Шоб шо? Як варіант формулювання національного питання

У мене є друг. Давній. Одне з його улюблених запитань: шобшо? (щоб що?).

Вісім років тому, працюючи в Росії в найрізноманітніших бізнесах, саме цим запитанням він «вбивав» своїх підлеглих.

Спочатку вони дивувалися українській версії формулювання, а потім входили в ступор, так ніколи й не зумівши сформулювати відповідь.

Сподіваюся, на теренах недоброзичливого сусіда він залишив глибокий інтелектуальний слід. Приблизно, як той голос із сейфа в «Зеленому фургоні».Я посилаюся на свого друга, щоб виключити звинувачення в плагіаті. Вираз не мій. Запозичений. Але дуже вже влучно. Льошо, дякую!

Є в мене ще один знайомий. Консультант. Бізнес-тренер. Радить дуже великому бізнесу, топам, як жити й керувати. Якось я його запитала:

- Скажи мені, як на твою думку, яка найключовіша проблема наших власників бізнесу?

Його відповідь мене не здивувала:

- Невміння поставити завдання.

І навів приклад: «є в мене клієнт, власник найбільшого виробничого холдингу, я з ним працюю 15 років і всі 15 років я вчу його ставити завдання. А він любить «граблі»: самодурство, «ворочу, що хочу», змінюю рішення по 10 разів на день, «мені не подобається, не можу пояснити чому», «переробіть - що не так, здогадайтеся самі!». Улюблений формат брифу: «здивуйте мене». Мій інтерес, до речі, був і в тому, коли йому, досить освіченій людині, набридне 15 років битися з одним і тим самим персонажем над одним і тим самим болем…На що він відповідав у дусі «бабло перемагає зло», гроші платять за «лікування й чудово»…

До чого я все розповідаю? Невміння поставити завдання - національна катастрофа. Сакральне запитання «шобшо?» заводить усіх у глухий кут. А невміння відповісти на нього не дає рухатися далі, знаходити правильні рішення, не робити непотрібних дій.

Будучи в бізнесі, я найчастіше стикалася з такою проблемою з боку корейських клієнтів (слава богу, я можу тепер сказати це без оглядки на корпоративну етику!) і з боку бізнесів, що виросли з наметів на Олімпійському. Я їх прощала. Ну що з них візьмеш? І потім - це ж клієнтський бізнес, майже психотерапія…

Попрощавшись з бізнесом і пішовши в громадський сектор, я опинилася в центрі інших ініціатив: громадянських, освітніх, державних, донорських. І тут я точно зрозуміла, що «шобшо» претендує на національну ідею.

Ми змінимо Яценюка, щоб що? Прийде Гройсман, щоб що? Ми робимо реформу Х, щоб що? Ми робимо цей набір активностей, щоб що? Ми ухвалюємо такі рішення, щоб що? Допоможіть нам із цим контактом, щоб що? Домагайтеся такого результату, щоб що?

Невміння відповісти на такі запитання - це зламані долі людей і країни, мільйони витрачених грошей, зайві зусилля тисяч, тонни списаного непрацюючими рішеннями паперу!..

95% людей, з якими я зіткнулася за останні 2 роки «боротьби за все», не вміють відповісти на запитання - щоб що?

«Нам потрібно, щоб люди зрозуміли, що "реформа Х - це добре"». Так, наприклад, в ідеалі звучало завдання. Під час спроби зрозуміти, «щоб що?»: що люди мають потім зробити з цим розумінням, постановники завдання зводили очі догори й заводили шарманку відомих маніпуляцій: що це ви ставите дурні запитання? що ви, люди з бізнесу, можете розуміти в специфіці (о, боги!), великих державних політик?!

Особливо заводить у глухий кут таке запитання експертів. У момент запитання «шобшо?» експерт зазвичай іде в астрал, зморщує чоло й видає 10-сторінковий текст тактичних вигод. Будь-які спроби звузити його розмах думки до 1-го речення вводять людину в ступор.

To be short - відкриваю секрет. Запитання «щоб що?» - воно з галузі критичного мислення. Зі здатності розмірковувати над запитаннями, над завданнями, знайти суть, уміти сформулювати мету одним реченням з п'яти слів, ДУМАТИ, навіщо плануються ті чи інші дії, піддавати сумніву шаблонні установки, не вестися на масові істерики, перевіряти факти, ставити запитання, готувати аргументи, уміти вести дебати, а не істеричні суперечки. Список умінь, не притаманний усім нам: від експертів до громадян.

Припускаю, що якщо ми почнемо кожну запропоновану нам дію перевіряти запитанням «щоб що?», можемо, ми якось швидше й точніше побіжимо? Хіба ні?