Задзеркалля української торгівлі

В експорті товарів "Made in Ukraine" домінує сировина і напівфабрикати, а загальне скорочення обсягів поставок за кордон в останні кілька років лише загострило ситуацію

Чверть століття Україна уперто й планомірно йшла до сировинної моделі економіки, втрачаючи дорогою нажитий непосильною працею промисловий потенціал. І тепер, щоб встояти навіть на досить низьких позиціях постачальника сировини, країна змушена бігти з усіх сил. Про надшвидкості, необхідні для технологічного ривка та освоєння переробки власної сировинної бази, говорити ще дуже рано. Але шанс усе-таки є.

Країна чудес

За даними Держстату, за 2013- 2016 рр. експорт українських товарів скоротився майже на $27 млрд, що становить близько 30% торішнього ВВП України. У 2016 р. експорт побив черговий антирекорд і знизився до $36,4 млрд, що на 5% нижче за показники 2015 р. і майже вдвічі нижче за показники "довоєнного" 2012 р. ($68,8 млрд).

При цьому й експортний кошик України став примітивнішим: збільшилася частка товарів з низькою доданою вартістю та необробленої сировини, на які в загальній
структурі зарубіжних поставок припадає 84%.

Більше того, на тлі загального скорочення експорту продукції переробної промисловості збільшуються обсяги частки експорту товарів — джерел високої природної ренти (зерно, залізна руда та сталеві напівфабрикати). "Частка зазначеної сировини за останні 15 років майже подвоїлася і до 2016 р. досягла понад 28% у структурі експорту", — підрахував Тарас Ткаченко, начальник відділу проєктних досліджень і розробок ДП «Укрпромзовнішекспертиза».

Технологічна примітивізація виробництва в країні виражається в низькій частці переробної промисловості, яка становить лише 12% ВВП, тоді як у Туреччині та Польщі — 18%, у Словаччині - 21%, а в Південній Кореї — 30.

Здавалося б, порятунок у вітчизняному IТ-секторі, який за 15 років виріс з нуля, і тепер його внесок у ВВП становить майже 5%. Але навіть тут переважає сировинний низькомаржинальний аутсорсинг, який досить рідко генерує кінцевий продукт. Як правило, він "вмонтований" в інші ланцюжки доданої вартості. Як стверджують експерти, перехід від аутсорсингу до кінцевого продукту — процес складний. Особливо в Україні, де немає повноцінного патентного права, захисту інтелектуальної власності, виробництва кінцевих продуктів та інноваційного циклу.

Форс-мажори

Основна складність, з якою зіткнулася вітчизняна сировинна економіка, — це затяжний цикл падіння світових цін на сировину, що призвело до скорочення валютної виручки та, відповідно, девальвації гривні. "Сировинна економіка приречена на перманентну кризу", — зазначив Володимир Панченко, експерт у галузі промисловості та економічної політики, директор А1ех Ро1 Institutе, пояснюючи ситуацію на прикладі зерна. З 1960 р. виробництво зерна в країні зросло втричі, але його ціна відповідно не збільшилася. Вона як становила в 1960-ті роки близько $250 за 1 т, так і зараз коливається на цьому рівні (у рідкісних випадках підвищувалася до $400, але й знижувалася до $160 за 1 т). Водночас продукція машинобудування: наприклад, автомобіль Ford у 1960 р. коштував $2 тис., а зараз він уже $20 тис. Тобто в 1960-ті роки для купівлі одного автомобіля Ford потрібно було продати 8 т зерна, а тепер — 80 т.
“У сегменті продуктів з високою доданою вартістю відбувається нехай і інфляційне, але паралельне в усіх секторах зростання. Що стосується зернової продукції, то цього зростання немає", — пояснив пан Панченко. При цьому він припустив: якщо через 30 років вартість зерна буде на рівні $500 за 1 т, то автомобіль до цього часу подорожчає до $100 тис.

Якщо ми подивимося на досягнення України, то помітимо, що попри рекордні врожаї, зростання експорту зерна та входження в усілякі рейтинги найбільших зернових експортерів, усі вони нівелюються падінням цін. І для багатьох агрохолдингів, орієнтованих на виробництво зерна, — це велика проблема. "Тваринництво або вирощування фруктів та їх переробка дають набагато більші прибутки", — сказав пан Панченко і зазначив, що з аналогічною проблемою зіткнулися й вітчизняні металурги, коли ціна на сталь і залізну руду різко знизилася, а прибутки часто балансували на рівні нуля.

Другим впливовим антитрендом, який неабияк підкосив експорт української готової продукції, стала військова агресія РФ, оскільки на ринок цієї країни значною мірою були орієнтовані підприємства галузей — локомотивів вітчизняної економіки. "Позначилася й відсутність проактивної державної політики у вигляді держзамовлень, системної підтримки експорту, надання доступного кредитного ресурсу, створення інвестиційних стимулів", — пояснив Віктор Галасюк, голова Комітету ВР з питань промислової політики та підприємництва. Зрештою промислові гіганти не змогли вчасно диверсифікувати збут і змушені були зупинятися, скорочуючи працівників.

Найпоказовіший приклад — вагонобудування, сектор вищого технологічного укладу. У 2011 р. було збудовано близько 52 тис. вантажних вагонів, 88% з яких експортовано, що поповнило торговельний баланс України на $2,7 млрд. У 2016 р. виробництво скоротилося до 2,8 тис. вагонів, експортні надходження — до $28,5 млн. За цей час чисельність працюючих у галузі зменшилася вдвічі. "Підприємства втратили збут у РФ і не зміцнили позиції на внутрішньому ринку, хоча, за експертними оцінками, знос вагонного парку "Укрзалізниці" становить майже 90%", — зазначив пан Галасюк. До речі, у 2017 р. держкомпанія планує закупити близько 9 тис. вагонів, і це може дати поштовх вітчизняному виробникові, якщо такий виграє в тендерах.

Окрім глобальних, форс-мажори в нашій країні часто створюються руками політиків і чиновників. Прикладом може слугувати ситуація з необробленим лісом, експорт якого з листопада 2015 р. заборонено. До речі, у 2015 р. експорт лісу-кругляку приніс українській економіці $345 млн валютних надходжень, що становить 0,9% загальної експортної виручки. Але влада навіть не намагається створити додану вартість у деревообробленні. А Україна ж може експортувати не ліс-кругляк по $35 за 1 куб.м, а деревностружкові плити по $150 за 1 куб.м, фанеру по $300 за 1 куб.м чи навіть меблі по $800 за 1 куб.м. "Експортуючи сировину, Україна не використовує можливості формування доданої вартості на своїй території, не створює нові робочі місця в переробці", — поскаржився пан Ткаченко.

Ігор Гужва, експерт у сфері міжнародної торгівлі центру СМD-Ukraine, упевнений, що лише забороною вивезення лісу вітчизняну деревообробку "не підняти". Більший ефект для галузі матиме доступ до передових технологій та іноземних інвестицій. "Звільнення бізнесу від ПДВ і стягнення імпортного мита при закупівлі іноземного деревообробного обладнання може стимулювати галузь", — пояснив пан Гужва. Він також зазначив, що ці стимули дали б змогу наростити випуск продукції з лісоматеріалів у країні на 10%, а експорт — на 22%.

“Мучні”-муки

Експерти також наполягають на необхідності запровадження мораторію на експорт зерна, аби стимулювати його переробку на борошно, наприклад, або інші борошняні вироби для подальшого експорту. У 2015/16 маркетинговому році експорт продовольчої пшениці з України перевищив 8 млн т (приблизно на $1,3 млрд), а експорт борошна становив лише 340 тис.т (приблизно на $73 млн). Оцінки аналітиків компанії Lauffer Group показують, що річний дохід України від експорту пшеничного борошна (за умови переробки врожаю) був би в середньому на $100 млн більшим, ніж за експорту сировини.
При цьому аналітики зазначають, що обґрунтоване й мотивоване запровадження захисних заходів у торгівлі на тимчасовій основі цілком можливе без застосування до наших виробників антидемпінгових санкцій.

Водночас ризики реалізації такого сценарію досить високі і тягнуть за собою втрати в короткостроковому періоді. Експерти пропонують "стурбованим" іноземним партнерам можливість поставити в Україну на пільгових умовах різне обладнання та інвестиції, необхідні для виготовлення широкого асортименту продукції із зерна, з перспективою подальшого їх експорту до країн-інвесторів та на інші ринки. Також доцільно надати переробним галузям додаткові стимули у вигляді пільгових умов оподаткування, експортні
кредити з доступною процентною ставкою, хоча б на тимчасовій основі.
Низка країн при цьому можуть загрожувати Україні торговельними суперечками в СОТ та запровадженням
торговельних санкцій. І це не дивно, адже припинення постачання Україною зерна на світові ринки призведе до підвищення цін, паніки й зупинки переробних потужностей у багатьох країнах-імпортерах.
"Крім цього, більшість вітчизняних компаній теж неохоче сприймуть ініціативу
"перезавантаження", тобто переходу від швидкого збуту зерна до виробництва готової продукції та її експорту", — припустив пан Гужва.

Харчові продукти — це лише один із напрямів розвитку готової продукції, але не
найважливіший. Перспективні сегменти в агровиробництві — це випуск біопалива, біоетанолу та інших похідних для хімічної галузі. Зараз у країні лише 6-7% зернових переробляється на біопаливо, тоді як у США — 65%. До речі, США виробляють понад половину біоетанолу у світі, Бразилія — понад третину.

На думку Віталія Скоцика, лідера Аграрної партії, "потрібен орієнтир на дорожчі сегменти наукомістких товарів, де харчові становитимуть меншу частку". А переробка продуктів агросектору може принести "швидкі" гроші для решти галузей. Так, свого часу Японія і Корея скористалися своєю текстильною промисловістю, щоб збудувати розвинену автомобільну й електронну індустрії.

Очевидно одне: шанси в України є, але подальший розвиток і зростання перспективних
для країни сегментів неможливі в негативному бізнес-кліматі. Треба міняти його полюс на позитивний. Інакше всі природні конкурентні переваги України нівелюються.

Наталія Шевченко
"Бізнес"