м3 (близько 10% загального споживання). Економічна криза початку тисячоліття, що супроводжувалася різким послабленням турецької ліри, викликала чергове падіння імпорту деревини до Туреччини (у 2001 році він скоротився майже на 50%). У 2002 році ситуація почала швидко стабілізуватися. Основними постачальниками лісопродукції на турецький ринок є РФ та інші країни СНД, зокрема й Україна. Імпорт переважно складається з круглої деревини та пиломатеріалів, тоді як експорт — з продукції глибокої переробки. Частка круглої деревини та пиломатеріалів в обсязі імпорту становить 53 і 14% відповідно. За породами імпортуються сосна, бук, ялиця та ялина плюс тропічні види (рис. 8). Експорт круглої деревини незначний. Експорт пиломатеріалів коливається між 40 000 і 160 000 куб. м залежно від коливань валютних курсів і попиту на внутрішньому ринку.| Рис. 7 Динаміка експорту-імпорту лісопродукції | Рис. 8. Породна структура деревини, що імпортується, у 2000 році |
Таблиця 1. Динаміка цін на круглі лісоматеріали ($/м3)
| Сортимент | 1992 | 1996 | 2000 |
| Пиловник 3 сорту | |||
| Сосна | 158 | 111 | 66 |
| Бук | 154 | 125 | 83 |
| Ялиця та ялина | 149 | 96 | 61 |
| Пиловник 2 сорту | |||
| Сосна | 259 | 204 | 108 |
| Бук | 199 | 184 | 143 |
| Дуб | 367 | 211 | 155 |
| Фанерна сировина | |||
| Бук | 243 | 201 | 165 |
| Дуб | 420 | 381 | 301 |
| Баланси (без кори) | 36 | 34 | 32 |
| Телеграфні стовпи | 104,4 | ||
| Рудникова стійка | 45 | ||
| Дрова | 19,2 |