Валентин Симоненко: "Сьогодні влада - найприбутковіший бізнес"

 Валентин Симоненко, голова Рахункової палати України, людина для багатьох незручна, бо знає підноготну влади, а особливо - на що вона витрачає наші гроші і чи здатна взагалі керувати країною.

- Валентине Костянтиновичу, вас можна назвати державним управлінцем-довгожителем, якщо зважати на те, що ви вже 12 років очолюєте Рахункову палату України. Що змінилося в країні, у тому сегменті, який ми називаємо владою?

- Якщо говорити відверто, то, звісно, за ці 17 років усе змінилося кардинальним чином і далеко не на краще. Відмінний момент сьогодення - це абсолютна, безвідповідальна чехарда представницької влади з кадрами, яка просто губить країну. Люди, не замислюючись, ідуть на будь-які посади. А адже кожна порядна людина, обіймаючи керівне крісло на державній службі, повинна перед цим поставити собі три запитання: чи маю я професійне право, моральне право і що я зможу зробити для своєї країни, обійнявши цю посаду. Але сьогодні влада - це найприбутковіший бізнес, і люди рвуться до влади всіма правдами й неправдами - на будь-яку посаду. На засіданні колегії Рахункової палати, а це щонайменше двічі на місяць, присутні й дають пояснення за результатами проведених аудитів міністри, заступники міністрів та інші керівники вищих органів управління країни. Їхні пояснення, як правило, жодні, вони не до кінця розуміють проблеми, що розглядаються. Немає державного підходу до їх розв'язання, не вистачає професіоналізму. Тоді питаю такого чиновника, як довго він працює на цій посаді. Відповідь, як правило, - чотири-п'ять місяців. Багато хто з усмішкою уточнює: це моя третя чи четверта "ходка". Знаючи зсередини справжнє становище речей у тому чи тому міністерстві й відомстві, та й у державі загалом, я можу свої почуття виразити одним словом: гірко. Гірко за долі людей і за долю країни.

- Рахункова палата, мабуть, знає все, бо контролює витрачання державних коштів. Ви надаєте свої результати перевірок і прогнози владі, але потім від неї ми чуємо часом прямо протилежні речі. Так, ви прогнозуєте падіння ВВП на 15-18 відсотків, а Юлія Тимошенко говорить про зростання того самого ВВП на 0,4 відсотка...

- Порівняно з минулим роком ВВП лише за два минулі місяці впав більш ніж на 20 відсотків. При цьому керівництво Кабміну нам говорить, що вже й криза закінчилася, бо на кілька пунктів піднявся приріст промислового виробництва в лютому. Але ж ті, хто видав на-гора ці цифри, не врахували, що в лютому, порівняно з січнем, і курс гривні поплив, і на три робочі дні в лютому було більше, і Китай з Індією більше, ніж було заплановано, металу купили. Не врахували не тому, що не знали, а така політика виходу з кризи Кабінету міністрів - говорити півправду, акцентувати увагу на нічого не значущих, переважно проміжних, але виграшних показниках. І люди, на жаль, вірять у півправду, бо не знають правди. Сподіваються лише на добре. Тобто ми не відчуваємо болю, а отже - не біжимо до лікаря. Насправді країна повільно, але досить динамічно сповзає в економічну прірву, і при цьому нічого радикального для зупинення цього процесу сьогодні не робиться.

- Картина не з оптимістичних, але ж щось робити треба. З чого почати?

- З правди, яку треба сказати людям. А правда полягає в тому, що криза, яку ми сьогодні переживаємо, - це не імпортний продукт, а продукт суто українського розливу. Зовнішній же чинник, світова фінансова криза, що переросла в економічну, лише прискорив усі ті негативні процеси, які були в країні. Лише поставивши правильний діагноз, ми зможемо перейти до лікування хвороби. Але цього, на жаль, у країні не робиться. Друга важлива умова полягає не в тому, як ми переживемо кризу (ми її точно переживемо), а як ми з неї вийдемо. Якщо знову лише з вугіллям і металом, то все знову повториться спочатку. І, звісно ж, треба думати, з ким виходити з кризи. А то в нас так виходить, що ми якось соромливо й несміливо говоримо про отримання в кредит у Росії п'яти мільярдів доларів, тоді як про бажання здобути кредит у МВФ кричимо на весь голос. Нам у партнери потрібні насамперед ті, хто візьме наші товари. Європа візьме? Навряд чи. А Росія, Білорусь, Казахстан візьмуть. Ще необхідно зосередити свою увагу на найголовнішому фінансовому документі країни - державному бюджеті 2009 року. Сьогодні - це не державний бюджет країни, а каса з видачі зарплати та допомог, а він має бути концентрованим виразом економічної політики. Виходячи з цього, уряду необхідно архітерміново розпочинати його докорінне опрацювання.

- Чи завжди висновки Рахункової палати затребувані? Чи, може, там, угорі, правда не потрібна?

- Є об'єктивні та суб'єктивні чинники. Почнемо з об'єктивних. Рахункова палата, апріорі, має бути незалежним органом. І суспільство має бути підготовлене, щоб реагувати на ту чи іншу інформацію, яку Рахункова палата надає. Своєю чергою система органів управління країни, якщо вона побудована за демократичним принципом, має чітко реагувати на зауваження та пропозиції. У нормальній демократичній країні ви легко можете дізнатися, як на сьогодні виконується бюджет країни: куди витрачаються кошти, на якому етапі виконання перебуває та чи інша державна програма. А в нас це секрет. І навіть я, голова Рахункової палати, офіційно не знаю, який у нас показник за ВВП за два минулі місяці. Половина матеріалів статистичної звітності цього року виявляється засекреченою Кабінетом міністрів. На демократію це мало схоже. Складається враження, що система державного управління не готова до такого органу, як Рахункова палата. Їм незручно чути правду. Ми говоримо, що не працює на повну силу весь економічний блок уряду. Міністерство економіки і Міністерство фінансів не виконують і половини покладених на них функцій, вони найбільше порушують бюджетну дисципліну, але все зводиться, наприклад, до "люстр". Так, дорогі "люстри", але це пустощі порівняно з тим, що відбувається в цих міністерствах насправді. Керівництво багатьох профільних міністерств сьогодні вимірює результати роботи на свій аршин, і аршин цей - не державний, а місцевий. До державного вони просто не готові.

- Складається враження, що більша частина результатів вашої роботи йде "під сукно", а вас ігнорують, як "клас"?

- Ні, не все так погано. На наші висновки та пропозиції можна реагувати по-різному. Дехто радий, що нарешті побачив правдиву картину. Практично в усіх відомствах наші звіти заслуховують на колегіях і вживають заходів. Може, й не в повному обсязі, але, мабуть, є об'єктивна причина - не встигають. Є ще й прокуратура, яка досить часто реагує на нашу інформацію. Але треба розуміти, для чого ми все це робимо: головне - не допустити повторення помилок. Ми показуємо щілини в законодавчій базі, у які просочується корупція. Крім того, ми показуємо вади в системі організації та роботи самих міністерств, проводячи адміністративний аудит. І, звісно ж, фінанси: скільки, куди і як витрачаються. Рахункова палата для того й створена, щоб убезпечити державний апарат управління від прорахунків, які можуть призвести до трагічних для країни наслідків.

- Чи просять вас, наприклад, міністри провести перевірку свого міністерства?

-Ситуація цікава й циклічна. Щоразу, коли приходить новий міністр, а вони, на жаль, змінюються дуже часто, перший, кому він дзвонить, - це я. І просить перевірити його міністерство, вірніше - роботу попередника. Я зазвичай відповідаю, що не можу, бо ми працюємо не на замовлення, а за планом. Напевно, і частина нашої незалежності виявляється в тому, що ми роботу наперед плануємо, а не підлаштовуємося під когось. Але, як би там не було, спочатку дзвонять. А потім, пізніше, доводиться спостерігати вже іншу картину. Ось була в нас Тендерна палата, яка займалася держзакупівлями. Її називали економічним "спрутом". Обурювалися всі в країні, і навіть світові фінансові структури, на кшталт МВФ та ЄБРР. Уряд тимчасово повернувся до старої системи, передавши функції Тендерної палати Міністерству економіки. Минув рік. Ми, маючи всі законні права, вирішили провести аудит законності використання 158 мільярдів гривень державних коштів, виділених на держзакупівлю товарів і послуг. Питаємо, пишемо листа, направляємо своїх співробітників до Мінекономіки. Вони приходять, а їх не пускають. Я пишу листа міністру з проханням допустити їх до перевірки. Отримую відповідь: через те-то й те-то Міністерство економіки не може бути об'єктом перевірки з боку Рахункової палати. Відповідь - квінтесенція професійної та юридичної безграмотності. Дзвоню Олександру Валентиновичу Турчинову, який каже, мовляв, пишіть папір, розберемося. Написав. Описав увесь цей бедлам і те, чому треба перевірити Мінекономіки. Отримую відповідь, на кшталт "діти, давайте дружити". Замість того щоб дати нам змогу перевірити, як "тимчасово" витрачаються державні кошти, пропонують "дружити". І знаєте, коли прийде новий міністр економіки, він теж подзвонить і попросить перевірити. Так цикл буде завершено.

- Чи можемо ми говорити про управлінську кризу в країні?

- Це першопричина наших бід. Ми спостерігаємо втрату всіх ниток управління соціально-економічними процесами в країні. Я можу вам більше сказати: яку б антикризову програму не ухвалили - ми її не здатні виконати. У цьому я твердо переконаний. Наведу вам цифру, у якій я на сто відсотків упевнений. У нас за роки незалежності було ухвалено близько 500 державних програм. Суму витрат на них я не хочу навіть називати - астрономічна. Жодна з них не була виконана до кінця. А отже, поставлених цілей не досягли. І тут гроші - причина вторинна. Первинна ж у тому, що відсутня організація управління процесами створення та виконання програм. Панує система колективної безвідповідальності.

- Валентине Костянтиновичу, запитання дещо іншого плану. Ви, як альпініст, підкорили багато найвищих вершин світу. А чи не хотілося б тепер опуститися на дно найглибшої точки на землі, Маріанської западини?

- Сутність людини - прагнення зазирнути за горизонт незвичайного. Люди підкорюють вершини й опускаються на глибини не заради адреналіну, а заради пізнання. Я належу до цих людей.

Розмовляв Сергій Ковтуненко

№ 12, 31.03-6.04.09