Вибір долі

 Революція

Невдоволення в країні існує як владою, так і змінами, і воно зростає. Ми невдоволені тим, що ми не ростемо, на відміну від країн, що нас оточують. Ми за останні три роки збідніли. Ми невдоволені тим, що йде війна, що в нас є переміщені особи, що зростає злочинність. Ми невдоволені тим, що в наших головах тривожна невизначеність. Деякі реформи не починаються, інші не закінчуються. У підсумку ми вкрай розчаровані владою.

Щоб мати певне системне уявлення про те, чому все так відбувається, треба сформулювати питання, на які ми хочемо отримати відповіді. Може, не варто було починати? Чи був у нас вибір? Чи ми ухвалювали рішення?

Майдан почався цілком конкретними речами. Зокрема, з того, що нам не дали можливості підписати документ, який тісніше пов’язує нас з Євросоюзом — політичною структурою Європи, а вилилося це в те, що для мене означає "вибір долі". Це не бажання, скажімо, підвищити зарплату чи зменшити податки. Таких вимог на Майдані не було. А був саме вибір долі. Ми мали піти від євразійської цивілізації до європейської. Така різка зміна цивілізаційного стану — неймовірно складна річ. Ризики колосальні. Ніхто успіх не гарантує. Це — зміна соціального порядку, кардинальна зміна життя. Якщо вийде, то це називається революція. А якщо не вийде, то — заколот, переворот тощо. Поки ми не програли, ми називаємо це революцією. І це пояснює дуже багато з того, що з нами відбувається.

Революція — це вибух народної енергії. Він виникає в тому випадку, якщо є певний набір ознак, що його зумовлюють. Справжніми причинами революції не можуть бути голод і бідність. Це вибух, пов’язаний з невиконанням певних очікувань у період зростання. І відбувається він сам, його неможливо організувати. Організованим може бути спусковий гачок. Коли все готово, справді — грошима, організацією, провокаціями — можна натиснути на спусковий гачок. Але, по-перше, це завжди може бути лише в умовах підготовленого ґрунту. По-друге, досвід усіх революцій показує, що ті, хто це робить, ніколи не отримують того, чого хотіли. Тому міркувати про те, хто винен у революції, непринципово для подальших подій.

Революцію дуже важко визначити в межах добра і зла, користі та шкоди. Гарантовані лише зміни. А якими вони будуть, залежить від національного характеру. Неможливо передбачити наслідки революції. Як неможливо передбачити і її кінцеві результати. Часто вона триває десятиліттями. Я не можу сказати, що 1991 рік, 2004-й і 2013-й — це різні революції. Це етапи революції, пов’язаної зі змінами долі України. Революція — це криза. Вона потрясає і руйнує звичний соціальний порядок; зниження якості життя і стрибок тривожної невизначеності неминучі. Тож чи потрібна вона нам? Спокій кращий? Революційне майбутнє ризиковане й тривожне невизначеністю. Але спокій — це ж теж майбутнє. Ризики не такі очевидні, але для України цілком злоякісні.

Революція спрямована на запобігання шкоді від такого спокою, особливо небезпечного для молодих, освічених, активних. Шкоді від неухильної втрати своєї ідентичності, від зростання з російською імперською агресивною ментальністю, від втрати свободи як життєвої необхідності, від поклоніння державі та її авторитарним вождям, від підпорядкування принизливій стратегії виживання.

Якщо ми не навчилися запобігати цим катастрофам еволюційно, але накопичили сили до опору, стається революція. Революційній кризі протистоїть не спокійне й благополучне минуле, а запобігнута катастрофа.

Об’єктивні обставини

Хто нам заважає вирішити наші завдання швидше, легше, не так злісно-конфліктно? Можливо, влада слабка, погано керує нами, хорошими? Оберемо іншу, благо, охочих багато.

Важко оцінювати, вирішувати, та просто міркувати без розуміння об’єктивних обставин, що задають межі та характер наших дій.

Соціальні цінності

Фундаментальною обставиною, що визначає суперечливий характер нашої революції, є соціальні цінності нашої пасивної більшості — стратегія виживання, вироблена століттями проживання в інших державах, у ворожому середовищі. Вона рятувала і в кривавому XX столітті, і в нашій новітній історії незалежної країни. Коротко її можна виразити кількома дієсловами: довіряй лише своїм, приховуй, не виходить — обмани, не виходить — підкупи. Можна уявити, як важко будувати свою державу за невіри більшості в державу, її закони, її інституції.

"Наш капіталізм" – олігархат

"Наш капіталізм" являє собою мережу монополій, у яких власники, у союзі й під прикриттям бюрократії та політикуму, отримують свою монопольну ренту, ділячись зі своїм "дахом". 10–15 людей нагорі — це верхівка гігантської корупційної піраміди, що складається зі сотні тисяч таких монопольних утворень. Це соціальна матриця, тканина нашого життя. У неї вплетені всі, зокрема й рядові громадяни, змушені шляхом корупції реалізовувати чи захищати свої права. Ця соціальна матриця виникла й виявилася надзвичайно стійкою великою мірою тому, що цілком поєднувалася з домінантною стратегією виживання.

Стійкість олігархічної матриці забезпечується притаманними їй властивостями. По-перше, вона постійно відтворює негативний добір еліт. Чесні професіонали, якщо вони потрапляють у бюрократію чи політикум, змінюються на корупціїздатних "своїх". По-друге, підтримується монопольна структура в усіх заняттях, де це можливо. Монополія перешкоджає розвитку. У цьому причина нашої бідності. По-третє, усе наше формальне законодавство і неформальні норми підлаштовані під інтереси олігархату. Корумпованість еліти, монопольна організація всіх публічних занять і корумпованість формальних та неформальних норм створюють важкоподолані проблеми для реформаторів. Якби з’явився герой-радикал, який бажає розрубати цей вузол одним ударом, на нього чекала б або ганебна поразка, або економічний і соціальний колапс країни.

Революційний клас

Це — носії європейських цінностей свободи, відповідальності, активності, довіри. Креативний постіндустріальний клас. "Нешмагана" молодь.

Однак, на відміну від великих революцій минулого, наші революціонери не створили передумов взяття влади: ні партій, ні лідерів. Успіх революції залежатиме від того, як швидко вони впораються з цим завданням.

Влада

Влада була передана найдалекогляднішим представникам старого політикуму. Еліти розділилися, що є необхідною умовою перемоги революції.

Представники нової влади зі старого політикуму — ідеологічно безсумнівно ліберали, але технології проведення реформи в них не радикально-революційні, скоріше, їх можна назвати переговорно-реформаторськими. Тиснути там, де можливо, а не ламати "через коліно". Мені видається, що глибоке знання олігархічної матриці та її прав допомагає їм у цьому процесі. З урахуванням феноменальної стійкості олігархічної матриці та реального співвідношення сил радикальний шлях через коліно навряд чи був би успішнішим, а ризики збільшив би стрибком.

Щодо реформи в нас спонтанно створена "бутербродна" структура стимулювання. Усередині влада, з двох боків на неї чинять тиск іноземні донори та вітчизняні активісти. Це дещо підвищує міцність реформаторської конструкції. Видається, що нинішня влада невипадкова і сама є об’єктивною обставиною. Влада не завойована, а передана Майданом і з урахуванням інших вищеперелічених об’єктивних обставин, мабуть, адекватна ситуації.

Причини невдоволення

Владу ганити солодко й приємно. Але відокремити реальні недоліки, помилки та інші дефекти влади від об’єктивних обставин, що викликають наше невдоволення, вкрай необхідно. Інакше ми втрачаємо адекватність, що принизливо.

Я б розділив об’єктивні обставини, що викликають наше невдоволення, на дві групи: типові наслідки революції та наслідок дії/взаємодії наших доморослих реалій на кшталт стратегії виживання та "нашого капіталізму".

Типові наслідки революції:

— руйнування звичного соціального порядку;

— наростання конфліктності в міру розгортання нових правил інституцій;

— внутрішні бунти та зовнішня агресія консервативних сил. Переміщені особи;

— розрив традиційних зв’язків, втрата ринків. Економічна криза, зубожіння;

— загальна невлаштованість і невизначеність, зниження якості життя;

— романтичне зачарування змінюється неминучим розчаруванням.

Наші доморослі реалії:

— слабке потрясіння нашої соціальної матриці — олігархату. Заміна його новим соціальним порядком губиться в туманному майбутньому. Революційний конфлікт призводить до заміни системної корупції на хаотичну. Як в останній день. Ми це вже спостерігали після Помаранчевої революції;

— повільна зміна еліт не дозволяє кількості перейти в якість;

— повільне розгортання й імплементація реформ скоріше створюють населенню проблеми, аніж вирішують їх;

— "народний популізм" підігрівається професійними радикалами, "політичними кухарками" та платними плакальницями.

Повторю, перелічені причини невдоволення викликані об’єктивними обставинами. Їх доведеться враховувати і боротися з ними будь-якій владі, що має намір продовжувати справу революції. Контрреволюція завжди вдається до бунтів та (або) зовнішньої агресії. Тому війна є сертифікатом істинності революції.

Революції не було чи вона програла?

Тези пропаганди варіюються: нічого не змінюється або змінюється на гірше. Це цинічний обман влади, зайнятої банальним грабунком у поєднанні із зрадою тощо.

На цьому тлі спокійна й виважена оцінка змін потрібна як повітря. Вона й ведеться незалежними центрами й тоне в потоці ворожої пропаганди.

Придивімося до змін

Необхідне чітке розуміння точки відліку. На жаль, у цій якості нам не підходять вищі світові соціальні й економічні досягнення розвинених країн. У цьому масштабі наші зміни просто непомітні. Будьмо реалістами й оцінімо, чи відштовхуємося ми від "дна": соціального — останніх років правління Януковича й економічного — післямайданної кризи.

А. Дієвість післяреволюційної влади:

— фінансова стабілізація;

— економічне зростання (слабке) на тлі війни, масової міграції, втрати ринків, розриву зв’язків з основним партнером. Порівняймо з подібними катастрофами 90-х років минулого століття;

— відновлення боєздатної армії, локалізація війни;

— мирне розміщення 1,7 млн переміщених осіб.

Б. Реформи:

— розгортання антиолігархічних інституцій;

— безвізовий статус у Європейському Союзі;

— високі зовнішні оцінки (з постійним "але");

— підвищення конфліктності про- та контрреволюційних сил.

В. Формування політичної нації та підвищення активності громадян.

Локальні показники часто говорять ясніше за загальні висновки. Скажімо, масове добровільне звільнення суддів чи входження України до трійки європейських країн, де громадяни найбільше готові зі зброєю захищати свою країну (разом із Польщею та Фінляндією). Від "дна" за три роки — безпрецедентні зміни, до кінцевих цілей — європейських параметрів — ледь помітний початок, як проліски в снігу.

Майбутнє. Екстраполяція

Переломи тенденції залишимо любителям прогнозів. Якщо все піде без особливих ексцесів, то:

— у міру накопичення впливу нових інституцій швидкість змін має зростати;

— конфліктність зростатиме відповідно;

— на тлі суєти квазіреволюційних політичних проєктів проклюнеться продуктивний політичний проєкт революційного класу.

Якщо не проявиться втома всіх суб’єктів революції. Якщо повільний темп їх не зруйнує. Якщо спрямованість і наступність змін збережуться.

Побажання

Прихильникам революції — побажання: не розраховувати на владу. Ви не їхні слухняні помічники, а найважливіший фактор тиску. Що робити? Робити, що належить, незважаючи на обставини. Для мене вкрай болісними були зовні шляхетні відставки реформаторів, покликаних на високі посади. На мою думку, це абсолютне дезертирство. Уявіть, що вас призвали в армію, на фронт, а ви за тиждень кажете, що автомат вам дали поганий, постачання нікуди не годиться, ви невдоволені рішеннями генералітету і йдете. Для мене відхід чиновників з посад — це абсолютно те саме. Просто дезертирство. За таких обставин треба, зціпивши зуби, триматися до останньої секунди за свою посаду й робити те, що вважаєш за потрібне. І потім продовжувати робити. Судитися, поновлюватися на посаді й продовжувати роботу. Потрібно триматися до кінця