Земляки Порошенка з Придністров'я: злість, образи, надії та співчуття

Рідкісний журналіст дістанеться зараз до Придністров'я. І раніше невизнана Придністровська Молдавська республіка особливо не приваблювала журналістів, а тепер доїхати до її столиці, Тирасполя, стало зовсім непросто. На українських журналістів у ПМР дивляться з підозрою, російських не пропускають через свою територію Україна та Молдова.

Хоча за останній рік з'явилося кілька нових приводів сюди приїхати. І головний із них – це дослідження обставин життя й дорослішання Петра Порошенка. Багато що в характері й нинішній поведінці українського президента стає зрозуміліше, коли ви дізнаєтеся подробиці його життя в Придністров'ї.
Петро Порошенко закінчував тут середню школу. З міста Бендери, де його батько працював директором великого заводу, нинішній президент вирушив підкорювати спочатку Одесу, потім Київ. Сюди ж він привозив знайомитися з батьками свою майбутню дружину Марину.

Проте формальних слідів кількох років життя Порошенка в Бендерах майже не залишилося: немає ні пам'ятників, ні меморіальних дощок. Навпаки, зараз старанно зачищають пам'ять про українського президента. На всяк випадок або під впливом російської пропаганди.

Рік тому в спеціалізованій дитячо-юнацькій школі боротьби імені Баданова на стенді «Не спортом єдиним» фотографія Петра Порошенка ще красувалася в самому центрі. Тепер там зяє пролом, його навіть нічим не прикрили, щоб усі бачили принципову позицію придністровських тренерів.

Рік тому директор школи боротьби показував журналістам фото Порошенка на стенді. Фото Вісті-Репортер

Тоді фото українського президента було в самому центрі. Фото Вісті-Репортер

Зараз на місці фотографії зяє пролом. Фото Павла Шеремета 

«Ми фотографію зняли після Майдану та його президентства. Зібралася тренерська рада і поставила питання: Чи може наша школа пишатися Порошенком через його агресивну політику? І всі проголосували, щоб зняти фотографію. А як інакше? Усе по совісті. Ми не можемо ним сьогодні пишатися», - пояснює директор школи Йосип Абрамович Геріс.

Директор школи Йосип Абрамович Геріс - привітна й відкрита людина. Він може годинами розповідати про свою школу та випускників, хто за яку команду і де боровся, докладно перелічить усі завойовані медалі найкращими учнями. Тільки про Петю Порошенка згадувати тут не люблять, хіба що покажуть килим №3, на якому він займався дзюдо.

Не пам'ятає такого борця Йосип Абрамович, а точніше, намагається забути.

- Порошенко нічого не становив із себе як спортсмен, - запевняє емоційний Йосип Абрамович.

- Але ж друзі розповідають, що він часто їздив на змагання на першість Молдавії?

– Ну виступав на якихось сільських змаганнях, не більше того. То ходив він, то не ходив. Я його не пам'ятаю, - наполягає директор.

Але ще рік тому в інтерв'ю журналу «Вісті. Репортер» Йосип Абрамович розхвалив Петю-дзюдоїста: «Він прийшов до нас 10-річним хлопчиком, міцний такий кремезний. Потрапив у дуже сильну групу з дзюдо і самбо, звідки випустилися хлопці, що стали майстрами спорту всесоюзного значення. А Петя дійшов до кандидата в майстри спорту, непогано виступав на республіканських змаганнях. Ось такі досягнення. Але ми-то тут не лише спортивні навички прищеплюємо, ми тут характер виховуємо. Знаєте, скільки з наших хлопців досягли великих висот у житті? Оооо…».

Геріс не був особистим тренером Порошенка. Він тренував борців, а Петро займався дзюдо. Але тренер із дзюдо, Захар Дмитрович Чакал зараз наотріз відмовляється розмовляти з журналістами. Тренери палають праведним гнівом до лідера України. І заміщують реальну історію про хлопчика Петю легендою про дзюдоїста Володю.

В окремому кутку повісили стенд про президента Путіна: «Президент Росії В.В. Путін боровся в Бендерах!» За легендою, Володимир Путін був тут 44 роки тому з групою дзюдоїстів із Ленінграда. Точних даних про це немає, але легенда в точності й не потребує.

Йосип Абрамович, як і більшість жителів Придністров'я, із двох президентів твердо обрав російського. Можливо, на вибір вплинула образа на земляка - багато разів слав директор листи до Києва олігарху Порошенку з проханням про допомогу. Передавав зі знайомими й друзями звісточку до української столиці. Але на ці прохання дзюдоїст Порошенко не озивався, не згадував він школу своєї мужності та сили.

Петро Порошенко тепер - головний антигерой для жителів Придністров'я та її офіційної влади. Щоправда, після призначення нового губернатора Одеської області емоції придністровців переключилися на Михайла Саакашвілі. На базарі, в ресторанах, у дворах і в їдальні місцевої Верховної ради, скрізь – тільки й розмов, що про Саакашвілі. Його демонізують, обговорюють плани й головну небезпеку - чи почне колишній грузинський президент наступ на Тирасполь.

Завдяки російській пропаганді люди впевнені, що саме Петро Порошенко розв'язав війну на сході України. Щоправда, це поширене на просторі мовлення російського телебачення переконання. Придністров'я в цьому не виняток і нічого до намальованого в Москві войовничого образу українського президента не додає. Проте в жителів ПМР є власні образи й претензії до земляка.

Україна навесні закрила свій кордон для ввезення підакцизних товарів із Придністров'я. Тобто тепер підприємства невизнаної республіки змушені працювати через ненависну їм Молдову та платити там додаткові податки, домовлятися з тими, кого вони раніше могли запросто ігнорувати. Ускладнився шлях придністровських товарів до портів Одеси та Іллічівська, зросли витрати й проблеми, різко подорожчала і вартість контрабанди.
«Ми від нього такого не очікували. Як він міг так учинити?!» - емоційно реагують на прізвище Порошенко практично всі місцеві жителі, з якими вдалося переговорити.

З його рідної школи мене ледь не виштовхали. «У нас не залишилося вчителів, які його пам'ятають. Архіву тих років теж немає. Усе згоріло під час війни. Наша школа була в епіцентрі боїв у 1992-му році», - суворо вичитувала директор Людмила Олексіївна і відправила до міського відділу народної освіти за дозволом відвідати її школу. Я спробував зробити пару фотографій у коридорі, вона одразу погрозила, що викличе представників держбезпеки, якщо я не забудуся по-хорошому і не сотру фотографії.

Людмила Олексіївна гордо повідомила, що давно має російське громадянство, бо Росія - її батьківщина, а про Порошенка навіть чути не хоче, тим більше - пишатися ним. «У нас про нього зовсім інша думка. Випадково він став президентом, так би я сказала», - кинула як відрізала директор. Більше до школи на вулиці Пушкіна, біля якої стоїть і пам'ятник сумному поетові, я не повертався.

До слова, як стверджують учителі, Петро Порошенко своїй рідній школі ніколи не допомагав. Вона віддячила йому тим самим: цілковитим забуттям.
«У 2004 році він повернувся обличчям до Придністров'я, коли став главою РНБО. Ми раділи, думали, що зараз з Україною ще більше буде співпраці. Але це недовго тривало, а зараз у Бендерах його всі проклинають», - пояснює колишній перший секретар міськкому партії міста Бендери і сусід по будинку родини Порошенків Павло Максимович Цимай.

Будинок, у якому родина Порошенків прожила років 10, вважається в Бендерах елітним. Він стоїть на набережній Дністра, де розкинувся великий, гарний парк. За радянських часів у цій багатоповерхівці «чеського проєкту» на вулиці Ткаченка селилася радянська партійна та господарська еліта, номенклатура, злегка розбавлена представниками робітничого класу. Тут жили всі перші секретарі міськкому партії, навіть майбутній президент Молдови Воронін. Щоправда, не на одному майданчику сходів із Порошенком, як розносить поголос.

З вікон Порошенків на 7-му поверсі відкривається чудовий вид на річку, гігантський міст через Дністер і передмістя Тирасполя. Але нинішні господарі квартири нічого про родину Порошенків сказати не можуть, бо вселилися сюди недавно. У будинку взагалі залишилося мало мешканців із тих давніх радянських часів.

Надія Володимирівна жила в сусідньому під'їзді, усе життя пропрацювала на місцевій промбудбазі. Каже, що родина Порошенків була «замкнута, особливо із сусідами не спілкувалася».

Досі живе в будинку, на два поверхи вище колишньої квартири Порошенків, родина машиніста Якубенка. Стара чорна «Волга-24» глави сімейства все ще припаркована у дворі. Але про своїх тепер уже знаменитих сусідів вони теж нічого згадати не можуть, так - загальні місця.
Єдиний ґрунтовний свідок бендерського періоду життя Порошенка – це Павло Максимович Цимай. Усе-таки він керував міськкомом партії, потім працював у президента ПМР Смирнова заступником з економічних питань і спілкувався кілька разів із батьком і сином Порошенками, коли вони вже стали бізнесменами.

У Павла Максимовича є лише пара історій, які він традиційно розповідає журналістам, що приїжджають. Усі вони - про Олексія Івановича, а не про Петра Порошенка. «Я пацана в обличчя не бачив», - чесно зізнається високопосадовий пенсіонер.
Ми розмовляємо в палісаднику перед будинком. Павло Максимович одягнений у модну, попелястого кольору сорочку й джинси, що одразу видає в ньому сучасну людину, яка бачила світ. Неподалік відпочиває його дружина, але вона не втручається в розмову принципово, демонструючи всім виглядом, що не палає бажанням поспілкуватися з черговим журналістом.

Перша історія Цимая - про те, як Олексія Івановича Порошенка з дружиною зі скандалом відправили з Фінляндії до СРСР у році, так, у 1985-му, де вони попалися під час продажу радянської горілки фінам. «Усі тоді возили до Фінляндії горілку. І я теж брав туди пару пляшок, нам же практично не давали грошей на кишенькові витрати під час туристичної поїздки, крихти якісь. Але Олексій Іванович щось завівся і почав сперечатися з поліцією, вийшов скандал. Звісно, доповіли органам, справу розглядали на міськкомі партії, мало не виключили з КПРС», - згадує Павло Максимович. Тоді Порошенко-старший відбувся суворою доганою по партійній лінії.

Не виключили його з комуністичної партії тому, що Олексій Порошенко був «міцним господарником», як тоді було прийнято говорити. Він був директором Дослідно-експериментального ремонтного заводу в Бендерах.

Цим заводом колись керував батько Порошенка

Зараз територія великого заводу нагадує декорації фільму про війну та розруху – будівлі, що осипаються, із деревами, що виросли на дахах. Уже років десять, як усе тут остаточно зупинилося. Працює лише невелика приватна автомайстерня. А 40 років тому Бендери вважалися перспективним промисловим центром. Тут будували нові заводи. З усього Радянського Союзу приїжджали робітники та фахівці.

Родина Порошенків перебралася до Бендер із молдавської глушини, селища Світле, де Олексій Порошенко недовго попрацював заступником директора сільськогосподарського технікуму.

Батько Петра Порошенка завжди був надзвичайно активною, діяльною людиною. Життя його боляче била, майже ламала, але він підіймався знову і знову. Олексій Іванович досить швидко вивів завод у Бендерах у передові: будував нові цехи, розширював виробництво, збудував 3 житлові будинки для робітників. На заводі ремонтували сільгосптехніку. З Росії везли ліс, назад – машини. На лісі Порошенко-старший і погорів.

У Росії порушили велику справу про розкрадання лісу, нитки розслідування привели, зокрема й до Бендер. Якраз напередодні перебудови та в її перші роки Союзом прокотилася хвиля гучних справ про корупцію, наприклад, лише за найвідомішою – узбецькою «бавовняною справою» - було порушено 800 кримінальних справ, засудили близько 4 тисяч людей, обвинувачених у приписках, хабарях і розкраданнях. Подібні справи були в кожній республіці.

Молдавський Верховний суд засудив Олексія Порошенка до 5 років колонії з конфіскацією майна. На той час першим секретарем міськкому партії був майбутній президент Молдови Воронін, але він не став захищати свого сусіда. «У 1989-му році я повернувся до Бендер на посаду першого секретаря, і до мене на прийом прийшла дружина Олексія Івановича. Вона просила, щоб повернули «Волгу-24», яку, як вона вважала, незаконно вилучили. Але я нічим їй допомогти не міг. Пояснив, що це не в нашій компетенції. Більше ми з нею не спілкувалися», - розповідає Павло Цимай.

Ґрунтовний свідок бендерського періоду життя Порошенка, колишній керівник міськкому партії Павло Цимай у дворі свого будинку. Тут же жив Порошенко 

Відтоді він Олексія Порошенка та його родини не бачив, спілкувалися лише по телефону. На початку 90-х Олексій Іванович займався якоюсь біржею і пропонував Цимаю, який уже працював в уряді ПМР, співпрацю.

Востаннє переговорили у 2007 році. Павло Максимович уже працював заступником голови правління в Бендерисоцбанку, і один із клієнтів попросив організувати зустріч з уже олігархом Петром Порошенком: «Я зателефонував, направив до Києва цю людину. Нібито його там прийняли. Але подробиць я не питав».
Майже одразу після арешту чоловіка Євгенія Сергіївна Порошенко розміняла квартиру й поїхала з елітного будинку. Це звична тактика для їхньої родини - сховатися від зайвих свідків, поїхати із зони конфлікту якомога далі, забути все погане.

Так було в 1974-му році, тоді родина була змушена, по суті, тікати з Болграда після того, як старший брат Петра Порошенка Михайло в 10-му класі в бійці підлітків штрикнув когось ножем. У цей же час батькові загрожувало виключення з партії за звинуваченням у розтраті державних коштів під час будівництва приватного будинку в селі Сафьяни.

Поїхали вони без свідків і зайвих розмов і через 15 років. На той час Петро Порошенко вже закінчував у Києві Інститут міжнародних відносин і міжнародного права (до 1988 року, і зараз – це факультет міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка).
До речі, про старшого брата Петра Порошенка Михайла ніхто в Бендерах нічого не пам'ятає. Ніхто й ніколи його там не бачив! Ця родина вміє зберігати таємниці та повністю замикатися від зовнішнього світу. У середині 90-х років старший брат Петра Порошенка загинув за нез'ясованих обставин.

«Одного разу Петро мені сказав, що в нього є старший брат, але на всі мої здивовані розпитування відмахнувся. Більше про брата він не розповідав ніколи, - згадує його однокласник Сергій, з яким вони всі роки просиділи за однією партою. - Я пам'ятаю його 16-річчя: Петя, мама, тато і я. Такий дивний день народження».

Клас Петра Порошенка був найкращим у найкращій школі Бендер, трієчників було лише 2-3 людини. З 28 учнів 20 вступили до інститутів та університетів у Кишиневі, Києві та Москві. Вони закінчили школу на піку радянської імперії - у 1982-му році. Але відтоді стосунків не підтримували.
«Клас наш не був дружним. Річ у тім, що ми всім класом спочатку ходили в одну групу в дитячому садку і так перейшли до школи. Лідера в класі не було, але не було й конфліктів. Усі діти директорів, начальників. Жили добре, але не жирували», - згадує Сергій.

Він явно симпатизує Петру Порошенку, але неохоче розповідає про подробиці їхньої дружби. Він не довіряє журналістам і вибивається із загальної маси критиків України серед жителів Придністров'я.

«Я особисто не бачу в Петрі великих змін. Таким самим він був і тоді. Він завжди домагався своєї мети. Його правильно виховали. Мати його дуже любила й завжди захищала від учителів. Його батьки ставили на чільне місце Петю, а не школу. Тато в нього був суворий, але ніколи його не контролював і уроки не перевіряв», - каже Сергій.

Петро Порошенко вчився дуже добре, йому все легко давалося, але золоту медаль він не отримав через задовільну поведінку. «Наша класна, Надія Сергіївна, просто не любила дітей», - пояснює однокласник.

«Я про нього нічого поганого згадати не можу. Для друзів він міг віддати все», - каже ще один друг дитинства, сусід Костя, зараз уже - Костянтин Васильович.
Костянтин із родини військового, сам воював за Придністров'я. Його рідний брат живе в Благовіщенську, іноді приїжджає в гості. Але сам Костянтин так і не отримав російський паспорт, а дочка його заміжня за молдаванином і живе в Кишиневі. Усією душею Костянтин Настенко за Росію та Придністров'я, хоча дедалі частіше відвідують його сумніви, чи все йде правильно.

Але сумнівів щодо Петра Порошенка в Костянтина немає, його він згадує дуже тепло: «Я тільки хороше згадую. Ми були здорові бики. Він міг кинутися в бійку за будь-кого з нас. Він був сміливим, навіть відважним. Було в нас у юності стільки сили, що здавалося - усе можна».

Костя називає родину Порошенків заможною - у нього ще в школі з'явилися джинси, і була дорога дублянка. Сергій вважає, що нічим особливим родина Порошенків не вирізнялася на тлі решти. «Дублянку купили, тільки наступного дня в бійці відірвали рукав у цієї дублянки. Він був такий сильний, сміливий і бешкетний, що йому пів зуба вибили, а він сміявся. У конфліктах він віддавав перевагу супротивникам старшим і сильнішим - такий був сильний. Але інших людей Петро поважав і нікого не принижував», - поправляє Сергій.

Іноді хуліганили. Вино випивали разом прямо на балконі в квартирі Порошенків. Могли скинути з 7-го поверху в палісадник пудову гирю для приколу. Діти як діти.

«Тільки не треба з нас робити п'яниць і дурнів. Ви ж уточніть, що в Молдавії в усіх удома є вино, а горілки ми в очі, наприклад, не бачили і не пили», - просить хтось зі шкільних товаришів. - І про гирю особливо не розписуйте, ну кинули, може, пару разів. Насправді ми, наприклад, як божевільні грали в шахи і багато читали».

Однокласник Сергій захоплювався театром, Петро Порошенко – дзюдо. У родини Порошенків була велика і гарна бібліотека, обов'язковий атрибут успішної та заможної радянської родини. «Він читав серйозні книги. А на уроках ми разом перечитали Ільфа й Петрова. Ставили під парту книгу - «Дванадцять стільців» і «Золоте теля» в одному виданні – і читали. Я досі знаю ці романи напам'ять», - згадує Сергій.

Однокласники Порошенка відзначають його відмінне почуття гумору. І всі згадують його вибуховий характер – якщо розсердиться, то «треба було ховатися по кутках». Цю особливість - вибухи емоцій, нестримний гнів, різкість журналісти зараз часто пояснюють цукровим діабетом, яким страждає український президент.

Виявляється, вибухонебезпечним він був ще в школі. А цукровим діабетом багато років хворіла його мати, про яку точно можна сказати, що в неї був твердий характер і залізна витримка. Усе її життя було підпорядковане служінню чоловікові та родині.

Це одна з рис Петра Порошенка - не озиратися назад, обривати старі зв'язки, щоб не сковували рух уперед. Підтримувати лише ті, що приносять вигоду.

Не можна сказати, щоб він зовсім не пам'ятав про Бендери. Пару разів він усе-таки допоміг – новій українській гімназії.
Директор української гімназії Валентина Володимирівна зустрічає привітно, але теж насторожено, і з порога повідомляє, що з 1 вересня 2014 року «рішенням педагогічного колективу в гімназії накладено табу на три теми: релігія, хвороби та політика».

Валентині Володимирівні не позаздриш. Її чоловік, депутат Верховної ради ПМР Боднар, нещодавно разом із кількома керівниками організації «Українці Придністров'я» написав гнівний лист Порошенку з вимогою припинити «економічну блокаду».
У ситуації, коли більшість жителів Придністров'я проклинають Порошенка і нову українську владу, важко розвивати українську гімназію й згадувати про те, що саме Петро Порошенко брав участь у її відкритті у 2003 році. Він подарував гімназії комп'ютерний клас, про що повідомляє табличка перед входом у кабінет і гарний диплом.

Так зараз виглядає комп'ютерний клас, подарований Порошенком, в українській школі 

Років через три тодішній міністр закордонних справ України Борис Тарасюк привіз від Порошенка мікроавтобус. Кілька років автобус із написом «Від благодійного Фонду Петра Порошенка» розвозив дітей по Бендерах. До моменту перемоги Майдану та обрання Порошенка президентом України напис сам собою облупився.

Колись на цьому автобусі був напис «Від благодійного Фонду Петра Порошенка». Наклейка нібито сама собою облупилася одразу після перемоги Майдану та обрання Порошенка президентом України

Валентина Володимирівна зараз іноді шкодує, що встряла в історію з українською гімназією, бо Україна їм майже не допомагає. У 2013 році другий комп'ютерний клас гімназії подарувала Комуністична партія України. Табличку з кабінету зняли зараз на час ремонту.

Директор гімназії трохи злиться на Порошенка і шле йому докори через журналістів: «Ви відкривали нашу гімназію, ви обіцяли батькам і дітям, що не кинете нас. У нас була надія на системну підтримку з боку України. Ми хотіли зробити, як Росія тут робить - комплексне навчання з українськими школами та ВНЗ. Але нічого цього немає».

Нещодавно вона просила міністерство освіти ПМР обладнати новий комп'ютерний клас, але їм відмовили, посилаючись на те, що в них є клас від Порошенка, хоча він давно морально й фізично застарів. Єдине, що вони отримують із Києва - це підручники, але завозити їх доводиться за свій рахунок і манівцями.

«Зараз 80 українських підручників перебувають на експертизі в нашому міністерстві освіти. Я їх особисто переглянула, перегорнула, і в жодному не знайшла згадки про Бандеру», - про всяк випадок уточнює Валентина Володимирівна, яка хоч і керує українською гімназією, але вірна Придністров'ю.
Колись у Бендерах пишалися відомим земляком. Кажуть, був навіть такий бізнес - звозити до олігарха Порошенка придністровців. Але особливого успіху це нікому не принесло - Петро Порошенко не прагнув підтримувати зв'язок із минулим. Хоча своєму однокласнику Сергієві, з яким він просидів за однією партою з 7-го класу, Порошенко пропонував роботу в Києві, але щось не склалося. Проте ніхто з друзів дитинства й однокласників образ на Порошенка не тримає і згадують його виключно добрим словом.

Петро Порошенко явно не ностальгує за місцями дитинства, кілька разів разом із батьками йому доводилося переїжджати й змінювати міста та республіки. Можливо, звичка до зміни місць вплинула на те, що після школи він вступив до Одеського мореплавного училища. Принаймні його однокласники й приятелі точно пам'ятають, що він їм про це розповідав. Яким чином Петро Порошенко опинився в Києві, на факультеті міжнародних відносин національного університету, вони не знають. Це ще одна загадка родини Порошенків, одна з багатьох.