Низьке економічне зростання — головний виклик для економіки України

Попри низку здійснених реформ і заходів для досягнення певної макроекономічної стабілізації, економіка України залишається в нестабільному стані з невизначеними перспективами.

Якби серед багатьох наших проблем треба було визначити одну — головну, безумовно, це була б проблема низького потенціалу зростання економіки. Решта негараздів, такі як несприятливий інвестиційний клімат, скорочення кваліфікованої робочої сили та закриття підприємств, складна демографічна ситуація, величезне боргове навантаження, неефективний державний сектор економіки, відсутність конкуренції в багатьох секторах економіки та нерозвиненість фінансових і товарних ринків, слабкі державні інститути, корупція та нерівність розподілу доходів в українському суспільстві, є основними чинниками цієї фундаментальної проблеми.

Основним ризиком для продовження співпраці з МВФ у межах програми розширеного кредитування (Extended Fund Facility, EFF) і для економіки України загалом також є низькі темпи економічного зростання. Через дуже повільне економічне зростання програма співпраці з Фондом стикається з ризиком недосягнення задекларованих у ній цілей, зокрема зменшення надмірного співвідношення зовнішнього та державного боргу з розміром економіки, а отже, із загрозою фінансової нестабільності та низьких стандартів життя населення в майбутньому. Як зазначається в останньому квітневому інфляційному звіті Національного банку України, розміщеному на його офіційному сайті, "…ключовим припущенням прогнозу банку є подальша співпраця з МВФ, що залишається важливим джерелом поповнення міжнародних резервів країни, полегшує доступ до фінансування від інших міжнародних організацій, а також є індикатором прогресу в структурних реформах і відповідно інвестиційної привабливості країни". На жаль, зараз Україна не може самостійно вийти із затяжного економічного "піке" і потребує міжнародної фінансової допомоги для реформування економіки, фінансів і державних установ.

Висновок про "слабке" економічне зростання в перспективі можна зробити, аналізуючи Меморандум співпраці України з МВФ і прогнозні оцінки як фахівців Фонду, так і українських економістів. Трохи цифр. За 2014–2015 рр. ВВП України кумулятивно впав на 17,1% порівняно з показником на кінець 2013-го. Згідно з оцінками МВФ, рівень ВВП у цінах 2013-го буде досягнуто лише наприкінці 2021 р. Тобто країна за шість років зростання (починаючи з 2016-го) та економічних реформ, за допомогою фінансування МВФ, інших міжнародних фінансових організацій і країн-спонсорів вийде лише на рівень 2013 р. Але за таких умов ні про яку стратегію скорочення розриву між доходами на душу населення в Україні та країнах Європи (і, відповідно, стандартами життя) не може бути й мови.

Країни Східної Європи, які провели низку реформ ще в 90-ті роки минулого століття та були прийняті після цього до Європейського Союзу, зростають такими самими або навіть вищими темпами, ніж Україна, але від значно вищої бази порівняння. Наприклад, ВВП на душу населення в Польщі становив у 2016 р. близько 12,4 тис. дол. у перерахунку за обмінним курсом або 27,6 тис. дол. — за паритетом купівельної спроможності. В одній з найбідніших країн Євросоюзу — Румунії — цей показник дорівнює відповідно 9,2 тис. і 21,9 тис. дол. А ось в Україні — лише 2,1 тис. і 8,2 тис. дол. У прогнозі МВФ для України до 2021 р. середні темпи зростання реального ВВП за період 2016–2021 рр. становитимуть лише 3,3% на рік. Для порівняння, цей показник для Польщі за той самий період, за оцінками Фонду, дорівнює в середньому 3% на рік, а для Румунії — 3,7%, тобто навіть більше, ніж в Україні. Це означає, що розрив у доходах на душу населення за шість років між країнами Євросоюзу та Україною не скоротиться, і наша країна й надалі плентатиметься в хвості Європи, весь час апелюючи до власного нереалізованого потенціалу, якщо згадати про її вигідне географічне положення, родючі чорноземи, освічене населення тощо.

Основними макроекономічними цілями програми співпраці з МВФ є зменшення відношення державного боргу до ВВП до 71% у 2020 р. із очікуваних 90% у поточному році, збільшення валових міжнародних резервів до понад п'яти місяців майбутнього імпорту та, головне, забезпечення сталого економічного зростання в довгостроковому періоді з метою підвищення соціальних стандартів населення та можливості розраховуватися з боргами. Проте прогнози економічного зростання нашої економіки як від Фонду, так і від української влади дуже помірні, що не дозволяє повною мірою оптимістично оцінювати розвиток економічної ситуації.

Найближчими роками Україна має виплачувати значний зовнішній борг. Пікове навантаження припадає на 2019 р., коли офіційний Київ має погасити понад 6 млрд дол., або близько 6% від ВВП. Це відволікатиме фінансові ресурси та ще більше гальмуватиме економіку. Більше того, починаючи з 2020 р. Україна відповідно до умов реструктуризації зовнішнього приватного боргу, яку вона провела 2015-го, має сплачувати додаткові кошти приватним кредиторам тим більші, чим вищі будуть темпи економічного зростання, що лише ще сильніше затягне боргову петлю та погіршить ситуацію зі зростанням.

Що нам заважає вийти на стійку та стабільну траєкторію зростання? Рецепти всім давно відомі, і вони прописані в численних напрацюваннях — від праць нобелівських лауреатів до підручників для студентів економічних вишів. Економічне зростання потребує інвестицій, без яких економіка нагадує двигун, що працює без палива на холостому ходу. Але хибними є також рецепти стимулювання економіки шляхом посилення кредитної активності за рахунок втрати цінової та фінансової стабілізації, що є необхідною передумовою економічного зростання. Водночас інвестиції в реальний сектор економіки створюватимуть нові робочі місця, що послабить соціальну напругу та зменшить відплив робочої сили за кордон. Зараз прямі іноземні інвестиції в нашу економіку становлять близько 2% ВВП, що катастрофічно мало для прискорення економічного зростання в наступні роки. Своєю чергою, зростання інвестицій у структурі ВВП, за оцінками МВФ, відбуватиметься дуже помірними темпами 2–2,5% на рік упродовж наступних шести років із дуже низької бази. Це менше, ніж в економіках країн, з якими порівнюють Україну та які ми прагнемо принаймні наздогнати в найближчій перспективі. У тому самому інфляційному звіті НБУ проаналізовано, що хоча в 2016 р. реальний ВВП зріс на 2,3%, але реальні наявні доходи знизилися в річному вимірі на тлі високих тарифів і безробіття, і "…показник схильності домогосподарств до заощаджень повернувся до від'ємних значень". А заощадження домогосподарств, як відомо, є основним внутрішнім ресурсом для інвестицій в основний капітал і в майбутнє економічне зростання.

Як залучити інвестиції в економіку та, зокрема, прямі іноземні інвестиції? Жодних нових рецептів поки ніхто не винайшов. Гроші йдуть туди, де можна отримувати прибуток з мінімальними ризиками, що економісти називають сприятливим інвестиційним кліматом. На жаль, в Україні саме цей клімат зараз дуже далекий від сприятливого. Увесь перелік ліків, часто гірких, але необхідних для тяжкохворої економіки та, особливо, для адміністративної системи управління, прописаний у спільному Меморандумі про економічну співпрацю з МВФ і завізований керівниками України. Саме пакет структурних реформ і є тим мінімальним набором ліків, який має реанімувати та підштовхнути економіку до швидшого зростання.

Корупція роз'їдає всі сфери економіки та призводить до ухвалення неефективних рішень. Саме тому структурні маяки програми МВФ включають якомога швидше проведення судової реформи, створення ефективних і незалежних антикорупційних судів та надання новостворених антикорупційним установам більшої незалежності в проведенні досудових дій з розслідування корупційних злочинів. Але терміни цих заходів увесь час відкладаються та переносяться під різними приводами. Підвищення прозорості у доходах держслужбовців і політиків шляхом запровадження системи електронного декларування, на жаль, не було підкріплено подальшими кроками, тому не мало суттєвого економічного ефекту в боротьбі з корупцією у владі.

Велика кількість держпідприємств працюють неефективно та збитково, що висмоктує кошти з бюджету та, відповідно, також є джерелом корупції. Саме тому структурні маяки з приватизації низки неефективних держпідприємств також є частиною пакета структурних реформ.

Ще одним гальмом економіки є величезний дефіцит Пенсійного фонду (ПФ), який у 2016 р. досяг близько 145 млрд грн, або майже 6% ВВП. Зрозуміло, що проведення пенсійної реформи в частині скорочення категорій раннього виходу на пенсію чи поступового підвищення пенсійного віку не додає рейтингу політикам, які хочуть подобатися виборцям, зокрема й пенсіонерам. Але зволікання з пенсійною реформою взагалі може залишити без пенсій уже найближче покоління потенційних пенсіонерів. На сьогодні співвідношення пенсіонерів і працюючих уже перевалило критичну межу та продовжує невпинно зростати, і кошти, які мали б іти на інвестиції та стимулювання економіки, витрачаються на фінансування дефіциту ПФ. Тому обмежений "пенсійний пиріг" щороку мав дробитися між дедалі більшою кількістю пенсіонерів. Як стало відомо, фахівці Фонду планують найближчим часом робочий візит для узгодження з українською владою подальших кроків у питаннях пенсійної реформи. Можливо, це зрушить наступний її етап з мертвої точки.

Наступні заходи, прописані як критерії ефективності виконання програми МВФ, спрямовані на створення ефективного ринку сільськогосподарських земель. Як свідчить досвід інших країн, це може залучити в країну велику кількість інвестиційного капіталу, активізувати кредитування підприємств, пов'язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції, а також суміжних підприємств машинобудування, транспорту, торгівлі та розвитку інфраструктури. Існує досвід програм співпраці Фонду та Світового банку з іншими країнами, і на етапі підготовки земельної реформи потрібно врахувати помилки інших країн і законодавчо обмежити можливий негативний вплив зловживань і корупції в цій сфері під час запровадження ринку землі.

Можна довго сперечатися про доцільність тих чи інших вимог міжнародних кредиторів, втрачаючи дорогоцінний час. Але Україна сама звернулася по фінансову допомогу та прийняла ті правила гри, які ця міжнародна організація вимагає від країн, що беруть великі кредити. Програма розширеного кредитування EFF співпраці з Фондом розрахована на отримання Україною 12,3 млрд СПЗ (17,5 млрд дол. США), тоді як квота України у Фонді дорівнює лише 2 млрд СПЗ (близько 2,8 млрд дол.). Тобто сума кредиту перевищує квоту більш ніж у шість разів. Поточна заборгованість України перед Фондом уже становить 8,4 млрд дол. і є третьою за розміром серед усіх боржників Фонду. Більше лише в Португалії та Греції.

Звісно, за таких обставин рада директорів Фонду приділяє особливу увагу всім пунктам виконання програми, що, з одного боку, може гарантувати повернення позичених коштів, а з іншого — виведення економіки України з кризового стану на траєкторію стійкого зростання. Більше того, усі критерії програми, що містяться в Меморандумі про співпрацю, підписаному керівниками нашої країни, дійсно спрямовані на поліпшення банківської системи та державних фінансів, створення конкурентного середовища та подолання корупції. Тобто програма реформ насамперед є "власністю" України, а не МВФ, і реформи потрібні також передусім населенню нашої країни.

Часу на зволікання з реформами в України вже немає. Локомотив світової економіки дедалі більше віддаляється від нас, і розрив може сягнути такого рівня, який Україна не подолає ніколи. Лише кардинальне прискорення зростання залишить нам шанси потрапити у світовий економічний потяг.