Втіха історією від Олеся Бузини: Повернення в скоропадщину

Кадр із фільму «Звенигора». Колишній петлюрівець Олександр Довженко зняв його, перейшовши на бік радянської влади. Для Довженка революція асоціювалася з гайдамаччиною.

Минулий 2014-й був схожий на революційний 1918-й. На нас чекають іще два важкі роки, коли сподіватися можна буде лише на себе й близьких

Ще Гегель зауважив, що історія розвивається по спіралі. Піднімаючись гвинтовими сходами років, ми ніби знову опиняємося в тій самій точці — тільки вище. Ми — це і люди, і країни, і весь світ. Усе у світі взаємопов’язане. Геополітичний поштовх за тридев’ять земель позначається на нас найбезпосереднішим чином, хоча більшість навіть не вловлює причинно-наслідкового зв’язку. Звичайна людина занурена в метушню повсякденних клопотів. Їй ніколи підняти голову над щоденними проблемами. Але обов’язок аналітиків і вчених — шукати й пояснювати.
Майже ніхто не замислюється про те, що поштовхом для української кризи минулого року стала… Лівія. Так-так, саме повалення полковника Каддафі за підтримки Заходу в 2011 році.

За сталінських часів існував такий термін — "захист Батьківщини на дальніх рубежах". Наприклад, приховану участь радянської авіації в Корейській війні 1949—1953 рр. називали саме так. Пояснюючи молодим пілотам, навіщо вони мають їхати у далеку Корею, замполіти застосовували саме цю нехитру, але точну формулу. І ті розуміли: доведеться виконати наказ уряду, щоб мирно спали діти в радянських містах. Саме так розповідали мені ветерани тієї далекої й забутої нині війни

Для пострадянської системи держав, що входили до СНД, три роки тому Лівія відігравала роль Кореї. Захід, який прагне тотального контролю над енергоресурсами планети, вирішив змінити там режим, урятувати який могла лише військово-технічна підтримка Росії. Ішлося про закупівлю нової системи ППО. Якби Каддафі купив її в Москви, Франція ні за що не наважилася б атакувати лівійців. Її можливості теж обмежені — лише один авіаносець "Шарль де Голль" із 40 літаками на борту.

СХІДНИЙ БАЗАР. Каддафі торгувався, як на східному базарі. Він звик купувати комплекси ППО в СРСР практично за безцінь і був спантеличений скупістю правителів нової буржуазної Росії — нагадаю, що таємні переговори відбувалися в каденцію президента Медведєва. Ніхто не хотів поступатися, і скупий полковник вирішив вкластися у виборчу кампанію Саркозі, думаючи, що придбає друга. Але прорахувався. Саме новий на той момент французький президент — вірний союзник США, які давно готували переворот у Лівії, обрушив на режим Каддафі міць "Шарля де Голля". Результат відомий: скупий лівійський диктатор загинув, Саркозі замів сліди свого приходу до влади, а газовидобуток північноафриканської країни перейшов під контроль транснаціональних компаній.
Але програла й Росія. Комплекси ППО слід було продавати лівійцям. Навіть собі на збиток. Адже перемігши в Лівії, Америка одразу націлилася на останнього союзника Москви в Середземноморському регіоні — Сирію. Позбувшись баз на сирійському узбережжі, Чорноморський флот РФ втратив би можливість тримати під контролем Суецький канал. Увесь 2012 рік Володимир

Путін витратив на порятунок Асада від можливого вторгнення американців. Але пропустив удар в Україні, де прозахідному лобі вдалося порвати "слабку ланку" — виснажений режим Януковича, який загруз у торгах між Сходом і Заходом, подібно до того ж Каддафі.

А якби комплекси ППО до Лівії все-таки були продані? Каддафі правив би досі, оскільки ніхто не наважився б його атакувати. І рубль, і гривня стояли б як укопані. І жодної "української кризи" не було б і в помині. Україна вступила б до Митного союзу. Її підприємства, розташовані на Південному Сході, отримали б пакет замовлень із Росії. Ожило б авіабудування та верфі в Миколаєві. Але людини, здатної мислити державними категоріями, у керівництві України не виявилося. Останній шанс залишитися цілісною індустріальною державою було втрачено на Майдані. Крим пішов. На Донбасі почалося проросійське повстання. І ми знову занурилися в епоху "скоропадщини" — забутий 1918 рік.

Я недарма згадав про гегелівську спіраль Історії. В основі її — ритмічне дихання Всесвіту. Давно помічений на Сході знаменитий 12-річний цикл. Як день змінює ніч, а зима — літо, роки теж групуються в цикли, що несуть зміни.

ПРИНЦИП ДЮЖИНИ. Придивіться навіть до людського життя. Перші дванадцять років людина залишається дитиною. На тринадцятому році вмикається механізм статевого дозрівання. Дівчинка стає готовою до відтворення. У хлопчиків ламається голос і з’являється пух на щоках. До 24 років ми — молоді люди. Принцип цього віку — юнацька агресія, спрямована на самоствердження. З 24 до 36 — людина зазвичай витрачає себе на створення сімейного вогнища. Дівчата виходять заміж. Юнаки одружуються. З’являються діти, квартири й автомобілі.

З 36 до 48 людина — це сповнений життєвих сил сформований фахівець. Досвідчений і енергійний. Він може досягти вершин у бізнесі або у військовій кар’єрі. Стати впливовим політиком чи визнаним ученим. Або просто чудовим майстром, на якого замовлення сиплються, як із рогу достатку. У цьому ж віці жінки досягають піку чарівності, поєднуючи пристрасність із досвідченістю.
А далі починається в’янення й старіння. В одних — повільне. В інших — плавне й мудре. Залежно від того, як було витрачено час молодості та зрілості.
І так само, як у людському житті, 12-річний цикл працює в історії країни. У 1917 році більшовики приходять до влади. У 1929-му починається рік Великого Перелому — колективізація та індустріалізація. 1941-й — Велика Вітчизняна. 1953-й — смерть Сталіна.
У п’ять 12-річних циклів вписалося перебування Криму у складі України — з 1954-го по 2014 рік. У чотири — з 1881-го (вбивство народовольцями Олександра II) і до 1917-го – визрівання революції в Росії та падіння імперії. До речі, і між Першою та Другою російськими революціями теж минуло 12 років — з 1905-го по 1917-й. Закономірність працює. Відмахнутися від неї неможливо.

ЗЛІ ЗІРКИ ЗІЙШЛИСЯ. Я вже писав в одній зі статей, що аналогами нинішнього для України були 1918-й і 1942-й – за східним гороскопом теж роки Коня. У такі роки сили Заходу особливо сильні на нашій землі. Режими Центральної Ради та гетьмана Скоропадського були васалами німців. У 1942-му вся Україна була повністю окупована Гітлером — останніми впали Крим і Донбас.

Політична аналогія між Януковичем і Скоропадським очевидна, попри всі відмінності між ними як особистостями. Гетьман був інтелігентний, освічений, дотепний. Вільно говорив німецькою та французькою. Ніколи не мав стосунку до дрібної кримінальщини.

Віктор Янукович ні освіченістю, ні дотепністю не вирізнявся. Але вони схожі функціонально. В обох бачили сильних особистостей, а вони обдурили сподівання своїх прихильників. Політична фізіономія Скоропадського — розпливчаста. Він прагнув бути "своїм" і для українських націоналістів, і для російських білогвардійців. Але і ті, й інші були радикалами.

У результаті гетьман опустив руки й волів зійти з історичної сцени.

Янукович заплутався у своїх маневрах між Заходом і Росією, не захотів узяти на себе відповідальність за вгамування Майдану й програв у БЕЗПРОГРАШНІЙ ситуації. Баран опинився на чолі зграї левів і став чужим навіть для рідного Донбасу. Уся ж решта України перейшла до рук тріумвірату, підзвітного США: Турчинова, Яценюка і Порошенка.

Цікаво, що й після падіння Скоропадського на чолі тодішньої УНР теж опинився тріумвірат! Тільки називався він Директорією. І складався з Петлюри, Винниченка та президента Західноукраїнської республіки Петрушевича. На користь останнього, до речі, наступного 1919 року було організовано військовий переворот. Змовники вимагали, щоб Петлюра пішов із влади. Але він придушив супротивників і опинився на деякий час одноосібним правителем.

Історичні аналогії та закони політики дозволяють припускати, що наступний рік пройде в боротьбі за вплив між Порошенком, Яценюком і Турчиновим. Серед них обов’язково має виділитися один безперечний лідер. Інші варіанти неможливі. Поки що їх стримує лише війна, що триває на Сході, і контроль з боку Держдепу. Але перехід до миру одразу стане стартом для "внутрішньовидової" гри на вибивання серед трьох політиків, які виграли найбільше від падіння Януковича. Це для простих громадян рік став катастрофою. Їхні заощадження з’їла інфляція. Для них зросли ціни на електрику й квартири. Їх уряд розглядає як гарматне м’ясо для нескінченних мобілізацій. А в "тріумвірату", навпаки, — прибуток. Цей рік приніс їм сходження до вершин влади та можливість перерозподіляти ресурси країни.

Але й цих "щасливчиків" чекають важкі часи. За всі обіцянки потрібно розплачуватися. А народ, як і в 1918 році, чекає найпростішого: достатку, безпеки та справедливості. Вкладаючи в ці поняття дуже індивідуальні смисли, що лише ускладнює розуміння в суспільстві.
Між режимом Директорії та нинішнім Тріумвіратом простежується безліч паралелей. Обидва режими відзначаються крайнім радикалізмом. Прийшовши до влади, Петлюра теж провів люстрацію — усі чиновники, які служили гетьманському урядові, одразу спеціальною постановою були звільнені. Директорія активно боролася з "олігархами", хоча в тодішній Україні їх іще не було — була просто незначний прошарок великої буржуазії, пов’язана здебільшого з експортом хліба й цукру. Соратники Петлюри мали намір взагалі позбавити "буржуїв" виборчих прав. Достоту як російські більшовики, які слугували їм зразком для наслідування.
Є й ще одна майже комічна паралель, що свідчить, що історія повторюється. Антигетьманське повстання Петлюри почалося у Вінниці. Це місто було й першою столицею Директорії. Вінниця — "місце сили" і для нинішнього президента України. Тут він обирався до депутатів, і взагалі саме Вінницьку область вважають його вотчиною. Хоч-не-хоч повіриш у переселення душ.

Народові України правління Директорії запам’яталося фантастичним занепадом економіки. Ідей було багато. Вміння їх реалізовувати — нуль. Видобуток вугілля в 1919 році скоротився порівняно з рекордним 1913-м у П’ЯТЬ разів! Металургія ПОВНІСТЮ зупинилася. Погасли доменні печі. Закрилися шахти. Абияк працювали цукрові заводи. Та й то лише тому, що селянство уперто сіяло цукровий буряк, попри Громадянську війну та банди, що бігали скрізь. Народ із великих міст потягнувся назад у села — на заводах і фабриках не було роботи, у зв’язку з боротьбою проти буржуазії як класу.

Зате можна було скільки завгодно радіти, що скинули Скоропадського — поміщика й царського генерала. І що буде тепер нова Україна — правильна. А заразом друкувати в газетах накази про мобілізації, дуже схожі на реалії року, що минає: "Мобілізовані козаки повинні бути гарно одягнутими, по можливості, у військову одіж і мати харчів на три дні, а також верхових коней та сідла, хто має такі, і фураж для коня теж на три дні. Комендант м. Полтави і Полтавського повіту Ліхнякевич" (газета "Полтавська громада", номер від 16.12.1918 р.)

ПРОГНОЗ-2015. Якщо нинішні тенденції триватимуть (а до цього все йде), то наступний рік Кози стане для економіки не менш важким, ніж рік Коня. Кінь б’є копитом, а Коза рогами. Але обоє вони полохливі, нервові й особливою кмітливістю не вирізняються. Кінь вимагає вівса досхочу. Коза виїдає все навколо — навіть у дерево копитами впирається, виїдаючи листя.

Не потрібно бути пророком, щоб передбачити на 2015 рік продовження економічного спаду і, отже, зниження рівня життя. Сьогодні намагаються не афішувати, що промисловість тримається на плаву не завдяки курсу на євроінтеграцію, а всупереч йому. "Тихий" експорт до Росії не дає поки що померти залишкам авіа- і вертольотобудування. Проте борги бюджетникам ростуть. Страйк транспортників (усього одноденний!) призвів до повного колапсу руху в Києві. Будь-які кабінетні марення про "реформування" МВС і армії впираються в банальну нестачу фінансів та інфляцію. А підняти економіку неможливо без встановлення миру в країні та нормалізації відносин із Росією — тобто відмови від ультранаціоналістичного курсу.

Але люди, яких привів до влади Майдан, на це, природно, не підуть. Отже, наступного року Україна приречена наступати на ті самі граблі. Без особливих надій на новий урожай. Це сумно. Але краще знати гірку правду, ніж тішити себе нездійсненними надіями.