Дивлюся в неї, як у дзеркало

Минулого тижня в будівлі Сейму Литви відбулася національна конференція «Представлення майбутнього державних лісів і лісівництва Литви». /Подивіться. Багато що зрозумієте, навіть не знаючи мови, а може, хтось чогось навчиться М.П/

Втім, якщо бути точним, то в литовському варіанті назви заходу присутнє слово «vizija», яке варто було б, мабуть, перекладати як «бачення». Але в російській мові слово «видение» (з іншим наголосом – «привид»), варто лише переставити наголос, спонукає народ хреститися й казати «Чур мене!».

Хоча ті, хто не полінувався вникнути – нехай і не так уже й глибоко – в суть проблеми, викликаної реформою лісового господарства Литви, що пропонується Міністерством довкілля, можуть зауважити авторові цих рядків, що слово «видение» (наголос – на вибір читача «Огляду») в цьому разі підходить усе ж таки більше.

Проте слід визнати, що не так уже й багато жителів нашої країни цікавляться перипетіями лісової битви, оскільки не дуже розуміють, у чому ж, власне, суть проблеми. А між тим у всій цій історії з реформою лісової галузі, як у дзеркалі, відбиваються дуже багато процесів в управлінні Литовською державою.

Спершу слід би підкреслити, що Союз селян і «зелених» у своїй передвиборній програмі заявляв про бажання навести більше порядку в лісовому господарстві. І тоді намір «селян» ні в кого не викликав жодного відторгнення. Можливо, тому що в нашому сьогоднішньому житті дуже складно знайти ту сферу, яка б не потребувала покращення?

Але потім, з отриманням реальної влади, бажання покращити переросло в бажання кардинального перероблення, яке за пильнішого розгляду чревате цілим рядом якщо не прогалин, то серйозних запитань точно. 

І першими вузькі місця запропонованої реорганізації побачили лісники, яких явно зачепили слова міністра довкілля Кястутіса Навікаса про корупційну тінь, що нависла над усією лісовою галуззю. Необхідність негайно й безповоротно зробити лісове господарство максимально прозорим – ось лейтмотив реформи. Точніше, таким він був на початковому етапі.

На конференції, що відбулася минулого тижня і була присвячена лісовим «баченням», віцеміністр Мартінас Норбутас, представляючи присутнім у залі представникам лісництв з усієї країни головні віхи реформи, уже не згадував про корупцію, що обплела литовський ліс. Він говорив, що реформу задумано виключно заради блага самих же лісників. Мовляв, зарплати їм вдасться підвищити, а то лави «зеленої армії» рідшають на очах, оскільки охочих працювати за будь-якої погоди в лісі за 600-700 євро дедалі менше. 

Доповідач якось забув, що зарплати лісникам кожна урєдія (лісництво) встановлює в межах «вилки», визначеної все тим же Міністерством довкілля, а не як бог урєдасу на душу покладе. 

Реформа, виявляється, допоможе також створити нові робочі місця. Цей пасаж, до речі, викликав подив у присутніх: ініціатори реформи стверджували, що вона дозволить заощадити мільйони на зарплатах непотрібних працівників, а тепер, з'ясовується, робочих місць стане більше.

Згадав М.Норбутас, природно, і про бажання реформаторів зробити лісову галузь ефективнішою, але при цьому чомусь так і не пояснивши, а що ж є критерієм цієї самої ефективності.

Пам'ятається, що свого часу в Литві було реалізовано чимало реформ. В одній лише енергетиці їх було кілька. Підприємства то поєднували під милозвучними приводами, то дробили під не менш залізні аргументи. А сьогодні ви можете назвати бодай одне прізвище з-поміж тих, хто переконував Литву у всенепремінній користі запропонованих реформ, які насправді виявилися пшиком? Хоч один горе-реформатор отримав свою порцію громадського «фе!»? Я не кажу вже про репутаційні втрати такого фахівця.

На цьому безликому тлі дуже вже примітно виглядали аргументи тих, хто виступав на «лісовій» конференції в Сеймі.

До слова, відразу цілий ряд доповідачів підкреслювали, що запропоновану реформу не можна оцінювати лише через призму грошей. Ліс для Литви означає набагато більше, ніж просто одну з галузей економіки.

Практично в кожному виступі на конкретних прикладах підтверджувалося, наскільки важливими для всієї Литви будуть наслідки реформи. Про це говорив і заступник головного урєдаса Литви Андрюс Ванцявічюс, і представники науки та деревообробної промисловості, але доповідь професора Альбінаса Тебери була особливо вражаючою.

Вчений не просто розкритикував реформу в її нинішньому вигляді, а й наочно показав, чому вона шкідлива. Самою лише критикою він не обмежився, запропонувавши присутнім розглянути альтернативний варіант, який, на його думку, набагато розумніший (з виступами всіх учасників конференції можна ознайомитися на сайті www.obzor.lt).

Ті, хто виступав, не загортали, як кажуть у Литві, слова у вату. Зокрема, було озвучено й такий факт, що ще чверть століття тому в Скандинавії деякі впливові особи заявляли, що вони розглядають Литву, Латвію та Естонію з погляду лісового господарства виключно як сировинні території. У Латвії, де обсяги вирубок лісу значно зросли, ми це, судячи з усього, вже спостерігаємо.

Згадували лісники й про те, що можуть позбутися роботи не 300-400 осіб, як обіцяють «реформатори», а тисяч десять, здебільшого з-поміж малих підприємств, якщо врахувати всіх тих, хто співпрацює з лісовою галуззю.

На засіданні парламентського комітету у справах села, що відбулося невдовзі після цієї конференції, за пропозицією члена Сейму Вітаутаса Камблявічюса ухвалення рішення щодо лісової реформи було відкладено.

До речі, В.Камблявічюс звернув увагу на те, що міністр довкілля К.Навікас не знайшов часу, щоб бути присутнім на обговоренні ініційованої ним лісової реорганізації, хоча в ті самі хвилини перебував у будівлі Сейму.

Але чи так уже й рідко високопосадовці не знаходять часу, щоб напряму поспілкуватися з простими жителями Литви?
Дмитро ЗАХАРОВ, «Огляд»