Смерть породжує життя: як повалені дерева рятують ліс

Сухостій і валежник, трухляві стовбури та дупла — рідний дім для багатьох тварин. Очищаючи ліси від повалених дерев, ми знищуємо середовище їхнього існування.

«Якось раз, пару років тому я був змушений узяти на одноденний польовий виїзд доньку — їй тоді було три роки. Донька спочатку весело переступала через усі валежини, але потім утомилася й сердито запитала, хто накидав усе це сміття. Це було несподіване запитання, і я став думати, звідки воно могло взятися», — згадує Дмитро Щигель, біолог, доцент Гельсінського університету. За його словами, менталітет чистоти й порядку нав'язується нам з дитинства, розповідає nat-geo.ru. Ми самі просимо дітей прибирати іграшки перед сном, дуже рано вчимо, що чиста кімната — це добре, а розкидані іграшки — погано: «Додайте до цього захоплення порожніми просторами, суворим лаконічним дизайном, — міркує Дмитро. — Чисто й пустельно — отже, добре й гарно. І цей міський "квартирний менталітет" дуже багато хто, не замислюючись, поширює на ліс».

Цей незайманий ялиновий ліс у Карпатах ніби зійшов із полотен художників-романтиків. У Центральній Європі майже не залишилося таких хащів, що ніколи не знали вирубок. Фото: Наталія Шевченко

Дмитро — москвич, але, проводячи дослідження, вивчає життя мертвої деревини майже по всій Північній Європі. За його словами, сприйняття лісу та мертвих дерев різниться від країни до країни. На пострадянському просторі до колод і пеньків, що валяються в лісопарках, ставлення, на жаль, переважно «лавково-смітникове». Підпалити повалене дерево або викинути сміття в дупло подекуди досі в порядку речей. У тих європейських країнах, де ліси вирубано дуже давно, дрімучі хащі та старі дерева, за словами Дмитра, набувають цінності як втрачений ландшафт: «Таке ставлення викликає в пам'яті роботи старих майстрів: на їхніх пейзажах раз у раз трапляються дерева з відмерлими верхівками. Зрозумілий сучасникам похмурий символізм цих картин сьогодні втрачено, вони стали сприйматися як чарівні зображення природи, що зникає».

Під визначення «мертва деревина» підпадають сухостої та валежник, а також відмерлі фрагменти живих дерев (наприклад, дупла, трухляма частина стовбурів, сухі гілки та коріння). Усе це формує різноманітне середовище існування для безлічі грибів, тварин і рослин. Життя понад половини видів, що мешкають у природному лісі, так чи інакше пов'язане з мертвими деревами. Для більшості з них відживші дерева — це повноцінний дім, без якого вони не виживуть.

Квасениця звичайна використовує мертву деревину як субстрат. Що більше в лісі повалених стовбурів, то більше в квасениці можливостей для поширення. Фото: Михайло Богомаз

«Мертва деревина виступає ще й сховищем органічної матерії, вуглецю та азоту, а також великих запасів води, — розповідає Павел Павлачик, польський дослідник мертвої деревини. — Стовбури дерев у річці чи струмку формують водні потоки, спрямовують їхній біг, забезпечують різноманітність русла». Мертва деревина регулює лісову екосистему, впливає на взаємовідносини звірів і рослинності. Для одних видів повалені дерева — стежки, для інших — бар'єри. «Мертві дерева оберігають підріст від поїдання великими травоїдними», — продовжує Павел. За словами вченого, деякі дерева охочіше поновлюються на валежнику. На стовбурах, що розкладаються, часто з'являються молоді ялинки — так вони можуть вижити в густому підліску або в болотистому вільшняку. Порослий крихітними деревцями стовбур старого поваленого дерева чи пенька, а то й повністю заросла молодими деревами валежина — типова картина для старовікових природних лісів.

Дерево, що вмирає або навіть ще цілком живе, одними з перших заселяють гриби. «Грибні угруповання в мертвій деревині — це дуже складна система, — ділиться спостереженнями молода дослідниця з Фінляндії Марія Фатікова. — Якщо грибних угруповань у лісі стало менше, як за кількістю, так і за різноманітністю, то це, як правило, тривожний показник». За словами Марії, добробут лісових грибів залежить від великої кількості чинників: «Деякі гриби настільки вузько спеціалізовані, що одне й те саме мертве дерево може підтримувати існування безлічі видів: у процесі розкладання дерева одні види грибів заселяють гілки, інші — дупла, треті оселяються під корою; деяким грибам потрібне світло, якісь віддають перевагу тіні».

Саламандра плямиста чудово почувається в умовах підвищеної вологості; в Карпатах її називають «дощова ящiрка». Ця земноводна часто ховається під повалені дерева й у трухляві пеньки. Фото: Наталія Шевченко

Розкладаючи деревину, гриби при цьому й самі правлять за субстрат живлення для багатьох комах, особливо для жуків і двокрилих. Комахи, як і гриби, — утилізатори деревини. Вони беруть участь в обігу речовин у лісі, зокрема надзвичайно важливі для ґрунтоутворення. Личинки рідкісного жука-рогача прокладають мережу ходів у трухлявій деревині та, розпушуючи її, забезпечують доступ повітря й спор грибів для подальшого розкладання. За словами Дмитра Щигеля, завдяки невеликим розмірам, умінню літати й надзвичайно гострій чутливості до запахів комахи прямо чи опосередковано беруть участь практично в усіх процесах споживання лісової органіки, як живої, так і мертвої.

У результаті величезний «організм» — ліс — функціонує більш-менш безперебійно.

Дерева вмирають стоячи: ліворуч зеленіє зрілий бук, що ледве сягнув столітнього віку; в центрі, на передньому плані — старе, але ще живе дерево; праворуч — мертвий стовбур бука з колонією трутовиків. Фото: Михайло Богомаз

У природному лісі, де все відбувається без втручання людини, створюється особлива організація простору. Життя організмів, нездатних активно рухатися або долати значні відстані — а це гриби, мохи, лишайники, багато комах, — напряму залежить від кількості мертвих дерев. Наприклад, більшості трутовиків для утворення плодових тіл і розмноження необхідно, щоб зустрілися два неспоріднені грибниці, а це означає, що в якийсь період на один і той самий придатний стовбур мають упасти й прорости на ньому щонайменше дві спори. Імовірність успіху такого подвійного приземлення й заселення стрімко падає зі збільшенням відстані до придатного «нового дому».

Багато мешканців мертвої деревини потребують певного поєднання рівнів освітленості та вологості. Лісові простори дають змогу крилатим підлітати до місць існування або гніздитися в природних сховищах. «На болоті Ельня мої колеги виявили гніздо сокола дербника, — розповідає білоруський орнітолог Денис Кітель. — Птах знайшов під поваленим деревом якусь нішу, звив гніздо й вивів пташенят. Навіть мертве, дерево продовжує давати притулок багатьом видам».

Самці жука-рогача, що б'ються, — рідкісне видовище. З кожним роком ареал виду скорочується, зокрема через санітарні чистки лісу. Щоб пройти повний цикл розвитку, личинці жука треба провести в середньому п'ять років у деревині мертвих дерев. Фото: Михайло Богомаз

«Подивися, які мальовничі завали!» — вигукує волонтерка Фонду природної спадщини (Fundacja Dziedzictwo Przyrodnice) Катерина Борисенко. Поки Катя намагається закарбувати красу незайманої ялинової хащі на Підкарпатті — заповідному краї на південному сході Польщі, — я оглядаю місцевість. Буває, потрапивши в ліс, втрачаєш зв'язок із реальністю: ти ніби в павільйоні, посеред декорацій до фільму-казки. Швидкий струмок розрізає надвоє невеликий пагорб, на якому красуються повалені столітні ялини, рясно поросли мохом, — посеред цієї неймовірної краси легко уявити хоч Бабу-Ягу, хоч пряниковий будиночок із казки братів Грімм, хоч ведмежат із картини Шишкіна.

Притулившись до поваленого стовбура ялини, відпочиваємо: увесь день ми шукали мох Buxbaumia viridis, названий на честь німецького природодослідника, першого професора ботаніки й натуральної історії Санкт-Петербурзької академії наук Йоганна Християна Буксбаума, який відкрив цей вид у гирлі Волги. Побачити крихітну буксбаумію зелену можна лише двічі на рік, навесні та восени, коли з'являються спорофіти — відносно великі коробочки на ніжках. Це дуже вибагливий мох і дуже рідкісний, що не дивно. «Буксбаумія сильно залежить від рівня освітленості, а для зростання їй потрібні мертві дерева не менше пів метра в діаметрі, що впали в струмки та невеликі гірські річки», — пояснює голова Фонду природної спадщини Радек Міхальський. Еколог стверджує, що вирубки навколо місць існування цього моху вкрай шкідливі — вимоглива буксбаумія слугує важливим індикатором природних лісів.

Мертві дерева — основа складних динамічно стійких екосистем, що розвиваються протягом багатьох десятиліть. Наприклад, існування рідкісного дятла білоспинного залежить від наявності на досить великій території мертвих стоячих дерев, придатних для будівництва дупла. Живуть ці дятли у своїх дуплах лише рік, але потім десятки років, поки дерево не впаде, його використовуватимуть інші види. «Дятли, — каже Денис Кітель. — Основні постачальники дупел для багатьох інших птахів і ссавців: мухоловок, кількох видів синиць, повзиків, крутиголівок. Усі вони можуть використовувати дупла як місця для гніздування. Із ссавців дупла приваблюють мишей, потім у них можуть оселитися кажани — ланцюжок можна розкручувати дуже довго!»

Життя багатьох лісових звірів і птахів, таких як мишак жовтогорлий, значною мірою залежить від наявності мертвої деревини. Дуплисті, повалені дерева, вивернуте коріння та сухостій забезпечують ці та інші види житлом. Фото: Михайло Богомаз

Звичайна ніч на початку червня; під жаб'ячий акомпанемент ми виходимо на узлісся, де ростуть старі дуплисті верби. Ми — це я і двоє українських дослідників, Олена Годлевська та Сергій Ребров. Олена й Сергій вивчають кажанів у регіональному ландшафтному парку «Міжріченський» у межиріччі Дніпра та Десни.

Перший зустрінутий звірок — кажан пізній — захвату в біологів не викликав: цей досить поширений вид, як правило, селиться в будівлях. А от зустрічі з вечірницею малою Олена й Сергій дуже раді: цей вид можна розглядати як індикатор природного лісу. Вечірниця мала сильно залежить від наявності дуплистих дерев.

У кажанів проблема з дуплами стоїть вкрай гостро. «Кінцівки й зубки цих тварин не пристосовані для того, щоб будувати собі сховище, — пояснює Олена Годлевська. — А тим часом вони в цих сховищах-квартирках дуже потребують». Деякі види привчилися жити поруч із людиною, але залишаються й ті, що прив'язані до дупел. «Вечірниця мала в будівлях не оселяється. Тобто немає дупел, немає старого лісу — немає й виду», — констатує Олена.

Італійські зоологи під час недавнього дослідження дійшли висновку: протягом одного сезону колонії рукокрилих потрібно 20−30 дуплистих або сухостійних дерев. «У Голосіївському лісі, національному парку в межах Києва, ми знайшли колонію в старому дубі, — згадує Годлевська. — Коли через два дні ми прийшли, щоб дослідити тварин, виявилося, що вони вже в сусідньому дереві».

Навіщо рукокрилим ці постійні переїзди з місця на місце? Головна причина — відсутність «каналізації». У досить невеликій порожнині дупла стрімко накопичується послід. Щойно об'єм заповнюється, доводиться шукати новий дім. Про що говорять ці факти? Про те, що практика лісників залишати на один квартал по два-три старі дерева, а решту вирубувати, рукокрилих не рятує.

Окрім розв'язання «квартирного питання», для кажанів важлива просторова організація лісу. «Одна справа, коли росте ліс суцільний, монокультурний, який спеціально висаджують і штучно підтримують, інша — коли все йде природно, своїм ходом. Старі дерева випадають, утворюються галявини. Галявини, своєю чергою, починають зарости — на них з'являються нові види їстівних комах, формуються можливості підльоту до них», — пояснює Сергій Ребров.

Гнойовик мерехтливий відіграє важливу роль в екології лісу. Це типові редуценти, організми, які розкладають відмерлу деревину та рештки живих істот, перетворюючи складну органіку на неорганічні й найпростіші органічні сполуки. Фото: Михайло Богомаз

Лакарія аметистова відіграє важливу роль в екології лісу. Це типові редуценти, організми, які розкладають відмерлу деревину та рештки живих істот, перетворюючи складну органіку на неорганічні й найпростіші органічні сполуки. Фото: Михайло Богомаз

Багато дерев — ще не ліс. Регулярні лісопосадки не лише виглядають понуро, а й нездатні протистояти екологічним викликам. Наприклад, таким як поширення жука короїда-типографа, кошмару всіх лісників. Дмитро Щигель пояснює, як пов'язані просторова організація лісу й розмір популяції жука: «Коли чисельність короїда перевищує певні порогові межі, виникає масовий спалах. У природному різновіковому лісі, де є величезні ялини й маленькі ялинки, де є дерева тонкі й довгі, широкі й товсті, є й галявини, і валежник, різнорідність лісу слугує природним буфером. У такому лісі, якщо спалах чисельності шкідника й виникає десь на невеликій ділянці, можливості для розселення в жука обмежені. Виникне маса природних перешкод: одне дерево залиє жуків смолою, інше надто тонке, третє занадто трухляве… У лісопосадках усі дерева одного віку та походження, вони всі рівні перед ворогом: якщо одне вразливе, то вразливі всі».

Наочний приклад — відносно недавня ситуація в Московській області, коли через посуху короїд знищив понад третину всіх ялинників старших за 60 років, висаджених на місці природних змішаних хвойно-широколистяних і широколистяних лісів. Тоді уряд виділив на боротьбу з жуком понад мільярд рублів, але ефект виявився зовсім скромним.

Росія зараз підходить до того етапу лісокористування, на якому перебували скандинавські країни в 1950—1960-х роках. За словами Костянтина Кобякова, координатора WWF Росії з лісів високої природоохоронної цінності, у нас спостерігається криза моделі піонерного освоєння. «Незайманих лісів, де раніше не ступала нога лісоруба, поменшає, — пояснює Кобяков. — Точніше, їх у нас ще багато, але це вже ліси, розташовані дуже далеко від доріг, а також заболочені, гірські, малопродуктивні. Тобто практично не залишилося таких от добрих доступних лісів, які можна просто вирубати й піти, нічого не вкладаючи в лісове господарство».

Навіть якщо не брати до уваги шкоду екосистемам від повного зникнення природних лісів, модель «прийшов-побачив-спиляв» вичерпає себе з суто економічних причин. І дуже скоро лісову промисловість чекає серйозна криза нестачі сировини.

Вижити молодим деревцям у старому лісі непросто: густий підлісок обмежує підросту доступ до світла. Відмерлі дерева, повалені стовбури та пеньки слугують рятівним островом, що дозволяє деревцям розвиватися. Фото: Михайло Богомаз

У такій ситуації лісопромисловці та відомства, що керують лісами, дедалі частіше стали замислюватися про скандинавську систему інтенсивного лісокористування — «від збирацтва до городу» — коли впроваджуються технології вирощування та заготівлі лісу (в діло йде вся деревна маса, аж до гілок, пеньків, хвої, листя).

«Це хороша, економічно життєздатна модель, — зазначає Костянтин Кобяков. — Єдиним перегином, якщо говорити про те, як вона працює в скандинавських країнах, стало її практично повсюдне поширення, що завдало дуже серйозного удару по біорізноманіттю». Експерт стверджує, що за розумного впровадження нова система дасть змогу зберегти масиви незайманих лісів, що залишилися.

Це може стати хорошою новиною для сибірської тайги чи для Республіки Комі з її рекордною для Європи площею незайманих лісів — 7,8 відсотка території. Але що ж робити тим регіонам, де первозданних лісів практично не залишилося? Зберігати мертву деревину.

Що далі лісова система від природного стану, то більше потрібно зусиль для її підтримки, зазначає Павел Павлачик, посилаючись на дані різних європейських досліджень: «Для збереження стійкості лісів потрібно залишати від 20 до 50 кубометрів мертвої деревини на гектар — залежно від типу лісу. Це граничні показники. Якщо померлих дерев менше, то біорізноманіття істотно знижується. Для порівняння: у природних лісах обсяг валежника може перевищувати 100, а в низці випадків і 500 кубометрів на гектар». Для людини такі нетрі практично непрохідні, але, за словами вченого, вони є визначальними для виживання деяких видів. Втім, у більшості випадків, стверджує Павлачик, важливіше не кількість, а якість — наявність досить товстих валежин на різних стадіях розкладання. У природі смерть породжує нове життя — без мертвої деревини стабільність лісових екосистем опиняється під загрозою.