«Воскрешати» чи багатоманіття права власності на ліси в Україні

Управління в лісовому господарстві України за наявності лише однієї, державної форми власності на ліси, як це було за Радянської влади, на думку багатьох учених і практиків лісової справи, у сучасних умовах вважається економічно малоефективним.

 Відродження багатоманіття права власності на ліси, особливо її приватної форми, з надією на підвищення економічної ефективності, у країні вже розпочалося. Наскільки воно відповідатиме екологічним, соціальним інтересам суспільства, поки що спірно. А тому для пострадянського українського лісового законодавства проблема його вдосконалення сьогодні стала особливо актуальною.

Лісовий кодекс України (ЛК) уже справді допускає багатоманіття права власності на ліси, передбачаючи в країні три форми власності на ліси: державну, комунальну та приватну.

 «Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси  здійснюють органи державної влади та органи місцевого  самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній  власності.  Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні
громади, громадяни та юридичні особи».
Стаття 7. ЛІСОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Багатоманіття форм власності на ліси, слід визнати, не є гарантією розв'язання всіх проблем: економічних, екологічних і соціальних у лісопромисловому комплексі країни. Це лише надія, припущення, очікування, засноване на досвіді господарювання зарубіжних країн і вітчизняній історії лісового господарства. Це положення, покликане відповідати загальноприйнятим міжнародним нормам, є ще одним кроком у просуванні України до Європейської спільноти. З перелічених форм власності найуважнішого й неквапливого підходу потребує «воскресіння» проголошеного права приватної власності на ліси.

«Ліси в Україні можуть перебувати у приватній власності.  Суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та
юридичні особи України».
Стаття 10. ЛІСОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Чи гарантує право приватної власності ефективніше «забезпечення охорони, відтворення й постійне використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства», на яке очікують багато хто? Питання «звісно цікаве», але поки що вельми спірне для вітчизняного лісового господарства. Та й механізм правового регулювання такої гарантії, до того ж, розроблено поки що недостатньо. Ніхто не заперечує, що форма власності визначає основу економічної ефективності системи лісового господарства. Питання інше. Яка з цих форм здатна справді ефективніше забезпечувати охорону, захист, відтворення й підвищення продуктивності лісових насаджень, інших лісових ресурсів у конкретних умовах України? Однозначної відповіді немає. Особливо це стосується саме приватної форми власності на ліси, прав і обов'язків її власників.

Історія лісоуправління Росії, на думку М. Попкова (1994), зберігає відповіді на багато запитань, що стосуються цієї проблеми. Укази Петра 1 про створення державної лісової адміністрації та про охорону насаджень, як відомо, поклали початок державному «лісовому суверенітету» - верховному праву государя-імператора користуватися всіма благами лісу, дозволяти й забороняти його рубку, розбирати спори, що виникають, карати правопорушників. Зі зміцненням приватної власності на землю спостерігалося й послаблення державного контролю за використанням лісів. Перетворення системи державного управління лісами не торкалися його базової основи - приватної власності на землю. На початку 20-го століття лісове законодавство Російської імперії в підсумку становило розрізнений Збір різночасних законодавчих актів. Цим і пояснюється й строката структура власності на ліси, що включала, окрім казенної, питомої ще й низку інших форм громадської та приватної власності. Російське законодавство про приватні ліси історично з одного боку гарантувало власникові лісу право на невтручання казенних управлінь у приватну власність, право на незалежне користування лісовими багатствами. З іншого боку, «Положення про збереження лісів» 1888 року, що регулює права й обов'язки приватних власників лісів, усе ж вимагало від приватних власників берегти ліси від повного винищення та пожеж, сприяти виконанню лісом захисних і соціальних функцій. Виконання будь-яких робіт, рубки, надання у користування лісових ділянок проводилося лише з дозволу Лісоохоронного комітету.

Дослідження лісового господарства європейських країн уже тоді свідчили, що казенні ліси Росії за прибутковістю з одиниці площі значно відставали. Причини вбачалися в екстенсивній системі ведення лісового господарства в них, що обмежувалася зазвичай лише продажем лісу на пні з мінімальним доходом казни. І це тоді, коли в Лісовому Статуті Російської імперії не було жодних заборон на діяльність із заготівлі та переробки лісу. Приватний власник лісу, зрозуміло, усе ж воліє сам займатися заготівлею й переробкою лісопродукції та сам отримувати максимальні прибутки від лісу.

Система радянського лісового господарства на основі єдиної державної власності на ліси, успадкованої й Україною, показала себе з усіма історично властивими їй соціалістичними перевагами та недоліками. Нинішні суперечності щодо ведення лісового господарства країни родом звідти. З одного боку прагнення ідеалістів - ентузіастів до творення вічного комуністичного зеленого раю на землі, примноження, збереження лісів. З іншого боку - прагнення прагматиків - користолюбців, скоріше, сьогодні ж, отримати максимальні економічні вигоди від лісовинищення. Кожен по-своєму правий. Перший - альтруїст, романтик, лісівник, вірить, що ліс це прикраса землі. А краса, як відомо, за Достоєвським, врятує світ. Другий - користолюбець, руйнівник. Він теж вірить, але в те, що ліс це лише ресурс і нічого більше, якого, за словами ексглави Держлісагентства Віктора Сівця, «вистачить нам рубати ще на 300 років», для збагачення, звісно. Що там майбутні покоління? Обійдуться! Перший за єдину державну форму власності на ліси, проти їх масової приватизації, що може призвести до чергового витка їх знищення. Другий - за багатоманіття форм власності на ліси, за передачу лісів у приватну власність, яка, нібито, економічно ефективніша. Істина, як завжди, ховається десь посередині. Лісовий Кодекс України ніби й дотримується поки що цієї істини. Проте практика воліє іноді робити своє, інше.

В Україні повним ходом іде процес приватизації державних лісів. Намічено й її перспективні рубежі . Є думка, що приватних лісів у країні має бути не менше 50% їх загальної площі. Чому не всі 100%? Відповіді немає. Хоча вона й проста. Не всі вони хороші й потрібні жадібному приватникові. Та й народові нікуди буде піти «по гриби», почнеться бунт. А бунт на Русі споконвіку «безглуздий і нещадний», сліпий і безрозсудний. Повзуча «прихватизація» шляхом передачі найкращих лісових територій у довгострокову оренду, як перший крок із «привласнення» лісу в приватну власність, давно вже реалізується. До того ж за законом, у приватну власність уже можна набувати замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств, оминаючи оренду.

Ця норма влаштовує не всіх, тому що не враховує особливостей лісорослинних умов природних зон різних регіонів країни. Принаймні, у степовій зоні недостатнього зволоження південного сходу, за загальної лісистості території порядку 6-3 відсотків, знайти замкнену лісову ділянку площею 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств - проблематично. На відміну, звісно, від лісової зони надмірного зволоження, де лісистість території нерідко вища за 50% і, природно, знайти й виділити таку ділянку й навіть більшої площі - не проблема. Очевидно, потрібна певна диференціація регіонів і деталізація всередині них за розміром площі лісових ділянок, що передаються в приватну власність, у бік різкого зменшення їх площі. Особливо це стосується рекреаційних лісів в околицях міст і курортних зон.

Звичайним стало вже й перепродування таких «лісових ділянок». Задля інтересу зайдіть на сайт «продаж лісової ділянки в Україні». Ви знайдете незліченну кількість пропозицій продажу на кшталт:

«Продам мальовничу ділянку 25 сот. у сосновому лісі Сел. Ж....рь Ціна: 2 000 $/сотка»

Попит, насамперед, на ласі «шматочки» рекреаційного лісу поблизу великих міст і курортних місць, та й повсюдно промислового призначення. Усе ніби й за законом.

«Громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за  плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських
та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі
успадкування лісів згідно із законом. Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку  земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних  ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб.»
Стаття 12. ЛІСОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Другий шлях «заведення», придбання дещо туманний, віддає Манілівщиною. Обмеження площі в приватній власності на ліс знімаються лише за облісення ними деградованих і малопродуктивних угідь. Це, так чи інакше, дозволяє, за Законом, заволодіти, захопити в приватну власність ліси без обмеження їх площі. Тобто понад 5 гектарів. Без ліміту й майже безкоштовно. Якщо не рахувати невикорінні поки що неминучі корупційні витрати під час трансформації призначення земель. Єдина обмежувальна умова - створення їх самим власником земельної ділянки - це фіговий листок, скоріше фікція. Безлімітне придбання землі під личиною альтруїста? Безкорислива турбота власника про благо інших? Немислима фантастика, наївна романтика нашого егоїстичного часу.

На Херсонщині ще не зовсім забута скандальна історія з «приватизацією» 16 га прибережної плавневої рослинності Дніпра, читай плавневого лісу, в районі сіл Рибальче та Геройське на 8 підставних осіб, за чутками киян-студентів, за рішенням Голопристанської райдержадміністрації . Згодом ця 16-гектарна ділянка «дивом» опинилася в приватній власності одного «пана». І лише зараз ці гектари, ніби, повертаються до держлісфонду, у володіння «розтяпи» - місцевого держлісгоспу, після багатьох років «блукання» в приватній власності та судової тяганини. Ну не спадкоємець же той пан володінь 8 молодих, треба гадати живих здорових, студентів. Вважати ділянки плавневої рослинності Дніпра «малопродуктивними угіддями» теж не доводиться. То буде взагалі великий екологічний «гріх», ураховуючи їхню виняткову важливість у житті біоти найбільшої річки країни.

Набуття права приватної власності на ліси, їх захоплення спритними ділками далі може йти ще ширше. Тим більше що Верховна Рада вже з 2011 року вперто відмовляється продовжувати мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Приватизувати в країні зараз майже нічого. Черга дійшла й до лісу. Громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, отримали право: продавати або іншим шляхом відчужувати відповідно до закону земельну лісову ділянку (ЛКУ). Поки що лише продавати. Хто ж може скуповувати ці ліси - закон про це замовчує.

На ґрунті таких законодавчих недомовок спливають різні скабрезні історії на кшталт:

на житомирщині людям дозволили збирати гриби й ягоди... два дні на тиждень

«Депутати Житомирської обласної ради, незважаючи на протест жителів села Міньківці Андрушівського району, передали майже шість тисяч гектарів лісу в довгострокову оренду столичній фірмі ТОВ «Каміа плюс». Господарі Ліс огородили триметровим парканом, на якому висять попередження: «Вхід заборонено, небезпечно для життя!» і Пояснюється це тим, що У лісі є козулі, муфлони й навіть благородні олені. Селяни просять повернути спільне надбання, адже в ліс безперешкодно ходили ще їхні прадіди. Тепер же на контрольно-пропускному пункті(!) потрібно пред'явити документи й вказати, що прийшли сюди по гриби, ягоди чи просто подихати свіжим повітрям..

Виявляється, депутати місцевої сільської ради були категорично проти здачі лісу в приватні руки. Але Депутати Житомирської обласної ради виявилися найбільш «добрими», тому вони дали свою згоду. В облраді запевняють, що під час передачі лісу закон не порушили. Прокуратура Житомирської області перевірила законність надання у користування лісу в Андрушівському районі й виявила порушення. Наприклад, наказом генерального директора визначено лише два дні на тиждень для відвідування лісу місцевими жителями, чим обмежено їхні права на загальне користування природними ресурсами й порушено вимоги Конституції України, законів України «Про рослинний світ», «Про охорону навколишнього природного середовища».

факти недопуску громадян до лісів, а також до об'єктів водного фонду державної та комунальної власності, всупереч закону, не кажучи вже про приватну власність, останніми роками стало буденним явищем. Про це свідчить масове встановлення різних парканів орендарями земельних ділянок у приміських зонах і прибережних смугах. Для розв'язання цієї проблеми вже були неодноразові пропозиції від правозахисників щодо запровадження жорстких санкцій і щодо спрощення правового механізму знесення самовільних споруд і парканів у лісах і поблизу водойм. А також про притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб за ознаками злочину, передбаченого ст. 356 КК України - «Самоправство». Поки що ніхто й нічого не зробив у законодавстві з цього приводу.

На горизонті в різних регіонах країни вже маячать численні приватні «маєтки» власників значних за площею лісових масивів. Як вони виконують обов'язки з ведення лісового господарства??? Невідомо. А ось заборони, паркани, збройна охорона, побиття, відстріли простих людей. Це вже реальність. Пояснення? Усе як у Європі! Там, справді, історично віками склалося, що частина лісів перебуває в «священній приватній власності». Проте, в силу місцевого менталітету, вони зазвичай вільні для доступу населення. Більше того, і там уже схаменулися. Зараз пішов зворотний процес - викуп лісу з приватного сектору державою. Аналогічний процес відбувається й у США.

Особливого підходу, мабуть, потребує проблема реституції права приватної власності на ліси в західних районах України. Відомо, що у віддалених районах Івано-Франківської області вціліли рудименти приватної власності на ліс. Це своєрідні реліктові залишки минулого, ділянки лісів, на які деякі жителі сіл Косівського району мають навіть документи, що підтверджують їхнє право успадкування на лісові землі. Документи були видані ще польською та австрійською владою. Гуцули, споконвіку люди гірських лісів, усупереч сучасним законам України, з мовчазної згоди місцевої влади справді розумно розпоряджаються цими лісовими ділянками на власний розсуд. Зараз, виходить не легітимно, ведуть рубки, продають деревину. При цьому ліс тут у повній цілості й у відмінному стані. На противагу бездумному оголенню схилів багатьох інших лісових територій Карпат - причині частіших зсувів, що руйнують цілі села регіону.

До всього цього додамо, що право приватної власності на ліси широко поширилося далеко не у всіх країнах Європи. Деякі країни колишнього соцтабору пішли здебільшого лише шляхом реституції, тобто держава визнала права колишніх власників. І все. Майже всі приватні ліси з'явилися виключно таким чином. Часткова додаткова приватизація лісів проходила лише в Угорщині. В Україні вона допущена поки що, ніби як частково, ураховуючи відсутність традицій і скудність досвіду приватного лісоволодіння, але на практиці все йде криво через недоопрацювання закону.

Права й обов'язки громадян і юридичних осіб, які мають ліси в приватній власності (ст. 14 ЛК), сформульовано вкрай безапеляційно. Власники лісових угідь мають право власності на всі уявні природні лісові ресурси, їх використання, включно з невагомими корисними властивостями лісів? Бракує лише прописати в законі право огороджувати ліс, позбавляти інших людей користуватися його невагомими благами, ресурсами, право споруджувати паркани й забороняти відвідування лісу іншими громадянами? Чи не занадто? Втім, усе це на практиці нерідко звично, де-факто й порушенням ніхто не вважає. Слід було б, щось написати в законі, або - або, а не робити вигляд, що проблеми немає.

«Громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності
ліси, мають право:
1) власності на лісові ресурси та їх використання в порядку,
визначеному цим Кодексом;
2) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
3) продавати або іншим шляхом відчужувати відповідно до
закону земельну лісову ділянку;
4) споруджувати в установленому порядку виробничі та інші
будівлі й споруди, необхідні для ведення лісового господарства і
використання лісових ресурсів.

Громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності
ліси, зобов'язані:
1) вести лісове господарство на основі матеріалів
лісовпорядкування відповідно до цього Кодексу;
2) забезпечувати охорону, захист, відтворення і підвищення
продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних
властивостей та покращання родючості ґрунтів, виконувати інші
заходи відповідно до вимог лісового законодавства;
3) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів;
4) вести лісове господарство та використовувати лісові
ресурси способами, які не завдають шкоди навколишньому природному
середовищу, забезпечують збереження корисних властивостей лісів і
створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення;
5) вести первинний облік лісів, надавати в установленому
законодавством порядку статистичну звітність та інформацію про
стан лісів і використання лісових ресурсів;
6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних
комплексів і об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під
загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних
угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до
природоохоронного законодавства.
Законом можуть бути передбачені й інші права та обов'язки
громадян і юридичних осіб, які мають у приватній власності ліси».

Стаття 14. ЛІСОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

Серед непорушних прав приватного власника лісу сумнів і невдоволення простих громадян повсюдно викликає право на використання абсолютно всіх дарованих небесним творцем ресурсів лісу. Відомо, що багатство, різноманітність лісових ресурсів обширні. Ціна деяких із них часом важко обчислювана. Дозволяти їх використання громадянами на егоїстичний розсуд окремих осіб, власників, а часто «вахтерів, охоронців, сторожів», навряд чи розумно й справедливо щодо простих людей , громадськості. Ліс, навіть приватний, це все-таки не «дім - моя фортеця», як кажуть англійці. І навіть не «город» з охоронюваною від злодюжок редискою та огірками». Лісовий кодекс України пішов навіть далі за вимоги європейського менталітету, перетворивши приватний ліс на недоступну, по суті, «фортецю» пестунчика долі - власника. ЛК дає власникові лісу безмежний перелік того, що належить до ресурсів лісу, які віддаються йому в «користування». Закон забуває про інших громадян країни. Розділяючи лісові ресурси на продукти й корисні властивості, ігнорує їхні життєві потреби в прохолоді тіні, ароматах повітря й, нарешті, у променях сонця. Не кажучи вже про гриби, ягоди, мурашок, пташок та інші подібні дарунки природи «продукти» й корисності природи. Для задоволення суспільних потреб усе це для народу є, але вже за парканом, якщо воно там ще є. А якщо ні - проходьте далі! До наступного подібного лісового «городу-фортеці» власника? Ось такі пироги.

«Лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші
продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб
населення і виробництва та відтворюються у процесі формування
лісових природних комплексів.
До лісових ресурсів також належать корисні властивості лісів
(здатність лісів зменшувати негативні наслідки природних явищ,
захищати ґрунти від ерозії, запобігати забрудненню навколишнього
природного середовища та очищати його, сприяти регулюванню стоку
води, оздоровленню населення та його естетичному вихованню тощо),
що використовуються для задоволення суспільних потреб.»

Стаття 6. ЛІСОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ

З метою вдосконалення та піклування про захист прав приватного власника запропоновано навіть під час передач лісових ділянок для чогось складати акти прийому-передачі їх із зазначенням виду, структури, віку, екологічного стану деревостану та інші відомості. Простіше б уже сказати: «із зазначенням таксаційної характеристики»? Що стосується інформації про повну інвентаризацію лісових угідь, їх грошову оцінку, то не все так просто, особливо це стосується всієї іншої біоти, не кажучи вже про грошову оцінку невагомих корисностей лісу. Звідси випливає, що питання повної екологічної інвентаризації, грошової оцінки лісових угідь поки що потребує докладного опрацювання. І говорити про неї поки що, на наш погляд, передчасно. Тому ліс із його численними вагомими й невагомими ресурсами не можна розглядати як звичайний предмет цивільного права, власності, оскільки він є виключно складним природним утворенням, що має низку специфічних властивостей. І з цим треба погодитися.

Розвиток права власності на ліси, розвиток приватного лісового господарства необхідно пов'язувати з особливостями й традиціями ведення господарства в різних регіонах країни. Ураховуючи, що в Україні практично втрачено досвід ведення приватного лісового господарства, доцільно розвивати його без поспіху, як і пропонується переважно на землях сільськогосподарського призначення, виведених з активного використання, а також на певних ділянках лісу в межах фермерських (селянських) господарств. І крапка. До того ж, механізм функціонування приватного сектору лісової галузі на даний час законодавчо не відпрацьовано. Не описано механізм набуття права приватної власності на лісові землі; відсутній механізм економічного стимулювання лісорозведення на деградованих і малопродуктивних землях. Рекомендується також стимулювати приватних власників шляхом: компенсації їхніх витрат на лісорозведення; надання пільгових кредитів і податкових пільг, запровадження страхування лісових культур.

Таким чином, «воскрешати» багатоманіття права власності на ліси в пострадянській Україні очевидно історично неминуче й потрібно. Відродження багатоманіття права власності на ліси, особливо її приватної форми, в Україні, звершилося де-юре. Багатоманіття форм власності, можливо, стане найважливішою передумовою сталого розвитку лісового господарства країни. Водночас слід пам'ятати, що багатоманіття форм власності на ліси, особливо приватна власність, не гарантує забезпечити баланс інтересів різних соціальних груп. Тому необхідно й важливо визначити оптимальне співвідношення різних форм власності на ліси, з урахуванням певних історичних і соціально-економічних умов конкретного регіону та етапу розвитку України. І, нарешті, реально оцінити місце, роль і можливості оренди в розвитку форм власності на ліси України.