Владні призначення за квотним, а не професійним принципом призвели до краху економіки

Що має робити топ-менеджмент, коли обплутається? Правильно — або сам іде, або його звільняють роботодавці. І беруть інших, готових дати результат. Але є й гірший варіант — сидить і уперто не йде, розповідаючи, як усе завтра буде добре, заганяючи фірму чи державу в дефолт і розвал. І на будь-які заклики до відставки говорить про загрозу повномасштабної окупації або громадянської війни!

А корінь проблеми, я переконаний, у БІЗНЕСІ під назвою ПОЛІТИКА або «Політичні партії як бізнес-проекти». Коли замість однієї ОЗУ до влади прийшло кілька інших ОЗУ, розбавлених для виду кількома десятками безкорисливих патріотів чи іноземців.

Чому в такій ситуації неможливі реформи і справа навіть не в особистості прем’єра? А тому що будь-які реформи — це спрощення адміністрування та дерегуляція економіки. Але за квотами політичних партій розставлено людей. Ці квоти під час багатомісячного підписання коаліційної угоди обговорювалися довго й мучливо, попри війну та економічний колапс. І, скасовуючи непотрібні міністерства й департаменти, держкомітети, фонди, нацбюро, держкомісії, держінспекції та всілякі служби одразу, окрім спрощення роботи бізнесу та поліпшення інвестклімату, перекриваються грошові тіньові потоки фінансування політичних сил, які розставили туди своїх людей. Я наводив раніше безліч конкретних прикладів марнотратства бюджетних грошей за показових косметичних скорочень апарату. Повторюватися не буду. Лише один приклад:

Хтось може пояснити, чому в межах Міністерства екології (з фінансуванням на 2015 понад 4 млрд грн) не об’єднати як відділи чи департаменти:
- Державну екологічну інспекцію України (бюджет 120 млн грн на 2015 рік)
- Держ. агентство України з управління зоною відчуження ( бюджет 1,6 млрд грн на 2015)
- Держ. агентство рибного господарства України (бюджет 118 млн грн на 2015)
- Держ. агентство лісових ресурсів України (бюджет 458 млн грн на 2015)
- Держ. агентство водних ресурсів України (бюджет 1,58 млрд грн на 2015)

Або взагалі не злити Мінекології з Мінагрополітики (бюджет на 2015 — 1,7 млрд грн), як це зроблено у багатьох розвинених європейських країнах?
Можу дати відповідь після спілкування з людьми, які там перебувають, — об’єднання неможливе: квоти на керівництво в різних бізнесово-політичних груп. І нікого не хвилює, що всі ці держагентства — це фактично міністерства, з купою будівель, які треба обслуговувати й ремонтувати, автопарками, які потрібно оновлювати, комунальними витратами й тисячами людей, які виконують роботу, що дублює одна одну, викачують із бізнесу останні обігові гроші і лише погіршують інвестклімат, перешкоджаючи інвестиціям, які йдуть у ті країни, де просто й зрозуміло.

Тобто в підсумку в нас багатопартійність замість того, щоб бути системою стримувань і противаг, перетворилася на систему автономних дерибанів бюджетних потоків, яким наплювати на загальний результат. Тож дочекаємося, що диктатор прийде й лад наведе? Тільки не всім так може пощастити, як Грузії свого часу із Саакашвілі, який досить диктаторськими рішучими заходами дуже швидко навів лад і позначив чіткі правила гри та взаємин держави й бізнесу. У всіх була надія на Порошенка, який, прийшовши до влади, заявив, що нікому нічого не винен. Але схоже, що винен. І багато...

А ось і результати:
- ВВП падає (за різними оцінками — на 12 — 20%)
- ВВП на душу населення знизився вже до 4000 $ і є найнижчим у Європі
- у рейтингу економічних свобод Україна скотилася до 162 місця (усього їх 178, на цьому почесному місці Пн. Корея, нас відокремлює лише 17 позицій)
- курс гривні впав у 2,5 раза
- рівень держвитрат стосовно ВВП із 47 зріс до 53% і продовжує зростати

Тому вважаю, що громадянське суспільство, роботодавці та працівники, усі ми, зберігаючи спокій і не вводячи державу в анархію та пожежу, маємо вимагати відставки Прем’єра та його команди, якщо він не здатний дати результат. Або Президента, якщо його влаштовує робота виконавчої влади. Навіть якщо вони не крадуть із бюджету (хоча за нинішньої системи це рівносильно визнанню в ідіотизмі), результат свідчить, що менеджмент із роботою не впорався, і роботодавець — народ має його поміняти. Зрозуміло, що будь-яка дестабілізація працює на ВВХ, а неефективні менеджери цим користуються, закликаючи нас терпіти й сподіватися на майбутні реформи. Але не розуміють, що будь-якому терпінню може прийти кінець.