Подолати плагіат. Місія нездійсненна?

Академічну спільноту України сколихнув черговий плагіатний скандал. Цього разу — щодо обраних членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО).

Це не перший випадок зафіксованого плагіату в членів НАЗЯВО — органу, покликаного перевіряти якість освіти в українських вишах. Тут слід згадати, що Законом "Про вищу освіту", окрім іншого, передбачено створення в межах агентства Комітету з питань етики, який має проводити перевірки на плагіат і, у разі його виявлення, ухвалювати рішення про позбавлення наукового ступеня. Чи зможуть цю функцію виконувати такі члени НАЗЯВО? Очевидно, сплеску боротьби за академічну доброчесність чекати не варто.

Водночас ситуація — критична, і потребує негайного втручання. Зниження внутрішньої вимогливості, толерантність до низької якості та плагіат стали стійкою нормою життя академічної спільноти в Україні. Тому в нас щороку фіксується дедалі більше захищених дисертацій (у 1993 р. в Україні було захищено 3016 кандидатських дисертацій, а у 2014-му — 7740), але при цьому якість вищої освіти падає, міжнародна наукова присутність соромітно низька, з огляду на наявний потенціал, а науковий ступінь фактично став ознакою статусності, а не наукових досягнень.

Унаслідок цього найбільше страждають гідні викладачі та дослідники, на яких падає тінь сумніву в якості їхніх робіт через нечесність інших колег.

Тому ситуацію, безсумнівно, треба змінювати. Також треба розуміти, що зміни у внутрішній культурі, утвердження норми про неприпустимість плагіату займуть багато часу. Проте змінити окремі процедури, спрямовані на посилення боротьби за академічну доброчесність, — можна швидше. Власне, перші кроки в цьому напрямі робило Міносвіти впродовж останніх 12 місяців. Було напрацьовано ідею та технічне рішення для створення Національного репозитарію академічних текстів.

У липні пропозиція Міносвіти щодо створення депозитарію отримала підтримку на політичному рівні.

Передбачається, що в Національному репозитарії будуть містися тексти дисертацій і наукових статей, а також — з часом — магістерських і бакалаврських кваліфікаційних робіт. Саме відсутність єдиної бази робіт робить нині неможливою якісну перевірку на плагіат. Попри наявність безлічі технічних рішень для антиплагіатних перевірок, без бази порівняння перевірка здійснюється лише частково.

Планується, що репозитарій складатиметься з двох частин — відкритої та закритої. З 2014 р., згідно із Законом "Про вищу освіту", усі дисертації перед захистом мають публікуватися онлайн. Отже, можна буде розмістити у відкритому доступі тексти всіх робіт, які були захищені після набрання чинності Законом. Власне, виявлення плагіату в окремих роботах упродовж останніх двох років — результат запровадження цієї норми та розширення доступу до текстів дисертацій. Коли є текст онлайн — перевірити наявність плагіату в ньому значно легше, ніж якби доступ до тексту був обмежений.

Закрита частина міститиме роботи, захищені до 2014 р., і статті, які не розміщені онлайн і на публікацію яких автор не дав згоди. Там зберігатимуться й студентські роботи. Водночас доцільно було б передбачити норму, згідно з якою автор за бажання може дати дозвіл на розміщення своєї роботи онлайн, навіть якщо вона була захищена до 2014 р. Такі охочі знайдуться: це люди, які хочуть довести, що вони дотримуються високих академічних стандартів у науковій роботі.

Безумовно, при цьому в процесі перевірки на плагіат здійснюватиметься звірка і із закритою, і з відкритою частинами бази.

Деякі університети вже сьогодні створюють свої репозитарії, де зберігають дисертації, тексти наукових робіт викладачів і дослідження студентів. В одних ці репозитарії відкриті, в інших — закриті. Планується, що до Національного репозитарію підвантажуватимуться роботи й із цих університетських електронних баз. Проте першим кроком має стати підвантаження до бази текстів робіт, нині збережених в Українському інституті науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ).

Дехто зауважує, що Національний репозитарій не потрібен, адже й так усі роботи зберігаються в одному місці. Проте на сьогоднішній день електронні копії дисертацій зберігаються розрізнено, не в єдиній базі, а на окремих носіях. А отже, звірятися з ними в автоматичному режимі — неможливо. Зведення робіт до єдиної бази покликане розв'язати саме цю проблему. Крім того, створення національної бази текстів спростить роботу науковців. Сьогодні, щоб ознайомитися з дослідженнями на ту чи іншу тему, треба їхати до Києва, писати заяву до УкрІНТЕІ з проханням переглянути чиюсь дисертацію. Або ж платити невідомій особі, яка за невелику мзду зробить те саме, лише незрозуміло на яких підставах. З повноцінним запуском репозитарію всі роботи стануть доступні онлайн. Звісно, буде забезпечено належний захист робіт, їх неможливо буде змінювати, за кожною роботою фіксуватиметься статистика її переглядів, адміністратори зможуть бачити, хто саме її переглядав, скільки разів. Можна буде також здійснювати пошук за автором, ключовими словами тощо. Розробники, крім того, пропонують зробити додатковий функціонал: науковці зможуть підписатися на оновлення за темою, яка їм цікава, і отримувати повідомлення, якщо хтось захищає дисертацію з цієї тематики або додав нову роботу.

Більше того, в репозитарії буде вся інформація щодо спеціалізованих учених рад, щоб люди могли бачити, хто, де й коли отримав свій науковий ступінь, хто писав відгук на роботу тощо. Таким чином, очікуємо підвищення відповідальності в членів учених рад і офіційних опонентів за ухвалювані ними рішення, адже їхня історія залишиться в базі та буде відкрита для громадськості.

Крім того, хоча репозитарій не є ноу-хау, — його аналоги існують у різних державах, зокрема в Польщі, Естонії, проте прикладів такого широкого функціонального спектра та юзер-орієнтованого програмування поки що немає ніде. Адже напрацювання щодо репозитарію — не лише спосіб боротьби з плагіатом. Репозитарій, окрім іншого, зможе: а) зробити значно прозорішою процедуру захисту дисертацій; б) полегшити доступ науковцям до результатів копіткої роботи своїх колег.

Наприклад, на сьогоднішній день розробники пропонують такий алгоритм потрапляння дисертації до бази: на етапі, коли дисертація має публікуватися онлайн на сайті навчального закладу, вона паралельно публікується в репозитарії та перевіряється на плагіат. Результати такої перевірки потраплятимуть до вченої ради. У разі виявлення плагіату вчена рада ухвалює рішення про можливість допуску до захисту. І тут слід згадати іншу норму Закону "Про вищу освіту": за виявлений плагіат у дисертації відповідатиме не лише науковець, а й вчена рада. Адже виявлений плагіат є підставою для розпуску вченої ради. Тому розширення можливостей перевірки на плагіат — це і механізм захисту для доброчесних учених рад. Проте водночас такі розширені можливості створюють загрозу для тих рад, які звикли до інших методів роботи. Тому ці норми необхідно чітко зафіксувати на рівні нормативних актів. Ухвалене розпорядження Кабміну передбачає, що Міносвіти має впродовж трьох місяців розробити Положення про репозитарій, і сподіваємося, що напрацьовані технічні рішення будуть відображені в цьому Положенні.

Очевидно, що сам по собі репозитарій не змінить академічну культуру одномоментно. Автоматична перевірка не зможе виявити плагіат у разі перекладу з іншої мови, наприклад. І навпаки — результат кожної технічної перевірки має перевірятися науковцями для ухвалення остаточного рішення. Проте репозитарій дає змогу вивести проблему на інший рівень. Але слід розуміти, що для подолання епідемії плагіату необхідні тривалі спільні зусилля академічної спільноти, чиновників, політиків.

Недостатньо виявляти плагіат. Потрібно, щоб факт його виявлення був підставою для санкцій. А сама перевірка на плагіат має стати обов'язковою вимогою для отримання посад, принаймні, в освітньому й науковому середовищі. Закон "Про вищу освіту" передбачає конкурсність під час призначення на посади в університетах, Закон "Про наукову і науково-технічну діяльність" прописує обов'язковість конкурсів для отримання наукових посад. Неважко внести до законодавства норму, якою зобов'язати проводити перевірку на плагіат для допуску до участі в конкурсі на всіх рівнях: від старшого викладача та дослідника — до ректора університету, керівника наукової установи та члена Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Сподіваємося, у парламенті знайдуться голоси для підтримки таких змін до законодавства.

Адже вже зараз нам відомі окремі політики, які бажають опублікувати свої дисертації онлайн, щоб довести власну доброчесність. Такі кроки також мають ставати частиною загальнонаціональної кампанії з подолання академічного обману.