Зміни себе або програєш: 10 сировинних країн і приклади того, що з ними сталося

Радієш аграрним успіхам України? Зачекай. Україна перетворюється на безнадійного експортера ресурсів. Економіка підійшла до точки неповернення, після якої країна втратить шанси стати багатою.

Ми зібрали приклади держав, яким «сировинна пастка» завадила досягти успіху, і тих, які змогли змінитися: піти від сировинної залежності та стати багатими.

Думаєш, українська економіка «падає» лише через війну та корупцію? Аж ніяк! Україна стала черговою жертвою «сировинної пастки». Якщо країна не виробляє складної продукції та продає лише сировину, криза неодмінно трапиться. Не важливо, що це за сировина: нафта, газ, зерно, метал …
Але «гальмує» економіку зовсім не достаток чорноземів чи газових свердловин. Різниця між бідними й багатими країнами в тому, як вони використовують ресурси. Одні країни їх продають, інші — перетворюють на складніші товари.

Тисячі тонн золота й срібла зробили Іспанію бідною
2 700 тонн золота і 145 тисяч тонн срібла — стільки, за підрахунками дослідника Джона Везерфорда, вивезли європейці з американських колоній. Більша його частина осіла в Іспанії. «Золоте століття» обернулося для країни майже повним знищенням промисловості. Могутня імперія банально не хотіла будувати й винаходити. Навіщо, якщо це можуть зробити інші? А Іспанія заплатить за готові товари американським золотом.

Прибуття Колумба в Америку в 1492 році
Без підтримки держави іспанські виробники розорялися через зростання цін і податків. За їхній рахунок королівський двір надавав пільги дворянам-землевласникам. Так, Іспанія свідомо знищувала промисловість заради виробників зерна, вовни та предметів розкоші. Зате дворяни захищали монархію й не вимагали реформ, а золото давало стабільність. Але ціни продовжували зростати, грошей ставало мало. З 1596 по 1653 рік Іспанія 5 разів ставала банкрутом. Часто ініціативні іспанці шукали кращого життя за океаном — у метрополії панував застій.
Замість того, щоб розвивати країну, іспанські монархи вели руйнівні війни — у цьому тодішня Іспанія нагадувала сьогоднішню Росію. Золоті запаси дозволяли то «боротися із сепаратизмом» у Голландії, то «захищати католицьке населення» в Англії. Зрештою Іспанія опинилася без промисловості, грошей і з архаїчною системою влади. «Наздогнати» решту Європи вдалося лише через 300 років, у наш час.

Англія з продавця вовни перетворилася на промислового лідера
На відміну від Іспанії, Англія в XV столітті взагалі не мала промисловості. Англійці розводили овець і продавали за кордон вовну та глину. Землевласників таке життя влаштовувало. Але король Генріх VII розумів, що коштом його королівства багатіють інші країни — виробники тканин з англійської вовни.

Вівчарство — основа англійського сільського господарства в Середні віки
Хоча короля підтримувала земельна аристократія, Генріх VII не побоявся розвивати обробну промисловість. Інакше маленька й бідна Англія не могла досягти успіху. Влада зробила переробку вовни вигіднішою за експорт: надала пільги виробникам тканин і запровадила податки для експортерів сировини. Уже через 100 років потреба в продажах за кордон відпала — всю вовну використовували в Англії. Допомога влади не обмежувалася мирними методами: Англія вела торговельні війни з конкурентами й переманювала до себе закордонних майстрів. Цю саму схему англійці в майбутньому використають для нових галузей. Для захисту торговельних інтересів у хід пускали навіть військовий флот.
Разом з виробництвом в Англії розвивалися і його супутники: торгівля, банківська справа, морські перевезення, накопичувалися гроші. У цих сферах навіть незнатна людина могла досягти успіху завдяки розуму, тому запрацювали перші «соціальні ліфти». Країна ставала ліберальнішою, і це допомагало вести бізнес. Коли технічний прогрес дозволив перейти до машинного виробництва, саме англійці мали капітал, уміння та досвід, щоб провести індустріалізацію країни. Завдяки державній політиці Англія зуміла випередити великих і багатих сусідів — Францію та Іспанію.

Польща — перша «житниця Європи»
Ще в XVII столітті аграрною наддержавою в Європі намагалася стати Річ Посполита. Європейська промисловість на той час вимагала дедалі більше сировини. Експортувати зерно, вовну, дерево й подібні товари було надзвичайно вигідно, і про диверсифікацію економіки у Варшаві не думали.
Але землею володіла не влада, а шляхта. Аграризація економіки вела до ще більшої залежності від власників угідь. Центральна влада була слабкою й не подбала про розвиток міст і промисловості. Так магнати отримали контроль над економікою. А місця в сеймі дали їм контроль над політикою. Це дозволило землевласникам блокувати модернізацію Польщі. Їм вона здавалася непотрібною, адже сировина й так приносила прибутки, а конкурентів не було.
Щоб отримувати ще більше, шляхта домагалася посилення архаїчної панщини. Селяни й українські шляхтичі, на зразок Хмельницького, не могли захистити себе в суді, оскільки суди й навіть цілі міста контролювала та сама шляхта. Людей фактично штовхали до повстання.
Навколо Польщі за цей час виникли потужні централізовані держави — зокрема й за рахунок ресурсів Речі Посполитої. Зіткнення з ними закінчилося поділом країни. Важко придумати красномовніший приклад на тему «чому потрібна деолігархізація».

Попит на тюльпани породив у Голландії економічну бульбашку
У XVII столітті Нідерланди були розвиненою промисловою державою, здатною забезпечити всі потреби жителів. Окрім однієї, яка й породила кризу. У Голландії ще з XVI століття вирощували тюльпани, і вони були недорогим ходовим товаром. Наприкінці століття голландці вперше помітили, що забарвлення тюльпанів змінюється. Тепер відомо, що причиною став вірус. Але тоді квіти незвичайного вигляду вважалися рідкісною прикрасою, предметом розкоші, і ціни на них зросли в рази.
Швидко збільшити продажі тюльпанів, як і будь-якого аграрного продукту, було неможливо. Вони виростали за 8 місяців, і жоден технічний прогрес не міг цього змінити. Тому покупці пропонували дедалі більші суми, і в 1630-ті роки почався масовий ажіотаж. Купивши цибулину за 40 флоринів, можна було продати її вже за 450. У перерахунку на нинішні гроші ціна цибулини могла сягати 25 тисяч євро!

Голландські тюльпани початку XVII
Коли частка ф'ючерсних контрактів почала зростати, з'явилися спекулянти, які перепродували ще не вирослі тюльпани за дедалі більші гроші. Зрозумівши, що почалася «торгівля повітрям», учасники ринку кинулися продавати. А оскільки собівартість тюльпанів була практично нульовою, ціни впали в 20 разів. Безліч голландців розорилися, адже купуючи тюльпани, вони не могли спрогнозувати краху. Постраждала й економіка — кілька років люди вкладали гроші головним чином у квіти.
У 70-х роках ХХ століття в Голландії трапилася подібна історія. У країні знайшли великі поклади газу. Видобуток був вигідним, і його фінансували на шкоду іншим галузям. Промисловість почала відставати від конкурентів. Але цього разу голландці вчасно зупинилися. Після ринкових реформ та інвестицій в інфраструктуру економіка знову почала зростати.

США із сировинного додатка Британії стали наддержавою
Податковий тиск метрополії та заборона на промисловість стали однією з причин американської революції. Одразу після її перемоги міністр економіки Александр Гамільтон оголосив курс на розвиток виробництва. У 1791 році він створив цілком сучасну доктрину: протекціоністські тарифи для захисту американської продукції, фінансова підтримка перспективних галузей, створення комфортних умов для підприємництва.
Прихильники сільського укладу життя оголосили новий курс «загрозою для традиційних моральних цінностей», і реформи відбулися в урізаному вигляді, хоча протекціонізм вдалося відстояти. Цього вистачило для появи перших фабрик. Наявність портів і приплив іммігрантів робили виробництво дедалі вигіднішим. Але ще важливішими були демократія й вільний ринок. Промисловці та робітники впливали на політику, і з кожним роком індустріалізація прискорювалася.
Виявилося, що за політичної стабільності промисловість може розвиватися самостійно, досить не заважати їй і підтримувати ринкову економіку. За 100 років після Гамільтона США забезпечували третину світової промислової продукції.

Як співвідносяться економіки американських штатів і незалежних країн
Промисловість позбавила Штати «сировинних спокус». В Америці відбулося кілька хвиль «золотої лихоманки», пізніше в країні знайшли нафту й газ. Але ніхто не додумався відмовитися від виробництва заради експорту сировини. Власникам заводів було вигідно розвивати промисловість, а пересічні американці могли непогано жити і поза золотими копальнями.

Сільське господарство спочатку зробило Аргентину багатою, а потім — жебрачкою
Аргентина — приклад ситуації «майже як у нас». Країна відставала в розвитку від Європи, зате була важливим експортером аграрної продукції, а ціни на неї наприкінці XIX століття різко зросли. Аргентинське м'ясо, зерно й шкіри приносили надприбутки на європейських ринках. За обсягом ВВП країна випереджала Італію, Францію та Японію. У Старому Світі побутувала приказка: «Багатий як аргентинець».

Сільське господарство в Аргентині. Фото Adriana Semensato
За рахунок експортних доходів уряд пробував створити промисловість, але спробами все й закінчилося. Сировинна економіка виявилася потужним наркотиком: наче всім ясно, що коли сировина становить 97% експорту — це погано, але гроші ж платять добрі! Тому в уряду не вистачило волі щось змінювати. До того ж у політику втручалися великі землевласники, а їм індустріалізація була не потрібна.
Така економіка виявилася залежною від світового ринку. Ринок сировини коливається регулярно, на відміну від ринку готових товарів, і розвиток країни більше нагадував американські гірки. У 1929 році трапилася криза, ціни на зерно та м'ясо почали падати й потягли за собою економіку країни.
Під час Другої світової війни сировина знову подорожчала, а пізніше знову впала в ціні. Аргентина фактично втратила можливість планувати розвиток. Усі проєкти зводилися до спроб вгадати, скільки коштуватиме зерно через рік, і надій на Третю світову — тоді їжа знову буде дорогою. Нестабільність змушувала брати дедалі більше кредитів, і зрештою Аргентина отримала дефолт. Хоч країна все ж провела індустріалізацію, наслідки кризи вдалося подолати лише в наш час.

Бразилія розорилася, коли європейці стали добувати її стратегічний продукт — каучук
Наприкінці XIX століття джунглі Амазонки стали одним із найважливіших місць світу. Лише із соку тамтешніх дерев — гевей - отримували каучук. З нього робили стратегічний для машинобудування продукт — гуму. Тому каучук приносив власникам лісів казкові прибутки.

Видобуток каучуку
Держава не контролювала новий промисел, і обстановка в Амазонії нагадувала «лихі 90-ті». Плантатори створювали приватні армії для захоплення земель і розправ над місцевими жителями, не гидували й рабською працею. Особливого розуму для цього не потрібно було — досить було мати землю та гарні зв'язки. Стимулів розвивати промисловість у власників не було.
Бразильці легко могли б налагодити виробництво шин і гумових деталей з каучуку у своїй країні або інвестувати в інші галузі. Натомість плантатори будували розкішні особняки, напували коней шампанським і прикурювали сигари стодоларовими купюрами. Щоправда, їжу та одяг доводилося везти з Європи, бо в Бразилії якісні товари ніхто не виробляв. Коли англійці вивезли з амазонських джунглів насіння гевеї й налагодили видобуток каучуку в себе, плантатори розорилися, а Бразилія залишилася ні з чим.
Для уряду це не стало уроком, і незабаром у Бразилії виникли два олігархічні угруповання. Великі землевласники контролювали найбагатші штати — Сан-Паулу та Мінас-Жерайс. Їхню промисловість теж не цікавила. Натомість олігархи «доїли» бюджет, просуваючи свої галузі за рахунок інших. Для модернізації були і гроші, і ресурси, але брак політичної волі та корупція заважали країні розвиватися. Хоч пізніше Бразилія подолала відсталість, сировинна залежність заважає країні й сьогодні.

Арабські Емірати поступово зменшують залежність від нафти
Ще наприкінці 50-х років на місці хмарочосів Абу-Дабі стояли глиняні хатини, а їхні мешканці харчувалися сараною. Сьогодні рівень ВВП на душу населення в ОАЕ вищий, ніж у Японії чи Іспанії, але цей добробут ґрунтується головним чином на нафті. Втім, Емірати — одна з небагатьох нафтових країн, які намагаються позбутися нафтової залежності.

Дубай у 1990 році та зараз. Фото hongkiat.com
Щоб убезпечити економіку від коливань цін на нафту, уряд вирішив перетворити ОАЕ на фінансовий і логістичний центр Близького Сходу. В Еміратах діють 37 вільних економічних зон. У рейтингу Doing Business країна посідає 31 місце. Для порівняння, її нафтовий сусід — Саудівська Аравія — на 82 місці, а Україна — на 83. 7 великих портів Еміратів безпечно приймають вантажі з інших країн. Не забуває влада й про туризм. За даними ЦРУ, торік на сферу послуг припадало 50% ВВП.
Але основою все ще залишається нафта, і за її рахунок ОАЕ розгортає масштабне будівництво по всій країні. Частина споруд — іміджеві проєкти для туристів, а ось опріснювальні установки чи сонячні батареї в майбутньому принесуть прибуток.
Утім, модернізація країни торкнулася лише економіки й більше схожа на китайський сценарій розвитку — лібералізація не стосується політичного життя, прав громадян чи ЗМІ.

Бідна Південна Корея … Стоп! бідна ПІВДЕННА Корея?
Після Корейської війни країна опинилася розділена на багату Північ і бідний Південь. Саме так: уся промисловість залишилася в КНДР, а південцям дісталися лише руїни та рисові поля. Ситуація була набагато гіршою за українську, але за 25 років незалежності ВВП Кореї зріс у 6 разів, а України — упав на 35%. У корейців не було корисних копалин і навіть не вистачало електрики. Зате при владі були справжні реформатори на чолі з президентом Пак Чон Хі — це виявилося важливішим.
Замість розвитку сільського господарства та рибальства президент узяв курс на створення технологічних галузей: машинобудування, електроніки, хімічної промисловості. Економічна політика поєднувала планування й ринкову конкуренцію. Підтримку отримували лише успішні підприємства, тому в бізнесу був стимул працювати й розвиватися, а не чекати дотацій. Особливо держава допомагала експортерам, а ось податки в країні знижувалися. Завдяки такій політиці з'явилися чеболі — великі конгломерати на кшталт Samsung і Hyundai. «Забуті» аграрії в перспективі навіть виграли, адже їм відкрився доступ до передових технологій.

Багата Північ і бідний Південь «помінялися місцями» . На нічному фото з космосу видно, в якої країни є гроші.
«Корейське диво» неабияк псували корупціонери, що «сиділи» на потоках дотацій. Уряд розібрався з ними силами народу: кожен кореєць міг викрити хабарника й отримати за це винагороду. Паралельно в країні тривала люстрація. Хороший бізнес-клімат «переважив» навіть небезпеку війни. До Кореї прийшли американські та європейські інвестори. Сьогодні Корея — 14 економіка світу, хоча здавалося, що країна приречена на роль сировинного додатка.

Швеція вкладала прибуток від продажу сировини в промисловість
Величезні запаси ресурсів, низький рівень життя, вигідне географічне положення. Цього достатньо, щоб збудувати багату країну. Швеція довела.
У XIX столітті скандинавське королівство перетворилося на найбільшого експортера сировини — руди та деревини. Але, на відміну від Аргентини та Бразилії, шведський уряд проводив далекоглядну економічну політику. Прибуток від сировини вкладався в модернізацію тієї самої галузі. Наприклад, на гроші від експорту лісу будували деревообробні заводи, а не просто рубали більше дерев. Шведи жили дедалі краще, а отже, купували більше товарів, стимулюючи внутрішній ринок. Завдяки своєчасній переорієнтації сировина стала благом, а не гальмом економіки.
Невдовзі Швеція «доросла» і до випуску готової продукції. Volvo, IKEA, Electrolux, SAAB — усі вони виникли в королівстві з населенням меншим, ніж у Білорусі чи Румунії. Країна не лише заробляла дедалі більше, а й набула стійкості до перепадів цін на сировину та криз. Така політика себе виправдала: криза 30-х років вдарила по сировинних державах, а Швеція залишилася цілком благополучною. Високий рівень життя означав ще й політичну стабільність та відсутність потрясінь.
Хоча сировина — все ще важливе джерело доходу, Швеція продовжує розвивати технологічну промисловість: авіабудування та військову промисловість, атомну енергетику. За рівнем ВВП на душу населення скандинави тримаються на 11 місці. Україна, наприклад, посідає 133 місце, а Росія — 72. Щоправда, сировинних мільярдерів у Швеції явно поменше, але шведів це навряд чи засмучує.

У всіх «сировинних» державах знаходилися люди, які розуміли хибність такої економіки. Але в одних країнах при владі були реформатори на кшталт Гамільтона чи Пак Чон Хі, а в інших уряд був пасивним і корумпованим, як в Україні. Саме це, а не релігійні та територіальні відмінності — вирішальний чинник успіху. Усі виробники сировини перебувають у зоні ризику: їхні основні товари можуть будь-якої миті подешевшати й обвалити економіку. Сировинні країни не контролюють власного розвитку. І якщо вчасно не зупинитися, сировина перетворить навіть багату державу на відсталу. Якщо вона взагалі колись розбагатіє.
Тому не радій сильно, що Україна лідирує з експорту зернових і олії — це все, в чому ми лідируємо. Таке лідерство постійно породжує кризи й назавжди залишить Україну в списку бідних країн. Саме в аграрних країнах імовірність голоду висока, як ніде в інших.