Зневоднення. Україна програє битву за Дунай

За дунайським заходом сонця виношує недобрі задуми Румунія

Українське Придунав'я — не лише важливий транзитний регіон, а й унікальна природна зона. ЮНЕСКО визнало дельту Дунаю об'єктом всесвітньої природної спадщини, тому не дивно, що Румунія та Україна створили тут біосферні заповідники. Водночас в українського Придунав'я безліч проблем, про які нечасто говорять у Києві. Тому замість їх розв'язання їх щороку стає дедалі більше.

У 2013-му керівництво Одеської області багато уваги приділяло проблемі Куяльницького лиману: проводили громадські слухання та «круглі столи» і навіть почали прокладати трубопровід, щоб з'єднати лиман з морем. Але пересихання загрожує не лише Куяльнику, просто саме він опинився в центрі уваги ЗМІ. На півдні регіону ситуація з озерами анітрохи не краща, а вони ж, на відміну від Куяльника, слугують для місцевих жителів джерелом води, а не лише цілющих грязей.

В Ізмаїлі для кореспондентів «2000» влаштували «круглий стіл», на якому журналіст, геолог за освітою Євген Єрьомін, який давно займається проблемами Придунайського регіону, старший викладач Ізмаїльського університету Одеської національної морської академії Владислав Домбровський і депутат міськради від КПУ Віктор Коноваленко розповіли про екологічну загрозу, що нависла над регіоном.

Пити з озера не хоче навіть худоба

Для початку короткий гідрологічний екскурс. На півдні Одещини, в дельті Дунаю, розташовані сім великих озер — Кагул, Картал, Кугурлуй, Саф'яни, Катлабух, Китай і Ялпуг. Кілька тисяч років тому вони були частиною морської затоки, а потім, втративши зв'язок із морем, перетворилися на прісні водойми. Однак «морське» минуле не минуло для озер безслідно, і коли падає стік прісної води з Дунаю, який їх живить, з дна піднімаються солі й мінералізація води підвищується. Саме це відбувається з придунайськими озерами в останні десятиліття. Клімат стає теплішим і посушливішим, кількість опадів зменшується, падає рівень Дунаю, і озера не наповнюються водою.

Ця тенденція лише прогресуватиме. Згідно з даними Дунайської гідрометеорологічної обсерваторії, «у літній час прогнозується збільшення дефіциту вологи, а також активніше прогрівання ґрунту, що призведе до збільшення інтенсивності посух. Через зниження максимальних рівнів води вздовж Кілійського рукава погіршиться водообмін між річкою та придунайськими озерами. Слід очікувати підвищення загальної мінералізації в придунайських озерах і погіршення якості води за більшістю показників».

Погіршення, втім, відбувається вже зараз, і щоб це помітити, не обов'язково бути вченим. Як пам'ятають місцеві жителі, ще років 15—20 тому озера були чистими й прозорими, в них водилося багато видів риби, зокрема й йорж, якого вважають показником якості води. Сьогодні водойми міліють, осолоняються та заболочуються. Особливо це помітно на прикладі Ялпуга, в якому раніше відпочивальники із задоволенням купалися в кришталево чистій воді, нині ж береги його поросли очеретом, вода затяглася тванню, а щоб дістатися глибокого місця, йти потрібно дуже довго. Середня глибина придунайських озер улітку не перевищує 1—2 м, при цьому ще 20 см займає мул. Кажуть, навіть домашня худоба відмовляється пити воду з них.

Спостереження місцевих жителів підтверджують і дослідження. Так, за даними Дунайського басейнового управління водних ресурсів, мінералізація води в озері Китай у 1996 р. становила 1,95 г/л, а в 2012-му цей показник становив лякаючі 5,1 г. Підвищується рівень мінералізації й інших озер, солоність деяких подекуди сягає 6 проміле (для порівняння, у Чорному морі — 18 проміле). Чималу роль у забрудненні озер відіграла й діяльність людини. Стічні води, промислові відходи, розорювання берегів — усе це не найкращим чином позначається на якості води, а разом з підвищеною мінералізацією призводить до масової загибелі риби, особливо на початку та в середині весни. У деякі роки гинуло до кількох тонн сомів, товстолобиків та інших озерних мешканців.

Секретар міськради Болграда Тетяна Желясова

Але найгірше те, що місцевим жителям усе одно доводиться використовувати воду з придунайських озер для пиття, поливу та інших господарських потреб, оскільки для деяких населених пунктів вони є водосховищами. Це загрожує високою захворюваністю на кишкові інфекції, а деякі медики вважають, що саме неякісна вода викликає онкологічні захворювання, хоча офіційно ці дані не підтверджені. «У нашому регіоні найвища в Україні смертність від онкозахворювань, доходить до того, що за тиждень п'ять осіб помирають, — розповів «2000» Владислав Домбровський. — Ця вода непридатна не те що для пиття, а навіть для поливу, проте люди змушені її використовувати». Щоправда, місцеві чиновники стверджують, що вода проходить якісне очищення. «Я не вдавалася б у статистику захворювань, але можу сказати, що ми проводимо повний обсяг очисних робіт, — заявила «2000» секретар міськради Болграда Тетяна Желясова. — Ми не подаємо просто так воду з Ялпуга, у нас є хороші очисні споруди, і вода, яка потрапляє в будинки, звісно, не джерельна, не очищена-пляшкована, але, принаймні, незаражена».

Якщо в Дунаї немає води...

Рівень води в придунайських озерах падав і раніше, особливо влітку, але цю проблему розв'язували просто — у межений період, тобто в період найнижчого рівня води в річці, відкривали шлюзи, і озера наповнювалися. Однак зараз через те, що рівень води в Дунаї знизився, це неможливо. Можна було б закачувати воду насосами, але на це в місцевих бюджетах немає грошей. У 2007 р. облводгосп просив у Кабміну 4,5 млн грн для поповнення водою озер Ялпуг, Катлабух і Китай. Гроші планувалося витратити на ремонт і запуск шлюзових насосних станцій, що пов'язують водойми з річкою. Але на щорічне закачування води з Дунаю в озера коштів у області немає. Таким чином, порушення природного гідрологічного режиму озер і скорочення водообміну з Дунаєм — основна причина підвищення мінералізації та погіршення якості води в озерах, а також прискорення їх замулення.

Чому ж скорочується водообмін з Дунаєм, чи можна пояснити це лише природними причинами? Ряд дослідників вважають, що корінь проблеми слід шукати в подіях столітньої давності, точніше, у 1902 р., коли було збудовано судноплавний канал у Сулинському гирлі Дунаю. Для того, щоб збільшити обсяг і швидкість води, що протікає по Сулинському гирлу, румуни спорудили кам'яну напрямну дамбу й відібрали великий потік води з Дунаю на шкоду нашому Кілійському гирлу. Було порушено закономірність, яка існувала в дунайській дельті до будівництва злощасної дамби: рукави румунської частини дельти, а це Тульчинський, Сулинський і Георгіївський, були відмираючими, а Кілійський, який тоді належав Росії, а зараз Україні, навпаки, наймолодшим і таким, що розвивається. Після будівництва дамби рукави в ньому стали відмирати, а рівень води впав. Хоча на початку ХХ ст. про екологію особливо не замислювалися, вже тоді дослідники зрозуміли, чим дамба може загрожувати російській частині Дунаю. Російська імперія, яка також входила до Європейської дунайської комісії, подала рішучий протест, і дамбу знесли. Однак після 1917 р. політична ситуація в регіоні знову змінилася, у 1922-му її відновила, причому у більших розмірах — 430 м замість 285. При цьому за минулі роки споруду неодноразово добудовували й розширювали під приводом ремонтних і відновлювальних робіт.

З відновленням дамби природний стік води в Кілійському гирлі знову став падати. Якщо в 1893 р. у Сулинське гирло потрапляло лише 27% стоку Дунаю, то сьогодні — понад половину всієї дунайської води. Ще більше ситуація загострилася після будівництва Румунією другого каналу в Георгіївському гирлі.

Євген Єрьомін давно працює над проблемами Придунайського регіону

Євген Єрьомін переконаний, що особливої необхідності в будівництві цього каналу в Румунії не було, оскільки вже в 1984 р. було введено в експлуатацію канал Констанца—Чернавода, що з'єднав Чорне море з Дунаєм в районі 299-го км річки та скоротив шлях між ними майже на 400 км, значно здешевивши доставку вантажів. «Цей Чернаводський канал відібрав щонайменше 70% вантажопотоку, який ішов через дельту Дунаю. То навіщо ж їм був потрібен ще й Георгіївський канал? — запитує п. Єрьомін. — Мені здається, річ у тім, що Румунія претендує на роль регіонального лідера у Східному Причорномор'ї та на Балканах. Для цього їй треба було потіснити Україну, що вона успішно зробила шляхом побудови Чернаводського каналу та перехоплення вантажів. А зараз їй треба остаточно добити нас як транзитну державу. І добиває вона автоматично завдяки Георгіївському каналу. Здавалося б, він особливо не потрібний, цим каналом проходять судна лише до чотирьох портів. Але будівництво каналу відбирає ще більше води в Кілійського гирла, швидкість води там падає й у ньому осаджується більше завислих частинок, а рівень води знижується. Починають пересихати протоки, і невдовзі виникнуть серйозні проблеми в Дунайському біосферному заповіднику».

Старший викладач Ізмаїльського університету Одеської національної морської академії Владислав Домбровський

Незалежно від того, був у Румунії злий намір чи ні, рівень води в Кілійському гирлі справді падає, що підтверджують і дані досліджень Дунайської гідрометеорологічної обсерваторії. «Якщо в минулому столітті природний стік Кілійського гирла становив 70%, а Сулинське й Георгіївське через Тульчинське отримували лише 30%, то сьогодні в нас стік уже 47%, і найближчий прогноз — 43%, — розповів п. Домбровський. — При 48% минулого року в озері Китай гинули судаки, до цього — соми, а раки вже давно зникли».

Окрім екологічних ризиків, зменшення стоку води — серйозна загроза судноплавству в українській частині Дунаю. Експерти запевняють, що років через 15 Кілійським гирлом не зможуть проходити кораблі з осадкою понад три метри.

Сапропель — чистка з прибутком

Для оздоровлення регіону потрібна комплексна програма підтримки й відновлення водойм Придунав'я, але її попросту не існувало.

Періодично згадують про необхідність порятунку озер, наприклад, у жовтні 2013 р. у Болграді відбувся «круглий стіл» з проблем озера Ялпуг, але далі розмов справа не йде. Тетяна Желясова розповіла, що влада Болграда давно збирається зайнятися Ялпугом, і розпочати планують з очищення міського пляжу від очерету, але, як водиться, на це не вистачає коштів.

«Наш мер не проти врятувати озеро, що вмирає, — каже пані Желясова. — Був чудовий свого часу пляж у парку ім. Пушкіна, улюблене місце відпочинку городян. Найголовніше — для початку прибрати очерет. Якщо він буде викорінений хоча б сантиметрів на 30 углиб, то озеро саме по собі почне очищатися». Але навіть для цього потрібні чималі кошти, тому місцева влада намагається включити Ялпуг до національної екологічної програми.

Наприкінці 2013 р. уряд нарешті затвердив концепцію чотирирічної програми розвитку придунайських територій на півдні Одеської обл. вартістю понад 5 млрд грн. Програма має забезпечити «подальший розвиток територій шляхом розвитку морегосподарського та транспортного комплексів», а також розв'язати проблеми водопостачання та водовідведення, поліпшити екологічну ситуацію й підвищити екологічну безпеку регіону. Однак добре відомо, що від ухвалення концепції до її реалізації — великий шлях, який часто так і залишається непройденим.

Щоб оздоровити озера Придунав'я, необхідно створити водоохоронні зони й облаштувати канали, що з'єднують водойми з Дунаєм, і відновити водообмін, очистити дно від мулу й донних відкладів, а береги — від очерету. До речі, ця чистка може приносити прибуток. Очерет підприємливі жителі регіону постачають до Європи — там зараз модно крити дахи цим матеріалом, екологічно, та й на вигляд оригінально. На дні ж знаходиться не лише звичайний мул, а й сапропель (багатовікові донні відклади), що сформувався з відмерлої водної рослинності, залишків живих організмів тощо. Шар цей становить від 5 до 15 м і йому можна знайти безліч застосувань. У сирому вигляді — це ефективне добриво, також його можна використовувати як корм або мінеральну підгодівлю в тваринництві. Ну а якщо висушити й сформувати в брикети, буде чудове паливо.

До речі, румунський мільярдер Діну Патрічу вважає, що в сапропеля величезний потенціал, зокрема й в енергетиці, і інвестує великі суми в дослідження морського сапропелю на шельфі Чорного моря. Придунайські озера нічим не гірші. «Саме озерний сапропель годиться для енергетично місткого палива, — пояснює п. Домбровський. — Зараз ця тема активно розробляється, вже є заводи в Росії, Білорусі, Угорщині, Голландії, навіть у Криму. У нашому регіоні ніхто ще серйозно цим не займається, лише хтось десь виробляє кустарним способом. У принципі у Вилковому є підхожий завод. Вони продають очерет на експорт, і в них залишається багато відходів, вони закупили обладнання, дроблять і пресують очерет, який потім іде на корм худобі».

Однак, незважаючи на перспективи, далі розмов в інвесторів справа поки не йде, хоча певний інтерес є. На відміну від європейців і росіян, наші бізнесмени бояться ризикувати й готові вкладати гроші лише в добре перевірені підприємства, які напевно принесуть прибуток. «5 років тут працюю і чую про сапропель не вперше, усі приїжджають, дивляться й говорять, але жоден інвестор не наважився серйозно прийти й зайнятися цією справою», — зізналася Тетяна Желясова.

Недобре добросусідство

Навіть за бажання не всі екологічні проблеми регіону Україна зможе розв'язати самостійно. Без домовленостей з Румунією щодо експлуатації дельти Дунаю це малоймовірно, однак наші сусіди, схоже, не виявляють великого бажання вести конструктивний діалог. Незважаючи на те, що Україна є членом Дунайської комісії, Румунія, не повідомляючи Україну, регулярно проводить масштабні роботи в дельті Дунаю, після яких стік води в Кілійське гирло ще більше падає. Хоча за конвенцією Еспо, тобто конвенцією ООН про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті, зобов'язана це робити.

П. Єрьомін стверджує, що численні прохання роз'яснити свої дії на Дунаї румунська сторона або взагалі залишає без відповіді, або присилає нічого не значущі відписки. Водночас діями нашої країни на Дунаї Бухарест обурюється дуже голосно. Бурхливі протести викликало спорудження судноплавного каналу через гирло Бистре, який поклав край монопольному становищу Румунії в гирлі Дунаю. Український канал склав серйозну конкуренцію румунським, тому наші південні сусіди одразу стали звертати увагу на те, що канал може порушити екосистему біосферного заповідника, через територію якого він проходить. Між тим те, як на екосистему Придунав'я впливають їхні канали й дамби, їх не цікавить.

Причому, схоже, це не дуже цікавить і наших політиків: у справі відстоювання інтересів України вони виявляють дивовижну пасивність, здаючи одну позицію за іншою. В обговоренні проблем Дунаю активничає саме Румунія, тому багато рішень ухвалюються на її користь. І це стосується не лише Дунаю, досить згадати, чим для України завершилася суперечка щодо острова Зміїний...

Звісно, можна нарікати на несправедливий суд у Гаазі, але про те, як твердо Україна відстоює свої міжнародні інтереси, красномовно говорить той факт, що навіть адвокат, який представляв нашу країну, американець Бернард Оксман, у підсумку проголосував за рішення трибуналу.

Депутат міськради Віктор Коноваленко

Як стверджує комуніст Віктор Коноваленко, саме румунська сторона організовує численні семінари та «круглі столи» в регіоні, які потім подають як міжнародні конференції, проте авторитетних фахівців від України на них не запрошують.

«На одну з останніх таких зустрічей в Одесі запросили одного мого знайомого, безробітного, — каже Віктор Дмитрович. — За його словами, і проїзд, і харчування були оплачені, тож чому б не поїхати до Одеси. Я попросив розповісти, що ж було на конференції, що обговорювали, а він мені відповідає: «А я нічого не зрозумів».

Такі дії Румунії — не виняток, а цілеспрямована політика. Не секрет, що деякі сили в Румунії розглядають українську Бессарабію як частину своєї території та мріють її повернути (у регіоні активно видаються румунські паспорти). «Розв'язати проблему з Дунаєм реально за політичної волі уряду, — вважає Владислав Домбровський. — Існує програма «Дунайський коридор», у якій ми беремо участь, але в міжнародних проектах України немає. Потрібна комплексна програма, робота вчених-гідрологів. У нас достатньо грамотних фахівців, екологів, які цю тему можуть вивчити, але необхідно хоча б почати працювати в цьому напрямі».

Хотілося б, щоб влада виявляла політичну волю в таких важливих питаннях, як захист українського Придунав'я від екологічних загроз і не надто добрих сусідів. Вирішення ситуації з румунськими дамбами на нашому спільному Дунаї — чудова нагода показати на практиці, що означає відстоювати національні інтереси.