Апологія Дональда Трампа

Усі знають, що з обранням Дональда Трампа четвірка вершників Апокаліпсису, що до цього складалася, мабуть, із Путіна, Брекзиту та Китаю, стала повною і можна вже не відкладати гроші на чорний день. Але гірше вже не буде.

ЗМІ та старий добрий інтернет повні похмурих передбачень і взагалі кликушества. Бо язик без кісток і ніхто за свої слова не відповідає. Це ні до чого, оскільки чим похмуріший та істеричніший посил, тим більше лайків він набирає. Що цілком природно — люди хочуть бачити те, що відповідає їхньому настрою, зумовленому тим, що вони до цього прочитали й почули. Раніше це називалося «одна бабця сказала» чи «плітки», тепер — «соціальні мережі». Які черпають інформацію зі ЗМІ, які черпають інформацію із соціальних мереж, і коли ті самі користувачі ставлять питання, чому Трамп переміг добре налагоджену машину і республіканців, і демократів, відповідь можна знайти, підійшовши до дзеркала.

Тому, що головна проблема сучасності не в ідеології, а в недовірі до інститутів демократії, республіки й держави загалом. Причому, часто, якраз у справі. Інститути, за визначенням, річ неповоротка й неспішна, і на кожен чих не в змозі реагувати. До того ж навіть позитивні результати комплексних і масштабних рішень видно не відразу, їх навіть тоді складно пояснити.

Ті двоє людей, які читають мої тексти не через політ складу та легкість думок надзвичайну, знають, що причина всіх без винятку проблем людства полягає в людській ірраціональності та емоційності. З іншого боку, ці самі властивості є й причиною того, що я, як вольтерівський доктор Панглос, не втомлююся доводити масам, які заходяться в істериці з будь-якого приводу, що «усе на краще в цьому найкращому з можливих світів». Але люди, через підлу людяність, люблять, щоб було погано, і таким чином домагаються свого.

У раціональній свідомості здорової людини мій поріг мав би оббиватися представниками українського, та й канадського, політичного бомонду, благаючи мене допомогти й підказати. Адже, перефразовуючи Карлсона, малюк, я ж кращий за аналітиків і політиків.

Так, я вважав, що Дональд Трамп програє президентські вибори, і не тому, що він старий брехун. Це йому якраз і допомагало, майже на рівні логічного парадоксу «я — патологічний брехун, я й прямо зараз вам брешу». Тому, коли приходить хтось, кому гроші й кар'єра до лампочки, і обережничати йому ні до чого, то виникає відчуття, що нарешті хтось ріже правду-матку. А те, що він бреше, як сивий мерин, то це навіть краще, оскільки всі знають, що всі політики завжди брешуть, але не завжди зрозуміло про що і як, і явний брехун на такому підозрілому тлі сприймається як ковток свіжого повітря. Принаймні не приховується.

Тому дивно читати й чути страшилки про Дональда Трампа, чиє життя було відкритою книгою, включно з інтимним. Усі ці звинувачення в його непристойності не могли досягти мети. Усі й так про це знали. І його схильність до словесного проносу всім була відома років 40. Він же не злазить з телебачення, він же не зустрічав мікрофона, у який не сказав би пари слів.

Усім, хто має очі, вуха й трохи між ними, відомо, що Трамп зовсім не демократ і не республіканець, а американський варіант Остапа Бендера, який скаже що завгодно, щоб досягти своєї найближчої мети. Те, що він, як черв-паразит, використав тіло республіканської партії, говорить лише про те, наскільки різноманітна природа. І тому Трамп не мав стати наступним американським президентом.

Що майже, в принципі, і сталося. Коли 2008 року Джон Маккейн із тріском програв новій політичній зірці Обамі, у таборі консерваторів почалася паніка й пішли розмови, що з такими результатами республіканці приречені на вимирання. Так ось, дорогі друзі, Трамп, як я й очікував, набрав ще менше голосів, ніж жалюгідний невдаха Маккейн! Усе, що Гілларі Клінтон потрібно було зробити, це не стільки набрати, скільки не втратити тієї величезної переваги, створеної Обамою в минулих циклах.

Тому, коли черговий аналітик і експерт почне вам розповідати про білих чоловіків, расистів, кінець лібералізму, зміну курсу, кризу мислення, крах глобалізації та іншу висмоктану невідомо з чого нісенітницю — шліть їх подалі. Усе залишилося, як і було. Просто, і я про це писав у минулих статтях, прихильники Клінтон вирішили не турбуватися. Тому що, (і цього я якраз і не вгадав), їм на місцях, в їхній Америці, попри (а може, і завдяки?) негативну (і заслужено!) подачу ЗМІ, Трамп здався не таким страшним, як його малюють. У чому я з ними згоден.

Річ у тім, що Трамп справді не політик, тому вчитуватися в те, що він говорить до вступу на посаду, безглуздо. Політики залежать від партії, від ідеології, від спонсорів і лобістів, від необхідності залучати прихильників і не створювати непотрібних противників, їм потрібно входити в альянси й вибудовувати кар'єру, і життєво необхідно стежити за своїми словами. Дональду все це не було потрібно.

Трамп не п'є й не балується наркотиками, його вставляє честолюбство, він усе робить напоказ. Тому, на відміну від кар'єрних політиків, усі ці псевдовикриття й псевдоскандали лише просували його ближче до Білого Дому. Багатий власник конкурсу краси поводиться по-хамськи з жінками? Та що ви кажете? Багатий бізнесмен примудряється не платити податки? Яка новина! Мав трьох красунь дружин і купу коханок? Ось же гад! Не соромиться у висловах, виступаючи з політичної трибуни? Та й хрін із ним. Навіть євангелісти, релігійна, святіша за папу моральна більшість, відкрито забили на те, що Трамп не лише порушує всі біблійні заповіді, а й просто не знає релігії. Навіть його жахлива помилка під час промови перед релігійними студентами, коли він назвав Друге послання до коринтян — два коринтянці (мабуть, вирішивши, що це анекдот — заходять два коринтянці в бар), їм не завадила.

Тож честолюбний, позбавлений моральних, ідеологічних і релігійних принципів багатій, якому не потрібна обережність у висловах, нестиме будь-яку нісенітницю, аби отримати, що йому захотілося. У цьому разі, пост президента США. Випадково він опинився в республіканському човні, оскільки там підібралася дивовижна компанія тупих, тупіших і пара серйозних, але дуже незаінтересованих у президентстві кандидатів. З рівним успіхом Трамп міг опинитися в таборі демократів, з якими він десятиліттями дружив, і тоді ми б побачили такого лівака й прогресиста, порівняно з яким Ленін і Мао здалися б буржуазними лібералами.

Вбити надії Трампа було цілком просто. З цим впоралася б будь-яка людина з почуттям гумору. Коли під час дебатів Трамп просичав «гидка жінка», Клінтон мала б посміхнутися й відповісти поблажливо «ти, дружку, навіть не знаєш наскільки». Але політики так не вміють. Трамп назвав конкурента Марко Рубіо поблажливо «маленький Маріо», на що той у відповідь пролепетав безпорадно «великий Дональд», і на цьому з Рубіо було покінчено.

Один комік, до речі, зауважив, що було б чудово побачити дебати Трампа з Бушем, який би безсумнівно переміг. Виглядало воно б приблизно так.

Трамп. Буш непутяща людина, він отримав президентство від татуся.

Буш (єхидно). Хе-хе-хе, де ти такого перукаря знайшов?

На моє розчарування жоден із кандидатів таких простих речей із Трампом не зробив. Виявилося, що я переоцінив його опонентів. Втім, і штаб Трампа теж їх переоцінив, і до останнього моменту просто не очікував перемоги. Тому в них досі немає кандидатур на важливі посади в адміністрації, вони про це просто не турбувалися. А Клінтон їм узяла й напаскудила.

Отже, підіб'ємо підсумки. Трамп став президентом тому, що його противники виявилися ще гіршими. Жодної загальної картини світу вона не відображає, крім тієї, яку я вам постійно малюю. Люди ліниві й не раціональні, вони воліють бачити, що хочуть, і діяти згідно зі своїми ілюзіями. Тому, прочитавши цей текст, ви моментально викинете його з голови.

А дарма. Оскільки Дональд Трамп не є ні республіканцем, ні демократом, ні консерватором, ні лібералом, важко сказати, що він робитиме на посту президента найважливішої країни світу. Можливо, що нетерплячий і недисциплінований Трамп виявиться жорсткішим і рішучішим за Обаму. Але й гіршим за Буша з Чейні він не буде. Швидше за все ми побачимо незалежного президента в конфлікті з Конгресом і Сенатом. І деякі суперліберальні починання Трампа.

Чим це відгукнеться світові та Україні? Можливо, що й позитивним розвитком. Свого часу одним із дієвих прийомів держсекретаря Кіссінджера була фраза, якою він пояснював мотивацію президента Ніксона своїм опонентам під час складних переговорів — «він же, до такої-то матері, просто божевільний!». Ідеалістичний підхід до світової політики, розпочатий ще Картером і Рейганом, може змінитися на прагматичний. Що у випадку з Україною це може допомогти. Зараз Америка бачить в Україні потенційну демократію та вільну країну, і терпляче й послідовно підтримує її мляві зусилля з вирішення її проблем. Нова ж адміністрація цілком може поставити терміни, визначити конкретні маркери, і вмити руки. Це політикам цікава демократія як ідеал, бізнесменам цікава ефективність і вартість проекту. Можна сперечатися, що істинно, а що хибно, але у випадку з Україною, імовірно, бізнес-підхід імовірніший. Бізнес шукає партнерів, щоб заробляти гроші, а не дітей, яких потрібно утримувати безоплатно, тобто задарма.

Що змінилося з перемогою Трампа? Рівно нічого. Як політика нової адміністрації вплине на Україну? Швидше за все, ніяк. Чи відбувається якась цивілізаційна революція? Ні, лише на комп'ютерних екранах і в головах людей, у яких багато вільного часу.

Усе це старо, як вірші Корнія Чуковського.

Світ залишається таким, яким ми його створюємо. Спробуйте робити це краще. Не будьте мурочками.