Ігор СМЕШКО: «Терміново потрібен новий виборчий кодекс, інакше в нас раз за разом відтворюватимуться почвари нагорі та раби внизу»

З 2005 року в українську політику ринули популісти, відбулося зрощення влади з кримінально-олігархічними угрупованнями, Україна перетворилася на феодальну державу, в якій виборець легко продає свій голос за гречку, а в партій є своя «амбарна книга з чорною бухгалтерією», заявив в інтерв'ю інтернет-виданню «ГОРДОН» ексглава СБУ Ігор Смешко

Україні треба чітко розуміти, що в неї немає безкорисливих партнерів ні на Заході, ні на Сході. Кожен діє у своїх інтересах. Для США та Європи головне — їхні власні економічні інтереси, завжди, заявив в ексклюзивному інтерв'ю інтернет-виданню «ГОРДОН» голова Служби безпеки в 2003-2005 роках, колишній військовий аташе України в США (1992-1995) та ексглава військової розвідки (1995-2000) Ігор Смешко.

Смешко народився 17 серпня 1955 року в місті Христинівка Черкаської області. Закінчив із золотою медаллю Київське вище зенітне ракетне інженерне училище імені Кірова, пізніше — докторантуру Військової академії протиповітряної оборони Сухопутних військ імені Василевського, Національну академію оборони України та Київський національний університет імені Шевченка за спеціальністю «Правознавство». Крім того, пройшов спеціальні курси для вищих посадових осіб у сфері національної безпеки у Вищій школі державного управління імені Кеннеді при Гарвардському університеті в США, курси для керівників розвідувальних органів у Швеції та Великій Британії.

11 років тому, у лютому 2005-го, Смешко звільнився з військової служби у званні генерал-полковника. Голова Всеукраїнської громадської організації «Сила і Честь», доктор технічних наук, професор, має ранг Надзвичайного і Повноважного Посла України, вільно володіє трьома іноземними мовами — англійською, німецькою та французькою.

«ЯКЩО СПРАВУ ПРО «ЧОРНУ БУХГАЛТЕРІЮ» ПАРТІЇ РЕГІОНІВ НЕ БУДЕ ДОВЕДЕНО ДО СУДУ, ЦЕ ОСТАТОЧНО ПІДІРВЕ ДОВІРУ ДО ВЛАДИ НЕ ЛИШЕ ВСЕРЕДИНІ УКРАЇНИ, АЛЕ Й НА ЗАХОДІ»

— Ви знайомі з колишнім першим заступником глави СБУ Віктором Трепаком, який забезпечував оперативний супровід у справі «діамантових прокурорів», а нещодавно передав до Національного антикорупційного бюро України понад 800 сторінок «амбарної книги» Партії регіонів, згідно з якою, за словами Трепака, на політичні хабарі та підкуп команда Януковича витратила близько двох мільярдів доларів?

— Ні, не знайомий. Я з 2005 року перебуваю в запасі. За моїх часів Трепак не входив до складу керівних органів СБУ.

— Чому матеріали про «чорну бухгалтерію» регіоналів з'явилися саме тоді, коли Верховна Рада готувалася до голосування щодо зміни Конституції в частині судоустрою та особливого статусу окупованих районів Донбасу?

— Я б поставив інше запитання. У ЗМІ повідомлялося, що після втечі Януковича в Межигір'ї були знайдені документи, плюс вилучалися якісь матеріали за місцем проживання вищих посадових осіб минулого режиму. Актуальніше запитання: чому колишнє, призначене одразу після Майдану, керівництво СБУ цим не займалося? Де закінчені й розслідувані справи, де відкриті судові засідання та судові рішення?

— Ну, щоб влада не імітувала, а справді розслідувала, треба точно знати, що твого імені в «амбарній книзі» немає. Вам не здається, що багато чинних політиків і чиновників якраз у цьому й не впевнені?

— Політична корупція тією чи іншою мірою існувала завжди. Важливо, щоб ця ракова пухлина перебувала під постійним контролем і ефективно лікувалася правоохоронною системою. Хоча ваше запитання не позбавлене змісту і має бути професійно розслідуване.

— Тобто питання, чому саме зараз спливла «амбарна книга», вам не здається ключовим?

— Колишня і нинішня влади в Україні народжені в одному й тому самому напівкримінальному та надполітизованому бізнес-просторі. Їх пов'язують багато невидимих для суспільства кримінальних чи напівкримінальних фінансових і політичних ниток.

Із початком політичних призначень до керівництва правоохоронних органів рівень професіоналізму у відомствах катастрофічно знизився. Крім того, немає жодного парламентського контролю над ними. За цих умов неможливо гарантувати, що «легалізація» оперативних даних не має й політичного підтексту.

— Під «легалізацією» ви маєте на увазі злив інформації про політиків і партії у ЗМІ?

— Найпростіший спосіб легалізації — анонімно надіслати частину матеріалів до редакції або певному народному депутату. Що конкретно стало причиною появи «амбарної книги» саме зараз — мають відповісти лише правоохоронні органи. Першим запитанням, яким має поставитися НАБУ, — це першоджерело подібної інформації. Саме першоджерело — ключ до визначення достовірності матеріалу та шляху його потрапляння до ЗМІ.

— Не вірю, що злив з'явився випадково, а не перед важливим голосуванням у Раді. Адже це відмінний сигнал парламентарям: хлопці, не натиснете кнопку «за» — оприлюднимо ще пару сторінок із «чорної бухгалтерії», але вже з вашими іменами.

— Я не любитель теорій всесвітньої змови, а професіонал і практик. Мені важливо, щоб посадили хоча б одного високопосадового злочинця на підставі незаперечних доказів. Не варто неперевіреними фактами та домислами зайвий раз бентежити й так стомлене від негативу українське суспільство.

Давайте дочекаємося результатів розслідування НАБУ. Сталося те, що сталося, а саме: дуже гучна заява колишньої високопосадової особи в спецслужбах про системну корупцію вищого військово-політичного керівництва України. Якщо справу про «чорну бухгалтерію» Партії регіонів не буде доведено до суду, якщо не буде висунуто конкретних звинувачень проти конкретних винних — це остаточно підірве довіру до чинної влади. Причому довіру не лише всередині України, а й на Заході, як це вже було після «помаранчевої революції».

«ПЕРШЕ, ЩО ЗРОБИВ ПРЕЗИДЕНТ ЮЩЕНКО, — ЗАЧИСТИВ КЕРІВНИЦТВО СБУ, ЯКЕ РОЗСЛІДУВАЛО СПРАВИ ПАРТІЇ РЕГІОНІВ. ЗРЕШТОЮ ДО ВЛАДИ ПРИЙШОВ ЯНУКОВИЧ ІЗ СВОЄЮ «АМБАРНОЮ КНИГОЮ»

— Не можна підірвати те, чого немає. Судячи з останніх соцопитувань, довіра до влади зараз трохи вища за статистичну похибку.

— Я бачу проблему в іншому. Ні правоохоронна система, ні громадянське суспільство не роблять жодних висновків з недавнього минулого. Хтось пам'ятає, що під час першого Майдану російський олігарх Борис Березовський інвестував десятки мільйонів доларів на підтримку «помаранчевих» сил, які потім прийшли до влади? Хтось пам'ятає, що експрезидент Леонід Кравчук після 2005 року навіть брав участь у роботі парламентської комісії з розслідування цього протиправного політичного фінансування з-за кордону? Чому ж тоді ЗМІ мовчали про «чорну бухгалтерію» Ющенка та його політсили?

— Ніхто не мовчав, навпаки: сам Березовський не заперечував, що перерахував 15 мільйонів доларів на фірми, пов'язані з найближчим оточенням Віктора Андрійовича.

— Якщо мені не зраджує пам'ять, мова йшла про понад 40 мільйонів доларів США. Саме недоведення до кінця цього розслідування й непокарання винних з подальшим непосиленням законодавства про фінансування політичних партій і заклали основу для появи «чорної амбарної книги» Партії регіонів. Відсутність невідворотності покарань породжує ще витонченіші злочини.

До речі, чому ніхто у ЗМІ не вимагав від Ющенка доведення до суду розслідування про сепаратистський з'їзд Партії регіонів у Сєвєродонецьку у 2004 році чи про фальсифікацію даних на сервері Центральної виборчої комісії під час президентських виборів? Розслідування цих справ поставило б хрест на можливості Партії регіонів прийти до влади й не дозволило б Януковичу стати президентом.

Але перше, що зробив президент Ющенко, — провів зачистку керівництва СБУ, яке порушило й розслідувало ці справи ще до його приходу до влади. Чи не в цьому витоки подальшого фінансування вже Януковичем політичної сили Ющенка, про що ми дізналися з цієї ж «амбарної книги»? І де запитання ЗМІ до третього президента України?

— Журналістські розслідування не припинялися ні 10 років тому, ні зараз, але ЗМІ не можуть замінити собою правоохоронну систему, у якої, як виявилося, немає запитань до фігурантів гучних антикорупційних розслідувань.

— Навіть одна нелікована хвороба може призвести до смерті. За Ющенка були розвалені кримінальні справи за участю функціонерів Партії регіонів. Зрештою до влади прийшов Янукович зі своєю «амбарною книгою». У криміналу є поняття «поставити на лічильник» або «взяти на олівець». І питання не в тому, що один політико-бізнесовий клан «поставив на лічильник» інший, а в тому, що українська політична система загалом критично хвора.

— Ви так говорите, ніби за вашого перебування главою СБУ за президента Кучми корупції в українській політиці не існувало.

— Корупція, на жаль, існувала завжди, і я несу повну відповідальність за час свого керівництва СБУ. Але, принаймні, у політичних партій у той час не було «амбарних книг». А якщо й були, мені про них нічого не було відомо. Не забувайте, що я служив у СБУ менше двох років і був переведений туди з військової розвідки в порядку просування по військовій службі.

— Я просто нагадаю вам, що саме Кучма проштовхував Януковича як свого наступника.

— Мені нічого вам відповісти з цього приводу. Моєї поради з цього питання ніхто не питав. Це було політичне рішення тодішнього президента країни. З 1972-го по 2005 рік я був кадровим військовим, а не політиком.

«НЕВЖЕ ДЛЯ ВАС СЕКРЕТ, ЩО ЧИНОВНИКИ В АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА НАБАГАТО БІЛЬШЕ ВПЛИВАЮТЬ НА СИТУАЦІЮ В КРАЇНІ, НІЖ КАБМІН, ВЕРХОВНА РАДА ЧИ СУДИ?»

— Ви мало не в кожному інтерв'ю повторюєте, що корупція та призначення лояльних до влади людей почалися саме за третього президента України. Ось і губернатор Закарпатської області Геннадій Москаль нещодавно заявив: «Ющенко отримав один мільярд доларів від Партії регіонів за здачу влади Януковичу». Чому всі стали такими правдорубами зараз, коли Ющенко давно відійшов від влади? Що заважало вам написати заяву до Генпрокуратури у 2005-му?

— По-перше, ніколи не казав, що корупція почалася саме за Ющенка. За нього вона ще більше посилилася і втратила останній сором. По-друге, кожен сам обирає собі дорогу і має відповідати за свої слова та вчинки. Повторюся: я не політик. Професіонал має озвучувати лише ту інформацію, яку може довести. Це непросто.

Можете уявити, що я мав відчувати у 2004-му, коли в Україні залишилися лише два кандидати в президенти: один — неодноразово судимий, другий — той, що видав себе за того, ким ніколи не був? Ющенко ж ніколи не був ні демократом, ні освіченою та моральною людиною, ні великим фінансистом.

Через свою службову діяльність у розвідорганах і роботу в США з 1992 року я знав, що Генеральною прокуратурою України вже в той час розслідувалася кримінальна справа за фактом перерахування президентом Ющенком у 1991 році з банку «Україна» до Москви фінансових коштів, еквівалентних 25 мільйонам доларів США. Ці кошти були викрадені громадянами США та Росії, а Ющенку в 1994 році було офіційно пред'явлено обвинувачення у злочині за статтею 167 Кримінального кодексу України.

Мені також було відомо, що до розслідування (за клопотанням прокуратури) підключалося ФБР США, а Ющенко уникнув суду та кримінальної відповідальності лише тому, що, перебуваючи з 1993 року на посаді голови Національного банку України, він зміг домогтися перекваліфікації статті обвинувачення з розкрадання на службову недбалість і закриття справи за нереабілітуючими ознаками, тобто у зв'язку з амністією. Про це є його власноручне клопотання в матеріалах справи, що юридично рівнозначно визнанню ним своєї провини.

І яку заяву я міг написати у 2005 році до прокуратури, про що? Про те, що непогано було б, якби новий народний улюбленець дав пояснення про причетність свого найближчого політичного оточення до зникнення в Києві кандидата в президенти Росії Івана Рибкіна чи спроби підриву штаб-квартири «Нашої України» в ніч перед другим туром голосування? За цими двома порушеними СБУ кримінальними справами тривало слідство, прокуратура про них була повністю поінформована. І кому у 2004-му я, глава СБУ та кадровий офіцер, мав про це говорити? Спецслужби не можуть і не повинні робити політичних заяв. А журналісти про кримінальну справу Ющенка мовчали...

— Давайте, щоб через наступні 10 років, у 2026 році, ви не звинувачували журналістів у мовчанні, ви зараз розкажете, наприклад, про президента Порошенка те, про що не знають ЗМІ. У «Блоці Петра Порошенка» є своя «чорна бухгалтерія»?

— На жаль, у наші дні подібні «амбарні книги» можуть бути вже в багатьох політичних партій. Безкарність, як відомо, провокує. Недарма наші європейські партнери б'ють на сполох, наполегливо повторюючи: українська політична система хвора, щоб розпочати лікування, треба терміново ухвалити новий виборчий кодекс, який забезпечить прозорість фінансування партій і політиків. Інакше на виборах у нас раз за разом відтворюватимуться почвари нагорі та раби внизу, а Україна залишиться феодально-олігархічною державою з видимістю демократії.

— Може, ми надто віримо, що політична воля першої особи здатна зламати олігархічну модель держави? Зрештою, Порошенко теж заручник системи, яка вибудовувалася в Україні чверть століття, а тому змушений балансувати й домовлятися, щоб вижити в корупційному болоті.

— Я вірю в роль особистості в історії. Кожен сам для себе визначає, іде він до влади, щоб вижити в системі чи зламати її, у разі її порочності. Так, система така, яка є. Так, нинішній президент її успадкував, а не створив. Але саме від Петра Порошенка залежить, змінювати її чи пристосовувати під власні інтереси.

Невже для вас секрет, що сьогодні деякі чиновники в Адміністрації президента набагато більше впливають на ситуацію в країні, ніж Кабмін, Верховна Рада чи суди? А адже в Конституції не зазначено, що в нас є така ніким не обирана, але реальна влада в країні. Поки ти при владі, може, це й зручно, але якщо завтра станеш опозицією? І як проконтролювати приховані зв'язки цієї нової гілки влади з тими самими олігархами? Повірте, до кінця цього не зможе зробити й сам президент.

«РІВЕНЬ ДОВІРИ ДО НИНІШНЬОЇ ВЛАДИ ВЖЕ САМ ПО СОБІ ЯВЛЯЄ СЕРЙОЗНУ ЗАГРОЗУ НАЦІОНАЛЬНІЙ БЕЗПЕЦІ ТА ОБОРОНІ УКРАЇНИ»

— Ви багато років пропрацювали в Міністерстві оборони України. Упевнена, ознайомилися з нещодавньою доповіддю головного військового прокурора Анатолія Матіоса про розкрадання та розпродаж майна військового відомства, а також зниження рівня обороноздатності держави починаючи з 1991 року. У доповіді фігурують імена всіх міністрів оборони до 2014 року...

— Поправлю: не всіх. Немає міністра оборони Костянтина Морозова (1991-1993), Віталія Радецького (1993-1994) і Євгена Марчука (2003-2004).

— І що це означає?

— Що все-таки були в Україні глави Міноборони, які не чинили того, про що говорить Військова прокуратура.

— В інтерв'ю нашому виданню ексміністр оборони Анатолій Гриценко назвав доповідь Матіоса та розпочате кримінальне провадження «прямим політичним замовленням президента». Ви теж так вважаєте?

— Давайте оперувати фактами. Про що йшлося в доповіді? Про системне зниження рівня обороноздатності держави, у тому числі шляхом знищення мобілізаційної системи держави. Перше: у 1991 році чисельність Збройних сил України становила близько мільйона осіб, що було основою в подальшому для 700 тисяч кадрового резерву. До 2014 року військкомати та стара, перевірена війнами система мобілізації були практично знищені. Знищені в період керівництва оборонним відомством цілком конкретними особами.

Друге: хто знищив практично автономну систему тилового забезпечення? У сучасному маневреному бою полк, батальйон і рота мають бути максимально автономні в тиловому забезпеченні, а не бути на утриманні у волонтерів. У нас же тилове забезпечення знищувалося під популістськими гаслами переходу на стандарти НАТО. При тому, що єдиних для кожної національної армії у складі НАТО подібних стандартів не існує. Є стандарти французької, німецької, британської армій. У НАТО намагаються уніфікувати багато речей, але до кінця цей процес не завершено. Що може бути в нас спільного, наприклад, із країнами, які століттями не бачили ворога на своїй території та можуть отримувати харчування в комфортних мирних умовах із цивільної системи виробництва та доставки?

Третє: знищення старого принципу комплектування Збройних сил, за якого призовники, як правило, не проходили службу там, звідки вони призивалися. Чудово пам'ятаю, як у середині 1990-х начальник Генерального штабу Анатолій Лопата вступив у конфлікт із тодішнім міністром оборони Валерієм Шмаровим, який пропонував створити територіально-регіональні військові формування. До чого б це призвело? До того, що кожна область мала б свої «кишенькові» військові підрозділи. Якби це сталося, то з початком російського вторгнення на сході «ДНР»-«ЛНР» мали б власні повноцінні та укомплектовані українською зброєю територіальні армії.

Лопата виступив категорично проти, комітет з питань розвідки теж. Президент Кучма зняв це питання з обговорення й заблокував ініціативу Шмарова. Але за президента Ющенка старий принцип комплектування було зруйновано. Спочатку прикордонники на чолі з командувачем Миколою Литвином вирішили «заощадити» і постановили, що призовник має служити поруч із домом. Потім цивільний міністр оборони Юрій Єхануров запровадив цей принцип комплектування в усіх військах. Що в результаті? На момент анексії в Криму перебувало близько 30 тисяч наших силовиків, з яких лише п'ять тисяч вийшли на материкову частину України. Практично всі призовники з Криму залишилися вдома.

Знищення системи мобілізації та системи тилового забезпечення і призов за територіальним принципом призвели до того, що у 2014 році, з початком російської агресії, українську армію годували й одягали волонтери. І доповідь Військової прокуратури в цьому сенсі не може бути політичним замовленням. Вважаю, що конкретні посадові особи, уповноважені свого часу на організацію оборони нашої держави, мають відповісти за законом за катастрофічне зниження обороноздатності, що призвело до втрати частини території України.

— В українських політичних реаліях важливі не лише голі факти, а й те, хто саме їх озвучує.

— Розумію, про що ви. Безумовно, рівень довіри до нинішньої влади вже сам по собі являє серйозну загрозу національній безпеці та обороні України.

«ІЗ П'ЯТИ РОКІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПЕРЕСЛІДУВАННЯ Я ТА ЧЛЕНИ МОЄЇ СІМ'Ї СУМАРНО ПРОВЕЛИ НА ДОПИТАХ БІЛЬШЕ РОКУ»

— Якщо Військова прокуратура займеться розслідуванням фактів системного знищення української розвідки, наскільки висока ймовірність, що ваше ім'я опиниться в новій доповіді Матіоса?

— Тут я абсолютно спокійний. По-перше, я її не знищував, а створював. Треба просто порівняти фактичні дані: що я приймав під командування, у якому стані та що залишив після відходу з посади. Крім того, не лише вся моя службова діяльність, а й вся біографія була під мікроскопом досліджена в межах 12 кримінальних справ, які Генеральна прокуратура протягом п'яти років, з 2005-го по 2010-й, намагалася сфабрикувати проти мене.

Невже ви забули, що я виграв у двох судових інстанціях проти тодішнього генерального прокурора Піскуна і президента Ющенка, захищаючи свою честь і гідність? Виграв, тому що звинувачення проти мене були хибними! Генпрокуратура була змушена офіційно вибачитися, а протиправний указ Ющенка, виданий ним з порушенням Конституції, було скасовано. Очевидно, що Ющенку необхідний був образ злодія, який нібито його отруїв. Із п'яти років кримінального переслідування я та члени моєї сім'ї сумарно провели на допитах більше року. Вся державна машина працювала на знищення мого імені. Тож чим ще мене можна налякати?

Услід за Трепаком свою частину чорної бухгалтерії Партії регіонів оприлюднив Сергій Лещенко. Судячи з документів, на партійні потреби за шість місяців 2012 року регіонали витратили понад 66 мільйонів доларів

— Можна не налякати, а дискредитувати. Наприклад, якщо ви зі своєю політичною силою захочете брати участь у дострокових парламентських виборах, які, цілком можливо, пройдуть уже навесні 2017 року.

— Я не політик і ніколи ним не був. Але де-факто змушений останнім часом почати займатися політикою.

— І хто вас «змушує»?

— Нинішні політичні еліти при владі. Переконався на практиці: якщо ви не хочете займатися політикою, тоді політика займеться вами, а отже, прямо чи опосередковано торкнеться вашої родини та країни загалом. І тут ми стоятимемо до кінця.

Коли ми створили спочатку Всеукраїнську громадську організацію, а після партію «Сила і Честь» (СІЧ), в основу закладено головний принцип: жодних стосунків з олігархами, жодного вождизму. Ми дуже важко стаємо на ноги, у нас немає фінансування та власних ЗМІ, але в нашій громадській організації майже сім тисяч ветеранів, а це особлива когорта громадян — вони найзаконослухняніші, дисципліновані, звиклі відповідати за свої слова, а не займатися популізмом. Але нам потрібна допомога та підтримка творчої й наукової інтелігенції, студентства, середнього класу, регіональних еліт. Для цього знову-таки потрібні ресурси, яких у нас немає і бути не може, тому що ми не співпрацюємо зі старими навколоолігархічними політичними силами та фінансово-промисловими групами.

Мені часто кажуть: «Ну навіщо ветерани в політиці? Краще молоді дати дорогу». Люди не розуміють: у тій же Англії ви суддею не станете, якщо молодші за 50 років. Мало того, ви маєте щонайменше 20 років пропрацювати в юриспруденції, перш ніж претендувати на такий важливий пост. Розквіт багатьох політиків на Заході — це 50-70 років. Молоді таланти 30-40 років — це дуже добре, це свіжі сили, але за справжній професійний досвід треба платити подеколи життям. У нас же вважається, що головне — це нове молоде обличчя в політиці, а не освіта, досвід і практичні результати професійної діяльності.

— Дисидент і експрезидент Чехії Вацлав Гавел говорив: «Краще п'ять років помилок, ніж 50 років саботажу». Я хочу бачити при владі молодих, нехай без досвіду, але з бажанням зламати систему, а не старих політиків, пов'язаних домовленостями та імітуючих реформи.

— Для вас критерій формування нової політичної еліти — вік, для мене — досвід і професіоналізм. Я б хотів, наприклад, щоб новою політичною елітою стали генерали Віталій Радецький, Анатолій Лопата, які до цього жодного дня не були політиками. Якби такі генерали прийшли працювати до парламентського Комітету з питань національної безпеки й оборони, жоден Генштаб із Міноборони не посмів би їм брехати в обличчя про справжній стан справ із фінансуванням і забезпеченням армії.

— Мене як громадянина України вже обдурили, коли під гаслом «він досвідчений професіонал, а не політик» підсунули генерального прокурора Віктора Шокіна. Зрештою закінчилося повним саботажем резонансних справ, починаючи від убивств активістів на Майдані й закінчуючи контрабандою в АТО.

— Не варто узагальнювати й утрирувати, я ж не називав вам, кого особисто вважаю професіоналом у прокуратурі. Раджу прочитати біографію та інтерв'ю Віталія Радецького. А якщо народ, як і раніше, вірить не фактам, а обіцянкам політиків, отже, ми заслужили ту владу, яку маємо.

Суспільство має дозріти, пройти еволюційний шлях. Народ, як і раніше, голосує за популістів із гарними патріотичними гаслами, а не вчитується в біографії кандидатів. І тут теж є вина ЗМІ. Багато в нашому інформаційному просторі тих, хто справді займається глибоким політичним, економічним і соціальним аналізом? Усі шукають сенсацію, а нормальний репортер-аналітик поставив би запитання, наприклад, уряду Яценюка, та й нинішньому Кабміну, про конституційність системи оподаткування та тарифів у країні, яку вони проводять.

Ви першу статтю Конституції читали, де зазначено: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава»? Історичний досвід людства давно довів: соціальна основа демократії — наявність критичної маси середнього класу та відсутність у країні бідності. У бідній країні демократії не існує за визначенням, тому що виборець легко продає голос за гречку. Україна — бідна країна і буде такою, поки наша влада веде таку податкову політику, як зараз, встановлює такі тарифи, як зараз.

З такою економічною, податковою та тарифною політикою Кабмін плодить бідність і вбиває рештки середнього класу в Україні. А отже, знищує соціальну основу демократії. До того уряд Яценюка, а зараз уряд Гройсмана, по суті, проводять антиконституційну соціально-економічну політику в країні. Ось які питання треба порушувати у ЗМІ, а не ганятися за сенсаціями.

— З чим ви пов'язуєте різке загострення ситуації на фронті?

— Нічого дивного в цьому немає. Для керівництва РФ головне завдання — зберегти нарив у вигляді «ЛНР»-«ДНР», який розкладає українську державність. Чи ви вважаєте, що Кремль щиро зацікавлений у припиненні бойового протистояння на Донбасі та передачі контролю над кордоном Україні?

Росія бачить, що Захід жодних активних дій не вживає, а в питанні виконання Мінських угод США та Євросоюз тиснуть не на Москву, а на Київ. Хіба Україна готується до військового наступу? Ні. Ми використовуємо лише дипломатичні канали й намагаємося через Захід здійснити економічний і політичний тиск на Росію. А цей тиск поступово сходить нанівець.

«З 2005-ГО В ПОЛІТИКУ РИНУЛИ ПОПУЛІСТИ, ВІДБУЛОСЯ ЗРОЩЕННЯ ВЛАДИ І КРИМІНАЛЬНО-ОЛІГАРХІЧНИХ УГРУПОВАНЬ, А УКРАЇНА СТАЛА ФЕОДАЛЬНОЮ ДЕРЖАВОЮ»

— Але санкції проти Росії буде продовжено щонайменше до кінця 2016 року.

— Згадайте квітневий референдум у Нідерландах, коли голландці проголосували проти асоціації України з Євросоюзом. Згадайте нещодавнє рішення сенату Франції та заяву міністра закордонних справ Німеччини про те, що треба поступово послаблювати санкції проти Росії... Зовнішній тиск на Кремль у питанні Донбасу об'єктивно зменшується, при цьому в Заходу колосальні запитання до якості української влади.

Захід висуває нам справедливі претензії. Посол США в Україні прямо заявляє, що 2016-й має стати роком зміни політичних еліт в Україні. Нашу країну включають до антирейтингу найкорумпованіших держав світу. Венеціанська комісія торочить, що закон про партійну диктатуру, ухвалений Верховною Радою, суперечить основам демократії. І чому на цьому тлі Росія має припинити обстріли на Донбасі? Кінцева мета Кремля залишається тією самою: довести росіянам і всьому світові, що Україна — держава, яка не відбулася.

— Хіба Кремлю не вигідно саме зараз зайняти вичікувальну позицію, дочекатися перевиборів президентів у США та Франції, виборів канцлера в Німеччині й спробувати налагодити співпрацю з новими керівниками західних країн, а не загострювати ситуацію на фронті, наражаючись на посилення санкцій?

— Повторю ще раз: в України немає безкорисливих партнерів ні на Заході, ні на Сході, кожен діє у своїх інтересах. Для США та Європи головне — їхні власні економічні інтереси. Завжди. А для цього потрібна зовнішня та внутрішня стабільність.

Зараз одна з головних проблем Заходу — біженці. Європа боїться, що в разі повноцінної війни в Україні до них ринуть потоки біженців. Захід не хоче прямого військового протистояння з Росією — ядерною державою, керівництво якої постійно демонструє, що готове піти на все. США та Європа також усіляко намагатимуться заморозити конфлікт на Донбасі.

Мінські угоди — вимушений формат, який було нав'язано Україні. Цей формат вигідний Росії, тому що її війська де-факто воюють на Донбасі, а де-юре РФ навіть не сторона конфлікту. Мінський формат вигідний і Заходу, тому що де-юре фіксує: війни в Україні немає.

— І що в такому разі робити офіційному Києву?

— Наполягати на «будапештському форматі». У грудні 1994 року ми підписали Будапештський меморандум під гарантії нашої територіальної цілісності з боку США, Великої Британії, Китаю, Франції та Росії. Україна віддала свій ядерний арсенал, який був і за розміром, і за потужністю третім у світі! Ніхто ніколи нічого подібного не робив. Це досі найбільша інвестиція за всю історію людства в реальне зміцнення безпеки та роззброєння у світі, і ми маємо законне право вимагати виконання цих гарантій!

Я розумію, що політика — це мистецтво можливого. Але якщо впродовж останніх двох з половиною років українська влада не вимагає від країн-гарантів виконання Будапештського меморандуму, якщо не б'є на сполох і не наполягає на своїх законних правах, то Захід чинить так, як чинить.

— За три роки каденції, що залишилися, президент Порошенко змінить стратегічний зовнішній курс, вимагатиме від Заходу повного виконання Будапештського меморандуму?

— Я не астролог, а вчений, доктор технічних наук і професор системного аналізу з 1992 року. У політиці не треба вірити в месію, треба сподіватися лише на себе й вимагати від влади побудови потужної держави. Без цього влада не зрушить з місця. В основі державної могутності розвинених країн є чотири складові: економічна, військова, дипломатична та інформаційна. Чим сильніші ці складові, тим сильніша держава і тим більше в неї можливостей вимагати чогось навіть від партнерів, не кажучи вже про ворогів.

Що зараз відбувається в економіці України: підйом чи постійні розмови, як отримати черговий транш МВФ? Що стосується військової складової, ви бачили, щоб за останні два роки, в умовах реальної зовнішньої агресії, у нас з'явилася чітка стратегія розвитку Збройних сил: за роками, етапами та складовими? Ми давно зрозуміли: ні США, ні НАТО за нас воювати не збираються. При цьому ми знаємо противника, знаємо конфігурацію його сухопутних військ, військово-повітряних і військово-морських сил. І де наша концепція побудови Збройних сил, щоб упоратися з противником в оборонній операції без союзників?

Що стосується дипломатії та інформаційного захисту, тут та сама проблема, що й в інших галузях, — немає професіоналів. Рівень падіння професіоналізму в усіх органах влади давно перейшов межу виживаності держави. Починаючи з 2005 року до влади особливо ринули популісти, які лише забалакують реальні проблеми. Відбулося зрощення влади та кримінально-олігархічних угруповань, що призвело до створення практично феодальної системи державного управління. Професіоналізм пішов з усіх сфер — ось головна проблема України.

Тому я звертаюся до всіх громадян, до всіх виборців: не слухайте популістів, не допоможуть вам «нові» політичні обличчя без вищої освіти та практичного досвіду професійної роботи, який може бути доведений уже звершеними справами. Треба навчитися вдумливо й свідомо обирати, не звертаючи уваги на гасла й обіцянки. Інакше Україна ніколи не вилікується.