Чи є майбутнє в білоруської «синьої птиці»?

19-20 січня в угорському місті Кечкемет відбулася міжнародна конференція, де фахівці з усієї Європи обговорювали стан, у якому перебуває популяція сиворакші (нашу країну представляв науковий співробітник лабораторії орнітології НАН РБ Максим Тарантович). Упродовж останніх десятиліть чисельність цього виду знижується катастрофічними темпами по всій північно-західній частині ареалу, і білоруська популяція не є винятком.

Вітчизняні орнітологи помітили перші негативні зміни на початку 70-х років минулого століття, коли сиворакша ще була звичайним видом на території нашої країни. Тоді її чисельність становила щонайменше 10 тис. гніздових пар, сьогодні їх залишилося близько десяти. Білоруські сиворакші згруповані у двох невеликих локалітетах, один з яких розташований у Чериківському, а інший – у Лельчицькому районі. Причому чисельність цього виду не стабілізувалася, а продовжує знижуватися. За словами Максима Тарантовича, буквально за останні роки птахи зникли ще з одного місця свого мешкання – заплави річки Случ.

В інших країнах Східної, Центральної та Західної Європи ситуація складається подібним чином. Великі проблеми зазнають усі європейські сиворакші, що становлять особливу екологічну групу, яка для гніздування використовує не нори, а дупла дерев. Тому можна було б припустити, що причиною бід, з якими зіткнулася «синя птиця», є зникнення старовікових лісів.

Сиворакша біля штучного гнізда

Проте проблема не лише в цьому. Максим Тарантович особисто розвісив десятки штучних гнізд, і птахи їх охоче займають. Тож небезпека залишитися з часом без «житлоплощі» їм не загрожує. Але це не розв'язує всіх проблем виду. Дослідження, які проводилися за допомогою автоматичної камери-пастки, встановленої біля гнізда, показали, що інтервали між принесенням їжі в білоруських сиворакш надто великі порівняно з представниками того самого виду, що мешкають на півдні Росії, де умови для нього оптимальні.

Дані, отримані цього року, лише підтвердили припущення про те, що птахам просто не вистачає їжі, щоб вигодувати пташенят. Основною здобиччю сиворакш є великі комахи (жуки, коники тощо), що мешкають на відкритих просторах: луках, пасовищах, вирубках. При цьому слід пам'ятати, що їхня площа на всій території Білорусі в другій половині ХХ століття різко скоротилася (одразу після війни лісистість нашої країни становила трохи більше 20%, відтоді цей показник практично подвоївся).

До того ж у лісовому та сільському господарстві починаючи з 60-х років минулого століття дедалі активніше використовуються отрутохімікати, що також призвело до скорочення чисельності великих комах. Зроблений білоруськими орнітологами висновок про те, що саме нестача корму призвела до зникнення сиворакші в північно-західній частині її ареалу, ще раз підтверджується даними австрійських учених, які довели, що підгодівля помітно підвищує успіх розмноження.

Сиворакша біля підгодівельного майданчика

При цьому не слід забувати про інші небезпеки, що неминуче виникають за мешкання поряд із людськими поселеннями, яке характерне для сиворакші, зокрема зіткнення з вітряками та лініями електропередачі, загибель молодняку на дорогах. Інтенсифікація сільського господарства, яке на території Європи фактично перетворилося на аграрну промисловість, також відіграє свою негативну роль.

Не до кінця вивчені й загрози, з якими сиворакші стикаються під час щорічних міграцій. У деяких країнах (ідеться насамперед про Ліван) їх разом з іншими великими птахами відстрілюють заради розваги. Місця зимівлі цього виду також поки що погано вивчені. Відомо лише, що вони розташовані в Африці південніше екватора, у зоні саван і напівпустель. Тому важко оцінити умови, у яких сиворакші проводять значну частину року, та можливі загрози, що виникають при цьому.

Низька чисельність виду сама по собі становить небезпеку для його існування, оскільки через неї підвищується імовірність близькоспорідненого схрещування. Встановлено факт, що молоді птахи, які з'явилися на світ у Білорусі, не повертаються на місця гніздування, хоча така поведінка характерна для цього виду (про це можна з упевненістю говорити завдяки програмі кольорового мічення). Це може свідчити про те, що через близькоспоріднене схрещування вони мають проблеми зі здоров'ям і гинуть під час перельотів. Проте остаточної відповіді на це питання поки що немає.

Окільцьоване пташеня сиворакші

Одним словом, для порятунку європейської сиворакші потрібна координація зусиль на міжнародному рівні. Сприяти цьому покликаний план дій, який зараз перебуває на стадії розроблення.

Повертаючись до білоруської популяції, слід визнати, що не все так погано. Максим Тарантович бачить можливості для поліпшення ситуації в переході на систему сертифікації FSC, яка передбачає екологічно відповідальне ведення лісового господарства, зокрема буртування тирси та інших пиломатеріалів у лісі. Це, безсумнівно, поліпшить кормову базу для виду. Проте не менш важливо виявляти нові місця його мешкання, щоб можна було своєчасно взяти їх під охорону.

Фото Сергія Плиткевича, а також з особистого архіву Максима Тарантовича

P.S. Ви також можете ознайомитися з Національним планом дій зі збереження сиворакші