Заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України Максим НЕФЬОДОВ: «Якщо ми працюватимемо з такою швидкістю, результат отримаємо, коли я стану глибоким старим»

В інтерв'ю інтернет-виданню «ГОРДОН» молодий замміністра розповів, як оцінює реформу держслужби та чому думає про відставку, у якому напрямі розвиватиметься система ProZorro, наскільки вона захищена від корупціонерів і шахраїв, чому повільно просувається процес дерегуляції бізнесу, скільки законів, підготовлених Мінекономрозвитку, затрималося у Верховній Раді та що заважає їх ухваленню.

Управлінець з інвестиційного фонду Icon Private Equity Максим Нефьодов прийшов працювати в команду міністра економічного розвитку і торгівлі Айвараса Абромавичюса в лютому 2015 року. Він отримав посаду замміністра та найскладнішу ділянку роботи — реформування системи державних закупівель. Група експертів і волонтерів, одним із лідерів якої став Нефьодов, розробила й запустила платформу електронних закупівель ProZorro, яка отримала високі оцінки міжнародних фахівців і навіть здобула нагороду конкурсу World Procurement Awards у номінації «Публічні закупівлі».

32-річний технократ Нефьодов заражає своєю енергією. Поряд із ним неможливо навіть подумати, що якась «зрада» здатна завадити успіху українських реформ. «Так і напишіть: я вірю в Україну! — заявив Нефьодов кореспондентові інтернет-видання «ГОРДОН». — Усе можна зробити й змінити країну. Треба лише брати й робити, по-справжньому працювати».

Здається, труднощі його зовсім не лякають. Він готовий уперто йти до поставленої мети, попри опір системи, бюрократію, невдоволення та критику недоброзичливців. «Я — товстошкірий. Інакше не зміг би протриматися на держслужбі два роки», — зізнався співрозмовник. Проте він щиро засмучений, що за минулий час вдалося зробити не так багато, як хотілося, особливо у законотворчій сфері. Головна перешкода на шляху змін, вважає Нефьодов, — взаємна недовіра всіх без винятку учасників процесу розроблення й ухвалення законів — від представників Кабінету міністрів і Адміністрації президента до депутатів парламенту.

«Ми, як платники податків, насправді не хочемо, щоб якийсь ідіот розпоряджався нашим бюджетом»

— Багато галасу наробив ваш нещодавній запис у Facebook про майбутню відставку. Ви зібралися йти чи розглядаєте можливість ще попрацювати на державу?

— Я розглядаю всі можливості. У мене є фінансові обмеження. Скільки я ще зможу працювати, не знаю. Коли я піду, це станеться не тому, що мене образили або я грюкнув дверима. Просто більше не маю такої можливості. Плюс, чесно кажучи, на державу працювати дуже важко. Уже хотілося б і у відпустку з'їздити. Я й так протримався майже два роки і більше ніж кілька днів відгулу жодного разу не брав.

Я прийшов у Міністерство економіки на два роки, реалізувати якісь проекти. На жаль, за цей час не вирішено важливі питання, те саме питання оплати роботи держслужбовців. Вона й досі абсолютно не ринкова.

— Скільки ви заробляєте?

— До останнього часу було шість тисяч гривень. Нещодавно зарплату підвищили. Тепер у мене як у заступника міністра близько 14 тисяч гривень.

— Як для пересічного українця непогано...

— Для людей високої кваліфікації це низька зарплата. Держава має прагнути наймати на роботу професіоналів і конкурувати з приватним сектором. Коли оплата праці чиновника в 8-10 разів нижча, ніж у бізнесі, говорити про здатність держави наймати найкращі кадри не доводиться. Саме тому в держсекторі концентруються слабо підготовлені й вмотивовані люди. Для підтримання статус-кво системи їх достатньо. Але якщо ми говоримо про розвиток країни, маємо наймати професіоналів.

Реформи — складний процес, який вимагає повної віддачі та глибоких знань. Це завдання для кваліфікованих кризис-менеджерів. Їхня праця в будь-якому секторі високо оплачується, бо вони мають володіти обширними знаннями, важко працювати й нести великі ризики. І якщо ми не збудуємо систему, яка здатна наймати професіоналів, так і будемо надалі дивуватися, чому немає результату реформ.

У мене є питання до кожного: ви хочете, щоб вас лікував лікар, який отримує в 20 разів менше за фахівця в приватній клініці, оскільки не зміг там влаштуватися на роботу? Чому ж коли доходить до розпорядження державними мільярдами, ця логіка втрачається? Чому ми дозволяємо займатися закупівлями людям із зарплатою в кілька тисяч гривень і дозволяємо їм вирішувати, як витрачати гроші платників податків? Це не лише питання чесності, а питання банального професіоналізму. Ми, як платники податків, насправді не хочемо, щоб якийсь ідіот розпоряджався нашим бюджетом.

«Треба розуміти, в деяких сферах держави в нас узагалі немає. Коли кажемо: «Вони мають щось зробити», треба тримати в голові: «вони» не існують, біля керма немає жодного зв'язку з колесами»

— Чи допоможе новий закон про державну службу вирішити проблеми з професіоналами та зарплатами?

— Це крок у правильному напрямі, але половинчастий. Він не змінює ситуацію, а в деяких сферах навіть погіршує. Є технічні проблеми, які призвели до того, що в частини нових чиновників зарплати впали.

Правильна ідея наймати через конкурс людей. Але відбір — це коли є з кого вибирати. У нас на деякі вакансії важко навіть одного претендента знайти. Як зараз насправді виглядає ситуація, коли ви намагаєтеся переманити з бізнес-сектору людину? Ви кажете: «Платити будемо мало, це дуже складна робота, зате яка перспектива — народові й країні допоможете. Тільки зрозумій, роботу запропонувати не можу. Подавайся на конкурс, пиши резюме, збирай довідки, проходь тести». Зрозуміло, є великі патріоти, згодні й на це, але значна частина людей крутить пальцем біля скроні й відповідає: «Ти що, божевільний?».

— А ваше ставлення до держслужби змінилося?

— Ні. Усе — відповідно до моїх очікувань. Я, зізнаюся, радий, що прийшов у Мінекономрозвитку. Це найцікавіша робота з тих, що в мене були. Треба розуміти, в деяких сферах держави в нас узагалі немає. Коли кажемо: «Вони мають щось зробити», треба тримати в голові: «вони» не існують. Біля керма немає жодного зв'язку з колесами. Можна керувати на всі боки й кричати: «Політична воля!», а колеса в цей час їдуть куди хочуть. І все тому, що багато років на державну службу наймали не дуже професійних людей, не зорієнтованих на результат. Зрештою багато службовців узагалі не розуміють, що вони роблять і навіщо ходять на роботу.

Я всіх закликаю: якщо є фінансова можливість, ідіть на держслужбу та змінюйте країну. Слова, що нікого не беруть, — повна брехня. Зараз час безпрецедентної відкритості держави, коли кожна людина може застрибнути на досить високі посади й отримати реальні інструменти для змін. Інша така можливість збудувати нову сучасну державу з'явиться не скоро. Держслужба — це дуже круто. Це цікаве завдання, хоч і вельми важке.

— Що ви як лідер запуску електронних торгів думаєте про електронні декларації?

— Саме декларування вітаю — це важливий і правильний крок. Усі, хто перебуває при владі, мають вивернути кишені та показати, чим володіють. З іншого боку, я розумію, у чесної людини має бути можливість подати декларацію швидко, з мінімумом зусиль і мінімальними технічними порушеннями. Важливо не впадати в раж. Процес не може бути таким, щоб для заповнення електронної декларації чиновникові доводилося брати відпустку й ходити по адвокатах, банках, збираючи гори документів.

— А ви самі вже заповнили декларацію?

— Поки що ні. Готуюся та збираю документи.

— Ви у себе у Facebook написали «чарівну вісімку» законів, ухвалення яких вкрай важливе для країни, і висловили надію, що депутати їх ухвалять. Як оцінюєте підсумок роботи парламенту в перший тиждень після канікул?

— На трійку з мінусом. З усіх законопроектів три ухвалені в першому читанні. Ми раді, що сталося хоча б це. Іншим міністерствам про таке можна лише мріяти. Але якщо ми працюватимемо з дерегуляції з такою швидкістю, результат отримаємо, коли я стану глибоким старим. Тільки в нашого міністерства зараз у Раді понад 50 законопроектів. Це ненормальна ситуація. Треба терміново підвищувати пропускну здатність парламенту.

— А в чому проблема? Депутати не встигають вивчати документи чи ви недостатньо ретельно працюєте з комітетами, вони не розуміють суть ваших ініціатив?

— Головна біда — відсутність довіри. Окремі фракції не довіряють одна одній, парламент загалом не довіряє Кабміну, Кабмін не довіряє парламентові, Адміністрація президента не довіряє одразу всім. Через це, коли ти приходиш із будь-яким документом, починається бій зі «зрадою». Замість того, щоб виявити довіру умовному реформаторові, який ніколи депутатів не підводив, поганих документів не подавав, і розглядати його проект у нормальному режимі, у нас починається: «Хто приніс? Кабмін? Ми йому не довіряємо! Там напевно для дерибану все зроблено», — і так далі.

Ми витрачаємо величезну кількість часу, ходимо на засідання фракцій, спілкуємося з депутатами, але для ухвалення законів цього, виходить, недостатньо. Хоча за такі речі, як скасування ліцензій, скасування печатки, заборона на конфіскації серверів, полегшення процедур банкрутства, мають голосувати миттєво! Це не політичний конфлікт, а нагальна потреба. Скільки можна пояснювати, що ми мало не остання країна у світі, яка все ще використовує печатки?

Зрозуміло, всі думають так: будь-який законопроект, який готував не ти сам, сирий. Поліпшувати можна до нескінченності. Але треба зрозуміти: країна в такій ситуації, що якщо ми хочемо продовжувати реформу, потрібно працювати й ухвалювати закони. Краще чесні помилки, ніж бездіяльність. А в нас, виходить, краще нічого не робити, виправдовуючись: «Зате ми одне одного вберегли від корупції, це був поганий законопроект, ми через рік зробимо краще».

— Виходить, неслагоджена робота депутатів гальмує реформи?

— Тут не вина парламенту як такого. Повторю, головна проблема — взаємна недовіра. Вона і в Кабміні між різними міністерствами спостерігається. У мене немає відповіді, як це змінювати. Мені здається, з економічних питань ми маємо працювати разом, а не одне проти одного. Незрозуміло, коли фракції вважають себе опозицією чи тимчасовою опозицією й кажуть: «Ми не голосуватимемо з принципу». Так ви опозиція до кого? До українського народу? Чи ви особисто не займаєтеся бізнесом? Чи ваші спонсори не займаються бізнесом? Ми пропонуємо щось скасувати, спростити, поліпшити. А у відповідь: «Ні, не будемо голосувати, ви нам узагалі не подобаєтеся». Так ми особисто вам не подобаємося чи закон?

Розвинені країни від нерозвинених якраз і відрізняються рівнем довіри одна до одної. Нам як суспільству треба вчитися не розділятися з усяких приводів. У нас же щодня у Facebook істерика або якась чергова «зрада», хоча на тлі проблем у країні багато з них і виїденого яйця не варті.

«Немає чітких критеріїв, коли тендер визначається як «вдалий», а все, що нижче заданого рівня, — «зрада», корупція, змова»

— Цікава ситуація: у світі захоплюються досвідом створення такої платформи, як ProZorro, а в нас постійно лають. Чи не прикро, що так недооцінюють зусилля команди на батьківщині?

— Зрозуміло, нас б'ють і в усьому звинувачують, але ми насправді раді, що привертаємо до себе стільки уваги. Система електронних закупівель ProZorro побудована так, що в ній усі бачать усе. І ми хочемо, щоб якомога більше людей — журналістів, активістів, депутатів — дивилися й здіймали галас, якщо їм щось не подобається. Замовників, звісно, лякає, коли їх починають тицяти носом, але це працює.

Учасники подають запити чи скарги лише на два відсотки тендерів, у половині випадків помилки добровільно виправляються. З тих скарг, які не задовольняються, обґрунтованими ми вважаємо лише половину. Щоправда, поки що це не дуже правдоподібна ситуація. Якщо в такої малої кількості тендерів проблеми, значить, люди не скаржаться, або не знаходять проблем, або просто забивають: «Усе одно нічого не зміниться». Скаржтеся! У нас, як мінімум, накопичується статистика. Якщо на одного замовника регулярно пишуть, ми знайдемо інструменти вплинути на нього. Не треба думати, що в нашій країні нічого не можна зробити.

Інтелектуальна робота з перетворення даних «паперових тендерів» на машиночитний текст у нас ще тільки починається. Коли дані на папері, аналізувати їх неможливо. Коли ж вони в електронному вигляді, з'являється інструмент виділяти тендери за ризик-факторами. Цей проект у роботі. У нас є перелік із 16 ризик-факторів, які дають змогу в автоматичному режимі відстежувати можливі порушення. Але для цього потрібна велика статистична база — мільйони проведених торгів. Тоді ми зможемо визначити, чим хороші торги відрізняються від поганих. Поки що кажемо: скаржтеся більше, тоді ми розумітимемо, як на ранній стадії виявити потенційно проблемний тендер і відстежувати його.

— Тобто за кількістю скарг і реакцією учасників і спостерігачів ви намагаєтеся визначити, добре підготовлений тендер чи погано?

— Проблема в тому, що немає чіткого визначення доброї закупівлі. Немає чітких критеріїв, коли тендер визначається як «вдалий», а все, що нижче заданого рівня, — «зрада», корупція, змова і так далі. Більшість закупівель — завжди конфлікт між замовником і постачальником. Замовник хоче купити дешевше, постачальник — продати дорожче. Може виникнути конфлікт між постачальниками: виграв один, а решта вважають те, що сталося, «зрадою». І це нормально. Бо коли всі пішли з тендера задоволені — це змова. А коли всі пішли трохи невдоволені — це і є ознака доброї закупівлі.

Ще питання: що саме закуповувати через тендери? Наш улюблений «швабро-гейт» — яскравий тому приклад. Взагалі, не буває однакових потреб і способів їх задовольнити. Ось приклад США. У них є міста, де вважають, що їм потрібно більше озброєних поліцейських, які мають їздити на автомобілях Ford Mustang із мигалками. В інших містах вважають, скільки поліцейських не бери, толку не буде — вони лише пончики їдять. Треба більше відеоспостереження. Заїжджаєш у місто — жодного поліцейського, зате на кожному будинку по дві камери. Отже, два міста по-різному задовольняють свої потреби й для безпеки закуповують різні товари. Це нормально. Це і є децентралізація, до якої ми йдемо.

У закупівлях улюблений український спосіб «візьми політичну волю й зроби добре» не працює. Це величезна система. У ній понад 25 тисяч тендерних комітетів (від 5 до 10 людей у кожному), а постачальників узагалі сотні тисяч. Швидко перенавчити всіх цих людей неможливо — їх надто багато. Немає ресурсів і досліджувати кожну проведену закупівлю. Для цього знадобляться тисячі добре вмотивованих кваліфікованих людей. У нас їх немає. Зате є класичне рішення — збільшувати конкуренцію на ринку. Чим більша конкуренція, тим вища якість і нижчі ціни. Чим більше учасників тендера, тим складніше їм вступити в змову.

— У нас багато класичних західних моделей не працюють...

— Такий механізм нами багато разів перевірений і справді працює навіть на корумпованих ринках. Мій улюблений приклад — організація харчування в армії. Конкуренція на ринку обмежена. На ньому чотири основні компанії, які працюють із давніх часів. Люди чудово знають одне одного. Для системи закупівель це — даність.

Що сталося в тендері? Аукціон анонімний — отже, замовник — Міністерство оборони — не знає, хто саме прийшов на тендер і скільки заявок подано. Не знають цього й ті чотири великі компанії. Можливо, напередодні вони могли б зустрітися й якось домовитися. Але зрештою у нас був тендер, де брали участь від 13 до 16 постачальників за різними лотами. Далі почалися з'ясування стосунків, але на цій закупівлі платники податків заощадили понад 400 мільйонів гривень, що, зважаючи на погані стартові умови, я вважаю непоганим результатом. Тому наша основна мета — збільшувати конкуренцію.

— Але напевно в приватному секторі немає великої кількості охочих брати участь у тендерах?

— Щоб вони прийшли, участь у закупівлях треба зробити простішою. Над цим завданням ми працюємо. Багато рішень спрямовано на те, щоб зменшити суб'єктивний чинник. Також проводимо навчання, онлайн-курси. Навчаємо чиновників і працівників підприємств проводити закупівлі. У межах лише одного безкоштовного онлайн-курсу на платформі Prometheus уже успішно склали іспит понад дві тисячі осіб, а загалом на курс зареєструвалися близько семи тисяч. Для розуміння: це більше, ніж випуск великого українського університету.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі як регулятор займається розвитком електронної системи закупівель. Це не те рішення, коли написали один раз програму — і все. Умови на ринку та вимоги до системи закупівель постійно змінюються, і система має їм відповідати. Тож попереду багато роботи.

Уже зараз заявки можна буде подавати в електронному вигляді. Сподіваюся, дійдемо й до електронного укладення угод. Є ще питання щодо допорогових закупівель (ідеться про тендери вартістю до 200 тисяч гривень для товарів і послуг і до 1,5 мільйона — для робіт), до нас на них узагалі ніхто не дивився, ситуація покращується, але ще далека від повної перемоги.

Важливий момент — централізація закупівель. Ненормально, коли кожна школа сама собі купує папір. Чому б не мати один гуртовий контракт? Він дешевший і дає змогу заощаджувати зусилля директорів шкіл. Це буде схоже на інтернет-магазин, куди чиновник заходить і вибирає потрібний товар чи послугу. А центральна закупівельна організація (ЦЗО) збирає ці замовлення для невеликих структур і формує одне, спільне. Вона ж вирішує питання експертизи в закупівлях — окрема школа не може собі дозволити професійного фахівця. А в ЦЗО, яка закуповуватиме для низки навчальних закладів одночасно, таких фахівців може бути одразу кілька.

Зараз на виході від нас документація в цій сфері. Сподіваюся, упродовж місяця пройдуть усі погодження Кабміну й стартуємо з пілотним проектом ЦЗО. Це нелегке завдання, є безліч підводних каменів, тому хочемо спочатку випробувати на пілотах. Потім упродовж року можемо виписати фінальну документацію та впроваджувати вже по всій країні.

Серед останніх нововведень — нова для ЄС процедура — конкурентний діалог. Ми теж її впроваджуємо. Це система двоступеневих торгів, коли замовник одразу не може описати конкретні технічні вимоги. Наприклад, ви хочете приміщення для проведення зустрічей на 50 осіб, але що це за приміщення, ще не знаєте. На першому етапі вам подають різні технічні рішення, ви вибираєте те, яке подобається, а потім уже проводите ціновий тендер на постачальника рішення. Ми над цим проектом працюємо, бо це хороший варіант для проведення складних технічних тендерів. І подібних завдань у нас багато.

Крім того, ми займаємося побудовою конструктора специфікацій, створенням ком'юніті закупників, щоб вони могли спілкуватися та обмінюватися досвідом, створюємо базу знань, що одночасно знижує навантаження на міністерство та дає більший доступ до інформації тому, хто хоче навчитися проводити закупівлі, запускаємо онлайн-роз'яснення.

— Чому участь у закупівлях платна, а підприємство ProZorro перебуває на самофінансуванні? Хіба не логічніше, щоб систему підтримував держбюджет?

— Можна зробити безкоштовною. Бюджет функціонування держпідприємства «Прозорро» — 30-35 мільйонів гривень на рік. Це ніщо порівняно з обсягом закупівель (за 2014 рік обсяг держзакупівель становив 250 мільярдів гривень). Оплату визначено так, щоб система працювала без зовнішнього бюджетного фінансування. Ми обрали самофінансування, бо, по-перше, під час війни соромно просити грошей у держави, а по-друге, щоб ніхто не маніпулював державною підтримкою (в умовах дефіциту бюджету фінансування можна зменшувати, затримувати і так далі, а потім під приводом погіршення технічного стану відключати або відкочувати використання системи).

Крім того, вартість участі в тендері більш ніж демократична — від 17 до 1,7 тисячі гривень залежно від бюджету закупівлі. Це набагато менше, ніж компанії витрачали на закупівлі «в папері», зважаючи на величезну кількість необхідних документів, їх друк, кур'єрську доставку та години роботи співробітників.

Це було складне політичне рішення. Ми зараз задоволені ситуацією, особливо коли спостерігаємо, як відбувається фінансування інших реформ. Я, зізнаюся, щасливий, що нам вдалося перевести систему на самофінансування.

«Міські, районні, сільські бюджети завжди обмежені. Заощаджуйте, збудуйте на ці гроші зайвий кілометр дороги чи купіть шкільний автобус, а потім піаріться»

— У яких регіонах існують проблеми з упровадженням ProZorro?

— У нас класичні проблеми в Черкасах і Кривому Розі. Міська влада глуха до технічного прогресу та займає досить недружню позицію. Добровільно вони майже нічого не використовували. Коли наблизився строк обов'язкового використання ProZorro, за два дні в Кривому Розі оголосили тендери за старою процедурою на все, аж до закупівлі ялинок на Новий рік. Якщо врахувати розмір міського бюджету, це досить сумна ситуація. Є проблеми й у невеликих містах. З Українки чи Білої Церкви в Київській області постійно надходять скарги.

Але є й інші приклади. Серед передовиків у нас зараз компанія «Укргазвидобування», яка взагалі постійно й добровільно використовує систему, хоча не зобов'язана цього робити. Просто для себе ухвалила таке рішення і є беззаперечним лідером з економії грошей — уже понад мільярд гривень збережених коштів. Досить активно співпрацюємо з «Енергоатомом», «Укрпоштою», «Ощадбанком».

Серед міст усі закупівлі, зокрема допорогові, на ProZorro перевів Київ. За якістю впровадження передовик — Дніпропетровська обласна адміністрація. У них сильні громадянські активісти, які пильно за всім стежать. Підтягується місто Дніпро. Приємно здивував Маріуполь, при тому, що там непроста прифронтова ситуація.

Є маленькі міста — той самий Глухів, де активно працює Михайло Терещенко (французький підприємець і нащадок відомого київського мецената, який очолив міськадміністрацію). Нещодавно у Верховній Раді до мене підійшов депутат Михайло Бондар і сказав: «Ми в райцентрі Кам'янка-Бузька тендер провели на ремонт двох шкіл. 900 тисяч гривень економії на встановленні вікон отримали». Для райцентру це величезні гроші.

Тож було б бажання. Для місцевої влади ProZorro — класний інструмент, щоб показати свою прогресивність. Міські, районні, сільські бюджети завжди обмежені. Заощаджуйте, збудуйте на ці гроші зайвий кілометр дороги чи купіть шкільний автобус, а потім піаріться на цьому тлі.

Але, на жаль, у деяких наших чиновників не дуже добре з розумінням, інші не хочуть працювати з бюрократичних причин: навіщо щось робити, коли можна нічого не робити?

— Незалежно від бажань, з 1 серпня всім доводиться використовувати систему електронних закупівель...

— Робити можна по-різному. Це як дороги будувати. Одні використовують сучасну техніку й технології, інші — лопатою асфальт рівняють. І те, й інше ніби доклали зусиль.

Впровадження електронних закупівель — просто систематична робота. Мають бути виділені люди, визначені показники ефективності (щоб чиновники знали: їх або хвалитимуть, або битимуть), має бути лінія для скарг, летючки, похвали, осуди, догани та звільнення за невиконання обов'язків. Це звичайний менеджмент.

«Величезна кількість втрат у закупівлях не лише через крадіжки, а й від банального непрофесіоналізму»

— Не віриться, що в одну мить зникнуть усі схеми нечесного заробітку на закупівлях. Наскільки, на вашу думку, ProZorro захищає від махінацій?

— Є поширені варіанти порушень під час проведення торгів. Вони добре відомі. Ми будували електронну систему у відповідь на ці порушення. Є етапи закупівель, які ми в принципі не можемо закрити. Це, наприклад, непоставка товару. Тобто можна не привезти продукцію й отримати акт виконаних робіт, що рівносильно крадіжці. Цей елемент виходить за межі дії ProZorro. Але для цієї біди є інший функціонал, який дає змогу контролювати ці питання: внутрішній і незалежний аудит, робота державної аудиторської служби, проведення інвентаризації і так далі.

Держава — найбільший замовник, який щороку купує більш ніж на чверть трильйона гривень і купує все: від туалетного паперу до газових турбін і танків. Ні ми як регулятори, ні державна аудиторська служба не можемо бути фахівцями в усьому одночасно. Тому ми вважаємо, вся інформація має бути відкритою, щоб конкуренти мали можливість стежити за ходом тендерів. Ми одразу всіх попереджаємо: жодна інформація в торгах не може бути конфіденційною. Якщо ви вважаєте своє ноу-хау секретним, не торгуйте з державою.

Нещодавно ми значною мірою перекрили порушення під час оплати. Є випадки, коли улюбленому постачальнику платять одразу, а нелюбому доводиться до кількох місяців чекати оплату. Зараз ми інтегрували систему з Державним казначейством за платежами, які через них проходять, і вже всі платіжки можна переглянути на сайті.

Це потужний інструмент. У кожному конкретному випадку складно визначити, скажімо, 12 днів на оплату — багато чи мало? Якщо бачимо, що в середньому замовник сплачує постачання протягом 10-15 днів, то все зрозуміло й питань не виникає. Якщо ж він затримує оплату деяким партнерам, це вже підозріло. Кожен учасник аукціону це бачить і може не піти на торги, якщо вважає їх для себе ризикованими, або враховує чинник затримки грошей.

Величезна кількість втрат у закупівлях не лише через крадіжки, а й від банального непрофесіоналізму. У нас із закупівель часто працюють непідготовлені люди. Крім того, робота в тендерному комітеті не оплачується. Люди не знають, як провести тендер, або намагаються це зробити найпростішим і найбезпечнішим, на їхню думку, чином, щоб уникнути покарання.

Звісно, є ті, хто свідомо порушує закон. Ми вже починаємо боротьбу за якість, щоб той, хто «хімічить», розумів: якщо не одразу, то вдруге чи втретє ми його точно піймаємо і якась неприємність йому обов'язково прилетить.