Ліс рубають – гроші летять

У середині 1960-х років Фінляндія зіткнулася з проблемою – вирубка лісу перевищила його виробництво. На той час у країні діяв лісовий кодекс, ухвалений наприкінці XIX століття. Він зобов'язував власника ділянки одразу після порубки висаджувати нові дерева. Але документ не був пристосований до промислової вирубки.

Громадськість занепокоїлася: у країні діяв принцип доступності лісів для кожного жителя. Городяни регулярно відпочивають на природі, і наслідки суцільної рубки швидко стали відомі всім. Перед країною замаячило банкрутство: основою економіки Фінляндії були ліс і його продукти.

Держава поставила завдання поліпшити умови діяльності лісової промисловості підтримкою виробництва. Було розроблено довгострокові загальнодержавні лісові програми з поліпшення стану природних ресурсів. Бюджетні гроші спочатку пішли на меліорацію. Потім на розсадники молодняку, будівництво доріг і реконструкцію насаджень. До 80-х років сума вливань становила вже близько 100 мільйонів євро.

Лісове господарство почали регулювати через важелі. Нормативні – це закон про ліс, закони про охорону довкілля. Економічні – закон про фінансування сталого лісового господарства, нормативи щодо полегшення оподаткування, регулювання торгівлі викидами. А інформаційні – через консультації, що спонсоруються з громадських фондів, інформування та навчання, суспільство стало стимулювати функціонерів галузі працювати відповідно до своїх інтересів.

Але головним принципом залишилося право приватної власності: ліси – національне надбання, але належать вони приватним особам, які мають право отримувати вигоду з власності.

Ліс не лише можна, а й потрібно рубати – для його більшої продуктивності. Рубати треба за правилами, і в разі їх порушення негайно накладається штраф на власника ділянки. Саджанці теж вирощують за правилами. А в разі їх порушення виписують штраф. Більше того, власники несуть фінансову відповідальність за стан лісу через механізм вартісної оцінки лісової землі.

Зрештою сьогодні 60 відсотків усіх лісів Фінляндії перебуває в сімейній власності. Розміри володінь невеликі. У середньому 30 гектарів. Але це 400 тисяч фінських сімей. Або п'ята частина нації. По-справжньому національне багатство. Державі належить лише 26 відсотків лісів.

Наукову підтримку господарствам надає НДІ лісу Metla. Цей самий інститут веде інвентаризацію, моніторить санітарний стан, аж до кожного хворого дерева та сухостою, визначає методи й правила вимірювання ресурсів. Усім цим господарством кермують одразу два міністерства – сільського та лісового господарства й довкілля через регіональні центри та лісівничі об'єднання. У їхній роботі беруть участь власники землі. Усе це зроблено, щоб відокремити адміністративні функції від господарських. І прибрати державу з лісу. Таким чином, робота всієї галузі регулюється комплексно, а не відомчо. А на чільне місце поставлено збільшення національного надбання.

Результати цієї роботи можна помацати й виміряти. За 50 років щорічний приріст деревостану збільшився з 55 до 80 мільйонів кубометрів. Зелені масиви займають дві третини країни – 26 мільйонів гектарів. На продуктивні угіддя припадає 18 мільйонів гектарів, або 70 відсотків. Частка лісової промисловості в національному продукті становить 5 відсотків і 20 відсотків в експорті. Маючи лише 2,8 відсотка світової площі лісів, Фінляндія 2011 року виробила 65 мільйонів кубометрів пиломатеріалів, 1 мільйон квадратних метрів фанери, 11,3 мільйона тонн паперу та картону…

Для порівняння: Росія, у якої 885 мільйонів гектарів вкрито лісами, 2015 року виробила 10 мільйонів кубометрів пиломатеріалів, 20 мільйонів квадратних метрів фанери, 15,3 мільйона тонн паперу.

Площа лісів у Казахстані – 12,3 мільйона гектарів. Як не дивно, це більше, ніж у лісовій Білорусі чи Україні. Але в нашій країні ліс здебільшого саксаульний. Листяний і хвойний займають 3,3 мільйона гектарів. І навколо нього розгораються пристрасті.

За даними мінсільгоспу, у приватних руках перебуває лише 120 гектарів лісу. Левова частка – 82 відсотки – належить акіматам. У яких завжди бракує грошей. Зате багато інших проблем. Зрештою наші ліси не належать нікому. Найяскравіший приклад – Семипалатинський стрічковий бір. 2004 року уряд запровадив там заборону на всяку рубку, крім санітарної. І одразу почалися підпали. А після пожежі потрібно проводити санітарну рубку...

Завили лісопромисловці. Половина лісів Східного Казахстану перестояла. Санітарна рубка знизить загрозу пожеж і зараження дерев, оновить насадження й дасть змогу бізнесу заробити. За підрахунками Асоціації деревообробників РК, за 10 років було втрачено 2 823,6 мільйона кубометрів деревини. А економічна віддача гектара лісу дорівнює віддачі від гектара пустелі.

Але промисловці просять рубати лише в доступних районах. А найстигліший ліс розташований у горах, куди дістатися важко. І ніхто не каже, що хотів би взяти ділянку в повну власність. За нашого законодавства це невигідно.

Утримувати ліс у нас узагалі невигідно. Тому грошей на нього немає. І лише до 2030 року мінсільгосп має намір збільшити площу лісів у країні з 4,5 до 5 відсотків території. Рости, шишко, велика й маленька!