Навіщо Росія поспіхом заселяє Крим і що це означає для України

Якщо Україна ставитиметься до жителів Криму так, як деякі ЗМІ до Усика... то... розклад зрозумілий і Україні нічого не світить... М. П.

Про Крим знову говорять. Заяви Трампа, ініціативи кримських татар, ситуація з «Артеком», вічні питання «Кримського мосту» й курортного сезону. Ну і, нарешті, зникнення з ужитку «Кримського федерального округу».

Півострів стає частиною ПФО. З усіма наслідками, що з цього випливають:

менше самостійності місцевих чиновників

та й кількість самих чиновників поменшає

згортання раніше розрекламованих федеральних програм

Але найголовніше — менше грошей. Бюджет стиснеться, а для особливо масштабних проектів потрібно буде дозвіл у керівництва округу просити». Одним словом, «множаться скорботи й печалі».

Тим часом Кремль веде обережну агітацію про визнання належності Криму «по факту». Мовляв, ви можете не погоджуватися, але факт залишається фактом — над адміністративними будівлями російський прапор. Та й населення, мовляв, бажає «померти в Росії-матінці».

В принципі, ситуація цілком зрозуміла. Я б сказав навіть звична. Апеляції до «меморандумів» не мають сенсу. Адже суть таких документів — «пам’ятати про». Вони не вимагають дій. Приклад — Європа і США пам’ятали про окупацію країн Балтії. Пам’ятали з 1940 до 1991 року. Поки самі ці держави не відновили незалежність. Для особливих оптимістів писав рік тому текст, чому Україні не варто сподіватися на союзників. Повторювати аргументацію не буду — ось посилання.

Українці у зовнішній політиці апелюють до теми порушень прав людини, перегляду кордонів тощо. Красиві слова про «традиції міжнародних відносин», «міжнародне право» звучать з уст дипломатів часто. І це, на жаль, може зіграти поганий жарт із самою Україною. Адже на момент повернення Криму саме Україна змушена буде виступати в іншій ролі. Саме Київ звинувачуватимуть у недемократичності, порушеннях «прав людини» тощо. Критика виходитиме не з Росії. А від тих, кого чомусь сьогодні на берегах Дніпра називають «союзниками». Альтернатива — міна уповільненої дії під тим, що називається «держава Україна».

«Народ Криму» і населення Криму

Росія в процесі захоплення півострова апелювала до думки «народу Криму». Україна справедливо заперечувала, що не існує такого народу, нації, етнічної групи. Проте до того, що являє собою населення цієї адміністративної одиниці, придивитися варто.

У Криму перед війною жило близько 1967 тисяч осіб. У червні 2014 цифра скоротилася майже на 83 тисячі. Кримстат (уже російський) наводить дані на 1 липня 2014 — 1884 тисячі осіб.

Є ще місто Севастополь. У якому на 1.01.2014 року проживало 383 тисячі осіб. А 1 липня 2014 уже на 10 тисяч більше.

Серед частини населення справді були сильні проросійські настрої. При цьому більша частина виборців вельми негативно ставилася до київської влади. І тим більше до сил, що декларують демократичні перетворення чи європейський шлях розвитку. За прикладами далеко ходити не треба — подивіться електоральні карти. Крим останні 10 років голосував за регіоналів або місцеві проросійські партії.

Можливо, мені зараз нагадають про кримських татар. Мовляв, і в 2014 році вони виступили на захист територіальної цілісності. Так, виступили. Але не з великої любові до Києва. Україна за 20 років незалежності так і не виробила більш-менш адекватної політики щодо кримськотатарської меншини. Більше того, центральна влада боялася татар. Навіть у 2014 році деякі офіцери ВВ (що залишилися вірними присязі) визнавали, що в лютому-березні їх налаштовували на можливу протидію «провокаціям кримських татар». Яких, до слова, на півострові було станом на 1.01.2014 року лише близько 270-280 тисяч (разом з тими, хто називав себе просто «татари»).

Кримські татари справді виступили на боці України. Але не з великої любові до національної політики української держави. Альтернатива була страшнішою.

Таким чином можна констатувати, що навіть при поверненні Криму Україні проблеми з настроями населення залишаться. Це проявлятиметься в підсумках виборів, масових акціях, саботуванні рішень влади тощо.

У Києві з надією дивляться на процеси «прозріння» місцевого населення. Мережеві коментатори із задоволенням постять відео порожніх пляжів і враження кримчан від «каміння з неба». При цьому мало хто замислюється над тим, що процеси видно і з Кремля. Де бачать проблему, знайшли її вирішення і працюють над ним.

Населення Криму — динаміка.

Отже, після анексії Криму частина населення виїхала на материкову Україну. Багато хто подався до країн ЄС. Оцінити кількість переселенців складно. Але навіть звичайна статистика Укрстату від 1.01 і Росстату від 1.07 дають різницю в 83 тисячі осіб. Реальна цифра більша. Адже офіцери ЧФ РФ, які не враховувалися як «жителі» Україною, потрапили в статистику. Військові та їхні сім’ї, які приїхали відразу після «Кримнашу», потрапили в статистику. А це в сумі не менше 100 тисяч осіб. Таким чином можна говорити про відтік з Криму кримчан. Лояльних Україні кримчан. На їхнє місце приїхали інші.

Але це лише квіточки. У 2014 році в квітні місяці МО РФ заявило про будівництво 20 000 (двадцяти тисяч) квартир для військових у Криму. Квартири були збудовані. Частину роздали військовослужбовцям, переведеним служити на півострів. Частину передали колишнім українським військовим, які змінили присязі. 20 тисяч квартир — це як мінімум 60-70 тисяч осіб. Військові — люди сімейні.

Але цього було мало. У 2015 році на півострові розгортається масове будівництво. І знову для військовослужбовців. Будуються квартири, гуртожитки та казарми

У серпні 2015 року в Севастополі здається мікрорайон на 2000 квартир . У планах на найближчі роки — ще 10 тисяч квартир і 4 тисячі кімнат у гуртожитках. І це фінансується по лінії підтримання боєздатності ЧФ.

Але це просто будівництво. Є ще така собі програма «військової іпотеки». Коли офіцер може купити собі житло в будь-якому регіоні РФ. У тому числі й на вторинному ринку. Так ось, військова іпотека в Криму працює. Активно. Що призвело навіть до скарг «учасників». Мовляв, жителі півострова завищують ціни для російських офіцерів.

Про масштаби явища можна судити за пропозиціями в новобудовах на сайті всеросійського оператора військової іпотеки.

Але всі ці посилання не створюють цілісної картини. А ось цифри вражають. Згадаймо дані щодо населення. 1.01.2014 року в Криму і Севастополі проживали приблизно 2350 тисяч осіб. 14.10.2014 — під час перепису населення «Кримського федерального округу» 2284 тисячі. Помітний відтік. Логічно — вірні присязі українські офіцери з сім’ями виїхали. Частина татар виїхала. Лояльні Україні українці теж.

А тепер дивимося дані обліку (народжуваності, смертності та міграції).

1.01.2015. Крим — 1896 тисяч осіб. Севастополь — 399 тисяч. Сума 2295 тисячі осіб.
1.01.2016 . Крим — 1907 тисяч осіб. Севастополь — 416 тисячі. Сума 2323 тисячі осіб.
При цьому якщо 1 січня в Севастополі проживало 416 тисяч, то вже 1 липня — 421 — на 5 тисяч більше.

Росія поспіхом заселяє Крим. Тими, хто буде їй лояльний. Завжди і за будь-яких обставин:

Вийшов на пенсію офіцер, який збудував/отримав квартиру на курорті.

Колишній український військовослужбовець або міліціонер, який 15 років чекав квартири від України, а отримав від РФ.

Офіцер, прапорщик чи контрактник, що проходить службу у ЗС РФ.

Саме ці люди отримують житло. Вони та їхні сім’ї. І вони захищатимуть своє. Адже Крим — уже «їхній півострів» — там їхній дім чи квартира. Виїжджати кудись під Магадан чи в Дагестан, де можна отримати недороге житло за військовою іпотекою, їм не хочеться. Інші за українськими законами зрадники. Їм теж не світить нічого доброго.

Таким чином основу сил, які будуть будь-якими способами перешкоджати поверненню України, вже становлять зовсім інші люди. За іронією долі частина з них сиділа в блокованих українських військових містечках. Частина — брала ці містечка штурмом.

У будь-якому разі маємо групу приблизно з 150 тисяч осіб, для яких повернення Криму Україні — крах усього життя. Ця група відносно молода. Чоловіча частина знає, що таке дисципліна, і вміє поводитися зі зброєю.

150 тисяч осіб — це, вибачте, близько 7% населення (станом на сьогоднішній день). Така кількість організованих і мотивованих людей цілком достатня для створення негативного інформаційного тла і загальної нестабільності. А чисельність групи тим часом зростає. Дані щодо Севастополя з приростом 1-2 тисячі осіб на місяць тому свідчення.

Що з цим робити

Таким чином сподіватися на мирне співіснування груп населення з різними інтересами не доводиться. Сподіватися на лояльність української влади — тим більше. Покладати надії на кримськотатарське населення теж не варто. «Нових кримчан» уже понад 150 тисяч. Кримських татар лише близько 300 тисяч.

Росія займається зміною етнічного складу населення півострова. Тим, чим імперія завжди займалася на своїй периферії. Тому Україні варто вже сьогодні серйозно думати, що робити з Кримом.

Якби Путін був розумніший, він би замість переведення півострова до ПФО віддав би його назад. І Київ отримав би крики «путінприходи і нетутонато» в українському парламенті. А також антибЕндерівські марші на столицю. З кадилами, чоловіками в сукнях і рештою декору.

У будь-якому разі повернення контролю над півостровом доведеться супроводжувати двома процесами:

Обмеження в правах «нових кримчан» і поступове вирішення проблеми переселенців на півострів.

Посилення впливу кримськотатарської меншини та вироблення ефективної та потужної політики реалізації прав кримських татар.

Це програма мінімум. Більше того, проблеми корінних жителів Криму «заговорювати» далі не варто. Це, вибачте, черговий раз обманювати тих, хто допомагає тобі.

Що стосується «понаїхавших», то м’яким прибалтійським сценарієм, можливо, обійтися не вдасться. Необхідна жорсткіша політика. Яка — питання.

І, нарешті, час самим подумати про міграційні програми для формування нового портрета кримчанина.

Усе це без сумніву викличе гучні голосіння в ПАРЄ, Європарламенті. А сьогоднішні політики-друзі довго і красиво пояснюватимуть необхідність дотримуватися «духу європейської політики». На що теж треба шукати відповідь. Альтернатива — параліч влади й управління країною. А також прихід «руського духу» у внутрішню політику України.