Історія естонського лісу

Історик естонського лісу Тойво Мейкар введе нас в історію лісового господарства Естонії. Виявляється, у сучасному розумінні лісове господарство зародилося в 1860-ті роки, що, звісно, не виключає й попередніх спроб організувати більш упорядковане господарство та застосовувати лісогосподарські заходи (наприклад, лісові культури).

Зелене золото

Важливими вважаються лісівничі розпорядження Шведської державної влади – насамперед закони про ліс, запроваджені в метрополії в 1664 році, а також у Прибалтійських губерніях. Уже в наступні після останньої війни роки з'ясувалося, що перший відомий спеціальний закон про ліс в Естонії було ухвалено в 1650 році на Сааремаа, і стосувався він приватних лісових володінь графа Магнуса Габріеля Делагарді.

Ці закони не регулювали організацію реального лісового господарства: основну увагу було зосереджено на правових питаннях, що стосувалися земельної власності та використання лісу, з метою захистити інтереси власника лісу (насамперед держави), особливо в частині т. зв. стратегічних деревних порід (дуб, корабельний ліс). Питання стало настільки актуальним, що внаслідок проведеної наприкінці століття редукції маєтків (націоналізації) Шведська держава тимчасово стала найбільшим власником лісу в Ліфляндській та Естляндській губерніях.

Перетворення на окрему сферу

Ліси при державних маєтках слід було максимально зберігати, але не зазначалося, як саме цього досягти. Ліс конкретного державного маєтку міг використовуватися для потреб самого маєтку, його селян, а за необхідності – для потреб інших державних маєтків з малою кількістю лісу або взагалі без нього, а також, звісно, для державних потреб. Було закріплено принцип, згідно з яким до вирубки лісу на корені слід було використати придатний валежник.

Для ефективнішої охорони лісу наприкінці століття почали масово наймати на роботу лісників із селян. Відповідальність за долю лісів при державних маєтках поклали на орендарів; але до розуміння необхідності державної централізованої системи охорони лісу в той час так і не дійшли.

Між тим про останню чверть XVIII століття можна говорити як про час, коли лісове господарство в Естонії відокремилося від загального сільського господарства і стало незалежною економічною сферою. Те, що відбулося тоді, можна охарактеризувати як народження лісівничого законодавства, лісівничого друкованого слова та організації, що здійснює лісове господарювання й нагляд.

Починає формуватися більш-менш складений зі спеціалістів персонал лісових чиновників, який, проте, потрібно було навчати або привозити з-за кордону. Сам ліс стає об'єктом дослідження, де поряд із природознавчим інтересом незабаром дійшли до експериментальної та дослідницької роботи, пов'язаної з лісовим господарюванням, тобто, по суті, до лісознавства.

Перші оцінки лісу

Згідно з наявними даними, перші елементарні пов'язані з лісом циркуляри (в ході яких ліси було зафіксовано і певною мірою описано й оцінено) на території Естонії було зроблено в 1788 році. Поряд із нерегульованими вибірковими та подекуди суцільними рубками, що мали місце, починають культивувати вже правильні суцільні рубки. Поширення останніх привернуло увагу до забезпечення природного поновлення лісу або ж створення лісових культур.

У державних маєтках у 1765 році вперше з'явилася вимога, що прописувалася в типовій формі орендного договору: створювати в конкретно зафіксованому обсязі на землях, малопридатних із сільськогосподарського погляду, лісові культури за допомогою насіння лісових деревних порід, придатних до місцевих умов. Цей обов'язок торкнувся маєтків, де лісів було мало або не було зовсім. Лісові посіви, що поширилися спочатку, мало чим відрізнялися від звичайних польових.

Передумовою для утворення лісового господарювання стало зменшення кількості лісів, зумовлене діяльністю людини, і пов'язані з цим економічні та соціальні проблеми. Наприкінці XVIII століття багато місцевих знавців зійшлися на тому, що вирішення проблеми криється не в охороні лісу й забороні вирубки, а в цілеспрямованому та дбайливому веденні лісового господарства.

Теоретичне обґрунтування для розвитку лісового господарювання наприкінці XVIII століття було закладено завдяки бурхливому розвитку природознавчих та економічних наук, а також застосуванню досвіду Німеччини, що вважається батьківщиною сучасного лісового господарювання. Оскільки йшлося про процес, що розпочався в Прибалтійських губерніях в останні десятиліття століття, подальший розвиток можна вважати дуже швидким. Принаймні в державних лісах рівень лісового господарювання в місцевих губерніях був на тлі Росії помітно вищим.

Так, наприклад, генерал-майор інженерних військ Ерік-Йоган Барклай-де-Толлі в 1815 році зазначав у поданій цареві доповіді на підставі інспекційних поїздок, що ніде в Росії він не бачив, щоб ліси було приведено в такий добрий стан і щоб за ними так доглядали, як на Сааремаа.

Показово також, що засноване в 1832 році в Петербурзі «Товариство для заохочення лісового господарства» мало особливий інтерес до досягнень у розвитку лісового господарювання Прибалтійських губерній. Про це свідчить той факт, що журнал товариства – провідний лісівничий журнал Росії – опублікував матеріал, який знайомить читачів із ситуацією в тутешньому лісовому господарюванні, що наводилося як приклад іншим губерніям.

Скільки в Естонії лісів?

Тойво Мейкар дивиться у далеке й найближче минуле та порівнює різні періоди з сьогоднішньою лісистістю. Можна сміливо стверджувати, що зараз частка лісу від загальної території Естонії – найбільша за останні століття.

Щодо лісистості Естонії до середини XIX століття доводиться керуватися оціночними показниками. Так, в нашій ойкумені частка лісів від суші, наприклад, на початку XIII століття оцінювалася як 55–60%, до яких додавалися землі, що тимчасово використовувалися в сільськогосподарських цілях (до 25%). Аналіз картографічного матеріалу, складеного до кінця XVII століття, оцінює лісові масиви на території Естонії в 1/3, при цьому суттєво переоцінено частку боліт (також 1/3), оскільки до них зараховано більшу частину надмірно вологих лісів. Також до лісових територій не зараховано чагарники лісового виду.

Проте, найімовірніше, слід погодитися з аналізом, проведеним на підставі картографічного матеріалу та іншої письмової документації того часу, згідно з яким у XVII столітті в Естонії в загальних рисах склалося те саме розташування лісів, що й в останню чверть ХХ століття.

Дані кінця XVIII століття – 50–55%. Це – показник, до якого ми знову дійшли або доходимо через двісті років.

Статистичні матеріали середини XIX століття оцінюють лісистість Естляндської та Ліфляндської губерній зазвичай у 25–29%. Кадастрові дані початку Естонської Республіки оцінюють лісистість держави у 20%. Ці дані, проте, були застарілими й багато в чому неточними.

Сільськогосподарський перепис 1939 року вперше взяв до уваги лучні та пасовищні ліси, а також чагарникову землю з 30-відсотковою повнотою деревостану, тобто врахував землю з деревами, яку сучасна методика загалом розглядає як ліс. Завдяки цьому площа лісових земель виросла майже до 1,5 млн гектарів, а лісистість держави – до 33%. Якщо враховувати інтенсивність сільськогосподарського використання землі того часу, це – найнижчий відсоток, до якого коли-небудь опускалася лісистість Естонії.

Те, що відбувалося далі, стало вже результатом своєрідності радянського великомасштабного виробництва, через яке із сільського господарства випало безліч периферійних або з якихось інших причин малопривабливих областей. Як правило, ці землі або засаджували лісом, або вони знову самі заростали ним. У результаті в офіційній статистиці про ліс відсоток лісистості почав швидко зростати, досягнувши в 1975 році 39%, а на момент відновлення незалежності – вже 43%. Сьогодні лісистість Естонії оцінюється у 51%, що можна вважати оптимальним. 

Якщо говорити про лісове господарство в його сучасному значенні, можна почати з 1783 року, коли наявні ленні маєтки зробили повноправною власністю тодішніх власників. По суті, приватний власник міг використовувати свій ліс цілком вільно (вирубувати ліс, перетворювати лісову територію на ріллю тощо), не можна було лише завдавати шкоди своєю діяльністю сусідам. Історик естонського лісу Тойво Мейкар продовжує вводити нас в історію лісового господарства Естонії.

Ситуація кардинально змінилася в 1888 році з ухваленням Закону про охорону лісу, який давав державі право нагляду за вирубками, у разі виснажливої вирубки призначалися грошові штрафи та заборони на вирубку, які могли діяти десятиліттями, застосовувалися заходи з примусової посадки лісу тощо.

Основні ліси до середини століття належали маєткам, власником лісу була також держава, церкви, різні корпоративні організації. Наступні важливі зміни відбулися у другій половині XIX століття.

Насамперед це поява принципу володіння малими лісами в процесі викупу хуторів у повну власність. У 1860-х роках стала можливою вільна купівля-продаж лицарських маєтків, внаслідок чого коло власників лісу розширилося, як і їхній соціальний склад. До цього кола увійшли промислові підприємства, а на початку нового століття – банки. За даними кадастру, до утворення Естонської Республіки 72% лісових угідь відійшло приватним маєткам (тут враховано також орендовані хутори при маєтках), наступними найбільшими власниками були хутори та держава.

Структуру лісових володінь Естонської Республіки встановив Закон про землю 1919 року. Згідно із законом, лицарські маєтки підлягали націоналізації незалежно від національності їхніх власників (серед яких було також доволі багато естонців), і держава таким чином стала найбільшим власником лісу.

У 1930 році державі належало 80% внесених до кадастру лісів, більшою частиною яких керувала державна лісова організація.
Меншою мірою лісовими угіддями – т. зв. державними лісами особливого призначення – керували різні міністерства. Це стосувалося й лісів Тартуського університету.

Хуторам належало 17% внесених до кадастру лісів, далі йшли міста та інші приватні власники (т. зв. промислові підприємства). До 1940 року частка кадастрових лісів при хуторах збільшилася приблизно до 21% – насамперед за рахунок державних лісів. Якщо ж враховувати всі реальні лісові землі, у тому числі лучні та пасовищні ліси, а також землю під чагарниками, то нашим хуторам належало, по суті, вже 50%, а державі 49%.

У радянський період єдиним власником лісів була держава, а керуючими здебільшого були державна лісівнича організація та колективні господарства. Помітною була також частка т. зв. армійських лісів.

Ліс, що відходить і повертається

Сьогодні в Естонії більше лісів, ніж було впродовж кількох століть. Основною причиною зменшення частки лісу в нас історично вважається виснажлива рубка, хоча значно важливішим у цьому контексті, звісно, є зростання населення і пов'язане з цим збільшення частки сільськогосподарських земель. Лише в 1888 році законом про охорону лісу спробували обмежити або хоча б регламентувати те, що відбувається, за допомогою обґрунтованих клопотань.

Занепокоєність скороченням кількості лісів та їх руйнуванням простежується вже з XVII століття, у зв'язку з чим лунали заклики максимально оберігати ліс. Утім, говорити про тотальну відсутність лісу не доводиться: ліс відступав, заготовляти дрова ставало складніше, ця робота ставала трудомісткішою.

Звісно, історично складалися бідні на ліси регіони, іноді довколишні ліси спустошували нерегульованими суцільними рубками примітивні виробництва (винокурні, виробництво скла тощо). Тут потрібно пам'ятати, що пила прийшла в наші ліси лише в 1860-ті роки. До того єдиним робочим інструментом була сокира, якою ліс рубали, тесали й обробляли. Звісно, тоді товщі дерева рубали якомога менше і рівно стільки, скільки було потрібно.

У нас немає достовірної інформації про обсяги використання лісу, відмовилися від спроб наводити навіть приблизні оцінки. Насправді статистика, що збереглася до наших днів, намагається дати якесь уявлення про інтенсивність використання лісу в частині державних лісів. Державний ліс використовувався вкрай скромно, приватні ліси експлуатувалися набагато більше. Але на межі XIX і XX століття великої різниці тут уже не було. Проте в приватних лісах зберігалося розмаїття господарських сфер, тоді як у державних застосовувалася лише економіка суцільної рубки.

Для Естонської Республіки, де близько 80% внесених до кадастру лісів належало державі, вирішальним стало деревне виробництво.

У період 1922–1940 рр. середньою інтенсивністю всіх рубок у частині лісових угідь на рік було 3 м3/га; сучасники вважали це певним перебором.

Загалом у державі в складеному 1937 року деревному балансі середня інтенсивність рубок у період 1925–1934 рр. становила 3,98 м3/га, при цьому надмірне використання припадало здебільшого на хутірські ліси.

Але всі ці підрахунки багато в чому втратили актуальність, коли в 1939 році стала відома кількість хутірських земель, вкритих лісом, а також обсяг і можливості використання тутешнього лісу. Найактивніші ж роботи з вирубки відбувалися вже за радянської влади. Початок цьому було покладено в 1940/41 році, у період 1944–1960 рр. державні ліси вирубувалися в середньому на 30% більше.

Про розвиток законів

Закон про ліс регулює напрям лісівництва, облаштування лісу та господарювання, а також відшкодування шкоди, завданої довкіллю в розумінні цього закону, і встановлює відповідальність за його порушення. Можна стверджувати, що сучасного значення закон про ліс набуде лише після додавання розділу, який регулює реальне лісове господарство.

Вперше таке положення певною мірою відзначене в т. зв. проєкті лісового та мисливського закону Ебхарда в Ліфляндії та Естляндії, що був на порядку денному на початку 1770-х років, але відхилений місцевим лицарством. У 1779 році в державних лісах Ліфляндської губернії було найнято на роботу перших лісників – як керуючих реальним лісовим господарством.

Останній закон Російської імперії про ліс датується 1905 роком і є гігантським зводом правил із 815 параграфів і великої кількості додатків, розпливчастим і громіздким. Для нас же він важливий ще й тому, що до 1934 року цей закон діяв і на території Естонської Республіки, хоча й вибірково. Він став об'єктом гострої критики, а професор Юрі Улуотс вважав його одним із найслабших законів Естонської Республіки. Тому зараз видається кумедним, що після відновлення незалежності Естонської Республіки парламент всерйоз розглядав можливість автоматичного продовження дії закону про ліс того часу.

В Естонії, що відновила незалежність, законів про ліс і всього, що з цим пов'язано, набереться вже вагон і маленький візок. Тим, хто цікавиться, мабуть, варто запропонувати як найкращий матеріал для прочитання книгу професора Івара Етверка, що вийшла у 2005 році, «Формування лісової політики та законодавства в Естонії, що відновила незалежність».

http://www.mke.ee/lesnye-vesti/istoriya-estonskogo-lesa-zelenoe-zoloto

http://www.mke.ee/lesnye-vesti/istoriya-estonskogo-lesa-chast-2