Захисний пояс чи зона небезпеки?

Кияни виявляють дедалі більше занепокоєння процесом ущільнення міської забудови, що прискорюється і відбувається здебільшого за рахунок зелених зон столиці та її водних угідь.

Драматизм ситуації загострюється тим, що внутрішні втрати Києва дедалі меншою мірою можуть поповнюватися зовнішніми ресурсами. Київ, що розкинувся на берегах Дніпра, оточений лісами, озерами, каскадами річок і ставків, довгий час вважався зразком екологічного благополуччя. Здавалося, такий захисний пояс, завдяки якому навіть вдалося пом’якшити удар "мирного атома" по столиці, нічим не пробити. Але, на жаль, саме ці території останнім часом демонструють вразливість. Покликані захищати, вони самі стали перетворюватися на джерело екологічної небезпеки. Нещодавня пожежа торфовищ, яка взяла у вогняно-димове півколо трьохмільйонний Київ, ще раз підтвердила зростаючу небезпеку. Те, що сталося, свідчить не лише про технічні прорахунки, а й про глибші причини, пов’язані із незадовільним станом системи землекористування та містобудування навколо Києва, втратою контролю за екологічним станом столичного регіону.

Що виявили загоряння торфовищ

Епіцентром нещодавніх підземних пожеж виявилася столична область. За даними Держслужби з надзвичайних ситуацій України (ДСНС), з початку ц.р. на Київщині сталося 69 пожеж, які охопили понад 120 га торфовищ. При цьому левова частка підземних пожеж сталася на територіях, що прилягають до столиці — у Вишгородському, Бородянському, Києво-Святошинському та інших районах. До того ж саме в столичному регіоні з особливою виразністю проявилася небезпека лиха, що нагрянуло. Чого раніше не траплялося, пік пожеж 2014-го припав не на літо, а на останній осінній місяць, на самому початку опалювального сезону. З виявлених на той час 37 га торфовищ, що горіли, близько 30 га палали під столицею. Найнебезпечніша ситуація склалася в заплаві р. Ірпінь. Неподалік від м. Ірпінь, поблизу села Романівка, полум’я підземної пожежі прориналося назовні одразу в двох місцях площею 15 і 2,7 га. Такі передзимові пожежі становили особливу небезпеку. По-перше, звичайні методи гасіння осередків за допомогою подачі води з використанням насосів і шлангів виявилися малоефективними, бо ґрунт у заплаві річки був надто пересохлим. По-друге, пожежа, проникнувши на велику глибину, "потривожила" нерозірвані снаряди й міни часів Другої світової війни, і ті почали вибухати, ускладнюючи й без того складну обстановку.

Особливо небезпечна ситуація вимагала неординарних підходів, витрат додаткових сил і засобів. Держслужбі з надзвичайних ситуацій (ДСНС) довелося діяти спільно з регіональним штабом з ліквідації пожеж. Поблизу основних осередків займання було розгорнуто наметове містечко з усім необхідним для цілодобової роботи, зосереджено підрозділи рятувальників із низки міст області зі спеціальною технікою. Це дозволило, окрім традиційних методів гасіння торфовищ, застосувати гідротехнічні прийоми, спрямовані на підвищення рівня води в Ірпені, у т.ч. за рахунок використання ресурсів найближчих озер. Відреагували на неординарну ситуацію й у ДСНС, надавши в розпорядження регіонального штабу спеціальну піротехнічну групу для перевірки території на наявність вибухонебезпечних предметів та їх знешкодження. І те, що кілька вибухів боєприпасів часів війни минули без наслідків, — результат ужитих заходів.

Як створюються сприятливі умови для займання, пересихання заплави та загорянь торфовищ, ми побачили на власні очі. Організована рятувальниками ознайомча поїздка журналістів від одного місця пожежі до іншого стала повчальною. Побачене навіть більшою мірою, ніж почуте, пояснило причини ситуації, що склалася. Автобус-всюдихід насилу пробирався бездоріжжям уздовж р. Ірпінь. Якщо не зважати на розкидане сміття, випалені від вогнищ плями, інші наслідки людської діяльності не проглядалися. "Господарювали" бобри, узявши у свої лапи "регулювання" русла. Одні дерева були вже повалені в річку, інші красувалися білими плямами свіжих зрізів від гострих зубів гризунів.

Що стосується заплави річки, то вона взагалі перебуває в гнітючому стані. Широкі рівнинні простори, що оточують тонку смужку річки, ці десятки, сотні гектарів родючої землі вкриті суцільною стіною пересохлої бур’янової рослинності. За такого накопичення горючого матеріалу пожежі неминучі. І вони відбуваються з помітною регулярністю. Сліди загорянь видно в усіх кінцях заплави. При цьому вбачається прямий зв’язок між наземними та підземними пожежами. Якщо кілька разів спалахне на поверхні, стверджують рятувальники, то вогонь рано чи пізно спалахне і під землею. Фахівці вважають, що суха бур’янова рослинність палає не лише від кинутого недопалка чи непогашеного багаття. Сухі поклади бур’янів підпалюють і навмисно, помилково вважаючи, що таким варварським способом допустимо проводити "зачистку" засмічених територій. Під час зустрічей із журналістами рятувальники стверджували, що однією з головних причин недавніх пожеж є небезпечна практика випалювання сухої рослинності, і наполягали на посиленні контролю з боку органів місцевого самоврядування за дотриманням давно встановленої заборони. Але така суто технічна оцінка того, що відбувається, "звернення до совісті", не стільки відповідає на запитання, скільки породжує нові.

Битий небитого везе

Чи доречна дискусія про правила безпечного поводження з бур’яновою рослинністю, коли її на найцінніших і до того ж екологічно вразливих заплавних землях і взагалі не повинно бути? Тим більше що землі, про які йдеться, мають, виявляється, власників. У всякому разі, в юридичному сенсі. Свого часу тут відбулося розпаювання, заплаву річки поділили на окремі ділянки. Доля їх виявилася, як бачимо, однаково гіркою — на необроблювані, по суті покинуті напризволяще землі прийшло лихо. При цьому питання про відповідальність чиновників, які допустили розпаювання особливо цінних і екологічно вразливих земель, як і кричуща безгосподарність псевдоземлеробів, які взяли ділянки не для заняття сільським господарством, а, судячи з усього, для перепродажу, по суті, досі так і не поставлені. Голова КОДА Володимир Шандра, відповідаючи на запитання журналістів щодо парадоксальності ситуації, коли збитки від злочинної безгосподарності псевдовласників бере на себе держава, невесело пожартував. Мовляв, не переусердствуйте у вимогах, а то прийдуть господарі й суворо запитають: а що всі ці люди роблять на нашій землі? І, споважнівши, виклав інформацію про вживані заходи, спрямовані нібито на те, щоб лихо не повторилося. Але особливого задоволення у присутніх це не викликало. Адже йшлося, скоріше, про наміри, ніж про конкретні дії. Ухвалення відповідних розпоряджень для перевірок — наскільки обґрунтовано й законно було розпаювання, чому заплавні землі занедбані — явно запізнилося.

А поки що за все — злочинну недбалість і хабарництво чиновників, безгосподарність і некомпетентність власників землі — розплачуються платники податків. Ось офіційна інформація про підземні пожежі в столичній області: "Уся територія, на якій проводилася ліквідація загорянь торфовищ, перебуває в приватній власності". Так от, щоб вберегти цю приватну власність у вигляді землі, доведеної недбалими власниками до підземних пожеж, знадобилися чималі кошти з бюджетів — як державного, так і місцевого. Повний підрахунок витрачених коштів, за словами С. Бочковського, начальника ДСНС, буде проведено пізніше. Але навіть неповні дані (лише за використаним пальним на роботу насосних станцій та іншої техніки) свідчать про вагомість витрачених коштів. На ліквідацію 69 пожеж торфовищ, що сталися в приватних володіннях на Київщині, за даними на 3.11.2014 р. (після цієї дати гасіння загорянь із залученням насосних станцій та іншої техніки тривало ще понад тиждень) витрачено понад 25 т дизпалива, окрім десятка тонн бензину. Рятувальні роботи проводили близько півсотні фахівців з усіх кінців області, а це теж додаткові кошти. Але якими б не були витрати на гасіння підземних пожеж, шкода, що завдається необроблюваній землі, яка втрачає родючість, набагато більша. По суті, така шкода незворотна. І під дамоклів меч подібної загрози потрапляє дедалі більше земель Київщини. І чим ближче вони до столиці, тим загроза лиха стає більшою.

Спокушені й примушені

Зовсім не випадково в епіцентрі "позачергових" пожеж торфовищ опинилася Київщина, а ще точніше — території, що безпосередньо прилягають до столиці. Тобто там, де земля вважається особливо затребуваною і дорогою, де за останні роки, як гриби після дощу, ростуть котеджні містечка, розкішні заміські будинки й вілли, де спритні забудовники правдами й неправдами отримують у селах і поблизу них земельні ділянки й зводять на них багатоповерхівки, вигідно торгуючи квартирами. Процес хаотичної забудови ще більше посилився, коли місцевий люд перейнявся переконаннями комерсантів, що набагато прибутковіше торгувати не вирощеними плодами, а самою землею. Об’єктами такої тіньової торгівлі стали не лише земельні паї, а й навіть значна частина селянських садиб. Жертвами земельного дерибану, що розгорнувся на повну, стали не лише значна частина дрібних господарств, а й низка великих спеціалізованих сільгосппідприємств, що постачали населення столиці овочами та молоком. Ситуація ще більше загострюється тією обставиною, що "тіньовики" використовують лише невелику частину закупленої землі, а більшу — тримають про запас. Але такі земельні банки, на відміну від фінансових структур, не нарощують вклади, а наражають їх на небезпеку. Залишені про запас (до припинення мораторію?), необроблювані угіддя, як це сталося нещодавно в заплаві Ірпеня, мало того що не дають урожаїв, так ще й горять, і навіть вибухають.

Громади багатьох пристоличних селищ, спокушені легкими заробітками або примушені тиском "верхів", погодившись то на розміщення помпезних наворочених палаців (кожен з яких зазвичай витрачає ресурсів більше, ніж усе село), то на "прив’язку" багатоповерхівок до сільських комунікацій розважливих забудовників, не лише безповоротно втрачають свої найкращі луки, урочища, а й наражають на ризик усе середовище існування.

На пристоличних територіях випробувано й звідси поширено по всій країні витончені рейдерські схеми захоплення сільгоспземель, хитромудрі прийоми протиправної зміни їхнього цільового призначення. Захоплена, а потім до краю занедбана заплава Ірпеня — не виняток. Рейдери набагато раніше (див. "ЗН" від 29.02.2008 р.) не пошкодували мальовничі урочища Безіменне та Острівок, річку Прорву та каскад озер у селі Гнєдин Бориспільського району, у безпосередній близькості від головної річки країни. У результаті унікальні землі, що слугували місцевій громаді, шахрайським шляхом були перетворені на псевдофермерські та псевдоселянські господарства, у власників яких навіть думок не було займатися сільським господарством, пішли по руках. Про обробіток землі та вирощування урожаїв мови немає. Де-факто перетворена на товар земля перебуває в перманентній підготовці до чергового тіньового перепродажу. Чи дбатимуть такі "господарі", щоб угіддя перебували в нормальному стані, і на них не загорялися торфовища — питання риторичне.

Та й береги Дніпра, і не лише в Конча-Заспі чи Козині, опинилися де-факто в приватній власності. Услід за заплавами річок дерибану зазнали лісові угіддя. Головна складова зеленого поясу столиці — ліс — стала розмінною монетою між ділками й крадькуватими чиновниками. Дійшло до того, що під егідою посадових осіб КОДА діяла корупційна схема, що дозволяла під виглядом створення особистих селянських господарств передавати по 2 га лісу підставним особам, а на другому етапі — консолідувати окремі ділянки в один 10–20-гектарний масив під заздалегідь визначених власників. Відображаючи занепокоєння громадськості, "ЗН" не раз виступало з цього приводу ("Що далі в ліс, то більше "землеробів", 03.12.2007 р., "Чиновники тримають оборону. Природа — ні", 22.01.2010 р., "Приборканий пай", 19.09.2014 р.). Але навіть тепер на офіційному рівні корупційним діям посадових осіб не дано належної оцінки. Під виглядом фермерських і особистих селянських господарств на заповідних землях ростуть маєтки, націлені не на виробництво, а на споживання.

Численні "новосели", які влаштовують у своїх маєтках басейни, сауни, як правило, не заморочуються створенням належних господарських комунікацій. Воду беруть з артезіанських свердловин, а скиди здійснюють, куди доведеться. Директор Київського екологічного центру Володимир Борейко серед низки причин, що викликали пересихання заплави річок і загоряння торфовищ, назвав ненормальну ситуацію із забудовою пристоличних територій. На його думку, різко зросле неконтрольоване використання підземних вод у котеджних містечках, дачних кооперативах та ін. великими споживачами є однією з причин міління річок, виникнення підземних пожеж.

Хоча для рятувальників листопад видався гарячим, новий рік, схоже, зустрінемо без торф’яних пожеж. Але з потеплінням лихо знову може нагадати про себе. Адже головні причини займання торфовищ — безвідповідальність власників, неписьменне поводження із землею — залишаються.