Отруйні тварини: «тиха» небезпека

Попри регулярні публікації в газетах, випуск спеціальних листівок і телепередачі, кількість укусів людей отруйними тваринами загалом не знижується. Проаналізувавши ситуацію, я вирішив викласти інформацію про них дещо по-іншому: звернувши увагу на те, чому відбуваються небезпечні «контакти» людини з отруйними мешканцями наших місць

Неприємні зустрічі на суші та в морі. Ці зустрічі я запам'ятав на все життя – хоча, загалом-то, нічого особливо драматичного в них не було. Зустріч перша сталася 25 років тому – у липні 1983 року. Того літа ми, студенти природничого факультету Херсонського педінституту, перебували в лісництві Буркути: проходили польову практику із зоології хребетних. Разом з нами, ще «зеленими» студентами-біологами, «в полі» працювали не лише її керівники, а й колишній випускник, який закінчив інститут два роки тому, Сергій Назаренко (зараз – заступник директора з наукової роботи степової філії НДІ Інституту лісу та агролісомеліорації). Уже тоді Сергій планував присвятити своє життя зоології та збирав науковий матеріал із павуків. В одну з екскурсій він вирушив з нами, і на галявині, на 30 квадратних метрах, знайшов сім каракуртів! І хоча це були самці (вони не дуже небезпечні), все одно було, як нині кажуть, «стрьомно». Запам'яталася реакція одногрупниць (більшість з них були взуті в сандалі): хоч і в пристойних висловах, але обурювалися вони чимало! Але чому? Адже по таких самих «каракуртових» місцях вони ходили й до того – лише не знали про це! Друга зустріч сталася теж улітку, але вже в 2007 році. Я працював у Миколаївській області, у регіональному ландшафтному парку «Кінбурнська коса». Висадившись із човна посеред Ягорлицької затоки, я в комплекті № 1 (ласти, маска, трубка) попливав до села Покровка. До берега було приблизно півтора кілометра, але погода видалася тиха, вода тепла. Моя «десантна» операція не була ні пошуком гострих відчуттів, ні спробою довести власну «крутість»: то була робота. Користуючись маскою, я вів облік морських тварин, а деяких (губок, молюсків та інших) відловлював – щоб потім дослідити. Благо, глибина в тих місцях не більша за 2,5 метра, а вода прозора. І тут з'явився він – скат-хвостокол! Здоровенний, світло-сірого кольору: пристроївся ліворуч і пливе. Загалом-то, було навіть цікаво – та й поводився він тихо. Але шипи... Мимоволі звертаєш увагу саме на них, коли на тобі тільки плавки й футболка (щоб менше охолоджуватися – щось на кшталт тонкого гідрокостюма). Саме шипи, а не шип: їх було два – це не так часто трапляється. На щастя, нічого поганого не сталося: скат-хвостокол тихо-мирно відплив. Навіть якось нудно стало...

Каракурт окупував усю область. Найчастіше цей грізний членистоногий кусає людей під час сільгоспробіт на присадибних ділянках. Щоправда, «монополію» на каракурта наші села вже давно втратили: близько 7 років тому його виявили в межах Херсона, у Таврійському мікрорайоні. А 5 років тому цей павук укусив хлопчика, який прогулювався в одному з херсонських парків! А загалом ситуація така: якщо раніше каракурт був лячною «дивиною» Олешківських пісків і морських узбереж, то зараз він заселив усю територію області. Причина – потепління та висушення клімату: саме такі умови йому й підходять. Шокуюча подробиця: у Голій Пристані трьох самок одну за одною впіймали в центрі міста, за сто метрів від районної лікарні!

Є серйозне зауваження – щодо городів і дачних ділянок. А саме: складається враження, що в багатьох наших співгромадян послаблений інстинкт самозбереження. Справді, як пояснити те, що в землі вони досі длубаються голими руками? Та ще й ходять босоніж...

Інші ситуації не такі поширені й типові, але досить примітні. Як, наприклад, випадок із молодим херсонцем, якого каракурт укусив у власній квартирі на 5-му поверсі. Єдиним більш-менш правдоподібним поясненням цієї ситуації було те, що отруйна почвара потрапила до квартири з урожаєм: мати вкушеного побувала на дачі й привезла звідти соковиті виноградні грона... Крім того, було відзначено випадки укусу людей, які лягали в траву – щоб відпочити або для ремонту сільгосптехніки (трактора). А в Генічеському районі сталося щось і зовсім з ряду геть виняткове: було вкушено людину, яка вирішила... одягтися! Як потім виявилося, павук перебував на внутрішньому боці одягу й під час дотику до тіла людини в нього спрацював захисний рефлекс. Висновок такий: зважаючи, що цей вид мешкає по всій території Херсонщини, у теплу пору року зустрічі з ним можна очікувати будь-де.

Для довідки.

Отруйність – це один зі шляхів пристосування живих істот до умов навколишнього середовища. За допомогою отрут їхні власники розв'язують два завдання: як їм когось з'їсти і як не бути з'їденими самим.

Усі без винятку отрути – це речовини, що мають дуже високу біологічну активність. Через цю активність вони навіть у малих дозах здатні змінювати біологічні та біохімічні процеси в організмі так сильно, що це завдає організмам шкоди й може бути небезпечним для життя.

Отруйних тварин на Херсонщині не так багато, але вони все-таки є. Це, по-перше, павуки (далі я коротко опишу зовнішні ознаки, місця мешкання, запобіжні заходи та способи першої допомоги).

Каракурт (на фото вгорі) – чорний (з червоними або білими цятками чи без них), довжина тіла 4–8 міліметрів (самці) і 15–20 міліметрів (самки). Мешкає в неглибоких норах у ґрунті, ознаки мешкання: міцна, неправильної форми, вкрита різного роду сміттям павутина. Поруч з норою (у павутині або біля неї) – хітинові панцири дрібних жуків чорного кольору. Укус дуже небезпечний, хоча біль від самого укусу несильний – як від уколу колючкою. Перша допомога: не пізніше двох хвилин після укусу припекти місце укусу полум'ям голівки сірника. Якщо не вдалося, дати випити слабкого чаю або кави. В усіх випадках треба негайно доставити вкушеного до лікарні. Тарантул – величезний волохатий «земляний» павук, аргіопа жовто-чорна або світло-бура, ерезус чорний, великі хрестовики та інші павуки для життя не небезпечні, але їхні укуси болісні. Така ж ситуація і зі сколопендрами (багатоніжками), бджолами й осами. Але тут є два «але». По-перше, можна «нарватися» на гніздо й отримати безліч укусів. По-друге, може виявитися алергічна реакція. Особливо тяжкими можуть бути наслідки від укусу шершнів – великих ос, що мешкають у листяних лісах і парках. Тому в ситуації, коли ймовірна зустріч з отруйними членистоногими, бажано мати з собою протиалергічні препарати. Тим паче якщо є підвищена чутливість до цих отрут. З наших змій отруйна лише гадюка степова. На неї може бути схожий водяний вуж, і відрізнити їх вельми непросто. Важлива інформація: дуже рідко буває так, що степова гадюка може зустрітися біля води. Я сам бачив екземпляр, відловлений за 30 метрів від берега. Але статися це може лише там, де Нижньодніпровські піски виходять до водойм. Якщо змія впевнено й швидко пливе, то можете не сумніватися: це все-таки водяний вуж – гадюка плаває погано! Укус степової гадюки болісний, але небезпеки для життя не становить. Не застосовувати: припікання (отрута вводиться надто глибоко – набагато глибше, ніж при укусі каракурта), надрізи та перетягування. Можна спробувати висмоктати отруту ротом (якщо немає виразок і ран на слизовій) і за допомогою медичної банки. Дати тепле питво – неміцний чай або каву. З наших риб реально небезпечний скат-хвостокол: майже щоліта когось ці риби таки «відзначать». Сильною отрутою володіє морський дракончик (на фото). Укол цієї риби небезпечний для життя, а біль настільки сильний, що іноді постраждалі намагалися покінчити із собою! Досі, на щастя, у Херсонській області відпочивальники з ним не зустрічалися: місцем його мешкання є акваторії біля острова Тендра. Так, так – саме там, де ніяк не можуть зупинити незаконне будівництво рекреаційного об'єкта. Зовнішні ознаки: донна риба завдовжки 25–30 сантиметрів, кути рота характерно опущені. Заходи першої допомоги: прийняти або ввести знеболювальне. У разі, якщо вколов морський дракончик, ввести прямо в ранку кілька крапель 5-відсоткового розчину марганцівки. Є й ще один дуже ефективний спосіб: інтенсивне охолодження місця укусу хлоретилом. Що стосується медуз, актиній, жаб і кумок (це дрібні жабки з помаранчевим черевцем), то їхня отрута не небезпечна. Прісна вода (щоб змити отруту) і мазь типу «Рятівник» – ось і всі засоби. Якщо лише немає алергії. Але в усіх випадках, коли картина отруєння досить тяжка, постраждалого треба обов'язково доставити до лікарні. Тим паче якщо вкусив каракурт, гадюка або виявилися алергічні реакції. Випадки з життя: оси, багатоніжки, скати...

1994 рік, Нижньодніпровські плавні. Невелика експедиція: на туристичній байдарці найглухішими місцями вирішили пройтися двоє біологів. Один з учасників пішов нарубати дров – для багаття, щоб було на чому приготувати вечерю. Розповідає другий: «І раптом бачу, як Олександр біжить звідти щосили. Підбігає, нахиляє голову й кричить: “Зніми його”! Я спочатку навіть і не зрозумів, хто це, думав – жук. Придивився – шершень! Уже не пам'ятаю, як від нього вдалося позбутися. Добре хоч у напарника волосся було густе й вжалити його шершень не зміг. Подивився туди, де він вирішив дров нарубати – і мені трохи зле не стало. Гніздо було якраз на тому дереві й увесь “бойовий розрахунок” ос уже літав. Якби він не втік звідти, міг би отримати укусів 10–15. А для життя небезпечні вже шість укусів: бувало, що з таких глухих місць людей не встигали й до лікарні довезти».

З особистого досвіду: будучи вже «дуже досвідченим зоологом» (при цьому – учнем 7-го класу), якось я надумав узяти до рук водяного вужа. Зупинився в останній момент: то була степова гадюка! А два роки по тому ледь не отримав укус здоровенної сколопендри. Гостював я тоді в родичів у військовому містечку під Херсоном. У квартирі передбачався ремонт (ця деталь вельми істотна). Тому відсталий на висоті людського зросту шматок шпалер я й вирішив відірвати. Що називається, з чистим сумлінням. І тут... р-раз! З'явилася величезна багатоніжка й плюхнулася на підлогу. Було б мені, якби вона впала на голову чи на шию! Але це все епізоди, так би мовити, «сухопутні». А траплялися й морські: ситуація, коли люди отримують укол ската, наступивши на нього, досить типова. Щоправда, тут особливої провини людини немає: не помітив. Але ж деякі громадяни активно шукають зустрічі з цією рибою – їм, бачте, мисливський інстинкт спокою не дає. Зроблять собі подобу гарпуна й шукають на мілководді бажану здобич. А що нерідко знаряддя полювання надто короткі (найчастіше це палиці з наконечниками), а скати трапляються різні, то буває, що полювання закінчується кепсько.

Зовсім уже трагічний і безглуздий випадок стався близько 10 років тому в селі Покровка Миколаївської області: там приїжджий, побачивши ската, вирішив, що це камбала. Став за ним ганятися, кинувся на нього зверху й отримав удар у живіт. Проникаюче поранення черевної порожнини отруйним шипом виявилося надто тяжким ураженням: до лікарні в Голу Пристань людину довезти не встигли... Замість післямови. «Не та небезпека страшна, яку чекаєш і до зустрічі з якою готовий». Мабуть, слушність цього висловлювання ніде не проявляється так виразно, як у ситуаціях, коли може статися (або відбувається) зустріч з отруйними тваринами. Це по-перше. А по-друге, згадується інша, дещо груба фраза: «Не шукай собі пригод на...». Загалом, на голову! І без крайньої потреби (якщо ви, припустімо, професійний зоолог) не шукайте зустрічі з отруйними «сусідами». Буде краще всім: і людям, і павукам, і зміям, і рибам.

Гривна-СВ № 28(347), 2008-07-04 (стор. 04) 11806