Реформа мисливської галузі. Погляд зсередини

Моєму онукові скоро сім. Він уже просить: «Діду, дай потримати рушницю». Я бачу, як у нього горять очі, і він уже ставить запитання: «Коли ми підемо на полювання?» І мені стає трошки страшно від того, що він може сьогодні побачити й почути на полюванні, страшно від того, що невдовзі мені нікуди буде повести його на правильне полювання.

Невелика група мисливствознавців, зокрема й ваш покірний слуга, восени 2014 року ініціювала винесення питання про реформування мисливського господарства України на найвищий рівень. Нас почули й включили до складу робочої групи з реформування галузі. А оскільки за мисливські справи в нас відповідає головне лісове відомство, то, природно, що ця робоча група була створена при Держлісагентстві України. Активна фаза роботи групи припала на весняно-літній період 2015 року. На першій же зустрічі ми запропонували своє бачення щодо управління мисливською галуззю, а також внесли проєкт концепції розвитку мисливського господарства України. Це застало лісівників зненацька, оскільки до цього моменту не лише про концепцію, а й взагалі про полювання, схоже, говорити серйозно й не збиралися. Але справа «закрутилася» і над концепцією почали працювати спільно.

Налаштовані на роботу ми були серйозно і навіть трохи войовничо — надто багато проблем назбиралося в мисливському господарстві, і вирішуються вони не так, як хотілося б. Але ми розуміли, що від такого «симбіозу» не варто чекати суттєвих і рішучих змін. Адже першопричиною всіх бід у мисливському господарстві ми вважаємо недосконале державне управління галуззю. Ми заявили, що Держлісагентство не здатне управляти мисливським господарством країни, а мисливське господарство, як специфічна галузь, потребує побудови власної вертикалі управління. І головний запропонований нами постулат перетворень — створення самостійного державного органу управління мисливським господарством.

Як ви думаєте, чи сподобалося це відомству, яке несе пряму відповідальність за нинішній стан справ у мисливському господарстві? Відповідь очевидна. Очевидно й те, що Держлісагентство не зможе реформувати мисливське господарство і вивести його на новий сучасний рівень. Більше того, воно не хоче займатися реформою, щоб не втратити мисливське господарство. Саме тому розпочата спроба реформи провалилася, і все тихо було «спущено на гальмах».

Хочу внести ясність. Я не намагаюся очорнити рідне лісове відомство. Я не проти лісового господарства, я за мисливське господарство. Для мисливствознавців питання управління мисливською галуззю було актуальним завжди, і 30—40 років тому, навіть коли в мисливського господарства були певні успіхи. За всю нову історію України мисливствознавці ніколи не керували своєю галуззю, а мисливське господарство існувало лише як додаток галузі-антагоніста. Тривале перебування у складі іншої галузі не дозволило мисливському господарству реалізувати свої можливості й призвело до нинішнього стану занепаду. Ну не можуть мисливським господарством керувати лісівники чи аграрії. Чому потрібно об’єднувати абсолютно різні за суттю й завданнями галузі? І це питання в мене не до Держлісагентства, а до перших осіб країни, від яких залежить вирішення цієї затяжної проблеми. До речі, успіхи мисливської галузі в радянський період головним чином були завдяки трепетному ставленню до полювання вищого керівництва країни.

Сьогодні мисливське господарство України можна порівняти з автобусом, заповненим пасажирами, який повільно рухається розбитою дорогою, а за кермом нікого немає. Пасажири — це мисливськокористувачі, а бездоріжжя — це економічний і соціальний стан нашого суспільства. І ми всі маємо думати, як вирулити на добру дорогу. Тому одне з ключових питань у пошуку рішень щодо виведення мисливської галузі з кризи — хто сяде за кермо цього автобуса, точніше хто, який орган керуватиме галуззю. Для нас, фахівців мисливської справи, відповідь очевидна. І справа тут не в окремій посаді, яку нібито хтось хоче обійняти. Головне завдання — побудова досконалої системи управління мисливською галуззю. І сьогодні як ніколи ми впевнені в важливості створення самостійного в ухваленні рішень державного органу управління мисливським господарством.

Ще вчора сама ідея створення нового державного органу виглядала як утопія. Опоненти в один голос кричать «Не на часі», «Не потрібно», «Не доцільно». Так, у псевдореформаторів від влади завжди знайдуться вагомі аргументи «проти». Один із колишніх керівників лісової галузі Марчук Ю. М. на «круглому столі» мені заявив: «Якщо хочеш завалити справу — створи Міністерство». Ото ж бо!

Ну а як же стоять сьогодні справи в самій лісовій галузі, як іде реформа? З великим жалем і гіркотою кажу, що справи в лісовій галузі сьогодні нітрохи не кращі, ніж у мисливських справах. А може, правий Юрій Миколайович, адже є ж своє «міністерство», а справи не кращі. Не заглиблюватимуся в проблеми лісників, наведу лише одну цитату з обговорень реформи лісової галузі. А там зараз такі гарячі обговорення, що чуби тріщать. На винесене запитання: «Які проблеми лісового сектору покликана розв’язати інституційна реформа лісової галузі?» один з учасників обговорення заявив, дослівно: (тут перекласти – ред.) "В Україні фактично відсутній центральний орган виконавчої влади з питань лісового господарства, який регулює державну лісову політику, надає методичну допомогу та здійснює контроль за всіма без винятку лісокористувачами. Відсутній державний інститут, який балансує екологічні, економічні та соціальні інтереси суспільства по відношенню до лісу та лісових ресурсів, які постійно змінюються. Натомість у нас є Держлісагентство, яке виступає не як державний регулятор, а як монопольний гравець на ринку деревини, у якого регулятивні функції відійшли на задній план. За останній рік не розроблено та не затверджено жодного суттєвого регуляторного акту, який би сприяв розв'язанню проблем у лісовому господарстві". Що вже казати про мисливське господарство…

Тому сьогодні ідея створення центрального державного органу управління мисливським господарством не така вже й утопічна. Навпаки, саме час. Для нас створення самостійного органу управління не самоціль. Ідеться про грамотне управління самостійною галуззю, а не сектором лісового відомства. Шановні колеги-лісівники, у вас самих прямих справ по горло, погодьтеся, що ми праві, відпустіть полювання. Усім буде від цього лише краще. У нас із вами абсолютно різні предмети, засоби й знаряддя виробництва. У нас різна освіта й погляди на вирішення завдань, що стоять перед нами. У нас лише мета може бути спільна — зробити нашу країну багатшою та міцнішою. Ризик лише в тому, що й ваше головне відомство, і наш новий орган може очолити якийсь «Аля-Сівець». Що з цього вийде, ми вже бачили. І ось тут ми можемо об’єднати зусилля й не допустити призначення непрофесіоналів до управління нашими галузями. І далі ми працюватимемо пліч-о-пліч, на стику інтересів наших галузей.

Мисливське господарство, як гуманітарна сфера діяльності, цілком вписується в чинну систему управління аграрним сектором економіки. Мінагрополітики, згідно з Положенням про нього, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у питаннях формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері агропромислового комплексу, зокрема мисливського господарства. Проте нині Мінагрополітики не має не лише спеціального підрозділу, а й жодного фахівця-мисливствознавця. Але специфіка галузі, її стан і важливість майбутніх рішень щодо реформування та розвитку галузі вимагають спеціальних знань у галузі мисливствознавства. Ну не повинен директор департаменту землеробства затверджувати ціни на ліцензії, а директор департаменту тваринництва затверджувати Правила проведення полювань. Ну не повинна адміністрація області вирішувати, коли і як проводити облік тварин!

Тому ми заявили, що готові взяти на себе відповідальність за виведення мисливської галузі на новий сучасний, якщо хочете, європейський рівень. На це, звісно, потрібні роки. Але сьогодні важливо запустити механізм, надати мисливському господарству поступального руху вперед. І кому, як не фахівцям-мисливствознавцям вирішувати нагальні проблеми мисливського господарства. Важливо розуміти, що багато норм мисливствознавства — це аксіома. А сьогодні ми повинні доводити свою правоту й боротися з невіглаством, замість того, щоб щодня реалізовувати на практиці те, що й не потребує доказів.

Наша участь у робочій групі з реформування мисливського господарства показала, що наші погляди на проблеми галузі далеко не в усьому збігаються з позицією фахівців Держлісагентства. Там, як і раніше, вважають, що головна біда — це браконьєрство, і одним з перших пунктів у Концепції знову пропонують посилити контроль, посилити покарання тощо. Ми ж кажемо, що починати потрібно не із «закручування гайок», а зі створення сприятливих умов для ведення мисливського господарства. Тому ми наполягали на розробленні та ухваленні нового Закону про полювання. Ми підкреслюємо: не внесення змін до чинного Закону, а ухвалення нового Закону. Півзаходи не принесуть бажаного результату, потрібні кардинальні зміни. Вважаємо, що новий Закон має встановити нові рамки, нові правила гри. Потрібно принципово змінити підхід: від заборон до розумного господарювання (може, тоді відпаде питання контролю). Знову ж таки тут важливо, хто стоятиме біля керма галузі, і хто писатиме цей Закон. І ще важливо. Закон потрібно написати не для мисливців, цей Закон потрібен українському суспільству. Він має зачіпати всі сфери діяльності й регулювати міжгалузеві відносини задля збереження фауни та середовища існування, загалом — Природи.

Далі належить величезна рутинна робота з втілення концепції в життя. І цим мають займатися фахівці-мисливствознавці. На принципово новий рівень мають вийти наука й школа підготовки фахівців.

Цікавий той факт, що поряд із робочою групою з реформування мисливського господарства в Україні працює група фахівців за міжнародною програмою FLEG, яка на основі аналізу законодавчої бази та практики ведення мисливського господарства деякими країнами Європейського Союзу намагається виробити пропозиції щодо розвитку мисливського господарства України. Мені довелося брати участь у Круглих столах, я знайомий з деякими матеріалами, підготовленими експертами за програмою FLEG, і хочу висловити своє бачення з цього приводу. Це наочний приклад того, як ми йдемо до Європи. А може, ми вже там, оскільки програма FLEG фінансується Європейським Союзом і впроваджується Світовим банком. Безумовно, експерти та консультанти програми проводять значну роботу. Вони відвідали кілька європейських країн, ознайомилися з чинним там законодавством, і представили на обговорення докладний і об’ємний аналіз із головним висновком про те, що… у Європі мисливське господарство ведеться набагато краще, ніж в Україні! І ось тут я не знаю, плакати чи сміятися. А що, до поїздки до Європи ми не знали, що в нас мисливське господарство ведеться не просто гірше, а з рук геть погано? І ми намагаємося приміряти гарний яскравий європейський одяг, який нам явно не по плечу. А свій побитий міллю каптан тримаємо в скрині й ще не приміряли (це я про те, що мисливствознавці ще не керували галуззю).
Кумедно, що фахівці програми FLEG готують різного роду інструкції, аж до оцінки мисливських трофеїв. Нам кажуть: дайте пропозиції, дайте проєкти нормативних актів, а ми їх видамо за своє, недарма ж нам Європа гроші платить.

Я ні в якому разі не применшую значущості роботи, що проводять фахівці програми. Упевнений, що вони видадуть «на гора» серйозні рекомендації. Але головне питання: хто це реалізовуватиме, залишається відкритим. Сьогодні нікому об’єднати зусилля навіть двох робочих груп, які працюють паралельно за однією темою — реформування мисливського господарства, не кажучи вже про об’єднання всіх організацій та осіб, зацікавлених у поліпшенні ведення мисливського господарства. Нікому розвивати думку про нову державну політику в мисливствознавстві, відродження самостійної галузі. Можна, звісно, писати статті, критикувати владу, створювати асоціації тощо. Але без державної підтримки, без досконалого й грамотного державного управління справа не просунеться. Я глибоко в цьому переконаний. Говорячи про державну підтримку, ми не просимо в держави грошей. Навпаки. Ми говоримо про те, що мисливське господарство України має всі можливості стати рентабельною галуззю та вносити в економіку країни свій вагомий внесок. Ми хочемо, щоб і держава також узяла на себе частину відповідальності. І вирішувати сьогодні потрібно не до кого «причепити» мисливське господарство, а як змусити його працювати на благо економіки держави й здоров’я нації.

Можна лише шкодувати, що нинішнє керівництво країни — не мисливці, і шансів бути почутими в нас мінімальні. І в цьому вся проблема. Ті, хто нас не чує, призначають своїх міністрів, потім їх змінюють. Погодьтеся, це дивно, що і лісники, які мають своє «міністерство», і мисливці, які свого «міністерства» не мають, знову в одному човні. Лише в човні, що тоне, без весел. Весла в руках у тих, хто править країною, вони ними б’ються, самі не гребуть і іншим не дають.

P.S. А своєму онукові я поясню, що таке добре, і що таке погано. Я покажу йому правильне полювання.