Чи скрізь можна збирати гриби та ягоди і що робити, якщо забрели на приватну територію або військовий полігон?

21 вересня в рамках проєкту ФЛЕГ буде проведено  круглий стіл, присвячений проблемі законодавчого регулювання доступу до лісу (загального користування лісами). Матеріали з проблеми я розміщу трохи згодом. А поки почитайте, як регулюється доступ до лісу в Естонії. Буду вдячний за зауваження та пропозиції з цієї теми. М.П.

Ягідний сезон у лісах у розпалі, на підході й грибний. Що має знати любитель «тихого полювання», який прямує до державного чи приватного лісу? Чи скрізь можна збирати гриби? Хто може стати на шляху грибникові? Що робити, наштовхнувшись на стовпчик зі значком «Eramaa» (приватна земля)? А якщо ви, не дай Боже, потрапили на військовий полігон, де на додачу можуть проводитися навчання? У нюансах розбиралася «МК-Естонія».

Приватних лісовласників в Естонії близько 100 тисяч, і вони володіють половиною лісових угідь Естонії, тобто мільйоном гектарів. Іншими словами, якщо ви любите побродити лісом із кошиком, немає жодної гарантії, що рано чи пізно ви не забредете в дрімучий приватний ліс або ж світлий приватний гай.

У грибний сезон таке трапляється повсякчас. Мені доводилося спостерігати, як, уперившись у табличку «Приватне володіння», грибники розверталися на 180 градусів і поспішали піти подалі, адже застережний знак виглядає так суворо! А може, не варто лякатися? У приватних лісах у нас є й права.

Право насолоджуватися лісом

Усі права й обов'язки, що пов'язують людину з природою, узагальнено називаються всезагальним правом. Воно, а також закон і давні звичаї, коріння яких сягає в глибину віків, дозволяють кожній людині насолоджуватися природою своєї країни, отримувати частку всього її багатства та краси, незалежно від того, у кого ці землі у власності.

Не слід думати, що лісовласник – це обов'язково людина сувора, готова за соснову голку нацькувати на вас собак (хоча, можливо, трапляються й такі).

Наприклад, пенсіонерка Марія Суйтс отримала свої три гектари лісу у спадок разом із хутором після смерті родичів. Сама вона жінка переконано міська, на хутір приїжджає як на дачу, і їй, звісно, не під силу постійно контролювати свої обширні угіддя. Вона зовсім не заперечує, якщо хтось зриває квіти в її лісах, гуляє там із собаками, збирає гриби.

«Аби не розводили багать, пожежі я дуже боюся. Але поки жодного разу кострища в лісі не бачила, отже, якщо люди й ходять, то поводяться пристойно, – зазначає жінка. – Ще мені не хотілося б, щоб із моїх лісів вигрібали все, що тільки можна взяти. Хочу, щоб ліс залишався лісом, у ньому мають жити дикі звірі, а якщо їм нічого їсти, вони підуть. Якщо люди збирають гриби для себе, скільки можуть самі з'їсти, це нічого. Але якщо почнуть збирати на продаж гриби чи ягоди – а це буває помітно, наприклад, чорничники після такого збору ніби гребінцем зачесали, листя обірване, гілки поламані – тоді доведеться суворіше позначити межу».

Стукайте, і вам відчинять

Власник лісу має право заборонити чужим людям гуляти своєю територією, байдуже, чи зроблено це в усній формі, чи за допомогою інформаційних знаків, підтверджує прессекретарка Міністерства навколишнього середовища Берит-Хелена Ламп. На огородженій або такій, що має заборонні знаки, приватній землі необхідно питати дозволу у власника, і цілком імовірно, що ввічливим адекватним людям господарі не відмовлять.

Приватна земля позначається знаками, табличками, написами та іншими обраними власником засобами так, щоб проходження межі місцевістю було однозначно зрозуміле всім.

Наприклад, завалений неохайний паркан огорожею не вважається.
На територію двору чи саду хутора (або дачі), наприклад, щоб узяти питної води з хутірської криниці або при нещасному випадку тощо, можна заходити, лише спитавши дозволу на прохід на приватну землю. Навіть якщо двір хутірського господарства не має огорожі та позначення, постарайтеся за можливості обійти його на відстані не менше 150 – 200 м. Також для відвідання розташованого на території садиби об'єкта охорони природи чи старовини необхідно спитати дозволу. Пересуватися полями з посівами, сходами, з урожаєм, по насадженнях і пасіках також не дозволяється.

Сандер Ф. володіє невеликою ділянкою лісу, усього в один гектар, але ця ділянка розташована біля дикого морського берега, і через неї прокладена стара стежка, якою гуляючі з-поміж місцевих дачників проходять до моря помилуватися краєвидом. Сандер часто виявляє на своїй землі сліди пікніків – кострища, сміття. Щоб припинити це неподобство, господар змушений поставити огорожу. Але оскільки перекривати прохід до моря не можна, то йому доведеться поділити свою й без того невелику ділянку лісу на дві частини – по один і другий бік стежки.

Узяти з собою совість

В Естонії на природі, незалежно від форми володіння, дозволено пересуватися пішки, на велосипеді, на човні або верхи, якщо при цьому не завдається шкоди природі та землевласникам. У приватних володіннях можна пересуватися без згоди власника, якщо інформаційні знаки не приписують іншого, ідеться на сайті Центру приватних лісів (EMK). Проте при цьому не можна турбувати тварин і птахів, особливо при пересуванні заказниками перед періодом їх гніздування, у місцях мешкання й розмноження, а також на шляхах перельоту.

Пересуваючись чужою ділянкою землі із собакою, ви повинні тримати її на припоні, якщо у вас немає заздалегідь отриманого дозволу на вільний вигул тварини. На припоні не зобов'язані бути службові собаки під час виконання службових завдань і мисливські собаки під час полювання, знову ж таки якщо вам дозволили полювати в приватних володіннях.

Право збору технічної сировини, такої як верболозова кора, ялиновий лапник, лоза, очерет, соснові пагони, смола, не входить до права кожного.
Ламати живі дерева й кущі, оголювати коріння та валити сухі дерева можна лише з дозволу власника. Заборонено збирати та продавати рослини, що перебувають під охороною. Але зате кожен може брати воду з водних джерел для пиття, миття чи інших побутових потреб.

Чим загрожує порушення заборони

Посилаючись на Закон про загальну частину екологічного кодексу, юрист бюро Progressor Данило Ліпатов каже, що в приватних лісах, навіть позначених значком «приватна земля», збирати лісові дари можна, не в промислових, звісно, масштабах, а для власного споживання.

Якщо ж власник ділянки категорично не бажає ні з ким ділитися своїм лісовим врожаєм, ця заборона має бути позначена чіткіше, ніж просто «Eramaa». Це можуть бути, наприклад, інформаційні щити, встановлені в лісі таким чином, щоб їх неможливо було не помітити, підходячи до приватного володіння з будь-якого боку.

Якщо ж грибники вперто ігнорують недвозначні заборонні знаки, власник лісу має право викликати поліцію, щоб виселити порушників зі своїх володінь, і стягнути в цивільному порядку компенсацію завданої шкоди.

Військова зона

Полігони в Куусалу, Аегвійду тощо також вабить до себе грибників. Чи подобається грибам рости поблизу територій навчальних полігонів, чи, навпаки, полігони найефективніші саме в найгрибніших місцях – питання відкрите. Як би там не було, там, де проходять стрільби та військові навчання, в сезон неодмінно зустрінеш людей із ножем і кошиком. І не всі вони знають, що на полігоні існують особливі правила безпеки та діють обмеження пересування.

Коли на полігоні не проводиться навчань чи тренувальних стрільб, він відкритий для вільного пересування, але якщо там проводяться якісь військові заходи, то задля власної безпеки перебувати на полігоні не варто. За тим, щоб ніхто з людей випадково не постраждав, стежать фахівці з логістичного центру Сил оборони. Інформація про правила безпеки та поведінки на полігоні, а також про те, коли можна спокійно перебувати на території цієї тренувальної зони, доступна кожному жителю.

Навіть якщо не чутно шуму пострілів, варто ретельно переконатися в тому, що шлях вільний. Для цього на полігонах встановлено спеціальні інформаційні стенди з номером телефону, зателефонувавши за яким, можна абсолютно точно дізнатися, чи не планується сьогодні на тому чи іншому полігоні якихось небезпечних заходів.

Інформація із попередженнями про можливу небезпеку, закликами бути уважнішими та інфотелефонами розташовується на спеціальних стовпчиках, там же вказано стрілками, куди в разі проведення військових заходів ходити не можна.

Проте ці запобіжні заходи, що їх вживають військові для безпеки людей, чомусь раз у раз зазнають нападів вандалів, які ламають або й узагалі крадуть знаки з інформацією та попередженнями про небезпеку. Те саме, до речі, відбувається і в сусідній Латвії, де нерідко люди викопують і ховають встановлені заборонні знаки, так сильно їм хочеться потрапити на охоронювану територію навчального полігону.