Українська мова опирається імперській ідеї величі, — лінгвіст Роман Трифонов

Лінгвіст Роман Трифонов розповів Фокусу про те, як "хуйло" і "жидобандерівець" ламають мовні стереотипи, і про те, чому за доби Януковича було так багато мовно невправних політиків

Роман Трифонов — доцент кафедри української мови Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, кандидат філологічних наук. Коло його наукових інтересів — мова публіцистики, інтернету, реклами, нинішній посттоталітарний етап у розвитку української мови.

Як наша мова змінилася за два роки? Зараз це мова атаки чи оборони?

— Як і раніше, це мова всього: атаки, оборони, любові, роздратування, натхнення, переконання, насолоди. Можна намагатися узагальнювати, але якщо ми говоримо про мову загалом, варто пам'ятати: у цей момент, коли ми зараз розмовляємо, у когось цією мовою йде задушевний діалог про мистецтво, хтось нею доводить свою точку зору в родинній сварці, а хтось пише в соцмережі про важкий або, навпаки, яскравий прожитий день.

Чим відрізняється мова України від мови Росії? Скажімо, у Росії сьогодні мова спілкування дедалі більш радянська, включно з ідеологемами та кліше. А в нас?

— Безумовно, радянське в мові відіграє певну роль і в нас. Різниця, мабуть, у тому, що в нас у радянському більше карнавальності. А ще українська мова жорстко опирається імперській ідеї надутості, величі. Проведімо простий експеримент: подумки порівняймо звучання виразу "велика держава" в устах росіянина й українця. Майже напевно в першому випадку це буде пафосна декларація, у другому можливий найширший спектр значень і відтінків, у якому домінуватимуть скепсис, іронія, ірреальність, відстороненість.

Янукович, Азаров, Чечетов, Добкін, Кернес — усі як один мовно невправні. Таке відчуття, що це теж був спецпроект Росії.

"Якщо рекламодавець пише "потрібні каменщики", це, найімовірніше, тому, що в "мулярів" робітники з потрібною спеціальністю можуть і не врубитися"

— Це просто лінгвопсихологічні типажі, тобто люди, які мали затребувані для проходження на вершини якості, а ці якості йдуть у комплекті з вищезгаданою мовною невправністю. Не більше. Будуть інші вимоги до успішних кар'єристів у владі — з'являться й інші типажі.

"Хуйло", "жидобандерівці" — чим і як ще збагатилася наша лексика останнім часом, які неологізми подарували світові?

— "Хуйло" — це справді явище. Як не іронічно звучать мої слова, але факт у тому, що це слово-гумка активно попрацювало над стиранням межі між табуйованим і дозволеним. В усній мові та інтернеті я спостерігав цікаву рефлексію над цим словом. Її суть приблизно така: "Я терпіти не можу матюки і не матюкаюся, але це ж не матюк, його навіть дітям можна, щоб розуміли, що до чого".

Розтабуювання мовлення відбувається в нашій мові загалом, але гострі емоції зробили явище максимально наочним. Це те, що я вважаю найхарактернішою мовною рисою нашого часу, — перемога прагматики над стилістикою. Людей як носіїв мови довго виховували в жорстких межах правильної стилістики, але зараз пов'язані зі стилістикою поняття явно відійшли на другий план — головною виявилася впливова сила висловлювання. Звідси, наприклад, сленговий вибух.

Функції "жидобандерівця" дещо інші — злам стереотипів. Тут можна не деталізувати, усе й так зрозуміло: є стереотипи міжнаціональних відносин, вигідні ворогові, і є бажання їх подолати. Рідко виникає таке містке й соціально важливе слово-антистереотип, тому так, "жидобандерівець" також маркує наш час.

До твоїх прикладів я б додав ще два слова-антистереотипи: "зрада" і "перемога". Їхнє паралельне вживання позначає два емоційні полюси сприйняття ситуації в країні й окремих подій. Настирливе іронічне повторення цих слів виконує найважливішу функцію — нагадує, що оцінка того, що відбувається, складніша, ніж вибір із двох варіантів. Тобто насмішкове відтворення нескінченного "зрада-перемога" постійно вимагає: думай! іди вглиб того, що відбувається! усе складніше, ніж здається! аналізуй! Класний стимулятор.

Роман Трифонов: "Останній із почутих мною на базарі з вуст класичної бабусі абсолютно книжний зворот: "Та в мене кури, як Геркулеси". Там само якось раніше лунало про троянського коня. Глобалізація"

Чи сильно ідеологізована сьогодні мовна картина світу?

— Усе індивідуально. Хтось щодня згадує "ватників" чи "бандерівців", а хтось сипле мемами на кшталт "Карл" і "дякую, кеп". Тобто ідеологія не завжди перемагає, яка б то не була. А ось те, що культурний компонент у сучасній картині світу наростає, — факт. Тобто культура дедалі глибше входить у нашу мовну повсякденність. Ось останній із почутих мною на базарі з вуст класичної бабусі абсолютно книжний зворот: "Та в мене кури, як Геркулеси". Там само якось раніше лунало про троянського коня. Такого багато, причому національні культурні знаки змінюються універсальними. Глобалізація.

Чи бореться сьогодні українська мова з російською, чи, навпаки, намагається розприватизувати російську мову, відібрати в Росії?

— На це запитання є дві відповіді, ті самі, що закладені в запитанні. І вони обидві існують у різних індивідуальних свідомостях. Я мало говорив і говорю російською у повсякденному житті, тому для мене це не дуже актуальне питання, але загалом помічаю в собі два моменти. З одного боку, останнього року мені стало комфортніше іноді переходити на російську в побуті — підозрюю, саме тому, що нею лунає зараз багато адекватних голосів в Україні, голосів людей, які розуміють мене й таких, як я. З іншого боку, вкрай небезпечне позиціонування України як такої собі "правильної Росії", на відміну від "неправильної", авторитарної. В останньому розумінні закладені потужні ризики, оскільки "правильна Росія" все одно інтерпретується "невід'ємно", а до чого це призводить, ми вже бачимо.

Може бути, частина проблеми (і плутанина, що виникає) в тому, що в українській є лише слово "російський", яке чітко відсилає до країни, і немає слова "руський", яке б стосувалося, скажімо, культури російськомовної, але такої, що належить Україні?

"Насмішкове відтворення нескінченного "зрада-перемога" постійно вимагає: думай! іди вглиб того, що відбувається! усе складніше, ніж здається! аналізуй! Класний стимулятор"

— Слово "руський" належить до історії. Причому не лише до Київської Русі, а й до наступних етапів — слова "руський", "русин" використовувалися для позначення українців аж до кінця XIX століття. Тож російськомовну культуру України цим словом не позначити. Крім того, концепцію слова "руський" у названому тобою розумінні намагалися використовувати такі діячі, що вже краще не варто до цього повертатися. Слово "російський" відсилає не лише до країни, а й до ідентичності, як і слово "український". А вже ідентичність у наш час переважно обирають.

Ти займаєшся й мовою реклами. Скажи, те, що вона часто дурна й примітивна, — свідомий хід?

— З одного боку, простота може бути закладена з певних міркувань. Небезвідомий Сергій Мавроді на запитання про те, на кого має бути розрахована реклама, відповідав: "На всіх. Окрім розумних: їх мало". Те саме і з порушеннями норм. Якщо рекламодавець пише в розтиражованому проспекті "потрібні каменщики", це, найімовірніше, тому, що в "мулярів" робітники з потрібною спеціальністю, на його думку, можуть і не врубитися. А якщо я в потязі метро читаю "Наш пізнав асортимент, станеш щаслив у момент" — тут, звісно, є запитання до автора і з'являється бажання негайно викликати орфографічну поліцію.

Але я б не захоплювався розмовами про безграмотність реклами. Такої реклами насправді не так уже й багато, просто наша свідомість сприймає її як сильний подразник. А ось у деяких сегментах, наприклад у рекламі автомобілів, ми, навпаки, бачимо прагнення ускладнити мову за рахунок семантично об'ємних слів, зробити її претензійно-філософською, звідси тексти про якесь "істинне розуміння шляху", якими автовиробник популяризує нову модель.

Читайте також: Україна воює не проти Донбасу, а за нього, — історик Ігор Лильо
А мова інтернету — які її закони та властивості? Лаконізм, брутальність, мемність?

— Головна властивість мови інтернету — це зняття, здавалося б, вічної та непорушної дихотомії усного й писемного слова. Ми звикли, що це два принципово різні регістри мови. Так, завжди були випадки, коли вони перетиналися: розмовні партії персонажів у художньому тексті — усне в писемній формі; навпаки, зачитування доповіді по папірцю — писемне в усній формі. Але все це сприймалося як певна ситуативна умовність. Зараз же ми маємо гігабайти комунікації, у якій без жодних умовностей функціонує мовлення, писемне за формою, усне за способами висловлювання. Більше того, писемна форма викликає в мовців певний дискомфорт, бажання додатково її "обусніти" — цим і пояснюється хвиля смайликів, а також навмисне спотворення орфографії.