Чи можна передати Українську митницю в аутсорсинг?

Анатолій Макаренко, ексголова Митної служби України для «Главкому»

Чотири причини, чому експерименти Мінфіну з українською митницею можуть мати для неї фатальні наслідки

Дискусія, пов'язана з черговим політично сезонним загостренням нестримного бажання керівництва Міністерства фінансів передати українську митницю кудись, у якесь управління, набуває загрозливого характеру. Для таких побоювань є кілька причин.

Причина перша. Ініціативи й відповідно висловлювання на цю тему виглядають абсолютно популістськими. У коментарях із цієї теми риторика керівництва Міністерства фінансів виглядає анекдотично непрофесійною. Складається цілком обґрунтована думка: спікери-ініціатори в принципі не розуміють змісту поняття митної політики держави, митної справи, функцій і завдань митниці як суб'єкта процесу державного митного контролю та митного оформлення. Чого лише варті «перлини» про «митні переходи», «електронізацію митниці» та подібні висловлювання, які керівники Мінфіну, не кліпнувши оком, викидають в ефір. Небезпека полягає в тому, що ці псевдогасла, на жаль, можуть сприйматися як щось нове й прогресивне аудиторією, яка про митницю як державну інституцію чула здебільшого лише із засобів масової інформації й глибоко та детально не уявляє функцій і завдань цього органу. Адже митниця є незмінним атрибутом незалежної та суверенної держави. Тобто такі непрофесійні, і, дозвольте уточнити, дилетантські, відверто популістські ініціативи керівництва Мінфіну сприяють формуванню неправильного розуміння ситуації та процесів в аудиторії, яка глибоко не спеціалізується на питаннях митної справи, але налаштована на реформи й прагне змін.

Причина друга. Такі непрофесійні, непідготовлені й непродумані ініціативи та нерозуміння цілей, засобів і очікуваних результатів можуть призвести до небажаних процесів у сфері митної справи. Це може мати негативний вплив на рівень митної безпеки держави. Потрібно розуміти, що після санкціонованого попередньою владою, не побоюся цього слова, знищення митної системи України шляхом її поглинання податковою службою наступні непродумані популістські експерименти з українською митницею можуть мати для неї остаточні фатальні наслідки. Цікавим виглядає і той факт, що сезонне політичне загострення ініціатив керівництва Міністерства фінансів щодо «передачі української митниці в управління» парадоксально збіглося з реєстрацією у Верховній Раді проекту закону № 3763 «Про національну митну службу», який дозволить відродити в Україні митницю як незмінний атрибут самостійної та суверенної держави з притаманними їй функціями, повноваженнями та завданнями, які набагато ширші й глибші, ніж митна вартість і митні платежі. Чи не є така активізація процесів, загострення ініціатив, прагнень і бажань демаршем щодо цієї законодавчої ініціативи народних депутатів, які мають державний рівень мислення й розуміють глибину та складність ситуації з українською митницею?

Причина третя. Аналіз висловлювань і виступів керівництва Міністерства фінансів із цього питання свідчить про повне нерозуміння ситуації із законодавчим забезпеченням митної політики та митної справи в Україні. Куди тільки вони не прагнуть передати українську митницю — в управління, в аутсорсинг, ще кудись, аби лише зняти із себе відповідальність за стан справ на митниці. Це ще раз свідчить про прагнення застосувати вузькі бізнес-підходи до процесів державного регулювання, неспроможність ухвалювати колегіальні, узгоджені із законодавством рішення. Для початку слід було б відкрити чинний Митний кодекс (статті 5, 6, 7, 8, 543, 544, 545, 546, 547 і визначити для себе насамперед об'єктний і суб'єктний зміст понять митної політики, митної справи та законодавчо визначених принципів її здійснення, функцій і повноважень державних органів (митниць і митних постів) як єдиних, уповноважених законом на виконання функцій з реалізації митної справи в Україні та здійснення митного контролю й митного оформлення! І висновок буде зроблено однозначний: законодавством чітко визначено, що функції із здійснення митної справи можуть реалізовуватися лише державними органами, визначеними виключно Митним кодексом України! Тобто ні про який аутсорсинг і передачу в управління українських митниць як єдиних законодавчо визначених державних органів, на які покладено функції із здійснення митної справи, мова навіть не може йти. Для цього необхідно внести зміну до законодавства України. Таке, з дозволу сказати, «законодавче неуцтво» може, у разі його гіпотетичної реалізації, просто зруйнувати систему державної митної справи, яка зараз переживає не найкращі часи.

Якщо ж ідеться про надання консультацій і методичної допомоги в процесі організації митного контролю й оформлення, то ініціатива Міністерства фінансів виглядає абсолютно не новою. Так, наприклад, в Україні з 2005 року успішно функціонує Місія EUBAM (Європейської комісії з надання допомоги на українсько-молдовському кордоні), яка фінансується Європейським Союзом, налічує понад 100 кваліфікованих співробітників, має розгалужену мережу польових офісів, відмінне транспортне забезпечення, має десятирічний позитивний досвід взаємодії та співпраці з українськими митними органами. Те саме стосується Місії EUAM (Європейська місія з надання допомоги), яка, зокрема, у своїй діяльності охоплює й питання функціонування митних органів України. Крім того, протягом останніх 25 років багато міжнародних організацій залучалися для надання допомоги українській митниці в її інституційному розвитку, вдосконаленні процедур митного контролю та митного оформлення, навчання персоналу, адаптації національного законодавства й процедур до європейських і світових стандартів. При цьому вся ця допомога надавалася на підставі міжнародної донорської фінансової допомоги окремих держав, Європейської комісії чи інших інструментів (наприклад, Східне партнерство). Тепер же, судячи з висловлювань керівництва Міністерства фінансів, усе стає на комерційну основу з тендерами, торгами тощо? Виникає питання — навіщо й з якою метою? Слід також зазначити, що одна з названих претенденток — компанія Crown Agents (Велика Британія), у двотисячних роках уже надавала консалтингову та методичну допомогу Державній митній службі України за гроші британського уряду. Досвід, у принципі, був позитивним. Парадоксальним у цьому контексті виглядає той факт, що в списку претендентів для реалізації таких «ініціатив» керівництва Мінфіну називаються лише англійські компанії. Дивний географічний збіг, чи не так?

Крім того, детальне вивчення матеріалів, документів та інформації, що міститься на офіційних сайтах компаній-претендентів, озвучених керівництвом Міністерства фінансів для реалізації судомних ініціатив із якоїсь передачі української митниці кудись і комусь, неформальне спілкування з її представниками та вивчення результатів здійснення подібних місій в інших країнах дозволяє зробити цілком невтішний висновок. Ні про яку передачу в управління чи аутсорсинг митниць мови й не йдеться. Ні про яке виконання функцій із здійснення митного контролю та митного оформлення мова теж не йде й іти не може. Це — традиційна й знайома всім українським митникам функція з надання консультацій і методичної допомоги у сфері митної справи. Але лише тепер, у баченні Мінфіну, на комерційній основі. Виникає питання — навіщо?

Не зайвим буде також Міністерству фінансів урахувати й думку Всесвітньої митної організації, яка висловила свою однозначну думку щодо передачі функцій митниці приватним компаніям.

Причина четверта. Керівництво Мінфіну соромливо замовчує джерела фінансування таких ініціатив із залучення іноземних компаній до «аутсорсингу» або «управління» українських митниць. Але ж ми маємо розуміти, що залучення іноземних компаній та іноземних фахівців для можливої реалізації подібних проектів вимагатиме суттєвих фінансових витрат, суми яких обчислюватимуться мільйонами доларів США. Зважаючи на сумнівні й непрогнозовані результати, ці кошти можна було б спрямувати на розвиток технічних засобів митного контролю, зокрема — закупівлі нових і ремонту чинних мобільних сканерів, автоматизації процесів митного оформлення, облаштування пунктів пропуску, забезпечення митників форменим одягом і підвищення рівня зарплат, які катастрофічно зменшилися й становлять у середньому еквівалент 150 доларів США на місяць. Якщо для цього передбачається використати бюджетні гроші, то це справжнє марнотратство. Якщо передбачається використати гроші іноземних донорів, то їх застосування може бути набагато успішнішим у разі їх інвестування безпосередньо в українську митницю.