Мораторій на експорт ділової деревини: причини, наслідки, альтернативи

Заборона експорту деревини, що частково набула чинності в листопаді минулого року, стала подією політичної ваги: це і причина невдоволення Україною з боку донорів, і привід для суперечок між представниками різних гілок влади, і модне гасло різних партій, асоціацій і NGO. Назріла необхідність без емоцій розібратися в суті питання й винести його на громадське обговорення.

Навіщо потрібен мораторій

Існує три основні мотиви для ухвалення рішення про заборону експорту деревини /ЗЕД/:

• природоохоронний, що зводиться до прагнення за рахунок заборони експорту знизити обсяги вирубки лісів;
• економічний, що базується на уявленні про те, що, перенаправивши деревну сировину, яка експортується, на місцеві переробні підприємства, можна дати поштовх економічному зростанню сектору;
• соціальний, що передбачає, що за рахунок ЗЕД можна поліпшити умови життя населення (навколишнє середовище) і створити нові робочі місця.

Додатковим мотивом є нездатність держави іншими методами впоратися з нелегальними заготівлями, тіньовим обігом деревини та корупцією, що їх супроводжує.

В Україні присутні всі перелічені мотиви, і цим вона схожа на решту країн, які використовували й використовують цей метод регулювання. Серед них переважають держави Африки (Камерун, Берег Слонової Кістки, Габон, Гана, Мадагаскар, Мозамбік, Нігерія), Америки (Беліз, Бразилія, Болівія, Колумбія, Коста-Рика, Еквадор, Гватемала, Гондурас, Нікарагуа, Панама, Перу), Азійсько-Тихоокеанського регіону (Камбоджа, Фіджі, Індонезія, Лаос, Малайзія, М’янма, Нова Зеландія, Папуа — Нова Гвінея, Філіппіни, Шрі-Ланка, Таїланд, В’єтнам).

У «традиційній» Європі заборона експорту наразі діє лише в Албанії, як частина закону про заборону вирубки лісів для промислової переробки та експорту деревини, що набув чинності з січня 2016 року. Причиною його ухвалення стало катастрофічне зменшення лісового покриву країни, зокрема у зв’язку з масовими нелегальними рубками, упоратися з якими завадили корупція й некомпетентність уряду. З аналогічних причин, на короткий час (до ухвалення відповідних законів) мораторій на експорт деревини запроваджувався в Румунії та Болгарії. Використовувався він і в країнах, що раніше входили до СРСР. Казахстан запровадив заборону експорту 2001 року для захисту стрічкових борів Прииртишшя та відмовився від цього заходу 2013 року. У Білорусі заборона експорту формально набула чинності цього року, але із застереженнями, що дозволяють підприємствам Мінлісгоспу та Управління справами Президента безперешкодно експортувати всю деревину, яка не має збуту в країні. У Молдові рішення про тимчасову ЗЕД опубліковано 31 травня 2016 року і набуде чинності з 1 грудня 2016 р.

У ВР України ідеї заборон і обмежень експорту виникають регулярно, що спричинено об’єктивними причинами. За роки незалежності країна перетворилася з нетто-імпортера деревини на найбільшого в Європі експортера круглого лісу. В останні роки вона вивозить близько 5 млн куб. м деревини в круглому вигляді та 2 млн куб. м пиломатеріалів, переважно низької якості (мал. 1, 2)

Мал. 1. Заготівля ліквідної деревини та баланс торгівлі деревиною в круглому вигляді на зовнішніх ринках для країн Європи (ФАО, дані 2014 року)

Мал. 2. Виробництво пиломатеріалів та баланс торгівлі ними на зовнішніх ринках для країн Європи (ФАО, дані 2014 року)

До числа основних причин, що спричинили такі значні зміни в торговельній політиці країни, слід віднести:

• розпад лісопромислового комплексу, спричинений втратою союзних ринків збуту, подорожчанням енергоносіїв і транспорту;
• різке зниження платоспроможного попиту на деревину та вироби з неї всередині країни;
• зняття всіх обмежень на експорт деревини.

В умовах, що склалися в середині-наприкінці 90-х років, експорт деревини в круглому вигляді був вимушеним заходом, спрямованим на забезпечення виживання лісового господарства в умовах кризи. Обсяг експорту деревини в круглому вигляді досяг свого максимуму 2004—2005 року і 2006 року почав знижуватися. Проте ця тенденція не набула розвитку. 2007 року державне лісове господарство вступило у «фінансово-сировинну фазу» свого розвитку, що триває донині. Її характерні особливості:

• орієнтація на досягнення фінансового результату
• «ручне» управління експортом деревини та впровадження аукціонних торгів на внутрішньому ринку, поєднаних з продажами за прямими договорами обраним фірмам
• прагматичний підхід до рубок, що полягає в систематичному залишенні на пні деревини, що не користується попитом, відведеної в головне користування, та заготівлі ліквідних сортиментів шляхом проведення непланових суцільних і вибіркових санітарних рубок
• політичний підхід до призначення лісових керівників, переважна більшість яких не мала лісової освіти й необхідного досвіду роботи.

Опір сектору та криза 2008—2009 років гальмували перехід до фінансово-сировинної моделі ведення лісового господарства, яка остаточно була сформована 2011 року, одночасно зі створенням Державного агентства лісових ресурсів і передачею функцій формування лісової політики Мінагрополітики.

Фірмовою ознакою «фінансово-сировинної моделі» ведення господарства в державних лісах України стала схематична, централізована корупція, якою керує керівництво Держлісагентства, яка досі не отримала своєї оцінки. Негласно лобіюючи експорт, Держлісагентство підтримувало дефіцит деревини на внутрішньому ринку, що призвело до численних конфліктів і позначилося на випуску продукції деревообробки (мал. 3).

Мал. 3. Динаміка виробництва основних видів продукції деревообробки (Держстат України)

У період з 2007 по 2010 рік Держлісагентством було вжито ініціатив, зовні спрямованих на наведення ладу в торгівлі деревиною, але по суті таких, що закріплюють вплив керівництва на ринок, який був остаточно перетворений на «ринок продавця».

1. Дедалі більші обсяги заготовленої деревини стали класифікувати як дрова (паливні чи технологічні). До цієї категорії потрапляють колоди різної якості, в тому числі ті, що використовуються для виробництва плит і пиломатеріалів. Такий підхід, з одного боку, дозволяє мінімізувати плату за спеціальне користування та збільшувати обсяг деревини, який лісгоспи могли реалізовувати самостійно, а з іншого — створює умови для пересортиці. Його реалізація знайшла своє відображення навіть у міжнародній статистиці (мал. 4)

Мал. 4. Вихід ділової деревини (%) у деяких країнах Європи (ФАО, 2014)

2. Наказом Держкомлісгоспу № 42 від 19.02.2007 було введено в дію Правила торгівлі необробленою деревиною, що закріплюють біржові, аукціонні, ф’ючерсні торги як основний спосіб торгівлі деревиною. За численними свідченнями деревообробників, торги побудовано за принципом лотереї, вигідні лише перекупникам і не дають споживачам жодних гарантій стабільності постачань сировини.

3. З 2009 року Держлісагентством впроваджується електронний облік деревини (ЕОД), який позиціонується як панацея проти крадіжки деревини та корупції. Інформація про вартість та економічну ефективність обліку ніколи не оприлюднювалася. Є всі підстави вважати, що як мінімум у перші 3—4 роки ЕОД впроваджувався як корупційна схема. ЕОД безумовно підвищив якість обліку деревини, але не приніс жодних видимих результатів у частині протидії нелегальним рубкам і корупції.

Після подій лютого — березня 2014 року в областях України пройшли масові мітинги лісівників, учасники яких вимагали зміни стану справ у галузі. Очікувалися докорінні зміни на ринку деревини, які насамперед пов’язували з ліквідацією корупційних схем експортної торгівлі та введенням у дію нових правил торгівлі деревиною. Проте цього не сталося. Услід за коротким періодом (березень—червень), коли підприємства самостійно перезаключали експортні договори й збільшували експортні ціни, відбулося повернення до ручного регулювання експортом, із тією лише різницею, що функції управління поступово стали передаватися радникам Голови Держлісагентства.

Усі підприємства-експортери отримали ніким не підписані, ніде не зареєстровані, але обов’язкові до виконання вказівки такого змісту:
• «…контракти на експорт і прямі договори підписувати виключно з компаніями погодженого списку в рамках цінових параметрів з таблиці…»
• «…підписувати нові договори з компаніями поза списком або з компаніями з погодженого списку, але поза погодженими цінами заборонено…»
• «…щомісячні плани підлягають погодженню не пізніше 20 числа місяця, що передує плановому»
• «…відповідальний за виконання начальник управління…»

Як наслідок, жодних змін на краще не сталося: обсяги рубок зросли (мал. 5), експорт деревини в круглому вигляді збільшився (6), правила торгівлі не були розроблені, дефіцит сировини на внутрішньому ринку зріс.

Мал. 5. Динаміка заготівлі деревини в Україні (Держкомстат)

Мал. 6. Динаміка експорту необробленої деревини (Фіскальна служба)

Втомившись чекати змін на краще й втративши довіру до Уряду, група депутатів за підтримки асоціації деревообробних підприємств підготувала закон про 10-річний мораторій на експорт деревини, який щодо всіх порід, крім сосни, набув чинності в листопаді 2015 року. Заборона на експорт соснового кругляка має набути чинності з 1.01.2017 року.

Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що ЗЕД — адекватна реакція Парламенту на неспроможність або небажання Уряду навести елементарний лад у державному лісовому господарстві.

Наслідки ЗЕД

Наслідки ЗЕД вивчалися на прикладі багатьох країн. Вони зводяться до такого:

1) ЗЕД зменшує вартість деревини та лісу на пні

a) Зменшення потенційних покупців зазвичай зменшує ціну під час купівлі деревини, яка раніше експортувалася.
b) Одночасно знижується ціна деревини, що традиційно продається на внутрішньому ринку.
c) Доходи власника й користувача лісу (у разі України — держави, державних і комунальних підприємств) знижуються.

2) ЗЕД негативно позначається на веденні лісового господарства

a) Зниження ціни деревини веде до зменшення доходів постійних користувачів, основна частина яких використовується на ведення лісового господарства.
b) Збільшується частка лісів, вирубка яких економічно недоцільна, оскільки вартість заготівлі та доставки деревини стає вищою за її ринкову ціну.
c) У лісовому фонді зростають площі деревостанів низької якості.
d) Збільшуються обсяги невикористовуваних відходів.
e) Зменшуються обсяги догляду за лісом та інвестицій в охорону, захист і створення лісів.
f) Знижуються капіталовкладення в будівництво та підтримання лісової інфраструктури.

3) ЗЕД веде до випереджального розвитку примітивної деревообробки

a) Відсутність конкуренції з боку експортерів і падіння цін на деревину створює ілюзію вигідності й веде до збільшення капіталовкладень у обладнання для лісопиляння.
b) Різко зростає попит на пиловник за відсутності попиту на низькоякісну деревину та відходи.
c) Тиск на ліси не зменшується, а збільшується, що призводить до перерубів та інших порушень законодавства.
d) Зростає потенціал нелегальних рубок, тіньового обігу й корупції.
e) Деградація лісів і нестача сировини ведуть до банкрутства лісопильних підприємств.
У короткостроковій перспективі від ЗЕД виграє деревообробна промисловість, у довгостроковій перспективі НІХТО.

У період обговорення законопроєкту неодноразово вказувалося на те, що він не розв’язує базові проблеми лісового сектору, головні з яких:

• корумпованість влади, що проявляється в лобіюванні інтересів частини імпортерів і посередників представниками держави;
• відсутність адекватного правового регулювання та організації торгівлі, що гарантують забезпечення сировиною деревообробних підприємств-резидентів України й інвесторів;
• низька конкурентоспроможність значної частини дрібних деревообробних виробництв і підприємців.

Очікування від ухвалення закону про мораторій на експорт ділової деревини в Україні найповніше виразив один з його авторів, Народний депутат України Віктор Галасюк: «Цей закон — це десятки тисяч нових робочих місць у деревообробній галузі української промисловості. Це понад мільярд доларів додаткових експортних надходжень до України, які дозволять забезпечити стабільність гривні, знизити ціни. Це сотні мільйонів гривень додаткових надходжень до держбюджету».

Період, що минув, дозволяє попередньо оцінити зроблені прогнози.

Виробництво. Значне збільшення обсягу виробництва (порівняння показників 1 кварталу 2015 і 2016 року) відбулося лише за продукцією лісопиляння, обсяг якої збільшився на 22%. Виробництво фанери, ДСП і столярних виробів знизилося на 4—8%. Різко зросло тіньове лісопиляння, про що свідчить значне перевищення експорту пиломатеріалів над офіційними обсягами їх виробництва.

Оцінюючи вплив ЗЕД на лісопиляння, слід ураховувати три складові цього процесу:

1. збільшення обсягу виробництва легально працюючих підприємств (+ 103 тис. куб. м, з яких понад 40% виробили цехи державних лісових підприємств)
2. будівництво сучасних лісопильних заводів у Костополі, Коростені, на Волині та в Одесі;
3. збільшення тіньового, «дворового» («фермерського») лісопиляння

Як безумовний плюс слід зазначити початок низки великих інвестиційних проєктів зі створення лісопильних підприємств, які після запуску виробництва повністю забезпечать переробку хвойного пиловника всередині країни. Проте нині в сегменті лісопиляння домінує третя складова (мал. 7).

Мал. 7. Динаміка українського виробництва й експорту пиломатеріалів (Держстат, 2005—2015)

Україна є єдиною країною в Європі, в якій внутрішнє споживання пиломатеріалів від’ємне. За нульового імпорту вона експортує набагато більше пиломатеріалів, ніж виробляє. 2015 року було експортовано 2,8 млн куб. м пиломатеріалів, що на 1,2 млн куб. м більше, ніж дані Держстату щодо обсягу їх виробництва. Очевидно, що внутрішнє споживання не може бути від’ємним або нульовим, а це означає, що частка тіньового виробництва значно вища. Графік виразно свідчить про те, що так було не завжди: Уряд багато років уперто «заштовхував» у тінь дрібний лісовий бізнес і досяг вражаючих результатів. Під впливом ЗЕД зростання тіньового лісопиляння швидко зростатиме. Про це свідчить звітність за 1 квартал 2016, протягом якого було вироблено 407 тис. куб. пиломатеріалів, а експортовано 729,9 тис. куб. м. Якщо така тенденція збережеться, то перевищення обсягу експорту над обсягом виробництва пиломатеріалів до кінця 2016 року досягне 1,3—1,5 млн куб. м.

Нелегальні рубки. Кустарне лісопиляння, що здійснюється силами підприємців — фізичних осіб, у переважній більшості випадків неконкурентоспроможне. Його власники не в змозі купувати сировину на аукціонах за конкурентною ціною й змушені використовувати інші шляхи забезпечення своїх потреб у деревині, зокрема незаконні. Саме вони є основними споживачами краденого лісу, попит на який 2015 року різко зріс. Це спричинило більш ніж дворазове збільшення обсягу нелегальних рубок, обсяг яких досяг 24 тис. куб. м і продовжує зростати. У першому кварталі 2016 року ситуація з нелегальними рубками ще більше погіршилася. За оперативною інформацією, їхній обсяг становив 11 тис. куб. м, що більше, ніж було зафіксовано за весь 2014 рік. Слід констатувати, що правоохоронна система нині не в змозі ефективно протидіяти нелегальним заготівлям. Про це красномовно свідчать цифри компенсації правопорушниками збитків, завданих лісу: 2014 року з 31,2 млн грн збитків відшкодовано 9,1%; 2015 року з 84,7 млн грн збитків 5,4%, у першому кварталі 2016 року з 36 млн грн збитків відшкодовано 3,9%.

Експорт деревини. 2015 року експорт ділової деревини в круглому вигляді порівняно з 2014 роком знизився на 508 тис. куб. м, зокрема на 302 тис. куб. м ще до набуття мораторієм чинності. Вартісний обсяг сукупного експорту знизився на 155 млн USD. Понад половину вартісного обсягу було недоотримано за рахунок експорту колод (-81,5 млн USD), фанери (-22,1 млн USD), ДВП (-20,8 млн USD) і ДСП (-13,7 млн USD). Зріс вартісний обсяг експорту пиломатеріалів (+1,6%), шпону (5,2%), тари (12,3%) і бондарної клепки (55,6%).

У першому кварталі 2016 року намітилася тенденція до збільшення експорту. Його сукупний обсяг досяг 266,2 млн USD, що на 11,5 млн USD більше, ніж у січні—березні попереднього року, але на 28,2 млн USD менше, ніж у першому кварталі 2014 року.
Зміни, що спостерігаються, здебільшого прямо пов’язані із ЗЕД. Зменшення експорту колод (4403) призвело до втрати 19,7 млн USD, що було

компенсовано збільшенням експорту дров паливних (6,1 млн USD) — здебільшого колод, експортованих у круглому вигляді, деревного вугілля (2,5 млн USD) і пиломатеріалів (11,5 млн USD). Слід зазначити, що експорт пиловника сосни 2016 року після традиційного падіння в січні почав швидко зростати. За останні три місяці його обсяг приблизно на 40% вищий за рівень аналогічного періоду 2015 року (оперативна інформація).

Викликає тривогу постійне падіння ціни круглого лісу, що експортується (мал. 8).

Мал. 8. Динаміка поквартальних середніх цін на дрова паливні (44011) та колоди хвойні (44032), що експортуються з території України у 2014—2016 роках (Держстат України)

Наприклад, середня експортна ціна на колоди хвойні зменшилася більш ніж на 25 USD: із 76 USD/куб. м у 2-му кварталі 2014 року до 50 USD/куб. м у 1-му кварталі 2016 року. Майже на 20 USD зменшилася й середня ціна дров, що експортуються в круглому та колотому вигляді. Такі перепади не можна пояснити зміною ситуації на зовнішніх ринках, де падіння цін не перевищувало 3—7 USD/куб. м. Український круглий ліс експортується за вкрай низькими цінами, що може пояснюватися або непрофесійною роботою маркетингових служб у системі Держлісагентства, підприємства якого експортують 80% ділової деревини, або умисним заниженням цін з метою добування корупційної вигоди. Неадекватне зменшення експортних цін (1), організація зовнішньої торгівлі через посередників (2) і узгоджені дії продавців (3) — основні ознаки корумпованості системи торгівлі деревиною державними підприємствами, які мають місце донині.

Економічні показники роботи державних лісових підприємств. Мораторій на експорт не знизив загального обсягу реалізації деревини. Більше того, він збільшився, насамперед в областях, що заготовляють великі обсяги соснової деревини. Усупереч очікуванням і здоровому глузду, передбачений законом рік відстрочки заборони експорту сосни державні лісові підприємства використовують не для стимулювання зростання внутрішнього виробництва й зміцнення зв’язків із високотехнологічними лісопильними підприємствами-резидентами України, а для того, щоб максимально збільшити обсяги експорту.

За загального збільшення обсягу реалізації деревини орієнтовно на 72,4 тис. куб. м вартісний обсяг реалізації у співставних цінах зменшився на 292 млн грн. З 17 ресурсних областей лише 6 значно знизили реалізацію деревини на експорт: чотири області карпатського регіону, які традиційно експортували великі обсяги ялинового та ялицевого пиловника, а також Хмельницька та Вінницька області, які раніше експортували помітні обсяги пиловника листяних порід.

За закономірностями змін знеособлених цін реалізованого кубометра деревини можна виявити лише найзагальніші тенденції (мал. 9).

Мал. 9. Індекс середніх цін реалізації знеособленої деревини підприємствами ресурсних областей Держлісагентства (порівняння цін за 1 квартал 2015 і 2016 року)

За рік, що минув з квітня 2015 по квітень 2016, ціни на деревину найбільшою мірою зросли в областях з великою часткою реалізації деревини дуба, на ціні якої ЗЕД не відбився. Вони значно вищі за рівень індексу цін виробників за 2015 рік — рівного 125,5 і наведеного на графіку червоною лінією. Водночас найгірші показники спостерігаються в трьох карпатських областях, що цілком може бути спричинено падінням цін або зміною структури попиту, спричиненими забороною експорту.

Аналіз даних 1 кварталу свідчить про негативний вплив мораторію на економіку лісового господарства тих областей, які стали зазнавати проблем зі збутом деревини. Якщо проблеми зі збутом наростатимуть, то це істотно позначиться не лише на фінансових можливостях підприємств, а й на величині податків і кількості робочих місць.

Розвиток лісопиляння на державних лісових підприємствах. ЗЕД змусив багатьох керівників підприємств і ОУЛГ системи Держлісагентства переглянути ставлення до розвитку деревообробки, яка дозволяє пом’якшити наслідки обмежень на експорт ділового круглого лісу. Частину прибутку від лісогосподарської діяльності вони стали інвестувати в придбання лісопильного та сушильного обладнання й обладнання цехів деревообробки, продукція яких експортується без обмежень. Це позначилося на обсягах деревини, що переробляється лісовими підприємствами. Порівняно з 2014 роком обсяг переробки деревини цехами державних лісових підприємств зріс на 150 тис. куб. м, що пов’язано з уведенням у дію нових цехів або нового обладнання. Процес їх будівництва триває, що в майбутньому може спричинити проблеми, пов’язані зі звинуваченнями держпідприємств у порушенні принципу чесної конкуренції.

Внутрішній ринок деревини.З мовчазної згоди Держлісагентства переважна більшість лісгоспів, як і раніше, виставляє на аукціони менше половини заготовлюваної продукції. Як покупці деревини виступають здебільшого дрібні лісопильні підприємства та підприємці, орієнтовані на експорт своєї продукції. Здебільшого це власники дрібних і кустарних виробництв, на частку яких припадає близько 85% від загальної кількості експортерів пиломатеріалів. Вони домінують на аукціонах і диктують свої правила гри. У результаті торги втрачають вихідний сенс і перетворюються на хаотичну розподільну систему, де прагнуть хоча б частково задовольнити потреби всіх учасників торгів. У результаті:

• великі споживачі деревини не отримують потрібних обсягів сировини й не використовують свого потенціалу для зростання та розвитку;
• державні підприємства не отримують реальної ціни за деревину, що продається;
• значні обсяги деревини «виграють» дрібні споживачі, які згодом її не викуповують, і перекупники, які тут же прагнуть її перепродати за вищою ціною.

ЗЕД загострив ситуацію на аукціонах: у них стало брати участь значно більше покупців, що за сталості обсягу деревини, яку виставляють на торги, призвело до загострення конкуренції.

Рубки та стан лісів. Усупереч очікуванням авторів закону про мораторій на експорт ділової деревини в круглому вигляді, обсяги рубок по країні помітно збільшилися, досягнувши 2015 року рекордного показника — 21,9 млн куб. м. При цьому недорубки лісосіки головного користування становили 630 тис. куб. м.

Причини недорубок різні, але основною з них є економічна недоступність лісу, пов’язана або з його низькою вартістю, що не окупає витрати на заготівлю, або з великими витратами на будівництво під’їзних шляхів. Це вкрай негативне явище з великою ймовірністю посилиться у зв’язку з ЗЕД і прогнозованим зниженням цін на сортименти, що не користуються попитом. Тенденція такого роду вже спостерігається в ялинниках і 2016 року почне поширюватися на інші породи.

В останні два роки помітно зросли обсяги санітарних рубок. З ними слушно пов’язуються систематичні порушення базових принципів лісового господарства, проте не можна недооцінювати їхнє ресурсне значення.

Мал. 10. Динаміка заготівлі ліквідної деревини під час проведення суцільних (ССР) і вибіркових (ВСР) санітарних рубок (дані за підприємствами Держлісагентства)

ССР, що раніше призначалися виключно у зв’язку з несподіваною загибеллю насаджень (пожежі, буреломи), стали невід’ємним компонентом українського лісового господарства. Нині вони призначаються здебільшого в хвойних насадженнях, які вважаються такими, що досягли критично низької повноти. Причому, якщо на початку аналізованого періоду вихід ліквідної деревини при ССР становив 140—160 куб. м на гектар, то в останні п’ять років він варіюється від 201 до 212 куб. м/га, що свідчить про те, що на суцільну рубку стали призначати деревостани з помітно більшою повнотою. ВСР здебільшого призначаються в цінних твердолистяних насадженнях. Обсяг заготівлі ліквідної деревини під час їх проведення з 1998 по 2015 рік збільшився на 1 млн куб. м. При цьому загальна площа ВСР практично не змінилася: збільшення заготівлі ліквідної деревини досягнуто за рахунок майже дворазового збільшення вибірки з гектара. Середній вихід ділової деревини залишається відносно сталим: для ССР він коливається від 40 до 46% (2015 року дорівнює 42%), для ВСР — від 19 до 38% (2015 року — 19%). Сумарно під час проведення ССР і ВСР 2015 року заготовлено більше ліквідної деревини, ніж під час головного користування.

Заборона або суттєве обмеження санітарних рубок у сукупності із ЗЕД неминуче спровокують повсюдне погіршення стану лісів України.

Збільшення зайнятості. ЗЕД не спричинив значного збільшення зайнятості (+700 осіб працівників цехів деревообробки на підприємствах Держлісагентства). Якщо воно й відбулося, то здебільшого в тіньовому секторі, який не подає статистичної звітності й традиційно мінімізує оподаткування. У найближчій перспективі можна очікувати створення 1000—1500 робочих місць за рахунок введення лісопильних заводів і подальше зростання кількості працівників, зайнятих деревообробкою на державних лісових підприємствах.

Узагальнюючи наведені матеріали, слід констатувати: за минулий період ЗЕД дав поштовх до інвестицій у лісопиляння, але в іншому не призвів до значних позитивних результатів. Заборона виявила негативні тенденції, які можуть створити проблеми в найближчому майбутньому. Основні з них: збільшення тиску на ліси та погіршення їх стану (1); зростання вибіркового попиту на деревину (2), розвиток тіньового, неконкурентного лісопиляння (3); погіршення фінансово-економічного забезпечення державного лісового господарства (4).

Альтернативні рішення

У ситуації, що склалася, основним мотивом скасування мораторію на експорт деревини в круглому вигляді є вимога Європейського Союзу, який прямо пов’язує скасування заборони експорту з наданням Україні другого й третього траншу макроекономічної допомоги, за величиною рівних вартісному обсягу річного експорту лісового сектору — 1,2 млрд USD. За умов фактичної відсутності чинної коаліції ймовірність ухвалення такого рішення Парламентом прямо залежить від аргументів на користь скасування мораторію та запропонованих альтернативних заходів, що забезпечують розвиток деревообробної промисловості всередині країни.

Як заходи, спрямовані на підтримку випереджального розвитку підприємств, що здійснюють глибоку переробку деревини, можна рекомендувати рішення, використані в країнах ЄС, які швидко досягли успіху в розвитку лісопромислового комплексу, не вдаючись до  заборонних заходів (Польща, Латвія, Литва тощо):

• забезпечення доступу до дешевих кредитів;
• зниження оподаткування на цільові капіталовкладення;
• зняття ввізних мит і акцизів на обладнання та матеріали, необхідні для глибокої переробки деревини й такі, що не мають вітчизняних аналогів;
• постійний аналіз ринків деревини та формування торговельної мережі;
• здешевлення собівартості певних категорій деревної сировини за рахунок зниження або повного скасування рентної плати;
• виконання державою законодавчих норм, пов’язаних із зобов’язаннями щодо підтримки розвитку виробництва на території країни.

Такі заходи повністю відповідають стратегії, закріпленій у Господарському кодексі України, згідно з яким державна підтримка підприємництва має стимулювати модернізацію технологій, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг, а також передбачати можливість надання їм інших видів допомоги (ст. 48).

Найважливішою умовою для досягнення прогресу в розвитку лісового сектору є мінімізація впливу на лісове господарство представників влади, які лобіюють інтереси експортерів. Для досягнення цієї мети, окрім втручання правоохоронних органів, доцільно:

• забезпечити відкритість інформації про експорт деревини державними підприємствами, включно з даними про торговельних партнерів, фірми — отримувачів деревини та ціни в динаміці;
• контролювати цінову політику підприємств Держлісагентства, домагаючись максимізації цін на продукцію, що експортується;
• заборонити укладення контрактів із фірмами та постачальниками (на 1—3 роки), викритими в участі в корупційних схемах;
• заборонити укладення договорів постачання деревини та виробів із неї кінцевому споживачеві через посередницькі фірми.

Важливою умовою є забезпечення реальної рівності покупців деревини. За рівних кінцевих цін деревини чинна система оподаткування автоматично ставить імпортерів у вигідніші умови, ніж покупців — резидентів України, оскільки, торгуючи з ними, продавці звільняються від сплати ПДВ. Це прямо суперечить торговельній стратегії держави, зафіксованій у Господарському кодексі України, згідно з яким:

• захист національного виробника є загальним принципом регулювання господарської діяльності;
• зовнішньоекономічна політика має бути спрямована на регулювання державою відносин суб’єктів господарювання з іноземними суб’єктами господарювання та захист національного ринку й вітчизняного товаровиробника.

Для того щоб виправити ситуацію, необхідно або повністю відмовитися від сплати ПДВ при реалізації деревини в круглому вигляді (1), або замінити ПДВ податком із доходу від реалізації деревини, що стягується з продавця (2), або запровадити митне мито на деревину, що експортується (3). З низки причин переважніший другий варіант, реалізацію якого доцільно поєднати із системним переглядом Податкового кодексу. При цьому розумно, за прикладом Туреччини та Польщі, спрямувати відрахування в розмірі 7—14% від доходу до фонду розвитку лісового господарства й використовувати на цілі вирівнювання умов роботи підприємств, що мають різні ресурсні можливості, створення лісової інфраструктури, посадку нових лісів, реалізацію інноваційних проєктів у сфері охорони та захисту лісів, лісовідновлення, захисту біорізноманіття.

За роки незалежності в лісовому секторі сформувалася численна верства приватних підприємців, які займаються лісопилянням. Багато Підприємців цієї категорії:

• не реєструють свій деревообробний бізнес і не звітують про свою діяльність;
• виробляють пиломатеріали низької якості з метою їх подальшого експорту;
• не створюють офіційні робочі місця;
• мінімізують оподаткування, за потреби оформляючи дозвіл на підприємництво на членів родини та інших родичів;
• придбавають крадений ліс і організують нелегальні рубки;
• беруть участь у корупційних схемах торгівлі деревиною, що ґрунтуються на пересортиці;
• зривають аукціони, не в змозі конкурувати зі спеціалізованими деревообробними підприємствами;
• приховують інформацію про свою діяльність і ресурсні потреби.

Ця категорія підприємців ніколи не зможе стати конкурентоспроможною. Вона існує й множиться виключно за рахунок прихованих дотацій з боку лісового господарства, а також можливості безперешкодно експортувати продукцію первинної переробки.

Нині йдуть процеси асоціювання, політизації та криміналізації цієї категорії користувачів, яка завдяки своїй численності «продавлює» рішення, спрямовані на захист власних інтересів, що зводяться до забезпечення безперешкодного, першочергового доступу до місцевої сировини за мінімальними цінами. «Тіньове лісопиляння» не зможе забезпечити формування конкурентоспроможного лісового сектору, більше того, всіляко заважатиме цьому процесу. У зв’язку з повною відсутністю альтернативних форм зайнятості у сільській місцевості та можливості їх швидко створити, з наявністю «пилорамників» якийсь час доведеться миритися. Проте вже зараз доцільно вжити заходів, що обмежують їхню діяльність. Найочевидніші з них:

• ліцензування лісозаготівельного та деревообробного бізнесу;
• заборона експорту деревини та виробів із неї для фізичних осіб та інших суб’єктів підприємницької діяльності, які не є постійними користувачами лісу й не мають відповідних ліцензій. Як варіант, можлива заборона експорту суб’єктам, які користуються спрощеною системою оподаткування;
• ухвалення правил торгівлі деревиною, що забезпечують першочергове задоволення потреб у сировині високотехнологічних деревообробних виробництв, які працюють прозоро.

Великі можливості для лісового сектору криються в оптимізації лісокористування. Дані інвентаризації лісів свідчать про систематичне заниження приросту лісів України та низьку частку його використання. Низька інтенсивність лісокористування визначається застарілою лісовою політикою країни, а точніше її відсутністю. Лісове господарство України досі реалізується на основі радянської моделі лісокористування, що ґрунтується на забороні проведення рубок головного користування в лісах, які мають переважно природоохоронне, захисне чи рекреаційне значення. У повноцінний, плановий господарський обіг залучено трохи більше половини лісів країни. Це найнижчий показник у Європі, де більшість країн використовує з метою отримання деревини 80—90% від загальної площі та запасів лісів.

Україна має можливості значно збільшити обсяги заготівлі за рахунок залучення до господарського обігу частини лісів рекреаційного та захисного значення. При цьому заготовлятиметься здебільшого низькоякісна деревина, попит на яку всередині країни наразі обмежений, а ціни значно нижчі, ніж у країнах ЄС. Проте перегляд політики лісокористування необхідний, оскільки, зберігаючи на пні великі обсяги низькоякісної деревини, країна зменшує свій ресурсний потенціал за рахунок неефективного використання лісових земель, за своїм потенціалом придатних для вирощування продуктивних, багатоцільових насаджень.

Існують й інші можливості збільшення ресурсного потенціалу країни, використання яких блокується чинними законами та нормативами. До їх числа належить агролісівництво (одночасне використання сільськогосподарських земель для аграрних цілей і вирощування деревини) /1/ плантаційне лісорозведення на невикористовуваних землях сільськогосподарського значення /2/, а також використання методів ведення лісового господарства, орієнтованих на вирощування сортиментів, затребуваних ринком /3/.

Для значного поліпшення ситуації у сфері використання лісів абсолютно необхідне формування нової лісової політики України та комплексний перегляд лісового законодавства. Точкові зміни, подібні до перегляду Санітарних правил України, не можуть принести значного й довгострокового позитивного ефекту.

До останнього часу в країні не було органу державної влади, який відстежував би й координував розвиток деревообробного сегмента лісового сектору. Як результат спостерігається багаторічна стагнація розвитку напрямів, пов’язаних із глибокою переробкою деревини, та бурхливий розвиток дрібного тіньового лісопиляння.

Ситуацію має бути виправлено в найкоротші терміни. Починати цей процес треба з підготовки й аналізу базових показників, що характеризують:

• обсяг і породно-сортиментну структуру деревних ресурсів, а також динаміку їх заготівлі;
• місткість внутрішнього ринку деревини в розрізі областей і регіонів;
• фактичні результати торгівлі деревиною.

Очевидно, що ресурси деревини в країні обмежені, і це слід ураховувати, розробляючи стратегію розвитку лісопромислового комплексу країни. При виборі пріоритетних напрямів розвитку добрими орієнтирами є показники попиту на деревину в розрізі порід, сортиментів і розмірно-якісних параметрів, а також дані торговельного балансу країни, що показують можливості, пов’язані із заміщенням імпорту товарами національного виробництва.

Найголовнішою небезпекою заборони експорту деревини є прогнозоване порушення балансу в попиті на пиловник і низькоякісну, малорозмірну деревину (баланси, технологічна сировина, дрова паливні). Неможливо збільшувати заготівлю пиловника, затребуваного внутрішнім ринком, водночас не збільшуючи заготівлю низькоякісної деревини, реалізація якої на внутрішньому ринку неможлива або збиткова для державних лісогосподарських підприємств. Розв’язання проблем, що виникають у зв’язку з цим, слід шукати у використанні можливостей експорту (1), стимулюванні створення в країні сучасних підприємств, що переробляють незатребувану деревину (2), стримуванні зростання кількості неконкурентоспроможних виробництв, орієнтованих на лісопиляння (3), розвитку внутрішнього споживання виробів із деревини (4).

За умов ЗЕД розвиток деревообробки державними лісовими підприємствами є розумним рішенням, спрямованим на диверсифікацію діяльності лісових підприємств і забезпечення їхньої фінансової стабільності. Проте воно викликає низку заперечень, оскільки:

• є інвестуванням прибутку лісового господарства в нецільовий вид діяльності;
• суперечить положенням чинної Концепції розвитку та реформування лісового господарства;
• спотворює мотиви лісогосподарської діяльності, яка стає залежною від постачання сировиною деревообробних потужностей у складі лісгоспів;
• порушує норми рівного доступу до сировини та справедливої конкуренції на ринку деревини.

Існує широкий спектр розв’язання проблеми, пов’язаний з відмовою від «переносного ціноутворення» за рахунок переведення цехів на повний господарський розрахунок і прозорого придбання ними сировини за спільними для всіх правилами та конкурентними цінами.

У будь-якому разі державна влада має в явній формі сформулювати свою позицію щодо розвитку лісопиляння в лісових підприємствах і взяти на себе відповідальність за ухвалене рішення.

Необхідно розібратися в причинах неспроможності Держлісагентства у питаннях регулювання ринку деревини. Їх слід шукати в лісовому законодавстві країни. Конституційно визнавши ліс народним надбанням, законодавці могли обрати одну з двох моделей ведення господарства в державних лісах:

• публічно-правову — державні підприємства працюють за спеціальними правилами, що враховують загальнонародну значущість виконуваної ними місії, і є менеджерами державних лісів;
• приватно-правову — державні лісові підприємства отримують ліси у володіння (постійне користування) й діють самостійно за спільними для всіх правилами господарської та економічної діяльності.

Де-юре в Україні діє приватно-правова модель, про що свідчить факт передачі державним лісовим підприємствам права власності на заготовлену деревину та доходи від її реалізації. Де-факто останні десять років підприємства не самостійні: їхня господарська й торговельна діяльність негласно регулюється керівництвом Держлісагентства. Де-юре державні службовці, до яких належать усі керівники й чиновники Держлісагентства, не мають права втручатися в господарську діяльність підприємств, проте фактично вона регулюється ними через посередників, які не мають статусу держслужбовців.

Багато проблем можна було б легко розв’язати, якби за прикладом Польщі, Литви, Естонії, Німеччини та багатьох інших країн Європи перейти до публічно-правової моделі управління державними лісами, яка залишає за державою право як на ліс на пні, так і на заготовлену деревину. Такий варіант дозволяє поєднати в діяльності структур, що ведуть лісове господарство в державних лісах, елементи державного управління та ведення лісового бізнесу в інтересах держави, а також розробити особливі правила економічної діяльності, що враховують специфіку ведення лісового господарства:

• залежність економічних показників роботи від ґрунтово-кліматичних умов і правових обмежень на лісокористування;
• велику частку витратної, нерентабельної, але соціально значущої діяльності в структурі робіт лісових підприємств;
• необхідність урахування стратегічних цілей держав при організації торгівлі деревиною.

Спроби змінити ситуацію на основі наявної правової бази наштовхуються на протидію:

• чиновники Держлісагентства публічно стверджують, що не мають права втручатися в торгівлю підприємств, але негласно лобіюють експортні постачання;
• директори змушені виконувати усні розпорядження, що передаються від імені керівництва, навіть усупереч економічним інтересам підприємств;
• у наведенні ладу в торгівлі деревиною на внутрішньому ринку ніхто не зацікавлений, оскільки ситуація, що склалася, влаштовує як продавців, які мають можливість окрім аукціонів експортувати значні обсяги деревини, так і покупців, серед яких абсолютну чисельну перевагу мають дрібні підприємства й підприємці, які не в змозі придбати деревину в умовах чесної конкуренції та користуються іншими методами

Саме тому впродовж понад двох років, що минули після подій лютого 2014 року, у торгівлі деревиною не сталося жодних змін: триває закрите ручне управління експортом; на внутрішніх аукціонах ситуація стає дедалі непередбачуванішою, нові Правила торгівлі не розроблені.

За умов, що склалися, цілком зрозумілою й логічною є позиція деревообробників, які протестують проти скасування мораторію на експорт. Проте насправді їм потрібен не мораторій, а гарантії отримання сировини необхідного обсягу та якості. Базуючись на багаторічному спілкуванні з чиновниками Держлісагентства, вони не вірять у те, що останні в змозі розробити адекватні правила торгівлі й реалізувати їх.

Україна не перша країна, що зіткнулася з дефіцитом деревини, і з метою регулювання торгівлі деревиною може й має використовувати міжнародний досвід. Аналіз організації торгівлі державними лісовими структурами європейських країн дозволяє зробити низку важливих для України висновків:

1. Ні в одній країні державний ліс не продається на біржових ф’ючерсних, голосових аукціонах.

2. Використовується кілька основних типів продажів:

a. довгострокові прямі договори, що укладаються з деревообробниками та інвесторами, які мають 1—3-річну історію торговельних відносин з державними лісовими структурами, або підтвердження нових інвестицій у деревообробні потужності;
b. періодичні електронні торги, з поданням пропозицій у закритих конвертах, для всіх охочих придбати деревину;
c. роздрібна торгівля заготовленою деревиною;
d. аукціони з продажу великорозмірних сортиментів цінних порід.

3. Розроблено великий набір різноманітних методів, спрямованих на:

a. забезпечення преференцій підприємствам із глибокою переробкою деревини;
b. забезпечення банківських гарантій укладених угод;
c. захист покупців і продавців від недобросовісної поведінки партнерів.

Використовуючи європейський досвід, теоретично можна забезпечити справедливі правила торгівлі та першочергове забезпечення деревиною деревообробних підприємств, які забезпечують глибоку переробку деревини, створення робочих місць, надходження податкових платежів. Проте виконання цього завдання силами нинішнього Держлісагентства видається сумнівним. Розвиток ситуації багато в чому залежатиме від майбутніх кадрових призначень.

Для поліпшення умов розвитку деревообробного сегмента лісового сектору з метою збільшення частки глибокої переробки деревини, без негативного впливу на ліс і лісове господарство необхідно вжити комплексу узгоджених заходів, можливий набір яких наведено нижче.

Першочергові (протягом 2016 року) заходи з упорядкування торгівлі деревиною, що заготовляється державними лісовими підприємствами:

1. Наказом Мінагрополітики заборонити директорам державних підприємств укладати договори постачання деревини на внутрішньому та зовнішньому ринках із фірмами-посередниками.
2. Запровадити ліцензування експортерів (реєстрацію в торговельній палаті з підтвердженням наявності потужностей із переробки, робочих місць і сплати податків).
3. Ухвалити нові правила торгівлі, що передбачають можливість використання різних методів торгівлі, які забезпечують першочергове придбання сировини підприємствами, що мають історію торговельних відносин із лісгоспами, які забезпечують створення робочих місць і сплату податків.
4. Внести поправки до Податкового кодексу, що забезпечують конкурентну рівність покупців української деревини резидентів і нерезидентів України. Як варіант, замінити ПДВ при торгівлі деревиною податком з одержуваного доходу (7—14%), що спрямовується до фонду фінансування лісового господарства.
5. Створити міжвідомчу комісію з метою вивчення ситуації на ринку деревини та розроблення системи заходів з її моніторингу й регулювання.
6. Зобов’язати Держлісагентство публікувати у відкритому доступі інформацію про доступні ресурси деревини та їх використання, динаміку цін, недобросовісних торговельних партнерів, керуючись практикою державних лісових компаній європейських країн. Доручити Лісовому інформаційно-аналітичному центру щоквартальну підготовку зведеної інформації про торгівлю деревиною для використання в роботі державних органів управління та підприємств.
7. Визначити стратегію розвитку деревообробних потужностей у складі державних лісових підприємств
8. Скасувати мораторій на експорт деревини.

Слід підкреслити, що скасування мораторію має бути наслідком виконання комплексу заходів, а не самоціллю, заради досягнення якої можна обрамляти це рішення порожніми обіцянками

До числа довгострокових заходів (2016—2020), спрямованих на забезпечення поступального розвитку лісового сектору, логічно віднести:

1. Розроблення та введення в дію лісоторгового порталу для забезпечення проведення електронних торгів деревиною, що заготовляється державними лісовими підприємствами.
2. Розвиток маркетингової служби та системи товарних складів з метою оптимізації торгівлі деревиною, що заготовляється в державних лісах.
3. Підготовку комплексних змін до законодавчо-нормативної бази, що регулює лісокористування, спрямованих на інтенсифікацію вирощування деревини в Україні.
4. Розроблення та ухвалення стратегії розвитку деревообробного сегмента лісового сектору з метою максимізації його внеску у ВВП країни та забезпечення зайнятості населення.
5. Розроблення лісової політики та стратегії, комплексний перегляд лісового та суміжного законодавства, проведення інституційної реформи лісоуправління та ведення лісового господарства.