Сінокоси в заповідниках неприпустимі, оскільки знищують біорізноманіття

Дуже хороша робота...але... На жаль, мушу не погодитися з шановними колегами. Якщо вони зібралися за допомогою абсолютного заповідання зберегти заплавні та лісові луки, ділянки на межі ЛІС-СТЕП, закинуті сільгоспугіддя, то на жаль і ох: вони фантазери.  Те, що дозвіл дозволу - РІЗНИЦЯ, з цим згоден....Те, що є ризики, — теж правда....М.П.

Більшість сучасних екосистем, і насамперед степових, перебуває в умовах нерозв'язаного дефіциту видів, що сприяють організації типових екосистем. З цієї причини повернутися назад до до-антропогенних степів у принципі неможливо, тим більше за допомогою штучних засобів — сінокосіння, випасу корів тощо. За цих умов головною цінністю заповідних степів є забезпечення природності процесів самоорганізації екосистем шляхом виключення прямого антропогенного втручання в заповідний степ.

Нині в українських степових, лісостепових і лісових заповідниках — Асканія-Нова, Луганському, Українському степовому, Канівському, Дніпровсько-Орільському, Медоборах, Михайлівська цілина, Еланецький степ, Карпатському, Чорноморському та ін., і низці національних парків на правах спеціального використання природних ресурсів проводиться сінокосіння. Ліміти на проведення сінокосіння видаються заповідникам і національним паркам Міністерством екології та природних ресурсів України. Щороку лише в заповідниках України косять близько 2600 га, при цьому заготовляється близько 1800 т сіна. У національних парках сінокосіння здійснюється на території 5090 га, при цьому заготовляється близько 3500 тонн сіна. В Асканії-Новій косять 6% заповідного степу, в Еланецькому степу — 9,4 % заповідної території, в Хомутовському степу (філія Українського степового заповідника) — 36 % території, в Михайлівській цілині — 70,2 % території, в Стрільцівському степу (філія Луганського заповідника) — до 80 % території. У Карпатському біосферному заповіднику на рік косять 385 га. Як правило, скошене сіно потім незаконно комерційно використовується директорами заповідників і національних парків, тому вони більш зацікавлені в сінокосах, ніж в охороні рідкісних видів тварин і рослин, заради чого й створювалися ці заповідники та національні парки.

Сінокосіння в заповідниках, як вид регуляції, насправді зручне прикриття комерційної заготівлі сіна.

У степових заповідниках сіно косять у травні-червні важкою технікою (тракторами) (Парникоза, 2014). У деяких степових заповідниках — Хомутовському степу, Михайлівській цілині, Еланецькому степу проведено зонування території, чим грубо порушено ст. 16 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», що не передбачає жодного зонування природних заповідників. В Еланецькому степу зонування проведено згідно з Проєктом організації території, в Хомутовському степу та Михайлівській цілині — рішенням Вченої ради Інституту ботаніки НАНУ № 8 від 15.04.1997 р. (Борейко, Паламарчук, 2014). Кошення важкою технікою вже не один рік відбувається і в степових заповідниках Росії (Семенова-Тян-Шанська, 1978). У Березинському заповіднику (Білорусь) площа сінокосів становила 5 тис. га (7 % охоронної території), у Башкирському заповіднику покоси охоплювали майже всі луки, у Тебердинському косять скрізь, де тільки можна вивезти сіно (Соколов та ін., 1997).

У разі запровадження режиму заповідності в степу відбуваються спонтанні природні зміни — кількість ковили та типчака зменшується й змінюється кореневищними злаками. Причиною цих явищ є накопичення рослинних решток, так званої ветоші (хоча це, на відміну від сінокосіння, є природним процесом).

Тому прихильниками регуляційних заходів у степових заповідниках запропоновано проводити сінокосіння або випас коней. Ці пропозиції приймаються багатьма дослідниками та практиками заповідної справи апріорі, без глибокого аналізу наслідків цих рекомендацій. На жаль, про численні негативні наслідки для фауни, флори та ґрунту степових заповідників у ботанічних колах не заведено говорити.

Уже саме по собі косіння сіна в заповіднику є «екологічною катастрофою». Ось як описав косовицю сіна в Хомутовському степу 1985 р. очевидець А. Арманд: «Шість навколишніх колгоспів, економлячи час, кидаються заготовляти корм для худоби. Маленький заповідник сповнюється брязкотом потужних тракторів, голосами людей, задихається від вихлопних газів. У 1985 р. кордон заповідника за короткий час перетнуло понад тисячу автомашин і близько 1800 осіб, які не мають до заповідника жодного стосунку, а головне — не відчувають великого почуття відповідальності. На кожен гектар викошеного заповідного степу в цей час припадало від 2,1 до 3,2 механічної одиниці. Навала закінчилася лише через 44 дні (…). Покіс розпочався 1985 р. 10 червня, 1986 — 6 червня. Це час висиджування яєць у жайворонків, куріпок, перепелів — у всієї пернатої живності заповідника. Скільки гнізд роздавлено гусеницями «Кіровців»… Хто, скажіть, має зібрати пляшки, папір, поліетилен, що прикрашає після їх відходу охоронювану територію… І валяються після покосу степова гадюка, жовточеревий полоз із розчавленими головами (…). Ясно: покіс у заповіднику — це екологічна катастрофа, вигадана людьми, як вони вважають, задля порятунку природи. Так, природу треба рятувати, тільки від кого?» (Арманд, 1987).

Згідно з Правилами режимного сінокосіння, в Центрально-Чорноземному заповіднику сінокосіння дозволено з 25 червня по 10 липня, усі роботи, пов'язані із сінокосінням, сушінням, згрібанням, копиченням і вивезенням сіна, проводяться впродовж 30 днів. Сіно дозволяється косити тракторними та самохідними косарками, під час збирання сіна дозволяється застосування прес-підбирачів. Вивезення сіна дозволяється автомашинами та колісними тракторами. Зберігання сіна в копицях вагою не більше 1,5 т допускається в степу не більше 10 днів. До режимного сінокосіння допускаються сторонні організації та окремі особи (Правила…, 2002). Проте ці правила не дотримуються. 2013 р., наприклад, як випливало з інформації, опублікованої на сайті цього заповідника, сінокосіння розпочалося раніше за дозволений термін. Сінокісна техніка не обладнана відлякувальними пристроями, як того вимагають Правила сінокосіння (сайт…)

Тобто, по суті, так зване режимне сінокосіння становить собою неконтрольовану та комерційну заготівлю сіна, проводиться в період виведення потомства багатьох видів диких тварин і важкою технікою, що завдає масової непоправної шкоди біорізноманіттю.

А ось як виглядало сінокосіння 9 липня 2014 р. у філії Українського степового заповідника Михайлівська цілина. Зазвичай сінокосіння ведеться в кілька етапів, що займають загалом кілька тижнів:

Тракторами косять сіно.
Тракторами сіно скиртують.
Тракторами скирти вантажать в автомобілі.
Автомобілі скирти вивозять.

Тобто заповідний степ із його ґрунтом, фауною та флорою під час покосів тричі зазнає впливу: перший раз, коли техніка їздить степом і косить, другий раз — коли техніка їздить степом і збирає сіно в скирти, третій раз — коли техніка їздить степом і вивозить тюки. Техніка не має відлякувальних пристроїв і працює за найнебезпечнішим способом — від периферії до центру. У Михайлівській цілині за сезон роблять по 1 тис. тюків сіна розміром півтора метра на півтора метра. Сіно там заготовляють місцеві селяни для себе та на продаж. Представників екоінспекції та заповідника під час покосу й скиртування не спостерігалося. Таким чином, сінокосіння, скиртування та навантаження сіна здійснювалися в заповіднику чужими людьми та за допомогою сторонньої техніки.

І найголовніше, що на 2014 р. заповідник не мав лімітів на сінокосіння від Мінприроди України, тобто проводив його цілком незаконно!

Як сказав науковий співробітник Інституту зоології НАН України, ентомолог, автор нарисів про лускокрилих у Червоній книзі України, к.б.н. І. Плющ, ентомологів з Інституту зоології НАН України на його пам'яті жодного разу не залучали до розроблення системи покосів у степових заповідниках з урахуванням охорони рідкісних комах (І. Плющ, усне повідомлення).

Екологічна шкода від покосів

Сінокосіння в заповідниках є неефективним

Упродовж останніх 3 тис. років на території сучасної Європи система степ-ліс постійно змінювалася залежно від клімату. У прохолодному й сухому кліматі перевагу отримували степові екосистеми, а в більш вологому й теплому — лісові. Кліматичний чинник у сфері лісу й степу є основним. Саме він, як вважає В.С. Ткаченко, — головний двигун сукцесій екосистем через свій величезний енергетичний потенціал (Ткаченко, 2014). Людина, дикі тварини та подібні біотичні впливи відносно мало впливають на динаміку фітомаси (енергії) в екосистемі. На підставі цих природних процесів В.А. Бриних робить дуже важливий висновок: нині через кліматичні умови степ неминуче поступатиметься лісу. Тому всі зусилля прихильників регуляції в степових заповідниках безперспективні, оскільки завадити цьому процесу людство не в силах. Наполягати на посиленні регуляційних навантажень у степових заповідниках марно, оскільки це протистоїть потужному тренду кліматичних змін (Бриних, 2014).

Висновки В.А. Бриниха підтверджують твердження численної групи ботаніків-степознавців, які стверджують, що сінокосіння в степових заповідниках як захід регуляції не дає результату.

На думку українських ботаніків, боротьба з чагарниками в Хомутовському степу шляхом сінокосу марна, оскільки «викошування кущів…, пригнічує їх лише тимчасово, досить швидко вони розвиваються з новою силою…(Гелюта, Генов, Ткаченко, Мінтер, 2002). За даними директора Центрально-Чорноземного заповідника М.О. Малешина (2000), «режими косіння не вплинули на динаміку степової рослинності та, мабуть, не були причиною олучнення або мезофітизації степових ділянок заповідників за період, що розглядається».

Слід також додати, що І.К. Пачоський (1917), який першим порушив питання про регулювання в заповідних степах, нічого не писав про сінокосіння, та ще й з використанням важкої техніки: «Єдине, що зробити можливо, це, наслідуючи природу, запровадити помірний випас, призначення якого вичерпувалося б підтриманням рівноваги й типовості ділянки». Причому випас Ф.Е. Фальц-Фейн, за пропозицією І.К. Пачоського, запровадив в Асканії-Нова не цілорічний, а лише осінньо-зимовий» (Пачоський, 1917). Ю.Д. Нухімовська (1997) вважає, що наявність дерев і чагарників була властива первісним лучним степам, а зміна лісу степом і навпаки на окремих ділянках заповідників — нормальне функціонування лісостепової зони. На думку Л.Р. Лаасимера (1978), «вирубування дерев на зарослих лісолуках у більшості випадків не дає бажаних результатів». На думку Ю.Д. Нухімовської (1997), абсолютно-заповідний режим найбільшою мірою відповідає вихідному типу степів і має бути визнаний основним.

Аналізуючи досвід сінокосіння в степових заповідниках, В.С. Ткаченко, Я.П. Дідух із співавторами вважають: «Спроби призупинити їхній саморозвиток (степових екосистем – автори), особливо таким чужим природі степів і малоефективним методом, як сінокосіння, не дають бажаного результату (1988). І далі — «…сучасне механізоване сінокосіння є більш неприродним заходом, який збільшує сукцесійний потенціал заповідного степу. Останнє є особливо небажаним ефектом унаслідок зростаючої потреби у виконанні степовим заповідником соціального замовлення на моніторингові дослідження (Ткаченко, Дідух та ін., 1998).

Працівники Луганського заповідника Л.П. Боровик і О.М. Боровик, аналізуючи сінокосіння в Луганському заповіднику (філія Стрільцівський степ), пишуть, що «прийнята система періодичного сінокосіння загалом виявилася малоефективною для стримування сукцесійних процесів. Більше того, сінокосіння стимулює вегетативне розростання чагарників (2006). А в деяких місцях заповідника через складність рельєфу або наявність чагарників сінокосіння взагалі неможливе (Боровик, Боровик, 2006). Ще песимістичніші висновки Г.М. Лисенка, який вивчав вплив сінокосіння у філії Українського степового заповідника — Михайлівській цілині — «…спроби регулювати угруповання за допомогою сінокосіння виявилися неефективними» (2005). Більше того, сінокосіння провокує в ракитнику потужний сплеск пагоноутворення (Лисенко, 2005). У заповіднику було запроваджено режим посиленого сінокосіння (дворічна ротація) — проте процес мезофітизації рослинного покриву тривав (Лисенко, 2005). На думку В.С. Ткаченка, в Михайлівській цілині неможливо зупиняти резервні зміни одним сінокосінням (Ткаченко, 2004).

1998 р. в цьому заповіднику дворічну ротацію було замінено на щорічне сінокосіння. Проте «…результати чергового обстеження «Михайлівської цілини» 2001 р. свідчили про подальше поглиблення процесів олучнення травостою (Лисенко, 2005).

«Таким чином, — робить автор висновок — «наявні режими охорони, а точніше режими використання, не дають змоги протистояти спрямованій зміні основних ценотичних структур рослинності заповідника» (Лисенко, 2005). До таких самих висновків дійшов і А.М. Краснітський, вивчаючи ефективність сінокосів у Центрально-Чорноземному заповіднику:

- «1959 р. режим постійного (щорічного) косіння, встановлений під час організації заповідника та такий, що проводився досі переважно вручну, виявив свою неспроможність: різко знизилася продуктивність фітомаси, погіршилася барвистість степу, незадовільно йшли процеси природного поновлення, широко поширився напівпаразит дзвінець та ін. Таким чином, ознаки лучного степу, встановлені В. В. Альохіним, навіть за оптимального косимого варіанта, усе ж зазнають змін» (1983).

Т.Д. Філатова (2012) пише, що в Центрально-Чорноземному заповіднику трансформація рослинності лучних степів у бік дедалі більшого олучнення та впровадження деревно-чагарникових видів усе одно відбувається за всіх режимів сінокосіння. А.М. Краснітський і С.А. Дьоренков вважають: «За некосимого режиму виключено всі впливи людини, крім неминучих глобальних або близьких до них антропогенних змін середовища. Такий режим зрештою забезпечує отримання абсолютно нової інформації під час вивчення біологічних і екологічних систем, що розвиваються спонтанно…

Некосимий лучний степ має найбільше наукове значення, оскільки в повному обсязі відповідає всім трьом генеральним функціям заповідника: збереженню банку гено- і ценофонду живих організмів, природного еталона й моніторингу» (1982).

На думку Л.Г. Дінесмана: «Тривале виключення випасу домашніх тварин і сінокосіння, що спричиняє в заповідниках олучнення, веде не до деградації степових лучних ділянок, як вважав І.К. Пачоський (1917), а до відновлення природного біогеоценологічного процесу, який упродовж багатьох віків пригнічувався діяльністю людей. Проте за час неконтрольованого пасовищного використання степів склад учасників цього процесу незворотно змінився: деякі групи рослин і тварин із нього випали внаслідок вимирання. Останнє унеможливлює відновлення корінних степових угруповань. Тому ділянки абсолютної заповідності, що існують нині, потрібно розглядати як еталони степових екосистем-похідних, що спонтанно розвиваються (…). Викошування заповідних степових ділянок, що застосовується нині, по суті, спрямоване на придушення природного біогеоценологічного процесу до рівня, що відповідає певній стадії антропогенної зміни рослинності. Важко сказати, наскільки виправдовує себе цей прийом. Не виключено, що його тривале застосування спричинить специфічні сукцесії степових біогеоценозів, конкретні форми яких нині погано передбачувані» (Дінесман, 1984).

З ним згодна й Ю.Д. Нухімовська (1997), яка робить такі висновки: «Абсолютно заповідний режим найбільшою мірою відповідає вихідному типу степів, тому він має бути визнаний основним. Косіння та випас — лише історично сформований режим використання людиною лучно-степових екосистем».

В.С. Ткаченко (1999) пише про те, що «Спостереження вказують на те, що навіть на степу, який періодично викошується, спостерігається явний структурний дрейф у бік малотипових фітоценоструктур». При цьому вчений дійшов висновків про наявність авторегуляції розвитку тих чи інших типів рослинності в межах заповідного степу. Зокрема він показав природне (без втручання людини) припинення розростання чагарникових фітоценозів із темпами, характерними для 80-90-х рр. минулого століття, що є хорошим маркером досягнення заповідним степом порога насичення чагарниковими формами. Після досягнення цього порога настає їх випадіння як результат спрацювання очікуваних авторегуляційних обмежень. Що ж до домінуючого типу рослинності «Хомутовського степу», то ним залишалися угруповання тонконога вузьколистого (Poa angustifolia), які вже давно (ще на початку 80-х рр.) вийшли на «плато» й вступили в коливальний режим розвитку» (Ткаченко, Лисенко, 2008). Саморозвиток відбувається й в абсолютно-заповідній ділянці Михайлівської цілини (Ткаченко, 2004).

Але навіть якщо визнати необхідність втручання з метою консервації поточного стану екосистеми й не чекати результатів детальніших досліджень авторегуляційних процесів, провідні українські ботаніки на досвіді вивчення степових заповідників України роблять висновок, що методи регуляції, які застосовуються сьогодні, є малоефективними (Ткаченко, 1999, Ткаченко, Дідух та ін., 1998). При цьому тривалість спостережень є недостатньою для обґрунтування та оцінки результатів втручання. Невдачі, на думку В.С. Ткаченка, призвели до занепаду експериментальних досліджень у заповідниках. Цьому сприяли також окремі несистематичні висновки розрізнених спостережень на різних об'єктах, які породжують велику масу несистематизованої інформації, яку тепер важко опанувати.

Таким чином, головний аргумент прихильників сінокосіння в степових заповідниках — стабілізація степового біорізноманіття — ставиться під сумнів. Маючи достатнє уявлення про результати системного обмеження (нецілісності) степових екосистем, порушення рівноваги між їхніми автотрофними та гетеротрофними блоками, а також особливості резерватних сукцесій як загальновідновного гомеостатичного процесу, В.С. Ткаченко доходить висновку про неможливість стабілізувати ключову складову екосистем степу сінокісною ротацією будь-якого циклу періодичності. Що стосується практики, то вчений сміливо вказує на відтінки утилітарних інтересів у застосуванні генетично чужого для степових екосистем сінокосіння. Він же вказує, що в умовах «Михайлівської цілини» низка проблем з експансією чужорідної заповіднику флори пов'язана з діяльністю адміністрації заповідника зі створення ставків, саду тощо, що завданнями заповідника також не передбачено (Ткаченко, 1999).

Негативний вплив на ґрунт
Під час сінокосу тракторами ущільнюється ґрунт, відбувається його забруднення нафтопродуктами, сміттям (Соколов та ін., 1997), накочуються дороги, спостерігаються зміни в газообміні між ґрунтом і приземним шаром повітря, а також у ґрунтових мікробіологічних процесах (Краснітський, Дьоренков 1982). Унаслідок сінокосіння ґрунт втрачає запаси вологи, навесні під час танення снігу на косимих ділянках може спостерігатися поверхневий стік, який завжди відсутній на некосимих ділянках (Краснітський, 1983).

Зростання браконьєрства
Під час косовиці сіна в заповіднику відбувається зростання браконьєрства через присутність механізаторів та інших сторонніх людей (Соколов та ін., 1997). Наприклад, у Хомутовському степу продається не сіно, а можливість сінокосіння. Зрозуміло, що фермери косять траву в заповіднику кожен як може, чим доведеться, без жодних екологічних обмежень.

Відчуження органіки
Під час сінокосів значна кількість трави вилучається із заповідної екосистеми, що чинить на неї негативний вплив. За даними директора Українського степового заповідника А.П. Генова, у Хомутовському степу щороку безповоротно відчужувалося 600-800 т органічної речовини (Генов, 1985). Центрально-Чорноземний заповідник за 40 років втратив через покоси 2250 кг калію, 630 кг кальцію, 270 кг фосфору з 1 гектара (Краснітський 1983).

За даними В.С. Ткаченка та В.С. Гавриленка, під час покосів у Михайлівській цілині скошується 0,33 тонни сіна з га, у Хомутовському степу — 0,88 тонни з га, у Кам'яних Могилах — 1 тонну з га, у Стрільцівському степу — 1,23 тонни з га (Ткаченко, Гавриленко, 2007).

Збіднення біологічного різноманіття
Сінокосіння веде до штучного зниження видового та внутрішньовидового біорізноманіття в заповіднику. Розгляньмо це докладно для різних груп тварин.

Вплив на комах

Відомий французький ентомолог, професор Ремі Шовен (1970) назвав покіс для комах «екологічною катастрофою».

Л.М. Зелінська, аналізуючи сінокосіння в Чорноморському заповіднику, услід за Р. Шовеном також розцінила покіс «як екологічну катастрофу», що веде до різкої зміни ентомофауни. Зменшується чисельність перетинчастокрилих, двокрилих, лускокрилих, знищуються всі внутрішньостеблові мешканці, усі комахи, що розвиваються в квітках і суцвіттях, мешканці високих рослин. Під колесами тракторів гинуть гнізда джмелів» (Зелінська, 1984).

«Під час косіння знищувалися всі внутрішньостеблові мешканці (златки, вусачі роду агапантія, довгоносики роду ліксус), усі комахи, що розвиваються в квітках і суцвіттях (пилкоїди, довгоносики родів ларінус і лахнеус), мешканці високих рослин (богомоли, коники), гусениці багатьох видів лускокрилих, лялечки білан, прикріплені до стебел рослин (білан зегріс). Скошування квітучої рослинності вело до зменшення чисельності диких бджіл, мух, метеликів,
перетинчастокрилих» (Зелінська, 1985).

В.М. Грамма пише, що «під час сінокосіння пригнічуються або навіть повністю зникають популяції, розвиток яких проходить на рослинах чи в їхніх тканинах, також комах, що живляться нектаром і пилком (Грамма, 1985). На його думку, «абсолютна заповідність є найбільш близькою до природного стану природи та найсприятливішою для збереження біоценозу» (Грамма, 1985). Такої самої думки дотримуються ентомологи І.М. Осипов і А.С. Осипова: «Результати досліджень, проведених ентомологами в багатьох заповідниках, неодноразово показували пригнічувальний і дестабілізувальний вплив регулярного сінокосіння на комах, пов'язаних так чи інакше з трав'янистою рослинністю» (Осипов, Осипова, 1992).

У філії Карпатського заповідника Долина нарцисів заради збереження рідкісного нарциса проводять сінокосіння та корчування кущів верби, що спричинило різке скорочення чисельності птахів і деяких комах (Соколов та ін., 1977). (Хоча сінокосіння в Долині нарцисів може проводитися і з погляду закону, оскільки входить до зони регульованої заповідності Карпатського біосферного заповідника).

В.М. Грамма та А.В. Захаренко (1990) пишуть:

«Вимиранню комах степових заповідників сприяє й господарська діяльність у межах заповідної території. Так, періодичне сінокосіння, що проводиться в багатьох заповідниках під приводом необхідності збереження флористичного та фауністичного різноманіття степових екосистем, веде до прямо протилежних результатів. Під час сінокосіння гинуть жуки, що розвиваються в стеблах, суцвіттях або насінні рослин, родів Agrilus, Agapanthia, Cylindromorphus, Phalacrus, Olibrus, Mordellistena, Anaspis, Oedemera, lasioderma, Phytoecia, Lixus, Larinus, Lachnaeus, Mononychus, Ceuthorrhynchus, Sibinia, Miarus, Cionus, Apion, коники роду Tettigonia, клоп Picromerus bidens, лускокрилі Zegris eupheme, Euchloe cardamines, бджолині родів Megachile, Osmia, Hoplitis, Prosopis, Anthidium, Paranthidiellum, Ceratina, оси Tripoxylon, Pison, Ancistocerus, Eucdynerus, Symmrphus, джмелі, що гніздяться на землі, Bombus muscorum, B. silvarum, B. agrorum та багато інших».

За даними А.А. Гусєва (1988), чисельність комах, спійманих у пастки в Центрально-Чорноземному заповіднику, вища на абсолютно заповідній ділянці, ніж на косимих. За даними О.Ю. Мороза (2009), сінокосіння в Михайлівській цілині негативно впливає на поширення, гніздування, фуражування та чисельність джмелів. За даними В.Ю. Назаренка (2009), у некосимій частині Михайлівської цілини виявлено 41 вид жуків-довгоносиків, а в косимій — 27 видів.

Дослідженнями встановлено, що в Центрально-Чорноземному заповіднику на косимих ділянках знижувалися видове різноманіття та чисельність турунів (Гречаниченко, Чувіліна, 1997). І навпаки — на некосимій ділянці чисельність турунів та інших твердокрилих була вищою (Чувіліна, 1993).

Саме на абсолютно заповідній ділянці заповідника «Білогір'я» зареєстровано збільшення видового складу комах (Якушенко та ін., 1984), у Провальському степу (Луганський заповідник) і в Кам'яних Могилах (Український степовий заповідник) абсолютно заповідний режим сприяв підвищенню чисельності та видового різноманіття кліщів-орибатид (Штірц, 1998, Штірц, Ярошенко, 2000).

За даними А.Д. Штірца (2000), який досліджував заповідники Хомутовський степ, Кам'яні Могили, Провальський степ і Стрільцівський степ, відзначено значний вплив сінокосу на структуру населення орибатид, що виражається в різкому зменшенні чисельності та видового різноманіття кліщів. Порівняння груп панцирних кліщів абсолютно заповідних ділянок і ділянок, які періодично викошуються, продемонструвало негативний вплив сінокосу не лише на характер розподілу видів і структур груп орибатид, а й на особливості їхньої сезонної динаміки. У Луганському заповіднику (філія Стрільцівський степ) максимальна щільність панцирних кліщів виявлена в заростях степових чагарників абсолютно заповідного степу (39200 екз/м2). Максимальне видове різноманіття кліщів у філії Провальський степ Луганського заповідника спостерігалося на ділянці псамофітного степу (абсолютно заповідний степ) — 24 види. Найбільша чисельність орибатид зафіксована в абсолютно заповідному степу під кущами (35440 екз/м2). Дослідження панцирних кліщів на території Хомутовського степу та Кам'яних Могил продемонстрували негативний вплив сільськогосподарської діяльності, а саме сінокосу, на структуру населення панцирних кліщів, зменшуючи їхню чисельність і видове різноманіття. Зменшується також і кількість морфо-екологічних типів кліщів.

Майже в усіх степових заповідниках Росії та України видове багатство павуків, чисельність особин у травостої та щільність у підстилці вищі в некосимому степу (Полчанінова, Прокопенко, 2007, Полчанінова, 2012).

За даними Н.Ю. Полчанінової (1992), відсутність сінокосіння в степових заповідниках веде до збільшення видового багатства фауни павуків. Сінокіс є великим стресовим чинником для павуків. У «Михайлівській цілині» після покосу щільність павуків у 10 разів нижча, ніж до сінокосіння.

У відділенні «Ямський степ» заповідника «Білогір'я» видовий склад павуків у некосимому степу багатший, ніж у некосимому. Якщо в заповідних (некосимих) ділянках нараховується 89 видів, то в косимих — 51-68 видів (Полчанінова, 2002 (2003)).

За даними Є.Ю. Савченка, найбільша кількість видів герпетобіонтних чорнотілок у філії Українського степового заповідника «Кам'яні Могили» перебуває на ділянці абсолютної заповідності та знижується на косимих ділянках (2005).

На шкоду комахам під час косіння вказують і іноземні автори (Bensted et al., 1999). А словацькі дослідники вказують на необхідність пізнього косіння або взагалі залишення некошених ділянок в інтересах низки рідкісних на території Євросоюзу лускокрилих (Uzemie europskeho vyznamu zalostina…, 2009).

Вивчення впливу сінокосіння в степових заповідниках України на павуків показало, що майже в усіх локальних фаунах число видів павуків в абсолютно заповідному степу було вищим, ніж у періодично косимому (Полчанінова, Прокопенко, 2007).

За даними А.В. Захаренка (1997), сінокосіння знижує в заповіднику Хомутовський степ чисельність золотооків більш ніж удвічі. За даними С.І. Медведєва (1950, 1959), через сінокіс пропадають багато комах, личинки яких розвиваються всередині стебел, квіток або суцвіть, наприклад вусачі, довгоносики, а також мешканці високих рослин. До таких самих висновків доходять В.М. Грамма, І.П. Леженіна та Б.М. Якушенко (1984), В.М. Грамма, А.В. Захаренко та В.М. Якушенко (1985), С.І. Медведєв, В.С. Солодовнікова, В.М. Грамма (1977), В.М. Грамма, В.В. Захаренко (1993), А.П. Генов (1995), О.П. Бурковський та В.В. Манюк (2015). Частина комах, наприклад коників, гине на свіжоскошених ділянках від хижих птахів (Формозов, 1937).

Унаслідок скошування страждають популяції ґрунтових безхребетних — кліщі-гамазиди, колемболи. В абсолютно заповідному степу вища чисельність турунів, коваликів, а в косимому степу характерна відсутність мурах, що будують надземні гнізда (Покаржевський, Богач, 1984). За даними В. Тішлера (1970), від скошування страждають павуки, комахи — відвідувачі квітів, види, що живуть у стеблах, насінні чи на них, а також кліщі-гамазиди та колемболи. За даними А.А. Гусєва (1988), чисельність на абсолютно заповідній ділянці Trachelipus rathkei в 8 разів вища, ніж на косимій. Сінокосіння є чинником, що знищує гнізда диких бджолиних у стеблах трав і чагарників (Бутовський, Єреміна, 1955). За даними В.Г. Рошка (1988), на сінокісних луках Закарпаття через шкідливий вплив сінокосіння відсутні 6 видів пластинчастовусих.

Загалом комахи є тією групою диких тварин, які особливо страждають у степових заповідниках від сінокосіння. Сінокосіння «насамперед збіднює видовий склад антофільних комах: бджіл, двокрилих, жуків, лускокрилих. Під час сінокосіння, крім знищення цілого ряду безхребетних, пов'язаних із травостоєм, відбувається збіднення видового складу мешканців ґрунту та підстилки» (Грамма, Захаренко, Леженіна, Філатов, 2005). На думку цих авторів, сінокосіння різко зменшує в заповідниках біорізноманіття степової біоти та наближає косимі степи до агроценозів. Тому, на їхню думку, основним принципом збереження біорізноманіття степової біоти має стати принцип повного невтручання в заповідні екосистеми (Грамма, Захаренко, Леженіна, Філатов, 2005).

Вплив на мікроорганізми

Сінокосіння в степових заповідниках негативно впливає і на ґрунтові мікроорганізми. Л.А. Савченко (1999, 2000) пише, що найбільша чисельність мікроорганізмів у Центрально-Чорноземному заповіднику перебуває на абсолютно заповідній ділянці (2,7 млн/г), потім — на ділянці чотирипільного сінокосіння та випасу (2,6 млн/г), потім на ділянці щорічного сінокосіння (2,5 млн/г).

За даними В.І. Бондаря та А.А. Євлєва, які вивчали ґрунтові мікроорганізми у відділеннях «Стрільцівський степ» і «Станично-Луганське», встановлено чітке зниження мікроорганізмів у міру послаблення заповідного режиму (2009).

Вплив на рептилій та амфібій

У Центрально-Чорноземному заповіднику під час сінокосіння гинуть практично всі кладки прудкої ящірки (Власова, Власов, 2000, Власова та ін, 2012), «…у реальних умовах, під час проведення машинного сінокосіння, практично всі кладки гинуть (знищуються під час розкидання слепцівини ріжучим механізмом косарки або втискаються в ґрунт), чим, головним чином, і зумовлена досить низька чисельність цього виду в степу», — пишуть працівники цього заповідника О.П. Власова та А.А. Власов (2000).

За розрахунками Інституту регіональних біологічних досліджень, шкода, завдана щороку лише популяції прудкої ящірки під час сінокосіння в цьому заповіднику, становить 37 млн 837 тис. рублів, або близько 1 млн доларів США (Лист…, 2014).

Про масове винищення ящірок хижими птахами на скошених ділянках вказував і А.М. Формозов (1937). За даними В.Ф. Шакули (1984), найбільша щільність прудкої ящірки в заповіднику Кам'яні Могили є на ділянках, де налагоджено повну охорону (1,8-2 особини на 1 км2), і зменшується там, де відбувається регуляція — на ділянках із косимим степом — 1,5 особини на 1 км2, на ділянках із випасом — 1,0-1,4 особини на 1 км2. За даними І.Р. Мерзлікіна та О.А. Лебідь (2003), на некосимих ділянках Михайлівської цілини щільність прудкої ящірки становить 0,14 на 1 га, а на косимих ділянках 0,09 на 1 га.

За даними В.І. Єлісєєвої, у 1960-х роках у Центрально-Чорноземному заповіднику на 1 км косимої ділянки в середньому траплялося від 0,3-3 степової гадюки, на 1 км некосимого степу — 1-9 гадюк (Єлісєєв, 1967).

Машинне сінокосіння в цьому заповіднику стало застосовуватися з 1970-х років, що справило певний вплив на зменшення чисельності степової гадюки в Центрально-Чорноземному заповіднику (Власова, Власов, 2000).

На думку Ф.В. Козаря (1987), сінокосіння особливо шкодить амфібіям і рептиліям біля їхніх нерестових водойм, тому ним було висловлено пропозицію заборонити сінокосіння в заповідниках поблизу нерестових водойм.

Вплив на молюсків

Окремо слід зазначити негативний вплив покосів на степових молюсків. Викошування травостою до стану жорсткої щетини, на думку деяких фахівців, не лише позбавляє їх корму, а й призводить до вилучення в стоги чи силосні ями значного відсотка дорослих особин, що не може позитивно позначатися на стані популяцій (Парникоза, 2014).

Вплив на хробаків та інших ґрунтових тварин

За даними А.Д. Покаржевського та Я. Богач (1984), у косимому степу Центрально-Чорноземного заповідника чисельність дощового хробака зменшується у 2 рази, чисельність диплопод зменшується вдвічі, геофілід — учетверо (стосовно абсолютно заповідних ділянок).

Вплив на вміст гумусу

За даними А.А. Гусєва (1988), вміст гумусу в шарі ґрунту вищий на абсолютно заповідній ділянці Центрально-Чорноземного заповідника, ніж на косимих.

Вплив на ссавців

Цікаво, що якщо у випадку такого регуляційного заходу, як випас, у разі багатьох ссавців завжди вказується на небезпеку перевипасу (Червона, 2009), то загроза косіння, зокрема із застосуванням техніки, залишається нібито за кадром.

Водночас для хребетних, що існують у степових заповідниках, наявна форма покосів становить реальну небезпеку. По-перше, це стосується травоїдних і зерноїдних тварин, які в момент найбільшої поживної цінності трав позбавляються цієї біомаси, а також не можуть розраховувати на багатий урожай зерен диких злаків. По-друге, в умовах прокошеного степу земноводні, рептилії та дрібні ссавці стають доступнішими для хижаків.

В. П. Думенко (2007), аналізуючи вплив режимів природокористування

на фауну хижих ссавців біосферного заповідника «Асканія-Нова», доходить висновку: «Отже, встановлення абсолютно заповідного режиму на відносно великому масиві степу в більшості випадків позитивно позначилося на хижих ссавцях.

Саме на ділянках із таким режимом природокористування відбулася спонтанна реставрація фауністичного складу останніх (до теперішнього часу представлені всі аборигенні види), а популяційні параметри фонових видів хижих звірів більш оптимальні».

Небезпечним є чинник занепокоєння. Так, небезпідставно вважається, що закріплення в асканійському степу борсука (Meles meles) зумовлене запровадженням на більшій частині природного ядра абсолютно заповідного режиму. Так, упродовж видимого часу, поки весь або більша частина степу використовувалася як випас і сінокоси, борсук тут не траплявся. Хоча викопні рештки виду, виявлені на території заповідника, свідчать, що колись він тут мешкав (Думенко, 2007).

Дані Думенка підтверджують і дослідження в Центрально-Чорноземному заповіднику, де борсук траплявся лише в некосимому степу (Краснітський, Дьоренков, 1982).

На некосимих ділянках Асканії-Нова після довгої перерви став розмножуватися й вовк (Гавриленко, 2008).

А.М. Краснітський із С.А. Дьоренковим пишуть:

«Скошування трави сильно впливає на зоокомпоненти степів і лук: одні тварини знищуються, ушкоджуються або відчужуються, інші позбавляються їжі чи укриттів і згодом гинуть або стають легкою здобиччю хижаків. У Центрально-Чорноземному заповіднику лише з некосимими ділянками пов'язані птахи з тривалим періодом розмноження — болотяна сова, сіра куріпка, а із ссавців борсук. Лише на некосимих ділянках забезпечуються умови, необхідні для підтримання стійких саморегульованих популяцій більшості видів безхребетних і дрібних хребетних тварин, таких як мишоподібні гризуни (на косимих ділянках їх кількість знижується в 36 разів), бурозубки та дрібні птахи (…)» (Краснітський, Дьоренков, 1982).

Кількість видів дрібних ссавців, як показують наукові дослідження, більша на некосимих ділянках, ніж на косимих (Краснітський та ін., 1984, Власов, 1993, Поліщук, 1998).

За даними Н.М. Чувіліної (1985), яка проводила дослідження в Центрально-Чорноземному заповіднику: «На ділянці лучного степу з абсолютно заповідним режимом створюються оптимальні умови для більшості видів дрібних ссавців, а в роки депресій він є «станицею виживання» для всіх виявлених видів мишоподібних гризунів (…). На варіанті з постійним режимом косіння чисельність мишоподібних гризунів у 3 рази нижча, ніж на варіанті з абсолютно заповідним …».

Під час сінокосу гинуть козуля, заєць-русак, єнотоподібний собака (Мануш, 1990). Наприклад, зайців гине 30 %-40% (Мануш, 1990). На свіжовикошених ділянках від хижих птахів гинуть полівки (Формозов, 1937).

Абсолютно заповідний режим Центрально-Чорноземного заповідника сприятливий для зеленоїдних і комахоїдних ссавців. Тут висока чисельність борсука, лисиці, горностая, ласки та козулі. Абсолютно заповідний варіант лучного степу є найбільш високопродуктивною екосистемою, характерною особливістю якої є складна структура фітоценозу, високе видове різноманіття життєвих форм, широкий інтервал толерантності та найповніше використання ресурсів (Гусєва, 1988).

Вплив на птахів

Косовиця трав докорінно перетворює угіддя, позбавляючи диких тварин одного з найважливіших чинників нормальної життєдіяльності — укриття. Крім цього, процес косовиці, будучи повністю механізованим, чинить безпосередній негативний вплив на дичину: від ножів косарок, комбайнів та інших механізмів, а також під гусеницями тракторів і колесами автомобілів гине багато тварин, особливо страждає молодняк. Під час сінокосу відзначено загибель таких видів мисливських птахів — чирки, крижень, деркач, тетерук, перепел, куріпка, стрепет (Мануш, 1990). Особливо сінокосіння небезпечне в травні (коли відбувається масова кладка яєць, початок висиджування яєць), у червні (насиджування яєць, поява виводків птахів), липні (кінець насиджування птахів, масова поява виводків) (Мануш, 1990). Слід зазначити, що уцілілі молоді особини з розбитих виводків на скошеному полі (або території заповідника) стають легкою здобиччю хижаків або гинуть з інших причин (переохолодження, голод) (Рекомендації, 1981). Дослідження, проведені в Росії, показали, що під час скошування трав гине більше дичини, ніж під час інших сільгоспробіт (весняно-польові роботи, обробіток просапних, збирання зернових, осінні роботи). У Підмосков'ї на площі 3932 га під час сінокосу було зруйновано 109 гнізд і загинуло 1384 особини всіх видів дичини (у перерахунку на 1000 га 27,6 гнізда та 351,9 особини відповідно) (Мануш, 1990).

Слід зазначити, що подібні дані у своїх дослідженнях ще 1937 р. наводив А.М. Формозов, додаючи ще й дроф, які загинули під час сінокосів. Під час сінокосіння відзначено загибель 20 % потомства лучного чекана (Вплив скошування).

За даними А. Риковського (1961), сінокосіння в лісах, як чинник занепокоєння, дуже шкодить виводкам тетеруків, унаслідок чого виводки гинуть. Запроваджена 1959 р. заборона на сінокосіння в Переяславському лісомисливському господарстві дала збільшення збереженості виводків у 2 рази. Сінокіс у лісах чинить негативний вплив на чисельність молодняку тетерука, глухаря та рябчика (Мерзленко, 1981).

Особливо негативно впливає сінокосіння на перепела та деркача. Ці птахи затаюються в траві під час наближення косарки та часто потрапляють під її ножі. Свідки спостерігали, як косарі ходили за косарками з відрами та збирали зарізаних птахів (Мартинов, 1960). Х. Валдаєв (1973) повідомляє про факт, коли на покосі площею 6 га було знайдено 16 загиблих деркачів. За даними Н. Валова (1970), у 1960-х роках у США (штат Північна Дакота) на сінокісних луках гинуло близько 90 % гнізд водоплавних птахів. У Чехословаччині, Угорщині, НДР у 1960-х роках під час сінокосіння знищувалося 30 % гнізд куріпки, в Англії — 40 %, у Югославії — до 65 %. У НДР на кожні 7 га під сінозбиральними машинами в 1960-х роках гинув один заєць.

У 1960-х роках у західнословацькій низовині втрати дичини під час косовиці кормових трав становили: зайці — 43 %, до 87 % — у птахів, і понад 90 % — у козуль (Абеленцев та ін., 1972). У колгоспі ім. Котовського Іванківського району Київської області 5 липня 1971 р. під час збирання лучного сіна в комбайн-подрібнювач потрапили дорослий заєць і зайченя: перший був викинутий через трубу із зеленою масою ще живий, але без шкурки (Абеленцев та ін., 1972).

За даними Д.В. Владишевського (1975), у Київській області на ділянці 40 га після збирання сіна за допомогою волокуш повністю зникли птахи, які годували пташенят, що пояснюється загибеллю останніх. На сусідній ділянці, де сіно не косили, на такій самій площі спостерігалося 12-15 птахів.

Дослідження, проведені в Біловезькій пущі 1962-1963 рр., показали, що чисельність баранця та крижня на некосимій ділянці у 16-20 разів вища, ніж на косимій (Владишевський, 1975).

За даними фахівців, під час збирання трав механізованими засобами косіння загибель тварин становить від 70% до 100 % (залежно від виду тварин) (Рекомендації, 1981). Наприклад, гнізд сірої куріпки гине 88 %, гнізд фазанів 100 %. На шостий день після збирання трав залишається 11 % каченят крижня (Габузов, Валькович, 1982, Мануш, 1975).

За даними В.А. Тимошенкова (2002), на некосимій ділянці заповідника «Хомутовський степ» більший відсоток гніздових видів, ніж на косимих ділянках. Такі самі дані отримали А.А. Луговая, А.Є. Луговий та Д.Д. Сухарюк (1984) для некосимої ділянки філії Карпатського заповідника Долина нарцисів. У Центрально-Чорноземному заповіднику для ділянок з абсолютно заповідним режимом характерне найбільше видове різноманіття птахів і їхня висока щільність (4,46 пар/га). Загальна зоомаса хребетних тварин тут становить 6 кг/га. Саме тут відзначено близько 80 % видів тварин від загального числа видів, що трапляються в заповіднику (Краснітський, Гусєв та ін., 1984). Такі самі висновки зробив і А.К. Корольков (1995). Лише з абсолютно заповідною ділянкою Центрально-Чорноземного заповідника пов'язане гніздування болотяної сови, кропив'янки сірої, очеретянки болотяної, деркача, луння польового, куріпки сірої. Режим абсолютної заповідності сприятливий для більшості наземногніздових видів птахів (Краснітський, Гусєв та ін., 1984, Гусєв, 1988).

Під час сінокосіння відзначено шкоду для другого потомства польового жайворонка, коника, плиски (Вплив скошування).

В.А. Тимошенков, В.В. Тимошенкова (2005) пишуть, що 2005 р. сінокіс у Хомутовському степу розпочався в 1-й декаді червня, що не дало закінчити цикл розмноження степовим видам птахів. А. Арманд (1987) повідомляє, що 1985 р. покіс у Хомутовському степу розпочався 10 червня, 1986 р. — 6 червня — «це час висиджування яєць у жайворонків, куріпок, перепелів…» На знищення гнізд птахів сінокісною технікою в Українському степовому заповіднику вказує й його директор А.П. Генов із колегами (Гелюта, Генов, Ткаченко, Мінтер, 2002).

На луках гине під час косовиці до 20 % лучного чекана, страждають куріпки, фазани, деркач (Тішлер, 1970). За даними А.А. Гусєва (1988), щільність гніздових птахів і видове різноманіття птахів вищі на абсолютно заповідній ділянці Центрально-Чорноземного заповідника, ніж на косимих ділянках. Як пише К.М. Благосклонов (1972), сінокосіння веде до загибелі як пізніх гнізд, так і самих птахів — перепелів, дроф, жайворонків, жовтих плисок.

Порушення складу та структури рослинних угруповань

Як вважає А.М. Краснітський, — «скошування трав'янистих рослин чинить прямий і непрямий вплив на лучні трави, аналогічний вплив сінокосіння зазнають і степові біогеоценози. Під час скошування різко порушується сезонна ритміка вегетації та фізіологічних процесів; відчужується органічна маса разом із закладеною в ній енергією та речовинами; відбувається обмеження й припинення формування насінної продукції тих чи інших рослин; кількісно та якісно порушуються процеси природного розподілу насіння; відбираються форми та види рослин, здатні існувати за їх скошування у визначені терміни; відбувається припинення й обмеження процесів природного селектогенезу, унаслідок чого порушується консортний зв'язок і відчужується частина важливих консортів 1-го порядку (фітофагів)» (Краснітський, 1983).

У Приоксько-Терасному заповіднику ймовірною причиною зникнення зозулинця шоломоносного (Червона книга Росії) вважають ущільнення та порушення ґрунту під час сінокосів тракторами «Білорусь» у 1980-ті роки (Соколов та ін. 1997). У Кавказькому заповіднику на покосах страждають рідкісні види рослин та їхні угруповання (Соколов та ін. 1997). На думку білоруського еколога В.І. Парфенова з колегами (1985), сінокосіння на болотах у заповідниках перешкоджає природному процесу адаптивного перетворення складу, структури та функції болотних фітоценозів відповідно до екологічної обстановки, що змінюється, знижує їхнє значення як природного еталона й для моніторингу.

За даними А.А. Гусєва (1988), загальна фітомаса вища на абсолютно заповідній ділянці Центрально-Чорноземного заповідника, ніж на косимих ділянках.

Мало хто порушує питання, що сінокосіння не лише неефективне, а й небезпечне для низки видів рідкісних степових рослин. Так, за результатами наших 10-річних спостережень на території РЛП «Лиса гора» на площі, де майже щороку проводиться викошування лучно-степового травостою місцевим населенням на сіно, відбувається повне скошування квітконосів сон-трави лучної, що на цій території схоже на обривання квітів на букети. Тому сінокосіння блокує насіннєве відновлення. Нам невідомо, чи здатне насіння сон-трави розвиватися до стадії зрілості в скошеному сіні, проте його збирання одразу після покосу виключає і цю можливість. Цей червонокнижний вид присутній у всіх філіях Українського степового заповідника та в інших степових заповідниках України. Можна зробити висновок, що в разі сінокосіння в усіх них він перебуває під загрозою. З цієї самої причини травневий і червневий сінокіс небезпечний також для цілого ряду лучних і степових орхідей. Зокрема такий сінокіс дуже небезпечний для рідкісної степової орхідеї флори України — зозулинця розфарбованого, що цвіте в травні — на початку червня в степах півдня України. Сінокосіння в Казантипському заповіднику становлять реальну загрозу для його насіннєвого відновлення. Зазначена рослина — лише приклад, проте, якщо взяти до уваги, що в травні-червні в степах цвіте цілий ряд рідкісних рослин, а біологія їхнього розмноження та динаміка популяцій є слабко вивченими, вплив сінокосіння з наступним вилученням сіна може виявитися згубним для багатьох видів рідкісних рослин, охороняти які воно було спочатку покликане (Парникоза, 2014).

С.І. Морозов (1959) вказував, що сінокіс перед цвітінням і під час цвітіння трав унеможливлює їхнє статеве відтворення, що веде до вимирання однорічників і дворічників.

Під час сінокосів насамперед зникають високорослі багаторічні трави (зонтичні, складноцвіті), багато з яких не встигають обсіменитися (борщівник, лабазник, жовтозілля, цикорій), а також однорічні та дворічні трави, особливо ті, що пізно обсіменяються.

Унаслідок цього починають переважати злакові та бобові (Вплив сінокосіння). Дослідження М.І. Золотухіна та І.Б. Золотухіної (2014) показали, що видове різноманіття рослин, зокрема ковилів, у Центрально-Чорноземному заповіднику багатше на некосимих ділянках.

За даними Є.П. Веденькова та Н.Є. Дрогобич (1998), сінокосіння в заповідному степу Асканії-Нова вносить суттєві негативні зміни у відтворення насіння домінуючих злаків і різнотрав'я.

За даними В.П. Сошніної (1995), найбільша частота трапляння паразитних мікоміцетів у Центрально-Чорноземному заповіднику характерна для некосимого степу.

7. Грубе вторгнення в заповідну екосистему

Провідний український степознавець В.С. Ткаченко та директор заповідника «Асканія-Нова» В.С. Гавриленко вважають, що «сучасний механізований сінокіс є досить грубим вторгненням в екосистему, адже неминучими є пошкодження й затвердіння поверхні ґрунту, знищення пташиних гнізд, мурашників, загибель пташенят і дрібних ссавців, і сильний прояв чинника занепокоєння» (Ткаченко, Гавриленко, 2007). На їхню думку, постійна косовиця сіна в заповіднику Михайлівська цілина перетворила його на звичайний сінокіс (Ткаченко, Гавриленко, 2007).

На думку академіка В.Є. Соколова зі співавторами, віддаленіші наслідки сінокосіння — «це порушення складу та структури травостою (фенісекціональні зміни рослинності), зміна мікроклімату лучних угруповань та їх ксерофітизація» (Соколов та ін., 1997).

8. Господарські проблеми

Під час організації сінокосіння маленькі, недостатньо фінансовані степові заповідники щороку стикаються з проблемою, де взяти трактори, косарки, машини, бензин, людей, чим оплатити їхню роботу. Усе це відволікає колектив заповідника від найважливіших робіт з охорони території та проведення наукових досліджень.

9. Покоси в заповідниках дискредитують заповідну справу в очах місцевого населення

Місцеві жителі не можуть зрозуміти, чому їм забороняється збирати в заповідному степу букет квітів, а присутність під час покосів десятків сторонніх людей і тракторів — цілком законна справа.

Покоси в заповідниках знищують місця перебування червонокнижних видів флори та фауни і самі ці види

За даними Т.І. Котенко (1998), 1980 р. в заповіднику Кам'яні Могили загинуло 11 степових гадюк, причому 2 із них — під час сінокосів. За даними С.І. Медведєва, В.С. Солодовнікової та В.М. Грамми (1972), в Асканії-Нова довгий час зберігалася цілинна некосима ділянка, де мешкав метелик зегріс жовтоногий. Проте коли цю ділянку стали косити — він зник. Це пояснюється тим, що під час сінокосу його лялечки вивозяться разом із сіном (Медведєв, 1959). За даними С.В. Межжеріна, різні види червонокнижних мишівок віддають перевагу цілинним ділянкам з абсолютно заповідним режимом (усне повідомлення). У Михайлівській цілині занесений до Червоної книги лунь лучний гніздиться лише на некосимих ділянках (Кніш, 2003).

Сінокосіння стало одним із головних чинників зникнення в заповіднику Асканія-Нова червонокнижного степового орла. За даними А.А. Шуммера, який вивчав степового орла в Асканії-Нова наприкінці 1920-х років, 1927-1928 рр. у заповіднику ним було враховано 30 гнізд степового орла. З них 3 гнізда було знищено косарями, 5 гнізд було знищено під час вивезення сіна, а ще одне — під час крадіжки сіна (1928). Нині степовий орел в Асканії-Нова не гніздиться (Червона книга, 2009).

Аналіз Червоної книги України (рослини й тварини) показує, що сінокосіння в степових заповідниках шкодить таким 34 видам тварин: прямокрилі — дибка степова, товстун багатогубий, метелики — зегріс жовтоногий (мешкає в Чорноморському заповіднику, траплявся в Асканії-Нова), аврора біла (Кримський), клімена (Луганський), голубянка Буадюваля, джмелевидка хорватська (Луганський), строкатка Лети (Канівський, Дніпровсько-Орільський), строкатка понтійська (Карадазький), перетинчастокрилі — пахіцерус степовий чорноногий (Чорноморський), харакопіг скіфський (Асканія-Нова), мегалодонт середній, арге Беккера, мелітурга булавовуса (степові заповідники України), джмелі — моховий, пахучий, глинистий, плодовий, лезус, поясний (степові заповідники України), джміль червонуватий (Український степовий), джміль вірменський (Хомутовський степ), двокрилі — зубарик чорноногий, птахи — дрофа, сова болотяна (Асканія-Нова, Стрільцівський степ), лунь лучний, вівсянка чорноголова (Стрільцівський степ), мишівка Тренда (Луганський), мишівка темна (Луганський), мишівка степова (степові заповідники України), пискуха степова (Український степовий, Луганський), рептилії — гадюка степова, мідянка звичайна, жовточеревий полоз.

Сінокосіння в степових заповідниках шкодить таким 12 видам рослин: зозулинець травневий (Михайлівська цілина), золотобородник цикадовий (Чорноморський), кутостеблик червонуватий (Азово-Сиваський нацпарк), ясенець білий, жовтозілля Бессера, ононіс донський (Стрільцівський степ), ковила пухнастолиста (Луганський, Український степовий), шпажник тонкий (Михайлівська цілина, Стрільцівський степ, Провальський степ), грибам — трутовик коренелюбний (Хомутовський степ, Луганський), печериця таблитчаста (Луганський, Український степовий, Асканія-Нова), білонавозник Богуша (Український степовий), ентолома смердюча (Стрільцівський степ, Хомутовський степ, Кам'яні могили).

Сінокосіння в лісових і приморських заповідниках, що мають болотисті, заливні луки, шкодить 11 видам тварин: скорпіонові мухи — бітак італійський; метелики — махаон, люцина, сінниця Гера (Росточчя), совка Трейчке (Карпатський), ведмедиця-пані, цефус Загайкевича, косар, коровайка, баранець великий, лунь лучний.

Сінокосіння в лісових і приморських заповідниках, що мають болотисті, заливні луки, шкодить 13 видам рослин: зозулинець серценосний, зозулинець Фукса (Поліський, Карпатський), зозулинець дрімлик (Карпатський, Ялтинський), зозулинець іберійський, зозулинець трансильванський, офріс кримська (Кримський), зозулинець блідий (Кримський, Ялтинський), зозулинець український (Карпатський), зозулинець плямистий (Кримський), хетоморфа Зернова (Карпатський, Горгани), зозулинець рихлоквітковий (Чорноморський), зозулинець болотний (Карпатський, Ялтинський), ясенець білий (Червона книга України, Тваринний, 2009, Червона книга України, Рослинний, 2009).

Згідно з Червоною книгою Дніпропетровської області (2010), сінокосіння шкодить також цибулі Регеля (Червона книга України), цибулі круглій, катрану татарському.

Докладніше про шкоду сінокосів у заповідних об'єктах — у новій книзі Вл. Борейка та І. Парникози «Критика регуляційних заходів на територіях суворого природоохоронного режиму ( категорія 1-А МСОП / IUCN)», 2017, КЕКЦ, Київ, 208 стор. http://ecoethics.ru/wp-content/uploads/2017/02/int_regulacia_2017.pdf