Реформа лісового господарства: тріска буде, лісу не буде

Кардинальні зміни в коридорах законодавчої та виконавчої влади Литви, що відбулися після парламентських виборів, уже мають і матимуть у майбутньому серйозний вплив на звичний для багатьох устрій життя.

Уряд дійшов висновку про необхідність реорганізації в роботі найбільших державних підприємств і навіть цілих галузей. Про деякі плани нині говориться багато, а от ідея вибудувати практично заново лісове господарство нашої країни, що з'явилася не так давно, поки чомусь перебуває поза полем зору широкої громадськості, хоча зміни торкнуться кожного з нас. Адже ліс – наше спільне багатство.

Журналісти газети «Обзор» вирішили подивитися, як живуть литовські лісництва і що думають про майбутню реформу фахівці, які працюють у цій сфері. Тим більше що ця реформа поки не набула чітких обрисів, її принципи лише кристалізуються.

Проте вже прозвучало, що в Литві не буде 42 окремих, економічно самостійних, але державних, підпорядкованих Міністерству довкілля лісгоспів, або уредій, як їх називають у нашій країні. Буде одне велике підприємство, кероване безпосередньо з Вільнюса.

Поки ніхто не говорить про економічну ефективність реформи та її соціальні наслідки. А адже, за деякими прикидками, 2700 працівників можуть опинитися на вулиці.

Втім, варто ще раз підкреслити, що все це поки лише розмови.

Але розмови ведуться переважно в столиці. А було б нелишнім послухати й людей із так званої провінції - тих, хто, можливо, десятиліття свого життя віддав литовському лісу.

Кореспонденти «Обзора» вже побували в Ігналінському, Шальчининкському, Тракайському районах, Неменчинській уредії та розповіли читачам, як розвивається лісове господарство, які проблеми хвилюють трудівників лісу.

Цього разу журналісти «Обзора» вирушили до Швенчонеліської уредії, найсхіднішої в Литві.

Швенчонеліська уредія – одна з найбільших у Литві: її територія сягає майже сімдесяти тисяч гектарів і розташована в двох районах – Швенчонському та Молетському, з яких ліси державного значення становлять близько 44 тисяч; відстань між східною та західною межею понад сімдесят кілометрів. У її лісах починається Литва – тут, неподалік від Адутишкіса, перебуває найсхідніша точка республіки.

Територія уредії щороку збільшується посадками лісу на порожніх землях, а також за рахунок передачі лісових угідь, що раніше належали іншим користувачам. Господарську діяльність ведуть 14 лісництв, що об'єднують понад сто працівників. За найскромнішими підрахунками, тут росте понад 10 млн кубометрів лісу, здебільшого це ялина й сосна. Середній «вік» сосен сягає 75 років, вільхи трохи менше – понад пів століття.

У Швенчонеліській уредії перебувають 7 державних заказників, серед них справжня перлина не лише Литви, а й усієї Східної Європи – Лабанорський парк, більше відомий як Лабанорська пуща, оспівана поетами й оповідачами протягом багатьох століть. Тутешні ліси були свідками подій, що вплинули на хід європейської історії, про що свідчать понад сто тридцять пам'яток культури, які охороняє держава. Нинішні господарі лісу бережуть спадщину своїх предків, примножують лісовий і тваринний світ цього унікального куточка Литви.

З працівниками Швенчонеліської уредії та її керівником Наурісом Йотаутасом (на знімку) ми познайомилися на лісосіці, неподалік від Пабраде.

Був звичайний робочий день, з ночі трохи намело снігу, а до ранку почав мрячити дрібний і холодний дощик. Працювати в таких умовах могли лише люди, звиклі і до дощу, і до снігу. Дізнавшись, що ми з Вільнюса, та ще й журналісти, робітники зібралися навколо нас і закидали запитаннями, наче ми були, щонайменше, уповноважені самого президента:

- Що відбувається там, у Вільнюсі? Що на нас чекає?

- Невже будемо рубати все, що росте в лісі? Навіть за часів чуми й воєн думали, що залишиться дітям.

- Тридцять років пропрацював у лісі й наприкінці життя дізнався, що я цей… як його… корупціонер.

Що можна було сказати цим людям, заскочених зненацька купою звинувачень і страхом невідомості? Ми й самі приїхали до них, щоб розібратися в морі нісенітниць, паплюження і прямих підтасовувань, подивитися не лише на те, що є, а й разом подумати: а як буде. Адже від часу наших попередніх поїздок багато що змінилося: на захист трудівників лісу піднялася громадськість, учені, журналісти – словом усі, хто хотів би бачити зелень наших лісів, а не пеньки спиляних дерев.

Важливою подією в цьому морі пристрастей став з'їзд Союзу лісників Литви, який дав змогу спокійно розібратися в усіх нашвидкуруч зроблених звинуваченнях на адресу цілої галузі.

Головним серед них було звинувачення в «неефективному управлінні». Смішності та вкрай поверховості подібних суджень на сторінках газет, у радіо- й телепередачах було приділено чимало уваги. Та й «Обзор» у попередніх матеріалах також докладно висвітлював цю тему. На позачерговому з'їзді Союзу лісників Литви вона не залишилася без уваги.

- У 2016 році рентабельність діяльності уредій, – заявив його голова, декан факультету лісу та екології університету ім. А.Стульгінскіса, професор Едмундас Барткявічюс, – склала 17,7 відсотка і була значно вищою, ніж в енергетиків і в секторі транспорту. 42 відсотки зароблених прибутків лісники перевели до бюджету держави.

- Звісно, ми виконуємо всі економічні нормативи, встановлені державою, – каже Н.Йотаутас. – Якщо держава вважає за потрібне їх збільшити, то це стане для нас законом.

У поїздці швенчонськими лісами ми мали можливість зайвий раз переконатися в тому, наскільки творчо працюють лісництва. Здавалося б, що може бути простіше: ліс росте, рубай його відповідно до нормативів і продавай. Саме такою бачиться робота в лісі хлопчикам і дівчатам, які закінчили університети брюссельських коридорів. А тут життя зовсім інше. Швенчонеліські лісники, у числі трьох уредій Литви, домоглися дозволу на виробництво біопалива, закупили подрібнювальну техніку, транспорт і переробляють не лише відходи рубки лісу, а й чагарники, що ростуть уздовж меліоративних каналів і на приватних землях, перетворюючи їх на добротне паливо, яке охоче купують енергетики в радіусі ста кілометрів.

І все ж ліс, як і двісті, і триста років тому, залишається головною турботою кожного, хто зв'язав із ним свою долю. У швенчонеліців є свій розсадник, де вирощуються саджанці дерев різних порід.

- Посадити деревце – це навіть не півсправи, – розповідає швенчонеліський уредас. – Це лише початок дуже довгого шляху: деревце треба захистити від пожежі, від бур'янів, від любителів поласувати молодою зеленню або від тих, хто просто затоптує нестійкі рослини. А це кошти, праця людей, копітка й монотонна, за будь-якої погоди.

Щороку лісники закладають близько десяти тисяч гектарів нових лісів, висаджуючи понад сто мільйонів саджанців! І для цього щороку збираються десятки тонн насіння різних порід дерев. 

Спілкування з працівниками уредій підтвердило виняткову особливість лісової професії - лише людина, що любить природу, ліс, а може, й виросла серед лісу, може приректи себе на це життя, сповнене поневірянь, важкої праці та дуже низької винагороди. Воно минає серед лісу, де подекуди на десятки кілометрів немає не лише житла, а й проїзних доріг, де невідомо, як учити дітей і звідки чекати медичної допомоги. І за всього цього в галузі працюють представники трьох, а то й чотирьох поколінь. Чи добре це? Для лісу – дуже, але не для влади: вона звинувачує лісників у… багаторічній роботі на одній посаді! 

- Ми й самі з цих фанатичних прихильників, – розповідає керівник Швенчонеліської уредії. – І не чекаємо, що вільнюські хлопчики й дівчатка приїдуть до нас працювати. Ми вчимо своєї професії місцевих школярів, прищеплюємо їм любов до лісу.

У школах багато років діє рух «Юні друзі лісу» з клубами за інтересами та віком школярів. Можна лише захоплюватися їхніми справами: вони саджають дерева, доглядають за ними, вчаться захисту лісу від шкідників і пожеж і навіть розмірковують, про що думає дуб! Потім дорослі школярі отримують відповідні професії та частенько повертаються в рідні краї.

У міркуваннях лісових реформаторів-революціонерів випадає турбота про відтворення лісу та його захист. Головне й єдине, що їх хвилює – це фінансові потоки, які треба збільшувати і які вони, реформатори, дуже правильно розподілятимуть.

- Прихильники реформ лише торочать: прибуток, прибуток… А що залишиться на місці лісів, вирубаних заради збільшення прибутку, це поза межами їхнього розуміння, але фахівці знають - гнилі пеньки й подекуди дрібний чагарник.

У 2015 році в республіці більш ніж на 10 тисячах гектарів здійснено заходи із захисту лісів усіма засобами, доступними на сучасному рівні розвитку науки й техніки. Це в 2,2 раза більше, ніж було в 2014 році. І все за рахунок того, що заробили самі лісники!

Ми вже писали про те, що в лісах треба підтримувати в нормальному стані дороги – інакше не під'їдеш навіть для того, щоб загасити пожежу. У Швенчонеліській уредії, де багато різних пам'яток культурної спадщини, де влітку різко зростає потік туристів, ще будують майданчики, лавки, навіси…

Лісники – це діти природи, м'які, добрі, позбавлені не лише сучасної агресивності, а навіть і схильності до самозахисту. Інакше як пояснити той факт, що любителі паплюжити їхню працю жодного разу не постали перед судом за наклеп? Ми запитували в уредіях, як там оцінюють наведені факти корупції?

- Корупція - погано, дуже погано! Та ж у нашій галузі немає жодного засудженого, жодного вироку суду! Є лише висмикнуті факти, про які незабаром забувають.

Ми намагалися з'ясувати, де ж джерела звинувачень у корупції.

- Суперечки немає: лісники - частина суспільства, і вони не кращі, але й не гірші за інші його частини, – розмірковує Науріс Йотаутас. – Продаж нашого товару, зовнішні закупівлі – усе йде публічно й прозоро, відповідно до правил, установлених у республіці. За всі роки в нас не було жодної претензії з боку учасників аукціонів, судових спорів за підсумками їх проведення.

Цю проблему було озвучено на з'їзді лісників і колишнім міністром довкілля, європарламентарем Валентінасом Мазуронісом:

- Найвищі рівні корумпованості властиві охороні здоров'я та поліції, проте нікому не спало на думку закривати лікарні й поліцейські комісаріати.

До сказаного можна було б додати звинувачення в корупції, причому, досить конкретні, висунуті окремим колишнім членам Сейму, а останнім часом прокурорам і навіть члену Верховного суду…

В.Мазуроніс назвав запропоновану реформу лісового господарства «політичною виставою». Ще далі у своїх звинуваченнях пішли інші учасники з'їзду, відомі й шановані в суспільстві люди.

Терпіння навіть трудівників лісу добігає кінця. І на з'їзді свого союзу вони сказали те, що в них наболіло: публічно назвали замовників і виконавців цієї витівки.

- Міністр називає діяльність уредій корумпованою, - сказала голова Федерації профспілок працівників лісу та лісової промисловості Інга Рузгене, - і постійно робить акцент на майбутній прозорій діяльності. Проте, за нашими відомостями, він сам тісно пов'язаний із деревообробним підприємством «Лікмера», де основним акціонером є «Латвіяс фанера». Контури реформ розробляли люди, пов'язані з переробниками, і зробили вони її вигідною цій галузі.

Багато аналітиків бачать у всьому, що відбувається, ще й продовження старої лінії правлячих – зробити багатим Вільнюс і жебрацькою всю решту Литви: усі доходи лісників підуть до столиці, так званому «єдиному підприємству», що ж залишиться тим, хто їх створює?

…Вздовж дороги Швенчоніс – Вільнюс стіною стоять гарні й доглянуті ліси. Що буде тут років через п'ятдесят?