Я не називаю себе патріотом. Я — егоїст

Останні кілька днів українці знову заговорили про патріотизм. При цьому різні групи суспільства розуміють цей термін по-різному. Для одних ключове – жити по правді, для інших – гучний спів гімну, «пускання сльози» від вигляду прапора в перервах між, наприклад, копанням бурштину, перерахунком «подяки на роботі» чи рубкою лісів. Спитаєш – усі патріоти.

Мене теж називали патріотом України. На жаль, я себе таким не вважаю. Моє ставлення до країни, в якій живу, можна окреслити словами «здоровий егоїзм». Оскільки я опинився в Україні, працюю тут, я хочу жити комфортно. Під словом комфорт я розумію й так званий «моральний аспект» — так, щоб не було соромно, щоб не озиратися з побоюванням навколо. Адже я маю власні поняття про добро і зло, не хочу під нікого підлаштовуватися — я такий, який є.

Те, що буде написано далі, можна назвати «Кредо егоїста»:

Заробіток і податки

Красти, намагатися зрубати грошей «по-швидкому» — рубати сук, на якому сидиш. З одного боку, відкупитися від продажної влади вийде, але з іншого сам факт такого заробітку робить тебе вразливим. Це, своєю чергою, може потягти неприємності в майбутньому. Я не люблю даремно нервувати – отже, заробляти треба власною головою, так, щоб питань про джерела грошей не виникало.

Податки та сервіси. Я користуюся інфраструктурою держави, живу серед людей. Мої податки йдуть на забезпечення сервісів, які мені потрібні. Це акт купівлі. І якщо я покупець, я маю право вимагати належної якості надання послуг. Я купив цей сервіс, я найняв (своїми податками) чиновника на роботу. І тому можу питати, вимагати.

Податки та люди. Мої податки йдуть, зокрема, і на соціальні виплати, завдяки яким у малозабезпечених мешканців країни з’явиться трохи більше грошей. А це означає, що вони будуть менш схильні до жебракування чи крадіжок. І те, і те мені, як егоїсту, приємно: менше нервотрепки.

Хабарі та лантух гною

Давати хабарі в Україні, безсумнівно, прийнято і часто вигідно — веде до вирішення питань. Але давання хабара навіть «по дрібницях» веде до розкладання державної системи ухвалення рішень, до появи в чиновників різної масті бажання «покалядувати». У такому разі країна ніколи не перетвориться на державу. Мені гидко в цьому брати участь.

Хабар і людина. Будь-яку передачу грошей можна сприйняти як акт купівлі товарів/послуг. Нормально «купувати час» людини, нормально купувати послугу – укладати угоду, де в кожної сторони є права, обов’язки, обмеження. Угода — договір людей, які поважають себе і одне одного. Хабар ніколи не супроводжується повагою, швидше навпаки, він супроводжується презирством з боку і того, хто дає, і того, хто бере. Мені гидко купувати людей як лантух гною. І тим більше я надто себе поважаю, щоб самому виступати в ролі товару. Це ще одна причина, чому я не даю хабарів.

Країна, майбутнє та егоїзм

Створити «свій світок», відгородившись від реальності парканом, клубом обраних і так далі — найдурніше, що можна уявити. Люди навколо нікуди не подінуться, і якщо вони не мають і найменшого шансу повторити твій шлях, то рано чи пізно ти дізнаєшся, що таке прояви заздрощів, злоби, інших не найприємніших рис людського характеру. Крім того, ми живемо в інформаційному світі, тож відгородитися зовсім не вийде, скільки не намагайся. Неприємно.

Розвиватися простіше, коли поруч люди, на яких хочеться рівнятися, спілкування з якими робить тебе сильнішим, розумнішим. І тут доречно нагадати заїжджену тезу про те, що однією з оцінок розвиненості суспільства є кількість розумних, самодостатніх, успішних людей. І якщо задля розвитку самого себе необхідно взяти участь у глобальніших змінах — чому б і ні – це, як мінімум, цікаво. Тим більше що такими речами займаються, як правило, дуже цікаві люди. Цікаво, приємно, корисно.

Тому, намагаючись реалізуватися як особистість, навіть просто заробляючи на своє існування, я зацікавлений, щоб оточення отримало можливість зробити те саме.

Живучи в країні, я хочу передбачуваних, логічних і простих правил. Тому я виступав і виступаю за створення системи (саме системи) управління. У певних випадках необхідно працювати на «розчищення поля» — знищення неефективних рамок, норм. Але я вважаю дурним сподіватися на месію, вождя, гетьмана, чудового президента. Хороша держава знеособлена — не має значення прізвище паспортиста, депутата, президента. Ключове в тому, який її функціонал, як вона його реалізує і як допомагає вдосконаленню системи. Тому мені просто начхати на назву партії влади, ім’я президента. Мене цікавить те, що вони можуть зробити, і те, що вони роблять. Зрештою, мені просто лінь запам’ятовувати, хто який пост обіймає, думати про особливості ставлення до життя цих людей.

У мене росте син, я хочу, щоб він отримав хорошу освіту, зміг реалізуватися як особистість. Але якщо перше можливе завдяки освіті за кордоном, то друге проблематичне в країні, де більшість населення не може похвалитися якісною освітою. Тому я, з позицій егоїзму, змушений думати над тим, як допомогти фахівцям змінити систему тут. Щоб поруч із сином були такі самі амбітні, розумні, здібні особистості.

Реалізувати себе він зможе в успішній, передбачуваній, динамічній країні. Отже, необхідно змінювати країну.

Національні цінності

Суспільство, яке відмовляється від своєї культури, ризикує загальмувати в розвитку. Суспільство і держава, яка зайнята «консервацією того, що було», теж ризикує зупинитися – відбудовуючи минуле, майбутнього не збудуєш. Мені цікавий експеримент побудови української України, країни, яка на базі багатої історії та культури говорить про майбутнє, розвиває нові технології, йде вперед.

Мій син білоруськомовний, спілкується ще кількома мовами, зокрема й українською. І українською йому простіше, приємніше спілкуватися з ровесниками. Мені теж просто подобається, коли зі мною розмовляють українською, я цього хочу. А отже, я допомагатиму в якісному зростанні «українськості». Це звичайний егоїзм.

Прапор. Не буду брехати, що все життя мріяв бачити у вікно український національний прапор — я все ж білорус, не громадянин України. Мені просто подобається поєднання кольорів прапора країни, в якій живу, і я не розумію, якого дідька в Україні має бути не український прапор. А тому всі, хто пропонує варіанти «без жовто-блакитного», у моєму уявленні переходять у категорію людського шлаку.

Батьківщина і країна, в якій я живу

Моя Батьківщина — Білорусь, країна, в якій я живу сьогодні – Україна. Тому все перелічене вище можна застосувати щодо обох держав. Мені, як егоїсту, було б надзвичайно приємно і зручно, коли дві динамічні, потужні держави розвиваються разом, доповнюючи й допомагаючи одна одній. І при цьому настільки пов’язані між собою, що розрив або спроба нае**ти партнера сприйматимуться проявом ідіотизму як у Мінську, так і в Києві.

Резюме:

Україна — країна, в якій живу останні роки, держава, якій плачу податки. Отже, я маю право бажати її розвитку, допомагати в цьому, вимагати, зрештою. Тому що лише в успішній державі, в розвиненому суспільстві:

я зможу організувати собі, близьким комфортне життя

оточу себе розумними, цікавими, амбітними людьми

зможу заробити стільки, скільки вважаю за потрібне (і якщо для цього необхідно розвинутися самому — зможу це зробити)

мене не дратуватимуть бруд, дрібна злочинність, жадібність і заздрість оточення

мене не буде бісити тупість ухвалених рішень, абсурдність системи суспільних відносин

моя дитина зможе реалізувати себе і при цьому жити серед тих, хто її гідний, хто схожий на неї.

Усе перелічене вище я не вважаю патріотизмом. Просто мені, особисто мені так зручно, приємно, цікаво: я ж егоїст.

P.S. Про гроші

Те, що частина моїх текстів закінчується приміткою про гроші, теж прояв звичайного егоїзму. Адже текст — це продукт, за який автор вправі попросити винагороди.

«Вільний гонорар», коли читач сам вирішує: гідний автор «дякую» чи ні — теж прояв егоїзму – повага до таких самих мислячих особистостей, як він.

Частина витрат «собі на пиво» — без коментарів — егоїзм у чистому вигляді.

Витрати на інших (військовим і дітям) теж егоїзм. Адже:

допомогти тим, хто захищає Україну – це допомогти тим, хто захищає мене особисто

допомогти дітям – допомогти їм вирости, розвинутися. А отже, мій син у майбутньому отримає колег, друзів, просто хороших сусідів.

Тому, якщо текст сподобався — приймаю «дякую». Лайком, словом чи копійкою.

Частину копійок забираю собі на пиво, ще 2 частини передаю:

одному з загонів спецназу ВМС України
витрачається на подарунки чи частування дітям із Ворзельського дитячого будинку.
Реквізити: Картка Привату: 5168 7423 0834 3288