Династія із Зеленого Яру

Хто бував у районі Зеленого Яру, той підтвердить: він гарний у будь-яку пору року. Тут починаються угіддя Мисівського лісництва. Мальовнича долина, оточена густо зарослими хвойними та листяними деревами, замикається біля самотнього, акуратно побіленого будиночка. Це кордон лісника з милозвучним, доброзичливим прізвищем — Добридень.

На пероні Зеленого Яру після того, як показав свій «хвіст» останній вагон поїзда і відкрився вид на затишну долину, що на протилежному боці залізничного полотна, я побачив поруч зі старим автомобілем «Нива» чоловіка міцної статури, одягненого в зелену форму. І не помилився, гукнувши його:

— Ви В'ячеслав Іванович?

— Він самий, — добродушно відповів лісник.

— Підкажіть, гриби є? — поцікавилася жінка з невеликої групи людей, які разом зі мною вийшли з вагона.

— Сумніваюся, що ви щось зберете, — із виглядом знавця відповів В'ячеслав Іванович і, обернувшись до мене, зізнався: — Взагалі-то я не грибник. Ніколи цим займатися, але й ці люди не вміють збирати гриби. Річ у тім, що в нас давно не було дощів. У Керчі та в селищі Леніне йдуть, а цей район обходять стороною. А для лісу волога дуже необхідна.

«Нива» накручувала на колеса стрічку накоченої піщаної дороги. За вікном показалися доглянуті житлові будиночки й такі самі невеликі будівлі пансіонатів. 

— Пісочне, — пояснив Добридень, вказавши на невелике селище. — Незабаром приїдемо в Азовське, де розташована контора нашого лісництва. Від мого кордону до Азовського півтора десятка кілометрів набереться.

На базі нас зустріла Галина Іванівна Пантелеманюк. Вона в Мисівському лісництві керує лісниками й підсобними робітниками та безпосередньо підпорядковується директору Олексію Миколайовичу Новікову, який очолює Ленінське лісове господарство.

— Мисівське лісництво займає 2600 гектарів і поділяється на чотири обходи, — повідомила Галина Іванівна. — У кожного лісника свій обхід, він відповідає за збереження насаджень, порядок на дорученій ділянці. Зобов'язаний захищати його від пожеж, самовільних вирубок дерев, брати участь у садінні саджанців, заготівлі насіння, рубці всохлих дерев. До речі, і над лісниками є керівники — майстри — по одному на дві ділянки. Оскільки в нашому лісгоспі людей мало, поєднуємо функції і начальників, і робітників: сім лісників та єгер, до обов'язків якого входять охорона й захист тваринного світу. Під його контролем і полювання: відстріл, регуляція популяцій тварин і птахів. Крім усього іншого, лісники покликані вести боротьбу з пожежами. Завдяки профілактичним заходам займання виникають дуже рідко. Як правило — через випалювання сухої трави або під час пікніків «любителів» відпочинку на природі. З метою профілактики лісники смуги розорюють, попереджувальні знаки встановлюють, роздають листівки, проводять бесіди та рейди, особливо напередодні святкових і вихідних днів. У найпожежонебезпечніший період, з 1 квітня по
1 жовтня, організовано чергування на пожежній вежі та в конторі лісництва. Кожен забезпечений мобільним зв'язком.

У штаті Мисівського лісництва разом із підсобними робітниками тринадцять осіб, у тому числі майстри Віктор Новарчук і Олександр Сорока, лісники Микола Войтенко, Сергій Шмирук, В'ячеслав Добридень та його син, єгер Андрій.

— Так у вас династія?

— Виходить, що так, — погоджується В'ячеслав Іванович. — Серьожа Шмирук, до речі, мій племінник. Та й дружина трудиться тут же робітницею з садіння лісу. Галина Іванівна так і каже: увесь лісгосп на Добриднях тримається. Взагалі-то ми з Черкаської області. Спочатку батько Іван Гаврилович поїхав працювати на шахту в Амвросіївку, а в 1968 році ми всією родиною переїхали до Криму. Жили в Красногірці, батько працював скотарем у колгоспі «Червоний прапор». Якось на початку 80-х приїхали в мисівський ліс заготовляти хвою для овець. У Пісочному познайомилися з лісником, який збирався звільнятися. Батько подумав і запропонував: «Давай-но я на твоє місце піду». На тому й порішили. Директором лісгоспу тоді був Іван Марченко, який прийняв батька на роботу. Відтоді тут живе й працює майже вся наша родина, лише дочка Люба з чоловіком у Керчі. Після відходу батька на пенсію я посів його місце й цілком задоволений долею.

— В'ячеславе Івановичу, коли проїжджали повз Пісочне, ви помітили, що в невеликих віддалених селах не залишилося молоді, самі старі доживають свій вік. А ось ваші діти залишилися тут…

— Вони виросли на кордоні, в лісі, полюбили його і тому залишилися тут працювати. Та й у місті нині для молоді гідної роботи не знайти, — відповів Добридень. — На кордоні в Зеленому Яру ми з дружиною залишилися вдвох. Я обслуговую свій 4-й обхід площею 700 гектарів, а діти працюють на інших ділянках лісництва. Вони отримали квартири й живуть в Азовському.

— Як сприйняли звістку про те, що портрет В'ячеслава Івановича — на районній Дошці пошани? — питаю в Галини Іванівни.

— Він заслужено удостоєний цієї честі. Нарешті оцінили й роботу лісників, тим більше що Добридень — глава династії. Діти йдуть стопами батьків, хоча праця в нас малооплачувана й напружена. Постійно доводиться спілкуватися з людьми, які зі злого наміру чи через необізнаність завдають лісу шкоди. Нерідко виникають конфлікти. Наприклад, хтось під час збору грибів перевертає підстилку, а цього робити не можна. Доводиться зберігати витримку, виявляти такт і дипломатичність, щоб порушник не озлобився, визнав свою провину.

До контори лісництва з розсадника підвезли саджанці, і лісники приступили до роботи. Ці рослини будуть висаджені на спеціально відведеній території, а отже, зелене господарство Мисівського лісництва продовжить розширюватися, у тому числі завдяки праці династії родини Добридень.